Постанова

Іменем України

09 вересня 2020 року

місто Київ

справа № 637/53/18

провадження № 61-1048св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Шевченківська районна державна адміністрація Харківської області, Шевченківська селищна рада Харківської області, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Харківській областіна рішення Шевченківського районного суду Харківської області від 29 травня 2018 року у складі судді Стеганцова С. М. та постанову Харківського апеляційного суду від 27 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Бурлаки І. В., Кіся П. В., Яцини В. Б.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Шевченківської районної державної адміністрації Харківської області, Шевченківської селищної ради Харківської області, Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (далі - Держгеокадастр) про визнання права на земельну ділянку (пай).

Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що у 1992 році його прийнято на роботу на молочнотоварну ферму в колгоспі імені Фрунзе та він став членом колгоспу, який у грудні 1992 року реорганізовано у Колективне сільськогосподарське підприємство ім. Фрунзе (далі - КСП ім. Фрунзе). КСП ім.

Фрунзе отримано державний акт на право колективної власності на землю, а у додатку до цього акта його прізвище зазначено за № 719. Зазначив, що під час видачі сертифікатів на земельний пай членам КСП він його не отримав, оскільки знаходився у місцях позбавлення волі. Посилався на те, що про порушення прав йому стало відомо у 2016 році, коли виділяли земельні ділянки учасникам АТО і перевіряли, чи всі особи, зазначені у додатку до державного акта на право колективної власності на землю, отриманого КСП ім. Фрунзе, отримали земельні ділянки. Просив поновити строк подачі позовної заяви про встановлення права на земельну ділянку; визнати за ним право на земельну частку (пай), площею 8,05 кадастрових гектарів, а на землях реформованого КСП ім. Фрунзе на території Шевченківської селищної ради Харківської області, та зобов'язати Шевченківську селищну раду Харківської області та Шевченківську районну державну адміністрацію Харківської області визначити в натурі межі виділеної земельної ділянки, площею 8,05 кадастрових гектарів, на землях реформованого КСП ім. Фрунзе на території Шевченківської селищної ради Харківської області, за межами населених пунктів.

Стислий виклад заперечень відповідачів

Відповідачі позов не визнали, вважали його необґрунтованим та таким, у задоволенні якого необхідно відмовити.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Шевченківського районного суду Харківської області від 29 травня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково, визнано за ОСОБА_1 право на земельну частку (пай), розміром 5,32 умовних кадастрових гектарів, без визначення меж цієї частки в натурі на місцевості, із земель реформованого КСП ім. Фрунзе на території Шевченківського району Харківської області, яка призначена йому внаслідок паювання земель КСП ім. Фрунзе, згідно з державним актом на право колективної власності на землю, серії ХР 27-00-000442, зареєстрованим 19 січня 1996 року за № 12 за КСП ім. Фрунзе на території Шевченківського району Харківської області; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалося тим, що позивач був членом КСП, був включений до державного акта на право колективної власності на землю, серії ХР 27-00-000442, за номером № 719 по КСП ім. Фрунзе. Видача свідоцтва про право на земельну частку (пай) або отримання іншого документа (в тому числі і рішення суду), що посвідчує право на пай, яке особа мала ніяким строком не обмежена, оскільки позивач реалізовує своє право, яке він набув під час включення його до списку осіб до державного акта на право колективної власності на землю, отриманого КСП ім. Фрунзе у 1996 році. За таких обставин суд вважав, що позивачем не пропущені строки на отримання свідоцтва про право на земельну частку (пай), яка йому належить з моменту включення його до списку осіб до державного акта на право колективної власності на землю, отриманого КСП ім.

Фрунзе.

Постановою Харківського апеляційного суду від 27 листопада 2018 року апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду Харківської області від 29 травня 2018 року змінено, визнано за ОСОБА_1 право на земельну частку (пай), розміром 5,08 умовних кадастрових гектарів, без визначення меж цієї частки в натурі на місцевості, із земель реформованого КСП ім. Фрунзе на території Шевченківського району Харківської області, яка призначена йому внаслідок паювання земель КСП ім. Фрунзе, згідно з державним актом на право колективної власності на землю, серії ХР 27-00-000442, зареєстрованим 19 січня 1996 року за № 12 за КСП ім. Фрунзе на території Шевченківського району Харківської області; в іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову, однак, не погодився із розміром цієї земельної частки (паю), оскільки відповідно до листа Відділу у Шевченківському районі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 11 квітня 2018 року № 171/420-18-0.23.29 вартість земельної частки (паю) станом на 01 січня 2018 року становить 137 526,84 грн, розмір становить 5,08 умовних кадастрових гектарів, а не 5,32 умовних кадастрових гектарів, як зазначено судом першої інстанції. Також зазначив, що доводи Держгеокадастру щодо того, що позивачем не надано належних доказів поважності причин пропуску позовної давності; що позивачем не надано жодного доказу щодо його членства в КСП ім. Фрунзе, є недоведеними, спростовуються матеріалами справи, зокрема, довідками, які містяться на аркушах справи 4-7,83,84, на підставі яких судом встановлено, що позовну давність ОСОБА_1 не пропустив, оскільки набув право на земельну частку (пай) в момент отримання державного акта на право колективної власності на землю КСП ім. Фрунзе, а строк видачі сертифіката не є обмеженим. Водночас учасниками справи не надано окремого клопотання про застосування позовної давності.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Держгеокадастр 04 січня 2019 року із застосуванням засобів поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду з касаційної скаргою на рішення Шевченківського районного суду Харківської області від 29 травня 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 27 листопада 2018 року, просив скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Заявник стверджує, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли безпідставних висновків про те, що позивачем не пропущена позовна давність, оскільки позовна давність у наведеній категорії справ починає свій відлік з моменту отримання КСП державного акта на право колективної власності землі. Позивач не довів належними доказами ту обставину, що йому стало відомо про порушення своїх прав лише у 2016 році та що він перебував у місцях позбавлення волі і саме це є поважною причиною пропуску позовної давності. Суд апеляційної інстанції дійшов необґрунтованого висновку, що відповідач не подавав заяву про застосування позовної давності, оскільки форма такої заяви не встановлена, її можна викласти у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання. Крім того, на переконання заявника, Держгеокадастр не є належним відповідачем у справі.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 23 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, ухвалою від 31 серпня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина 3 статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - ~law27~) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності ~law28~, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності ~law29~.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у 2019 році, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності ~law30~.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначені у статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному статті 263 ЦПК України. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій у межах доводів касаційної скарги норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 був членом КСП ім. Фрунзе з 1992 року.

На підставі рішення Шевченківської районної Ради народних депутатів від 26 травня 1993 року КСП ім. Фрунзе видано державний акт на право колективної власності на землю, площею 4 419,3 га, у межах згідно з планом, серія ХР-27-00-000442, зареєстрований у Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за № 12. Згідно зі списком громадян членів КСП ОСОБА_1 значиться під номером № 719.

20 листопада 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківської районної державної адміністрації Харківської області із заявою, в якій просив видати сертифікат на право на земельну частку (пай) на землях реформованого КСП ім. Фрунзе та розпорядження, яким надати йому дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Відповідно до відповіді Шевченківської районної державної адміністрації Харківської області від 28 листопада 2017 року № 02-28/2783 сертифікати на право на земельну частку (пай) виготовлені в необхідній кількості відповідно до кількості пайовиків і видавалися в одному екземплярі на руки; архівні екземпляри відсутні та не виготовлялися. На сьогоднішній день бланків для роздрукування сертифікатів на земельну частку (пай) немає, їх виготовлення не планується і дублікати втрачених сертифікатів не видаються. Рекомендовано звернутися до суду із заявою про встановлення права на земельну частку (пай) для подальшого виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та оформлення права власності на земельну ділянку.

Згідно з листом Держгеокадастру від 11 квітня 2018 року № 171/420-18-0.23.29 ОСОБА_1 включено до державного акта на право колективної власності на землю, серія ХР-27-00-000442 під № 179 у КСП ім. Фрунзе.

Державний акт зареєстровано у книзі записів державних актів на право колективної власності 19 січня 1996 року під № 12. Сертифікат на право на земельну частку (пай) йому не виготовлявся. Вартість земельної частки (паю) станом на 01 січня 2018 року становить 137 526,84 грн, розмір складає 5,08 умовних кадастрових гектарів.

Під час видачі сертифікатів на земельний пай членам КСП ім. Фрунзе позивачу сертифікат на земельний пай не видавався, оскільки позивач перебував під слідством, а з листопада 1996 року в місцях позбавлення волі.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

В оцінці законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень Верховний Суд застосовує системний аналіз норм матеріального права, чинних на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).

За пунктом 2 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95

"Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

За змістом статей 22, 23 ЗК України (у редакції Закону України від 18 грудня 1990 року № 561-XII) особа набуває право на земельний пай за наявності трьох умов: перебування в членах КСП на час паювання; включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю; одержання КСП цього акта.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про порядок виділення в натурі

(на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією.

Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є: свідоцтво про право на спадщину; посвідчені у встановленому законом порядку договори купівлі-продажу, дарування, міни, до яких додається сертифікат на право на земельну частку (пай); рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).

Документом, що посвідчує право на земельну частку (пай) громадян України, зазначених в абзаці п'ятому ~law31~, є трудова книжка члена колективного або іншого сільськогосподарського підприємства чи нотаріально засвідчена виписка з неї.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 на момент одержання КСП ім. Фрунзе державного акта на право колективної власності на землю був членом КСП ім. Фрунзе, а тому висновки судів про те, що ОСОБА_1 має право на земельну частку (пай), є обґрунтованими.

Одночасно Верховний Суд врахував, що згідно з частиною 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

З огляду на зазначені вимоги в цій справі слід застосовувати положення актів цивільного законодавства, чинних на момент виникнення спірних правовідносин, а саме ЦК Української РСР.

Згідно з статтею 71 ЦК Української РСР, чинного на час виникнення спірних правовідносин, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Відповідно до положень статті 76 ЦК Української РСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

За змістом пункту 6 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України правила ЦК України щодо позовної давності стосуються тільки тих позовів, строк пред'явлення яких, встановлений попереднім законодавством, не сплив до 01 січня 2004 року.

Якщо ж строк позовної давності закінчився до зазначеної дати, то до відповідних відносин застосовуються правила про позовну давність, передбачені ЦК Української РСР 1963 року.

Відповідно до статей 71, 75 ЦК Української РСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Позовна давність застосовується судами незалежно від заяви сторін.

Статтею 80 ЦК УРСР встановлено, що закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції, що відповідач не подав належним чином оформлену заяву про застосування позовної давності, є необґрунтованим, оскільки позовна давність за наведених обставин застосовується судом незалежно від заяви сторони у справі.

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 не навів обґрунтованих підстав для визнаня поважними причин пропуску позовної давності для звернення до суду із позовом.

Посилання позивача на те, що він перебував у місцях позбавлення волі, на переконання Верховного Суду, не доводять поважності пропуску строку, оскільки відповідно до матеріалів справи він звільнився із зазначених місць 18 серпня 2001 року, проте тривалий час не звертався до уповноважених органів за вирішенням питання оформлення права власності на земельну ділянку, а із зазначеним позовом звернувся до суду майже через 17 років.

Відповідно до усталеної судової практики член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта (~law32~).

З урахуванням наведених обставин, враховуючи, що позивач не довів наявність поважних причин пропуску позовної давності та звернувся до суду за спливом 21 року (з року видачі державного акта) з моменту, коли він набув право на земельну частку (пай), до спірних правовідносин підлягає застосуванню позовна давність, що є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, то рішення судів першої й апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

За приписами пункту 3 частини 1 статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

За змістом частин 1 -3 статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ("Проніна проти України", № 63566/00 від 18 липня 2006 року, § 23).

Розподіл судових витрат

Згідно з підпунктами "б ", "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За правилом частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що Верховний Суд зробив висновок про задоволення касаційної скарги, ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову, то судові витати, понесені у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції, покладаються на позивача.

Судові витрати, понесені Держгеокадастром у зв'язку із розглядом справи у судах апеляційної та касаційної інстанцій, підлягають відшкодуванню позивачем на користь заявника.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну Головного управління Держгеокадастру у Харківській області задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду Харківської області від 29 травня 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 27 листопада 2018 року скасувати, ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання права на земельну ділянку (пай) відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Головного управління Держгеокадастру у Харківській області судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у судах апеляційної та касаційної інстанцій, у розмірі 11 541,39 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко