Історія справи

Постанова ВСУ від 27.01.2026 року у справі №910/1364/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2026 року

м. Київ

cправа № 910/1364/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючої, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Руда Г. В.,

за участю представників:

прокуратури - Кравчук О. А.,

Немирівської міської ради - не з`явилися,

Державної екологічної інспекції у Вінницькій області - не з`явилися,

Вінницької обласної ради - Сеніва А. М. (самопредставництво, в режимі відеоконференції),

Центрально-Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства - Пастуха В. С. (самопредставництво, в режимі відеоконференції), Максюти Н. В. (самопредставництво, в режимі відеоконференції),

Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Іллінецьке лісове господарство" - не з`явилися,

Немирівської районної організації Українського товариства мисливців і рибалок - не з`явилися,

Вінницької обласної військової адміністрації - Хомеренчук Ю. О. (самопредставництво, в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Вінницької обласної ради

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.02.2025 (колегія суддів: Скрипка І. М. - головуюча, Мальченко А. О., Хрипун О. О.) у справі

за позовом Керівника Немирівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі: 1) Немирівської міської ради та 2) Державної екологічної інспекції у Вінницькій області

до: 1) Вінницької обласної ради, 2) Центрально-Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства, 3) Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Іллінецьке лісове господарство", 4) Немирівської районної організації Українського товариства мисливців і рибалок,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Вінницька обласна військова адміністрація,

про визнання незаконним рішення обласної ради, визнання недійсним договору про умови ведення мисливського господарства, визнання недійсним договору про умови користування земельними ділянками лісового фонду для ведення мисливського господарства та зобов`язання звільнити мисливські угіддя,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Керівник Немирівської окружної прокуратури (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Немирівської міської ради та Державної екологічної інспекції у Вінницькій області звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Вінницької обласної ради, Вінницького обласного управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства "Іллінецьке лісове господарство" (далі - ДП "Іллінецьке лісове господарство"), Немирівської районної організації Українського товариства мисливців і рибалок (далі - Немирівська РО УТМР ), у якій просив (із урахуванням заяви про зміну предмета позову):

- визнати незаконним абзац 4 пункту 14 додатку № 10 рішення 13 сесії Вінницької обласної ради 5 скликання від 25.10.2007 № 440 "Про перерозподіл мисливських угідь" із змінами та доповненнями, внесеними рішенням від 15.10.2008 № 670 та від 25.08.2023 № 622, в частині надання в користування Немирівській РО УТМР ур. "Лучанське" площею 82 га (об`єкта природно-заповідного фонду - ландшафтного заказника "Лучанське" площею 82 га, кадастровий номер земельної ділянки 0523088600:01:001:0678), розташованого у кварталах 131, 132 Немирівського лісництва ДП "Іллінецьке лісове господарство";

- визнати недійсним договір про умови ведення мисливського господарства, укладений 01.10.2011 між Вінницьким обласним управлінням лісового та мисливського господарства та Немирівською РО УТМР, у частині мисливських угідь площею 82 га (кадастровий номер 0523088600:01:001:0678), які розташовані у кварталах 131, 132 Немирівського лісництва ДП "Іллінецьке лісове господарство";

- визнати недійсним договір № 3 про умови користування земельними ділянками лісового фонду для ведення мисливського господарства, укладений 05.01.2022 між ДП "Іллінецьке лісове господарство" та Немирівською РО УТМР, у частині мисливських угідь площею 82 га (кадастровий номер 0523088600:01:001:0678), які розташовані у кварталах 131, 132 Немирівського лісництва ДП "Іллінецьке лісове господарство";

- зобов`язати Немирівську РО УТМР звільнити мисливські угіддя площею 82 га (кадастровий номер 0523088600:01:001:0678), які розташовані у кварталах 131, 132 Немирівського лісництва ДП "Іллінецьке лісове господарство".

1.2. У позовній заяві Прокурор зазначав, що до складу мисливських угідь, переданих у користування Немирівської РО УТМР, увійшла територія кварталів 131, 132 Немирівського лісництва ДП "Іллінецьке лісове господарство", яка одночасно є об`єктом природно-заповідного фонду - ландшафтним заказником "Лучанське" площею 82 га (кадастровий номер 0523088600:01:001:0678). Тому Прокурор стверджував, що, надавши в користування мисливські угіддя Немирівській РО УТМР, Вінницька обласна рада, Вінницьке обласне управління лісового та мисливського господарства, ДП "Іллінецьке лісове господарство" та безпосередньо Немирівська РО УТМР порушили режим використання вказаної території природно-заповідного фонду, встановлений Законом України "Про природно-заповідний фонд України". За твердженням Прокурора, ця територія з урахуванням статей 3, 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України", статей 3, 5 Закону України "Про екологічну мережу України" є територією та об`єктом природно-заповідного фонду України та належить до екологічної мережі України, тому на цій території заборонено ведення мисливського господарства.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.01.2024 (суддя Мудрий С. М.) у справі № 910/1364/23 відмовлено в задоволенні позовних вимог Прокурора.

2.2. Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову Прокурора, виходив із того, що, за змістом охоронного зобов`язання на ландшафтний заказник "Лучанське" від 25.12.2003 № 24/555, цей заказник площею 82,0 га місцевого значення створений відповідно до рішення виконавчого комітету Вінницької обласної Ради народних депутатів від 29.08.1984 № 371. Суд першої інстанції зазначив, що чинне станом на 2007- 2008 роки охоронне зобов`язання на ландшафтний заказник "Лучанське" від 25.12.2003 № 24/555 не передбачало жодних заборон та обмежень на проведення полювання / мисливства / ведення мисливського господарства на території заказника "Лучанське". Тому суд першої інстанції дійшов висновку, що законодавство, яке було чинним на момент прийняття оспорюваного Прокурором рішення органу місцевого самоврядування, не містило імперативних приписів про заборону полювання / мисливства / ведення мисливського господарства у межах заказників; охоронне зобов`язання на заказник від 25.12.2003 також не містило жодних заборон на ведення мисливського господарства в межах заказника.

Суд першої інстанції, посилаючись на положення статті 26 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" (в редакції станом на 16.02.2010), а також на зміст охоронного зобов`язання на ландшафтний заказник "Лучанське", виснував, що на території заказника забороняється будь-яка діяльність, що загрожує збереженню території заказника або призводить до деградації чи зміни її первісного стану. Відтак суд першої інстанції зазначив, що інших обмежень у використанні території природно-заповідного фонду, в тому числі на обмеження / заборону полювання та мисливства чи ведення мисливського господарства у межах згаданого заказника законодавство не встановлює.

Суд першої інстанції, оцінюючи зміст оспорюваних Прокурором правочинів, зазначив, що предмети спірних договорів викладено в редакції Типового договору про умови ведення мисливського господарства, затвердженого наказом Міністерства лісового господарства України від 12.12.1996 № 153, з посиланням на рішення Вінницької обласної ради від 25.10.2007 № 440, від 15.10.2008 № 670 про надання Немирівській РО УТМР у користування мисливських угідь для ведення мисливського господарства у лісових кварталах постійного лісокористувача - ДП "Іллінецький лісгосп"; усі інші умови спірних договорів відтворюють умови Типового договору, а тому не суперечать вимогам чинного законодавства.

Суд першої інстанції також зазначив, що жоден нормативно-правовий акт не містить заборони щодо ведення мисливського господарства на території об`єктів природно-заповідного фонду України та/або обов`язку уповноваженого органу щодо виключення територій об`єктів природно-заповідного фонду зі складу мисливських угідь. Тому суд першої інстанції дійшов висновку, що необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, є позовна вимога Прокурора про визнання незаконним абзацу 4 пункту 14 додатку № 10 рішення 13 сесії Вінницької обласної ради 5 скликання від 25.10.2007 № 440 "Про перерозподіл мисливських угідь" із змінами та доповненнями, внесеними рішеннями від 15.10.2008 № 670 та від 25.08.2023 № 622, в частині надання в користування Немирівській Немирівська РО УТМР ур. "Лучанське" площею 82 га (об`єкта природно-заповідного фонду - ландшафтного заказника "Лучанське" площею 82 га, кадастровий номер земельної ділянки 0523088600:01:001:0678), розташованого у кварталах 131, 132 Немирівського лісництва ДП "Іллінецьке лісове господарство".

За висновком суду, позовні вимоги Прокурора про визнання недійсним договору про умови ведення мисливського господарства, укладеного 01.10.2011 між Вінницьким обласним управлінням лісового та мисливського господарства та Немирівською РО УТМР, у частині мисливських угідь площею 82 га (кадастровий номер 0523088600:01:001:0678), які розташовані у кварталах 131, 132 Немирівського лісництва ДП "Іллінецьке лісове господарство", про визнання недійсним договору № 3 про умови користування земельними ділянками лісового фонду для ведення мисливського господарства, укладеного 05.01.2022 між ДП "Іллінецьке лісове господарство" та Немирівською РО УТМР, у частині мисливських угідь площею 82 га (кадастровий номер 0523088600:01:001:0678), які розташовані у кварталах 131, 132 Немирівського лісництва ДП "Іллінецьке лісове господарство" та про зобов`язання Немирівської РО УТМР звільнити мисливські угіддя площею 82 га (кадастровий номер 0523088600:01:001:0678), які розташовані у кварталах 131, 132 Немирівського лісництва ДП "Іллінецьке лісове господарство", є похідними вимогами, тому також не підлягають задоволенню.

2.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.02.2025 у справі № 910/1364/23 скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2024 у справі № 910/1364/23; позов Прокурора задоволено.

Визнано незаконним рішення Вінницької обласної ради від 15.10.2008 № 670 "Про внесення змін та доповнень до рішення 13 сесії обласної Ради 5 скликання від 25 жовтня 2007 року № 440 "Про перерозподіл мисливських угідь" у частині надання в користування Немирівській РО УТМР об`єкта природно-заповідного фонду - ландшафтного заказника "Лучанське" площею 82 га (кадастровий номер 0523088600:01:001:0678).

Визнано недійсним договір про умови ведення мисливського господарства, укладений 01.10.2011 між Вінницьким обласним управлінням лісового та мисливського господарства (правонаступником якого є Центрально-Західне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства) та Немирівською РО УТМР, у частині мисливських угідь площею 82 га (кадастровий номер 0523088600:01:001:0678), які розташовані у кварталах 131, 132 Немирівського лісництва ДП "Іллінецьке лісове господарство".

Визнано недійсним договір № 3 про умови користування земельними ділянками лісового фонду для ведення мисливського господарства, укладений 05.01.2022 між ДП "Іллінецьке лісове господарство" та Немирівською РО УТМР, у частині мисливських угідь площею 82 га (кадастровий номер 0523088600:01:001:0678), які розташовані у кварталах 131, 132 Немирівського лісництва ДП "Іллінецьке лісове господарство".

Зобов`язано Немирівську РО УТМР звільнити мисливські угіддя площею 82 га (кадастровий номер 0523088600:01:001:0678), які розташовані у кварталах 131, 132 Немирівського лісництва ДП "Іллінецьке лісове господарство". Здійснено розподіл судових витрат.

2.4. Суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги Прокурора, виходив із того, що рішення Вінницької обласної ради від 25.10.2007 №440 "Про перерозподіл мисливських угідь" із змінами та доповненнями, внесеними рішеннями від 15.10.2008 № 670 та від 25.08.2023 № 622, в частині передачі в користування мисливських угідь в межах ландшафтного заказника площею 82 га (кадастровий номер 0523088600:01:001:0678) реалізовано шляхом укладення відповідних правочинів 01.10.2011 та 05.01.2022. Тому суд зазначив, що до спірних правовідносин має застосовуватися законодавство, яке діяло станом на 01.10.2011. Суд апеляційної інстанції також установив, що охоронне зобов`язання на ландшафтний заказник "Лучанське" від 25.12.2003 № 24/555 втратило чинність у зв`язку із затвердженням іншого від 01.06.2010, яке діяло до 18.07.2022. При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що охоронне зобов`язання щодо передачі Немирівській РО УТМР заказника для використання його в якості мисливських угідь не видавалося.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що до складу мисливських угідь, переданих у користування Немирівській РО УТМР, увійшла територія кварталів 131, 132 Немирівського лісництва ДП "Іллінецьке лісове господарство", яка одночасно є об`єктом природно-заповідного фонду - ландшафтним заказником "Лучанське" площею 82 га (кадастровий номер 0523088600:01:001:0678) та з урахуванням положень статті 3, 7, 25, 26 Закону України "Про природно-заповідний фонд України", статей 3, 5 Закону України "Про екологічну мережу України" є територією та об`єктом природно-заповідного фонду України й належить до екологічної мережі України, що унеможливлює використання цих територій як мисливських угідь.

Апеляційний господарський суд, посилаючись на положення статей 9, 25, 26 Закону України "Про природно-заповідний фонд України", статті 1 Закону України "Про мисливське господарство та полювання", зазначив, що використання заповідної території для облаштування відтворювальної ділянки мисливських угідь та здійснення мисливського господарства в будь-якій формі несумісне із цілями та завданнями створення заказника, метою якого є збереження в природному стані лісових, степових, болотних та інших відокремлених цілісних ландшафтів, що мають важливе наукове, природоохоронне і естетичне значення. Натомість мисливське господарство, яке реалізується виключно у сфері суспільного виробництва шляхом створення відповідних продуктів, за висновком апеляційного суду, порушує природний стан таких цілісних ландшафтів та природних комплексів. Відтак суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що використання заповідної території Немирівською РО УТМР для ведення господарської діяльності є неможливим.

Апеляційний господарський суд також зазначив, що Немирівська РО УТМР із порушенням вимог статті 24 Закону України "Про мисливське господарство і полювання" не сплачує за користування мисливськими угіддями на території ландшафтного заказника "Лучанське" та продовжує незаконно використовувати територію для ведення мисливського господарства. Апеляційний господарський суд зазначив, що місцевий господарський суд залишив поза увагою те, що позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту, за висновком апеляційного суду, спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що Прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Вінницькій області, Немирівської міської ради з позовом про визнання незаконним рішення обласної ради, визнання недійсними договорів у частині передачі об`єкта природного-заповідного фонду та зобов`язання користувача звільнити його, тобто з негаторним позовом, сутністю вимог за яким є усунення порушення, яке триває і має місце на момент звернення з позовом до суду.

Як установив суд апеляційної інстанції, територія об`єкта природо-заповідного фонду -ландшафного заказника "Лучанське" площею 82 га (кадастровий номер 0523088600:01:001:0678) має спеціальний правовий режим та належить до обмежено оборотоздатних об`єктів, оскільки за своїми характеристиками віднесена до територій природно-заповідного фонду, на які поширюється особливий правовий режим. Використання території заказника як мисливського господарства нівелює значення території природно-заповідного фонду, що свідчить про порушення прав Українського народу та інтересів держави Україна. Тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що розгляд судом головної позовної вимоги щодо зобов`язання Немирівської РО УТМР звільнити територію ландшафного заказника "Лучанське" має визначальне значення для відновлення порушених прав як держави, так і кожного громадянина в цілому. Відтак суд апеляційної інстанції зазначив про обґрунтованість доводів апеляційної скарги та дійшов висновку про задоволення позову Прокурора з підстав, викладених у мотивувальній частині постанови.

3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї

3.1. Не погодившись із висновками суду апеляційної інстанції, Вінницька обласна рада звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.02.2025 у справі № 910/1364/23 та залишити в силі рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2024 у справі № 910/1364/23.

3.2. Вінницька обласна рада, звертаючись із касаційною скаргою, зазначає про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення процесуального права.

Скаржник посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Вінницька обласна рада зазначає про неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень статей 9, 26 Закону України "Про природно-заповідний фонд України", статті 24 Закону України "Про мисливське господарство та полювання", статей 256 267 Цивільного кодексу України та неврахування висновків Верховного Суду:

- викладених у постановах від 03.04.2019 у справі № 369/911/17, від 07.07.2023 у справі № 911/3342/21, від 15.05.2019 у справі № 825/1496/17, щодо дії закону в часі;

- викладених у постановах від 05.06.2018 у справі № 359/2421/15-ц, від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17, щодо поширення на позовні вимоги Прокурора позовної давності.

Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Вінницька обласна рада зазначає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував статтю 24 Закону України "Про мисливське господарство та полювання". На думку скаржника, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що встановлення у договорі від 05.01.2022 № 3 нульової плати за користування мисливськими угіддями в межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду, де полювання заборонено, порушує принцип "платності". При цьому скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду про те, чи є порушенням принципу "платності" встановлення сторонами в договорі нульової ставки плати за ту частину мисливських угідь, яка збігається з територією природно-заповідного фонду та/або визначена як відтворювальна ділянка, на якій полювання прямо заборонено.

Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Вінницька обласна рада зазначає, що суд апеляційної інстанції не надав правової оцінки змісту таких доказів: Проекту організації і розвитку мисливського господарства Немирівської РО УТМР (2021 рік), зокрема, даним таблиці № 2 "Розміщення відтворювальних ділянок" (на думку скаржника, у таблиці визначено ділянку в обході № 2 Немирівського лісництва ДП "Іллінецьке лісове господарство", квартали 131, 132, площею 82 га, саме як відтворювальну ділянку); договору від 05.01.2022 № 3 та додатку до цього договору; рішень Вінницької обласної Ради від 15.10.2008 № 670 та від 25.10.2007 № 440.

3.3. Центрально-Західне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства у поясненнях на касаційну скаргу, які за змістом є відзивом на касаційну скаргу, просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.02.2025 у справі № 910/1364/23 та залишити в силі рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2024 у справі № 910/1364/23.

Центрально-Західне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства зазначає, що постанова Північного апеляційного господарського суду від 03.02.2025 прийнята в результаті неповного з`ясування всіх обставин, що мають істотне значення для справи, і неправильного тлумачення норм матеріального та процесуального права. На думку Центрально-Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства, суд апеляційної інстанції припустився помилок у застосуванні законодавчих приписів, зокрема, статті 58 Конституції України, статей 9, 26 Закону України "Про природно-заповідний фонд України", статей 86 236 310 Господарського процесуального кодексу України, що призвело до скасування законного рішення.

3.4. Немирівська окружна прокуратура Вінницької області у відзиві на касаційну скаргу просить у задоволенні касаційної скарги Вінницької обласної ради на постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.02.2025 у справі № 910/1364/23 відмовити. Немирівська окружна прокуратура Вінницької області зазначає, що доводи касаційної скарги є безпідставними та необґрунтованими.

Немирівська окружна прокуратура зазначає, що надання Вінницькою обласною радою у користування Немирівській РО УТМР об`єкта природно-заповідного фонду - ландшафтного заказника "Лучанське" площею 82 га (кадастровий номер 0523088600:01:001:0678) в якості мисливських угідь відбулося всупереч вимогам Закону України "Про мисливське господарство". Немирівська окружна прокуратура Вінницької області також зазначає, що до позовних вимог Прокурора не застосовується позовна давність, оскільки ці вимоги є негаторними.

4. Обставини справи, встановлені судами

4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що рішенням 13 сесії 5 скликання Вінницької обласної ради "Про перерозподіл мисливських угідь" від 25.10.2007 № 440 вирішено:

- провести перерозподіл мисливських угідь, наданих у користування рішенням 22 сесії Вінницької обласної ради 4 скликання від 21.07.2005 № 901 "Про надання у користування мисливських угідь" та 23 сесії Вінницької обласної ради 4 скликання від 12.10.2005 № 954 "Про зміни та доповнення до рішення 22 сесії Вінницької обласної ради 4 скликання від 21.07.2005 "Про надання у користування мисливських угідь";

- надати їх у користування згідно з додатками 1- 10 визначеним у додатках підприємствам, організаціям та господарствам.

4.2. Відповідно до абзацу 4 пункту 14 додатку № 10 до рішення 13 сесії Вінницької обласної ради 5 скликання від 25.10.2007 № 440 (Перелік земель лісового фонду, сільськогосподарського призначення, водного фонду, які є мисливськими угіддями і надаються у користування Вінницькій обласній та районним організаціям Українського товариства мисливців і рибалок) ур. "Лучанське" площею 82,0 га надано в користування ДП "Іллінецьке лісове господарство".

4.3. Рішенням 20 сесії 5 скликання Вінницької обласної ради від 15.10.2008 № 670 "Про внесення змін та доповнень до рішення 13 сесії обласної Ради 4 скликання від 25.10.2007 "Про перерозподіл мисливських угідь" надано Немирівській РО УТМР строком на 30 років у користування мисливські угіддя для ведення мисливського господарства загальною площею 78883,1 га, зокрема, ур. Лучанське площею 82,0 га.

4.4. 01.10.2011 між Вінницьким обласним управлінням лісового та мисливського господарства та Немирівською РО УТМР на підставі рішення Вінницької обласної ради 13 сесії 5 скликання від 25.10.2007 № 440 "Про перерозподіл мисливських угідь" та рішення Вінницької обласної ради 20 сесії 5 скликання від 15.10.2008 № 670 "Про внесення змін та доповнень до рішень 13 сесії обласної Ради 5 скликання від 25 жовтня 2007 року №440 "Про перерозподіл мисливських угідь" укладено договір про умови ведення мисливського господарства, відповідно до якого надано Немирівській РО УТМР терміном до 15.10.2038 мисливські угіддя для ведення мисливського господарства загальною площею 78883,1 га, у тому числі: лісові угіддя - 7403,0 га, польові - 68823,0 га, водно-болотні - 2657,1 га.

4.5. 05.01.2022 між ДП "Іллінецьке лісове господарство" (підприємство) та Немирівською РО УТМР (товариство) укладено договір № 3 про умови користування земельними ділянками лісового фонду для ведення мисливського господарства, відповідно до якого товариству надано в користування мисливські угіддя для ведення мисливського господарства, які знаходяться на території державного лісового фонду підприємства загальною площею 1310 га.

4.6. Як установили суди, згідно з додатком до договору про умови користування земельними ділянками лісового фонду для ведення мисливського господарства від 05.01.2022 № 3, загальна площа мисливських угідь, наданих у користування товариству, які розташовані на території підприємства, становить 1310 га.

Плата за користування мисливськими угіддями в межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду, де полювання заборонено, не стягується. Площа відповідних мисливських угідь становить 82 га.

До складу мисливських угідь передано об`єкт природно-заповідного фонду - ландшафтний заказник "Лучанське" площею 82 га (кадастровий номер 0523088600:01:001:0678).

4.7. Рішенням 43 сесії 8 скликання Вінницької обласної ради від 25.08.2023 № 622 "Про внесення змін та доповнень до рішення Вінницької обласної ради щодо надання мисливських угідь у користування" вирішено внести зміни в додаток 1 до рішення 13 сесії Вінницької обласної ради від 25.10.2007 № 440 "Про перерозподіл мисливських угідь".

4.8. Суд апеляційної інстанції зазначив, що згідно з Проектом організації і розвитку мисливського господарства Немирівської РО УТМР, який погоджено 18.03.2021 Вінницьким обласним управлінням лісового та мисливського господарства (правонаступником якого є Центрально-Західне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства), 10.03.2021 Департаментом агропромислового розвитку, екології та природних ресурсів Вінницької обласної державної адміністрації, а 09.03.2021 затверджено Немирівською РО УТМР, біотехнічні заходи полягають: у додаткових лісо- та сільськогосподарських роботах, які покращують захисні та кормові властивості угідь; створенні штучних кормових полів; впровадженні поступових лісовідновлювальних та суцільних рубок; підрубці та залишенні в разі необхідності на лісосіках верби, осики та інших кормових порід дерев; створенні штучних лісових культур тощо.

4.9. Прокурор, вважаючи порушеними права Немирівської міської ради та Державної екологічної інспекції у Вінницькій області, звернувся до Вінницької обласної ради, Центрально-Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства, Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Іллінецьке лісове господарство", Немирівської РО УТМР з позовом про визнання незаконним рішення обласної ради, визнання недійсним договору про умови ведення мисливського господарства, визнання недійсним договору про умови користування земельними ділянками лісового фонду для ведення мисливського господарства та зобов`язання звільнити мисливські угіддя.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

5.2. Заслухавши суддю-доповідачку, пояснення представників учасників справи, дослідивши наведені в касаційній скарзі та відзивах доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд зазначає таке.

5.3. Предметом позову в цій справі є матеріально-правові вимоги Прокурора про визнання незаконним рішення обласної ради, визнання недійсним договору про умови ведення мисливського господарства, визнання недійсним договору про умови користування земельними ділянками лісового фонду для ведення мисливського господарства та зобов`язання звільнити мисливські угіддя.

5.4. Позовні вимоги Прокурора обґрунтовані тим, що до складу мисливських угідь, переданих у користування Немирівської РО УТМР, увійшла територія кварталів 131, 132 Немирівського лісництва ДП "Іллінецьке лісове господарство", яка одночасно є об`єктом природно-заповідного фонду - ландшафтним заказником "Лучанське" площею 82 га (кадастровий номер 0523088600:01:001:0678) та з урахуванням статей 3, 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України", статей 3, 5 Закону України "Про екологічну мережу України" належить до екологічної мережі України. Тому Прокурор стверджував, що, надавши територію природно-заповідного фонду в користування Немирівській РО УТМР на землях, які розташовані в межах ландшафтного заказника "Лучанське", Вінницька обласна рада, Вінницьке обласне управління лісового та мисливського господарства, ДП "Іллінецьке лісове господарство" та безпосередньо Немирівська РО УТМР порушили режим використання вказаної території природно-заповідного фонду, встановлений Законом України "Про природно-заповідний фонд України".

5.5. Колегія суддів зазначає, що спірні правовідносини виникли у зв`язку з прийняттям Вінницькою обласною радою 25.10.2007 рішення № 440 "Про перерозподіл мисливських угідь" із змінами та доповненнями, внесеними рішенням від 15.10.2008 № 670 "Про внесення змін та доповнень до рішень 13 сесії обласної Ради 5 скликання" від 25 жовтня 2007 року №440 "Про перерозподіл мисливських угідь", рішенням 43 сесії 8 скликання Вінницької обласної ради від 25.08.2023 № 622 "Про внесення змін та доповнень до рішення Вінницької обласної ради щодо надання мисливських угідь у користування", у частині надання в користування Немирівській РО УТМР об`єкта природно-заповідного фонду - ур. "Лучанське" площею 82 га. Зазначене рішення Вінницької обласної ради щодо надання в користування Немирівській РО УТМР стало підставою для укладення оспорюваних Прокурором правочинів.

5.6. При цьому Прокурор звернувся також із позовними вимогами про визнання недійсними договорів про умови ведення мисливського господарства, про умови користування земельними ділянками лісового фонду для ведення мисливського господарства та просив суд зобов`язати Немирівську РО УТМР звільнити мисливські угіддя. Як зазначав Прокурор, оспорювані правочини були укладені на підставі незаконних рішень органу місцевого самоврядування, тому не відповідають вимогам закону.

5.7. Частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

5.8. Колегія суддів зазначає, що процедура передачі мисливських угідь для ведення мисливського господарства у користування визначалася положеннями Земельного кодексу України, Закону України "Про мисливське господарство та полювання", Законом України "Про природно-заповідний фонд України" у редакціях, що діяли на момент виникнення спірних правовідносин.

5.9. Статтею 1 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" (тут і далі - в редакції, чинній на момент ухвалення оспорюваного рішення Вінницької обласної ради від 25.10.2007 № 440) визначено:

- мисливські угіддя - це ділянки суші та водного простору, на яких перебувають мисливські тварини і які можуть бути використані для ведення мисливського господарства;

- користувачами мисливських угідь є спеціалізовані мисливські господарства, інші підприємства, установи та організації, в яких створені спеціалізовані підрозділи для ведення мисливського господарства з наданням в їх користування мисливських угідь;

- мисливське господарство як галузь - сфера суспільного виробництва, основними завданнями якого є охорона, використання та відтворення мисливських тварин, надання послуг мисливцям щодо здійснення полювання, розвиток мисливського спорту і мисливського собаківництва;

- полювання - дії людини, спрямовані на вистежування, переслідування з метою добування і саме добування (відстріл, відлов) мисливських тварин, що перебувають у стані природної волі або утримуються в напіввільних умовах.

5.10. Згідно із статтею 9 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" до повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, районних, Київської та Севастопольських міських рад у галузі мисливського господарства належить, зокрема, вирішення в установленому порядку питань надання в користування мисливських угідь.

5.11. Отже, до повноважень Вінницької обласної ради належить вирішення в установленому порядку питань щодо надання в користування мисливських угідь.

5.12. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 20 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" з метою раціонального використання мисливських тварин, охорони диких тварин, а також середовища їх перебування забороняється полювання в заборонених для цього місцях, зокрема на територіях та об`єктах природно-заповідного фонду, де це заборонено відповідно до положень про них; на відтворювальних ділянках.

5.13. Колегія суддів зазначає, що Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 08.11.2019 у справі № 910/21762/17 виснував, що діяльність із ведення мисливського господарства в межах території мисливського угіддя, яким є ділянка суші або водного простору, здійснюється з фактичним використанням земельної ділянки, в межах якої знаходиться мисливське угіддя, тому регулювання таких правовідносин здійснюється з урахуванням положень Земельного кодексу України.

5.14. Відповідно до статті 43 Земельного кодексу України (тут і далі - в редакції, чинній на момент прийняття рішення про надання мисливських угідь у користування) землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

5.15. Згідно із частиною 2 статті 45 Земельного кодексу України порядок використання земель природно-заповідного фонду визначається законом.

5.16. Правові основи організації, охорони, ефективного використання природно-заповідного фонду України, відтворення його природних комплексів та об`єктів визначаються Законом України "Про природно-заповідний фонд України" (тут і далі - в редакції, чинній на момент прийняття рішення про надання мисливських угідь у користування).

Природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об`єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища.

5.17. У зв`язку із цим законодавством України природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання. Україна розглядає цей фонд як складову частину світової системи природних територій та об`єктів, що перебувають під особливою охороною.

5.18. За змістом частин 1, 2 статті 3 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" до природно-заповідного фонду України належать, зокрема, заказники. Заказники залежно від їх екологічної і наукової цінності можуть бути загальнодержавного або місцевого значення.

Відповідно до частини 3 статті 3 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" залежно від походження, інших особливостей природних комплексів та об`єктів, що оголошуються заказниками чи пам`ятками природи, мети і необхідного режиму охорони заказники поділяються на ландшафтні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні, загальногеологічні, палеонтологічні та карстово-спелеологічні.

5.19. Згідно із частинами 2, 3, 4 статті 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" землі природно-заповідного фонду України, а також землі територій та об`єктів, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську цінність і є відповідно до статті 6 цього Закону об`єктами комплексної охорони, належать до земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення.

На землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.

На використання земельної ділянки або її частини в межах природно-заповідного фонду може бути встановлено обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором. Обмеження (обтяження) підлягає державній реєстрації і діє протягом строку, встановленого законом або договором.

5.20. За змістом положень статті 9 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" території та об`єкти природно-заповідного фонду з додержанням вимог, встановлених цим Законом та іншими актами законодавства України, можуть використовуватися: у природоохоронних цілях; у науково-дослідних цілях; в оздоровчих та інших рекреаційних цілях; в освітньо-виховних цілях; для потреб моніторингу навколишнього природного середовища.

Встановлені частиною 1 цієї статті основні види використання, а також заготівля деревини, лікарських та інших цінних рослин, їх плодів, сіна, випасання худоби, мисливство, рибальство та інші види використання можуть здійснюватися лише за умови, що така діяльність не суперечить цільовому призначенню територій та об`єктів природно-заповідного фонду, встановленим вимогам щодо охорони, відтворення та використання їх природних комплексів та окремих об`єктів.

5.21. Відповідно до статті 26 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" на території заказника обмежується або забороняється діяльність, що суперечить цілям і завданням, передбаченим положенням про заказник.

5.22. Отже, з урахуванням необхідності забезпечення особливого режиму охорони на територіях та об`єктах природно-заповідного фонду обмежується або забороняється діяльність, яка суперечить цільовому призначенню цих територій та об`єктів, встановленим вимогам щодо охорони, відтворення та використання їх природних комплексів та окремих об`єктів, суперечить цілям і завданням, передбаченим положенням про об`єкти природно-заповідного фонду.

5.23. Суд першої інстанції за результатами розгляду справи відмовив у задоволенні позовних вимог Прокурора про визнання незаконним рішення Вінницької обласної ради від 25.10.2007 № 440 із змінами та доповненнями, внесеними рішенням від 15.10.2008 № 670 "Про внесення змін та доповнень до рішення 13 сесії обласної Ради 5 скликання від 25 жовтня 2007 року № 440 "Про перерозподіл мисливських угідь", рішенням 43 сесії 8 скликання Вінницької обласної ради від 25.08.2023 № 622 "Про внесення змін та доповнень до рішення Вінницької обласної ради щодо надання мисливських угідь у користування", про визнання недійсними договорів про умови ведення мисливського господарства та про умови користування земельними ділянками лісового фонду для ведення мисливського господарства і про зобов`язання Немирівської РО УТМР звільнити мисливські угіддя. При цьому суд першої інстанції виходив із того, що жоден нормативно-правовий акт не містить заборони щодо ведення мисливського господарства на території об`єктів природно-заповідного фонду України та/або обов`язку уповноваженого органу щодо виключення меж територій об`єктів природно-заповідного фонду зі складу мисливських угідь.

5.24. Суд апеляційної інстанції задовольнив позовні вимоги Прокурора про визнання незаконним рішення Вінницької обласної ради від 15.10.2008 № 670, про визнання недійсними договорів про умови ведення мисливського господарства та про умови користування земельними ділянками лісового фонду для ведення мисливського господарства і про зобов`язання Немирівської РО УТМР звільнити мисливські угіддя. При цьому суд апеляційної інстанції виходив із того, що здійснення мисливського господарства у будь-якій її формі несумісне із цілями та завданнями створення заказника, що виключає можливість використання території особливо цінної ділянки живої природи Немирівською РО УТМР для ведення своєї господарської діяльності.

5.25. Не погодившись із висновками суду апеляційної інстанції, Вінницька обласна рада звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою.

Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, Вінницька обласна рада зазначає про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Скаржник, звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.26. Пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1

частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.27. Касаційна скарга з підстав, передбачених пунктом 1 частини 2

статті 287 Господарського процесуального кодексу України, мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували висновків Верховного Суду:

- викладених у постановах від 03.04.2019 у справі № 369/911/17, від 07.07.2023 у справі № 911/3342/21, від 15.05.2019 у справі № 825/1496/17, щодо дії закону в часі;

- викладених у постановах від 05.06.2018 у справі № 359/2421/15-ц, від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17, щодо поширення на позовні вимоги Прокурора позовної давності.

5.28. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, передбаченої цим пунктом, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

5.29. Розглянувши доводи скаржника, колегія суддів установила, що в постанові Верховного Суду від 03.04.2019 року в справі № 369/911/17 викладено такі висновки:

"Згідно з вимогами статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно рішення Конституційного Суду України № 1-рп/99 від 09 лютого 1999 року у справі № 1-7/99 у регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності.

Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності.

Принцип неприпустимості зворотної дії в часі нормативних актів знайшов своє закріплення також в міжнародно-правових актах, зокрема і в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (стаття 7)".

5.30. У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.07.2023 року в справі № 911/3342/21 викладено висновки про те, що "закони та інші нормативно-правові акти тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом".

5.31. У постанові Верховного Суду від 15.05.2019 року в справі № 825/1496/17, на яку посилається скаржник, сформульовано такі висновки:

"Рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, за загальним правилом, не можна визнати неправомірними якщо вони ґрунтуються на законі, чинному на момент прийняття відповідного рішення таким суб`єктом.

Відповідний висновок ґрунтується на положеннях статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Підсумовуючи викладене, Суд визнає, що відповідачу при реалізації владних управлінських функцій необхідно застосовувати ту норму права, яка була чинною на момент прийняття спірних рішень, що було дотримано контролюючим органом в межах цих правовідносин".

5.32. У справі, яка розглядається, суд першої інстанції, вирішуючи спір, послався на положення Закону України "Про мисливське господарство та полювання", Закону України "Про природно-заповідний фонд України" в редакціях, чинних на момент прийняття оспорюваного Прокурором рішення Вінницької обласної ради від 25.10.2007 рішення № 440, та зазначив, що жоден нормативно-правовий акт не містить заборони щодо ведення мисливського господарства на території об`єктів природно-заповідного фонду України та/або обов`язку уповноваженого органу щодо виключення територій об`єктів природно-заповідного фонду зі складу мисливських угідь.

5.33. Натомість суд апеляційної інстанції зазначив, що рішення Вінницької обласної ради від 25.10.2007 № 440 реалізовано шляхом укладення спірних правочинів 01.10.2011 та 05.01.2022, тому до спірних правовідносин слід застосовувати законодавство, яке діяло станом на 01.10.2011, тобто в редакції від 16.01.2010. Відтак суд апеляційної інстанції, керуючись положеннями Закону України "Про мисливське господарство та полювання", Закону України "Про природно-заповідний фонд України" в редакціях, чинних станом на момент укладення оспорюваного Прокурором правочину, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог Прокурора.

5.34. З урахуванням наведених скаржником висновків Верховного Суду щодо застосування положень статті 58 Конституції України колегія суддів зазначає, що під час розгляду справи має застосовуватися той нормативно-правовий акт, який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин. За встановленими у цій справі обставинами, спірні договори були укладені на підставі рішень Вінницької обласної ради від 25.10.2007 № 440 та від 15.10.2008 № 670. Отже, на правовідносини, які виникли у зв`язку з прийняттям рішень Вінницької обласної ради від 25.10.2007 № 440 та від 15.10.2008 № 670 поширюється дія Закону України "Про мисливське господарство та полювання" та Закону України "Про природно-заповідний фонд України" в редакціях, чинних станом на момент прийняття цих рішень. Рішення Вінницької обласної ради від 25.10.2007 № 440 та від 15.10.2008 № 670, які зумовили виникнення спірних правовідносин, слід оцінювати з урахуванням законодавства, чинного на момент прийняття зазначених рішень. Проте суд апеляційної інстанції наведеного не врахував.

5.35. Отже, доводи скаржника про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема, Закону України "Про мисливське господарство та полювання" та Закону України "Про природно-заповідний фонд України", підтвердилися. Суд апеляційної інстанції помилково дійшов висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин законодавства у редакції, яка не була чинною на момент прийняття рішень Вінницької обласної ради від 25.10.2007 № 440 та від 15.10.2008 № 670, що свідчить про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права.

5.36. Скаржник у касаційній скарзі також зазначає, що Північний апеляційний господарський суд не застосував норми права про позовну давність (положення статей 256 267 Цивільного кодексу України), щодо застосування якої зроблено заяву стороною спору. При цьому, на думку скаржника, на позовні вимоги Прокурора позовна давність поширюється на загальних підставах.

5.37. Розглянувши наведені доводи скаржника, колегія суддів установила, що в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 359/2421/15-ц, від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17, на які посилається скаржник, викладені висновки щодо початку перебігу позовної давності у справах за позовами, поданими прокурорами в інтересах держави в особі відповідних державних органів.

5.38. У справі, що розглядається, із заявами про застосування позовної давності до місцевого господарського суду звернулися Центрально-Західне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства та Вінницька обласна рада.

5.39. Суд першої інстанції щодо цих заяв про застосування позовної давності, поданих відповідачами, зазначив, що відсутні підстави для застосування позовної давності та відмови в позові з підстав її пропуску, оскільки дійшов висновку про відмову в позові Прокурора по суті позовних вимог. Тому суд першої інстанції зазначив, що не досліджує питання про обґрунтованість клопотань відповідачів щодо застосування позовної давності.

5.40. Водночас суд апеляційної інстанції, розглянувши позовні вимоги Прокурора та визнавши їх обґрунтованими, не надав правової оцінки заявам відповідачів про застосування позовної давності та не обґрунтував наявності чи відсутності підстав для її застосування до позовних вимог Прокурора.

5.41. Колегія суддів зазначає, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України).

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропуску захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір із посиланням на зазначену норму).

У разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган. Подібні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17, на яку посилається скаржник.

5.42. Отже, доводи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 05.06.2018 у справі № 359/2421/15-ц, від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17, підтвердилися. Зокрема, відповідачі у справі просили суд про застосування позовної давності до позовних вимог Прокурора, проте суд апеляційної інстанції визнав позовні вимоги Прокурора обґрунтованими і при цьому не надав правової оцінки заявам відповідачів про застосування позовної давності та не вирішив спір із застосуванням положень статті 267 Цивільного кодексу України.

5.43. Колегія суддів при цьому вважає помилковими доводи Немирівської окружної прокуратури Вінницької області, наведені у відзиві на касаційну скаргу, про те, що до позовних вимог Прокурора не застосовується позовна давність, оскільки ці вимоги є негаторними.

5.44. У цій справі договірний характер правовідносин між сторонами спору виключає можливість застосування до них положень статті 391 Цивільного кодексу України.

Однією з умов застосування негаторного позову є відсутність між сторонами спору договірних відносин. Якщо вчинене особою порушення було можливе лише як вчинене певною особою через її статус у договірному чи іншому зобов`язальному правовідношенні з власником, то негаторний позов не може бути заявлено, а право власника має захищатися за допомогою зобов`язально-правових способів. Договірний характер правовідносин між сторонами спору виключає можливість застосування до них положень статті 391 Цивільного кодексу України. Подібні висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18, від 02.11.2022 у справі № 922/3166/20.

5.45. Отже, наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, підтвердилися під час касаційного провадження, що зумовлює скасування оскаржуваної постанови із цих підстав.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.46. Касаційна скарга з посиланням на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не надав правової оцінки змісту таких доказів: Проекту організації і розвитку мисливського господарства Немирівської РО УТМР (2021 рік), зокрема, даних таблиці № 2 "Розміщення відтворювальних ділянок" (на думку скаржника, ці дані визначають ділянку № 2 Немирівського лісництва ДП "Іллінецьке лісове господарство", квартали 131, 132, площею 82 га, саме як відтворювальну ділянку); договору від 05.01.2022 № 3 та додатку до цього договору; рішень Вінницької обласної Ради від 15.10.2008 № 670 та від 25.10.2007 № 440.

5.47. Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

5.48. Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

5.49. Скаржник у касаційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції правильно встановив, що земельна ділянка площею 82 га, яка розташована в кварталах 131, 132 Немирівського лісництва ДП "Іллінецьке лісове господарство", є відтворювальною ділянкою, де забороняється полювання. За твердженням скаржника, такий висновок суду підтверджується наявними у справі доказами, зокрема Проектом організації і розвитку мисливського господарства Немирівської РО УТМР (2021 рік), таблицею № 2 "Розміщення відтворювальних ділянок" (в якій визначено ділянку № 2 Немирівського лісництва ДП "Іллінецьке лісове господарство", квартали 131, 132, площею 82 га, саме як відтворювальну ділянку); додатком до договору від 05.01.2022 № 3, в якому зазначено: "Плата за користування... в межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду, де полювання заборонено, не стягується. Площа відповідних мисливських угідь становить 82 га".

Скаржник також зазначає, що суд апеляційної інстанції не з`ясував зміст оспорюваних Прокурором рішень органу місцевого самоврядування та визнав незаконним рішення Вінницької обласної ради від 15.10.2008 № 670, яке є похідним актом, оскільки ним лише внесено зміни до рішення Вінницької обласної ради від 25.10.2007 №440. При цьому, за твердженням скаржника, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою рішення Вінницької обласної ради від 25.10.2007 №440, яким було надано земельну ділянку в користування.

5.50. Колегія суддів, розглянувши доводи скаржника, зазначає, що відповідно до частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Тому в кожній справі суд, з урахуванням позовних вимог та їх обґрунтування, має встановити, якого саме результату хоче досягнути позивач унаслідок вирішення спору. При цьому суд розглядає справи в межах заявлених позовних вимог.

5.51. Відповідно до частини 3 статті 46 Господарського процесуального кодексу України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.

5.52. У справі, яка розглядається, 18.09.2023 до місцевого господарського суду від Немирівської окружної прокуратури надійшла заява про зміну позовних вимог та надання додаткових доказів.

Прокурор у цій заяві про зміну позовних вимог просив суд змінити першу позовну вимогу та розглядати її в такій редакції: "Визнати незаконним абз. 4 п. 14 додатку № 10 рішення 13 сесії Вінницької обласної Ради 5 скликання від 25 жовтня 2007 року № 440 "Про перерозподіл мисливських угідь" зі змінами та доповненнями, внесеними рішеннями № 670 від 15.10.2008 та № 622 від 25.08.2023, в частині надання у користування Немирівській районній організації Українського товариства мисливців і рибалок - ур. "Лучанське" площею 82 га (об`єкта природно-заповідного фонду - ландшафтного заказника "Лучанське" площею 82 га, кадастровий номер земельної ділянки 0523088600:01:001:0678), розташованого у кварталах 131, 132 Немирівського лісництва Державного підприємства "Іллінецьке лісове господарство".

5.53. Суд першої інстанції ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.09.2023 у справі № 910/1364/23 прийняв до розгляду заяву Прокурора про зміну позовних вимог та вирішив розглядати справу з її врахуванням.

5.54. Відтак справу № 910/1364/23 під час апеляційного провадження слід було розглядати з урахуванням заяви Прокурора про зміну предмета позову, оскільки предмет позову кореспондується зі способом захисту, належність якого має оцінити суд при вирішенні спору.

5.55. Відмова суду врахувати заяву про зміну предмета позову або вирішення спору без її розгляду може порушувати право сторони на справедливий розгляд, гарантований статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 18.12.2024 у справі № 178/934/19.

5.56. Водночас у справі, яка розглядається, суд апеляційної інстанції не розглянув позовні вимоги Прокурора з урахуванням заяви про зміну предмета позову, яка була прийнята судом та з урахуванням якої суд першої інстанції розглядав позовні вимоги Прокурора у справі № 910/1364/23. Тому обґрунтованими є доводи скаржника про те, що суд, визнаючи незаконним рішення Вінницької обласної ради від 15.10.2008 № 670, залишив поза увагою рішення Вінницької обласної ради від 25.10.2007 №440, яким було надано земельну ділянку в користування.

Суд апеляційної інстанції також не дослідив зміст договору про умови ведення мисливського господарства від 01.10.2011, проте задовольнив позовні вимоги Прокурора про визнання цього правочину недійсним у частині надання в користування мисливських угідь площею 82 га (кадастровий номер 0523088600:01:001:0678), які розташовані у кварталах 131, 132 Немирівського лісництва ДП "Іллінецьке лісове господарство".

Отже, суд апеляційної інстанції не оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, оскільки не дослідив зібрані у справі докази, на які посилається скаржник, що унеможливило встановлення фактичних обставин необхідних для правильного вирішення цього спору.

5.57. Таким чином, обґрунтованими є доводи скаржника про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, оскільки суд апеляційної інстанції не дослідив усі зібрані у справі докази. Тому наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, підтвердилися під час касаційного провадження.

5.58. При цьому колегія суддів зазначає, що за змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

5.59. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричинених цими діяннями наслідкам. Близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц.

Велика Палата Верховного Суду в постановах від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 від 15.10.2019 у справі № 911/3749/17, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18, від 01.02.2020 у справі № 922/614/19, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21 сформулювала висновки про те, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване. Вимога ж про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням, а можливість його скасування не дозволить позивачу ефективно відновити володіння відповідною земельною ділянкою.

5.60. З урахуванням наведеного під час нового розгляду цієї справи судам належить з`ясувати зміст оспорюваних прокурором рішень Вінницької обласної ради та встановити, чи є ефективним способом захисту прав держави вимога про визнання оспорюваних рішень недійсними.

5.61. Касаційна скарга з посиланням на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував статтю 24 Закону України "Про мисливське господарство та полювання". На думку скаржника, суд дійшов помилкового висновку про те, що встановлення у договорі від 05.01.2022 № 3 нульової плати за користування мисливськими угіддями в межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду, де полювання заборонено, порушує принцип "платності". При цьому скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду про те, чи є порушенням принципу "платності" встановлення сторонами в договорі нульової ставки плати за ту частину мисливських угідь, яка збігається з територією природно-заповідного фонду та/або визначена як відтворювальна ділянка, на якій полювання прямо заборонено.

5.62. У контексті наведених доводів скаржника Верховний Суд зазначає, що суд апеляційної інстанції не дотримався вимог статей 73- 79 86 236 Господарського процесуального кодексу України щодо прийняття судового рішення на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що унеможливило встановлення усіх фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. З урахуванням порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, суд касаційної інстанції вважає, що надання правового висновку у цій справі щодо застосування статті 24 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" є передчасним, оскільки суд апеляційної інстанції не з`ясував як зміст договору про умови користування земельними ділянками лісового фонду для ведення мисливського господарства від 05.01.2022 № 3, так і зміст додатку до цього договору. Водночас Верховний Суд не вправі здійснювати дослідження та оцінку доказів, встановлювати обставини справи в силу імперативних приписів, наведених у частині 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

5.63. Зазначені обставини свідчать про передчасність формування Верховним Судом висновку у цій справі щодо питання застосування статті 24 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" у подібних правовідносинах.

5.64. Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційний господарський суд не дослідив належним чином зібрані у справі докази та не встановив пов`язані з ними всі суттєві фактичні обставини цієї справи, що входили до предмета доказування. У зв`язку з наведеним ухвалена у справі постанова не відповідає вимогам процесуального законодавства, а тому її не можна визнати законною та обґрунтованою.

5.65. Водночас порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення цієї справи, та які не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно відповідно до визначених законодавством меж розгляду справи судом касаційної інстанції.

5.66. Оскільки частково підтвердилися підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, наведені скаржником, то оскаржувана постанова підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. З урахуванням мотивів, наведених у цій постанові, Верховний Суд вважає необґрунтованими доводи, викладені у відзиві Немирівської окружної прокуратури Вінницької області на касаційну скаргу.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. За змістом частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

6.3. З огляду на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, беручи до уваги, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, касаційну скаргу слід задовольнити частково, а ухвалену у справі постанову слід скасувати з направленням справи на новий розгляд до апеляційного господарського суду.

6.4. Під час нового розгляду справи апеляційному господарському суду слід урахувати наведене, дослідити та об`єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з`ясувати фактичні обставини справи та, залежно від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

7. Судові витрати

Оскільки в цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300 308 310 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ :

1. Касаційну скаргу Вінницької обласної ради задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.02.2025 у справі № 910/1364/23 скасувати, справу № 910/1364/23 передати на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуюча Н. О. Багай

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак