Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2024 року

м. Київ

справа № 154/3572/21

провадження № 61-131св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Устилузька міська рада Володимир-Волинського району Волинської області, Володимир-Волинська районна державна адміністрація,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Волинського апеляційного суду від 28 листопада 2022 року в складі колегії суддів: Здрилюк О. І., Бовчалюк З. А., Карпук А. К.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернуласядо суду з позовом до Устилузької міської ради Володимир-Волинського району Волинської області, Володимир-Волинської районної державної адміністрації, у якому просила визнати за нею право на земельну частку (пай), орієнтовним розміром 3,006 умовних кадастрових гектарів за рахунок земель запасу, із земель резервного фонду, невитребуваних (нерозподілених) земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства в межах території Устилузької міської ради Волинської області.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що 01 квітня 1973 року була прийнята в члени колективного сільськогосподарського підприємства «Україна» (далі - КСП «Україна») та до 09 лютого 1995 року працювала на посаді ветфельдшерана цьому підприємстві.

На час розпаювання колгоспних земель вона була членом КСП «Україна» та відповідно до рішення Устилузької міської ради Володимир-Волинського району від 28 листопада 1995 року № 5/3 «Про затвердження списків працівників колективного сільськогосподарського підприємства «Україна» на одержання земельного паю» мала право на виділення земельної частки (паю).

Однак, незважаючи на це рішення, її не було включено до списку членів КСП «Україна», який є додатком до державного акта на право колективної власності на землю серії ВО № 11 від 25 листопада 1995 року, та відповідний сертифікат їй виданий не був.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

Рішенням Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 30 серпня 2022 року позов задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право на земельну частку (пай), орієнтованим розміром 3,006 га умовних кадастрових гектарів, за рахунок земель запасу, із земель резервного фонду, невитребуваних (нерозподілених) земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства в межах території Устилузької міської ради Володимирського району Волинської області.

У задоволенні позовних вимог до Володимир-Волинської районної державної адміністрації відмовлено.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що на час видачі КСП «Україна» державного акта на право колективної власності на землю ОСОБА_1 була членом КСП «Україна» та була включена в списки осіб на одержання земельного паю, тому вимоги про визнання за нею права на земельний пай обґрунтовані.

Додатковим рішенням Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 19 вересня 2022 року стягнуто з Устилузької міської ради на користь ОСОБА_1 908,00 грн судового збору та 3 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Волинського апеляційного суду від 28 листопада 2022 року рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 30 серпня 2022 року в частині задоволення позову й додаткове рішення суду від 19 вересня 2022 року скасовано й ухвалено нове рішення про відмову в позові ОСОБА_1 до Устилузької міської ради про визнання права власності на земельну частку (пай).

Постанова мотивована тим, що позивач звернулася до суду з пропуском позовної давності, що є підставою для відмови в позові.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У грудні 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Волинського апеляційного суду від 28 листопада 2022 року й залишити в силі рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 30 серпня 2022 року та додаткове рішення суду цього ж суду від 19 вересня 2022 року.

Підставами касаційного оскарження зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 17 червня 2020 року в справі № 600/528/16, від 09 вересня 2020 року в справі № 637/53/18 та від 03 лютого 2021 року в справі № 403/402/19.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував, що про порушення своїх прав на земельний пай вона дізналася у березні 2021 року, тому безпідставно застосував позовну давність.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

28 лютого 2023 року справа № 154/3572/21 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 23 липня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини, встановлені судами

ОСОБА_1 з 01 квітня 1973 року по 09 лютого 1995 року працювала на посаді ветфельдшера в КСП «Україна».

Рішенням Устилузької міської ради Володимир-Волинського району від 28 листопада 1995 року № 5/3 затверджено списки працівників КСП «Україна» на одержання земельного паю згідно з додатком, до якого включено ОСОБА_1

25 грудня 1995 року КСП «Україна» отримало державний акт на право колективної власності на землю серії ВЛ № 11. До списку громадян, який є додатком до державного акта, ОСОБА_1 не включена.

У жовтні 1996 року ОСОБА_1 звернулася до КСП «Україна» із заявою про включення у списки пайовиків, на яку 04 листопада 1996 року КСП «Україна» надало відповідь про її виключення з членів колгоспу рішенням зборів від 17 лютого 1995 року.

Разом із тим матеріали справи не містять доказів, що ОСОБА_1 була виключена з членів КСП «Україна».

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» від 05 червня 2003 року № 899-IV основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією.

Відповідно до пункту 1 Указу Президента «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» № 720/95 від 08 серпня 1995 року (далі - Указ Президента № 720/95) паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості).

У пункті 2 Указу Президента № 720/95 зазначено, що право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, у тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

Частиною дев`ятою статті 5 ЗК України 1990 року (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому частинами шостою і сьомою статті 6 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 22 ЗК України 1990 року право власності на землю виникає після одержання документа, що посвідчує це право.

У частині другій статті 23 ЗК України 1990 року зазначено, що державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян. До державного акта додається список цих громадян.

Таким чином, право особи на земельну частку (пай) виникає за наявності трьох умов: одержання КСП державного акта на право колективної власності на землю, перебування такої особи в членах КСП на час передачі державного акта та включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю.

Громадянин, якого помилково (безпідставно) не внесено до списку - додатка до державного акта на право колективної власності на землю чи виключено з нього, має до проведення розпаювання і видачі сертифікатів звернутися до загальних зборів членів КСП з питанням щодо внесення його до списку. Якщо землі вже розпайовані, то за згодою всіх власників сертифікатів має бути проведено перепаювання; у разі ж недосягнення згоди спір розглядається в судовому порядку.

У цій справі суди встановили, що ОСОБА_1 на момент одержання КСП «Україна» державного акта на право колективної власності на землю була його членом, доказів про виключення її з членів цього КСП у матеріалах справи немає, у зв`язку з чим вважали обґрунтованими позовні вимоги про визнання за нею права на земельну частку (пай) й такі висновки позивач у касаційній скарзі не спростовує.

Водночас доводи касаційної скарги щодо помилкового застосування судом апеляційної інстанції наслідків спливу позовної давності колегія суддів відхиляє як безпідставні, з огляду на таке.

Відповідно до пункту 6 «Прикінцеві і перехідні положення» ЦК України правила цього Кодексу щодо позовної давності стосуються тільки тих позовів, строк пред`явлення яких, встановлений попереднім законодавством, не сплив до 01 січня 2004 року. Якщо ж строк позовної давності закінчився до зазначеної дати, то до відповідних відносин застосовуються правила про позовну давність, передбачені ЦК Української РСР 1963 року.

Згідно зі статтею 71 ЦК Української РСР 1963 року, який діяв на час виникнення правовідносин, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Відповідно до статті 75 ЦК Української РСР позовна давність застосовується судом незалежно від заяви сторін.

Статтею 76 ЦК Української РСР передбачено, що перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Згідно зі статтею 80 ЦК Української РСР закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Право на позов у ОСОБА_1 виникло з 25 грудня 1995 року - після видачі КСП «Україна» державного акта на землю.

З цим позовом до суду ОСОБА_1 звернулася у вересні 2022 року, тобто зі спливом 26 років, зазначивши, що про порушення своїх прав вона дізнався лише в березні 2021 року.

Апеляційний суд вважав такі доводи позивача безпідставними, оскільки про невключення її до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, ОСОБА_1 дізналася ще в листопаді 1996 року, про що свідчить відповідний лист КСП «Україна», й об`єктивних перешкод, за яких вона була позбавлена можливості вчасно звернутися до суду вона не довела.

Таким чином, установивши, що позивач звернулася до суду з пропуском позовної давності й поважних причин її пропуску не навела, суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про відмову в позові.

Висновки апеляційного суду не суперечать висновкам, викладеним Верховним Судом у зазначених у касаційній скарзі постановах.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки зводяться до незгоди позивача з висновками суду та необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин. Верховний Суд відповідно до норм статті 400 ЦПК України не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріально і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстав для його скасування немає.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Волинського апеляційного суду від 28 листопада 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. ЧервинськаСудді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов