Історія справи

Постанова

Іменем України

27 листопада 2024 року

м. Київ

Справа № 686/25886/22

Провадження № 61-3937св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду - головуючого судді Крата В. І., судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. - розглянув у порядку письмового провадження справу,

учасниками якої є

позивач - ОСОБА_1 (далі - позивач), інтереси якого представляє адвокат Савченко Оксана Володимирівна,

відповідачі - ОСОБА_2 (далі - боржник), ОСОБА_3 (далі - мати дітей), яка діє в інтересах дітей - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ,

третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - орган опіки та піклування виконавчого комітету Хмельницької міської ради (далі - третя особа),

про визнання недійсним договору дарування і скасування рішення про державну реєстрацію права власності

за касаційною скаргою позивача на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 грудня 2023 року, ухвалене суддею Приступою Д. І., та постанову Хмельницького апеляційного суду від 6 березня 2024 року,прийняту колегією суддів у складі Талалай О. І., Корніюк А. П., П`єнти І. В.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

(1) Вступ

1. Позивач у 2018 році позичив боржнику кошти, які той мав повернути до кінця року, а повернув лише частину. Тоді позивач у грудні 2020 року звернувся із позовом про стягнення з боржника заборгованості за договором позики. У травні 2021 року суд ухвалив рішення про стягнення боргу. Під час примусового виконання цього рішення державний виконавець встановив, що у боржника немає належних йому на праві власності нерухомого майна та транспортних засобів, а також немає заробітної плати чи пенсії. Тому позивач у листопаді 2022 року звернувся до суду з вимогою визнати недійсним договір дарування, за яким боржник у травні 2020 року відчужив будинок на користь його неповнолітніх дітей, і скасувати рішення про реєстрацію за дітьми права власності на це майно.

2. Суди першої й апеляційної інстанцій вважали позов необґрунтованим. Виснували, що боржник відчужив будинок до моменту, коли позивач звернувся з позовом про стягнення боргу; відчуження відбулося за усною домовленістю з дружиною про те, що вона після отримання дітьми будинку не буде заявляти позов про стягнення аліментів на їхнє утримання.

3. Позивач із висновком судів попередніх інстанцій не погодився. У касаційній скарзі вказав, зокрема, що договір дарування має ознаки фраудаторного правочину, оскільки вчинений на шкоду кредитору.

4. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду мав відповісти на питання про те, чи можна визнати фраудаторним правочин щодо відчуження майна, який боржник вчинив до моменту звернення до суду кредитора з позовом про стягнення з боржника заборгованості.Вирішив, що так. З огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини скасував судові рішення у частині відмови у задоволенні вимоги про визнання недійсним договору дарування й ухвалив у цій частині нове рішення про задоволення позову.

(2) Зміст позовної заяви

5. 29 листопада 2022 року позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати недійсним договір дарування житлового будинку загальною площею 167,9 кв. м (далі - будинок) на АДРЕСА_1 (далі - договір дарування) та скасувати рішення про державну реєстрацію прав і їх обтяжень.Мотивував вимоги так:

5.1. Боржник з метою уникнення звернення стягнення на його нерухоме майно умисно подарував його будинок своїм донькам.

5.2. Він відчужив будинок після виникнення у нього заборгованості за договором позики. Тому діяв недобросовісно, зловживаючи правами.

(3) Зміст рішення суду першої інстанції

6. 12 грудня 2023 року Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області ухвалив рішення про відмову в задоволенні позову. Мотивував так:

6.1. Позивач не надав доказів того, що у боржника заборгованість виникла до 29 травня 2020 року (до укладання договору дарування).

6.2. Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області у рішенні від 13 травня 2021 року у справі № 686/29748/20 встановив, що боржник частково повернув борг, але не зазначив, коли саме, а також не вказав, які були умови повернення коштів за договором позики. У тій справі суд стягнув із боржника 51 280,00 доларів США, 2 904,47 доларів США як три проценти річних, а всього - 61 607,94 доларів США боргу.

6.3. Із позовом до боржника про стягнення боргу за договором позики позивач звернувся аж 1 грудня 2020 року, тобто через 6 місяців після укладення договору дарування. До того часу жодних претензій до боржника позивач не мав. Отже, саме з 1 грудня 2020 року почалося порушення його прав.

6.4. Після розірвання 1 березня 2019 року шлюбу колишнє подружжя відповідачів за взаємною згодою розподілили належне їм на праві спільної сумісної власності майно так, що боржник після погашення 60 000,00 доларів США кредиту та припинення 16 січня 2020 року іпотеки 29 травня 2020 року подарував будинок дітям із умовою, що колишня дружина не стягуватиме аліменти на утримання дітей.

(4) Зміст постанови апеляційного суду

7. 6 березня 2024 року Хмельницький апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою залишив без змін рішення суду першої інстанції, погодившись із висновком про недоведеність позовних вимог.Мотивував так:

7.1. У грудні 2020 року позивач звернувся до суду з позовом до боржника про стягнення боргу. 13 травня 2021 року Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області ухвалив заочне рішення у справі № 686/29748/20, згідно з яким стягнув із боржника 51 280,00 доларів США боргу за договором позики, 2 904,47 доларів США як три проценти річних, а також 10 510 грн судового збору. У тому рішенні суд встановив, що боржник 22 червня 2018 року склав розписку про отримання від позивача 66 323,00 доларів США до 31 грудня 2018 року, але повернув лише 15 043,00 доларів США (у розписці, яку дослідив апеляційний суд у справі № 686/25886/22, є відмітка позивача про часткове виконання зобов`язань за договором і повернення боргу частинами з 21 липня 2018 року до 25 липня 2020 року включно).

7.2. 23 лютого 2021 року Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області у справі № 686/29748/20 наклав арешт на домоволодіння боржника загальною площею 57,5 кв. м. Проте державний реєстратор Хмельницької міської ради відмовив у державній реєстрації обтяження нерухомого майна, бо право власності на це майно вже зареєстроване за новим правонабувачем.

7.3. 29 травня 2020 року боржник за договором дарування відчужив своїм дітям, в інтересах яких діяла мати, будинок з належними до нього надвірними будівлями у рівних частках. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 13 квітня 2021 року право власності на будинок загальною площею 167,9 кв. м зареєстроване 29 травня 2020 року за дітьми боржника на підставі договору дарування. У будинку діти проживають з матір`ю. На час укладення договору дарування у сторін справи не було спорів, які б вирішував суд, а будинок не був арештованим.

7.4. За змістом листа Другого відділу ДВС у місті Хмельницькому від 7 листопада 2022 року № 67311 у виконавчому провадженні № НОМЕР_3 з примусового виконання виконавчого листа № 686/29748/20, виданого 27 жовтня 2021 року встановлена відсутність у боржника належного йому на праві власності нерухомого майна та транспортних засобів; боржник не працює, пенсію не отримує.

7.5. Позивач не надав суду належних, допустимих і достатніх доказів того, що на час укладення договору дарування воля сторін не відповідала зовнішньому її прояву та вони не передбачали реального настання юридичних наслідків, зумовлених цим правочином, а також що їхні дії з переходу права власності на нерухомість вчинені з метою уникнення звернення стягнення на майно боржника.

7.6. Суд першої інстанції не допустив порушень норм процесуального права, які могли би бути підставою для скасування його рішення.

(5) Провадження у суді касаційної інстанції

8. 18 березня 2024 року адвокат в інтересах позивача сформувала у системі «Електронний суд» касаційну скаргу (вх. № 9447/0/220-24 від 19 березня 2024 року), у якій просила скасувати зазначені судові рішення й ухвалити нове - про задоволення позову.

9. 20 травня 2024 року Верховний Суд у складі судді Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою залишив касаційну скаргу без руху та встановив для усунення недоліків останньої десятиденний строк із дня вручення тієї ухвали.

10. 10 червня 2024 року адвокат в інтересах позивача сформувала у системі «Електронний суд» заяву про усунення недоліків касаційної скарги (вх. № 19796/0/220-24 від 10 червня 2024 року).

11. 9 серпня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою позивача на підставі, визначеній пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

12. 20 листопада 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою призначив справу до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

13. Позивач мотивував касаційну скаргу так:

13.1. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц).

13.2. Договір дарування боржник уклав із порушенням вимог закону з метою уникнення виконання зобов`язання перед позивачем-кредитором, а іншого рухомого або нерухомого майна, за рахунок якого можливе виконання грошового зобов`язання, у боржника немає. Тому задля захисту майнового інтересу позивача суд може визнати договір дарування недійсним.

13.3. Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для вигляду, знають заздалегідь, що його не виконають. Укладення договору, який за змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним наслідків, є порушенням приписів частин першої та п`ятої статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Це за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання правочину недійсним відповідно до статті 234 ЦК України (див. постанови Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1873цс16, від 23 серпня 2017 року у справі № 306/2952/14-ц і від 9 вересня 2017 року у справі № 359/1654/15-ц).

13.4. Укладення договору дарування з родичем для приховування майна від конфіскації чи звернення стягнення на нього у рахунок погашення боргу означає, що юридична мета вчинення правочину є іншою, ніж безпосередньо передбачена у ньому. Тому цей правочин є фіктивним. Суд може визнати його недійсним (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц).

13.5. Не виключається визнання недійсним договору, спрямованого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 1 квітня 2020 року у справі № 182/2214/16-ц).

13.6. Фраудаторним може виявитися будь-який правочин, вчинений на шкоду кредиторам. Такий правочин суд може визнати недійсним на підставі пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України як вчинений всупереч принципу добросовісності, та частин третьої, шостої статті 13 ЦК України з підстав недопустимості зловживання правом, на відміну від визнання недійсним фіктивного правочину лише на підставі статті 234 ЦК України (див. постанову Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 24 листопада 2021 року у справі № 905/2030/19 (905/2445/19)).

13.7. Безпідставним є висновок апеляційного суду про відсутність спору у сторін на момент укладення договору дарування. Станом на 29 травня 2020 року у боржника було прострочене з 1 січня 2019 року зобов`язання перед позивачем зі сплати 51 280,00 доларів США.

(2) Позиції інших учасників справи

14. 19 серпня 2024 року мати дітей, в інтересах якої діяв представник, сформувала у системі «Електронний суд» відзив на касаційну скаргу, в якому просила відмовити позивачу у задоволенні касаційної скарги та залишити без змін оскаржені судові рішення. Мотивувала так:

14.1. Справи, які позивач згадав у касаційній скарзі, не є подібними зі справою № 686/25886/22. В останній суди встановили, що на момент укладення договору дарування жодного рішення суду чи позову про стягнення боргу не було.

14.2. Боргове зобов`язання виникло лише 13 травня 2021 року після ухвалення Хмельницьким міськрайонним судом заочного рішення у справі № 686/29748/20.

14.3. Будинок перебував в іпотеці у банку до 13 січня 2020 року, коли боржник погасив борг. Після цього він подарував будинок неповнолітнім дітям. Ці дії не були спрямовані на ухилення від повернення коштів позивачу, а пов`язані лише з усною домовленістю колишнього подружжя про погашення за рахунок будинку майбутніх зобов`язань боржника зі сплати аліментів на утримання дітей.

15. Боржник відзив на касаційну скаргу не подав. Про розгляд справи був належно повідомлений згідно з пунктом 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України (надіслана судом на його адресу поштова кореспонденція повернута відділенням зв`язку із зазначенням причини повернення «адресат відсутній за вказаною адресою»). Заперечення на позову заяву й апеляційну скаргу висловив у відповідних відзивах, які є у матеріалах справи (а. с. 145-146, 219-220).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

(1) Межі розгляду справи у суді касаційної інстанції

16. 9 серпня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою позивача на підставі, визначеній пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

17. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

18. З огляду на вказаний припис Верховний Суд за загальним правилом переглядає оскаржені судові рішення у межах тих доводів і вимог касаційних скарг, які стали підставами для відкриття касаційного провадження.

19. Клопотання позивача у позовній заяві (а. с. 46-53) про «поновлення» позовної давності слід залишити без розгляду, оскільки відповідачі не заявляли про застосування наслідків її спливу в судах першої й апеляційної інстанцій.

(2) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій

(2.1) Чи можна визнати фраудаторним правочин щодо відчуження майна, який боржник вчинив до моменту звернення до суду кредитора з позовом про стягнення з боржника заборгованості?

20. Позивач оспорив правочин, за яким боржник відчужив належне йому майно на користь своїх неповнолітніх дітей для унеможливлення звернення стягнення на це майно через неповернуту позику. Крім того, просив скасувати рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на будинок за дітьми боржника. Суди першої й апеляційної інстанцій виснували, що у боржника перед позивачем борг за договором позики виник на підставі рішення суду про стягнення такого боргу, а це рішення суд ухвалив після відчуження будинку. Тому, на думку судів, договір дарування не має ознак фраудаторності.

21. Позивач із висновком судів не погодився. Вказав, що боржник, який відчужив майно на підставі договору дарування на користь своїх дітей після виникнення у нього обов`язку повернути позику діяв очевидно недобросовісно, зловживаючи правами. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду погоджується з аргументами позивача. Звертає увагу на те, що безоплатне відчуження боржником на користь його дітей будинку до виконання зобов`язання за договором позики, яке виникло раніше, є недобросовісним, а відповідний правочин - фраудаторним.

22. Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

23. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

24. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України).

25. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу(частина перша статті 16 ЦК України).

26. Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (частини перша та друга статті 234 ЦК України).

27. Позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним як такого, що спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, відповідно до загальних засад цивільного законодавства(пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України) на підставі визнання правочину недійсним, визначеній у статті 234 ЦК України або, наприклад, у статті 228 ЦК України (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 лютого 2019 року у справі № 646/3972/16-ц).

28. Кваліфікація фраудаторного правочину як фіктивного (стаття 234 ЦК України) виключається, якщо на виконання оспорюваного правочину передали майно, чи відбувся перехід прав. Тоді як для кваліфікації фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як такого, що вчинений усупереч принципу добросовісності та забороні зловживання правом (статті 3 13 ЦК України) те, що на виконання оспорюваного правочину передали майно, чи відбувся перехід прав, не має значення. Важливим для кваліфікації такого правочину як фраудаторного є те, що внаслідок його вчинення відбувається, зокрема, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг його майна. Очевидно, що не допускається одночасна кваліфікація оспорюваного фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) і такого, що вчинений усупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3 13 ЦК України) (див. постанови Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 5 січня 2024 року в справі № 761/40240/21, від 20 серпня 2024 року в справі № 947/37261/21).

29. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (частини перша та третя статті 509 ЦК України).

30. За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).

31. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 ЦК України).

32. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статі 530 ЦК України).

33. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).

34. За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність (частина перша статті 717 ЦК України).

35. Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» до оплатного цивільно-правового договору передбачає необхідність виявлення його специфічних ознак, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як вчинений на шкоду кредитору. До таких ознак, зокрема, належать: момент укладення договору; контрагент, із яким боржник уклав оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника) (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 7 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18 і від 12 квітня 2023 року у справі № 754/18852/21).

36. Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) учасники цивільних відносин не можуть використовувати для уникнення сплати боргу за договором. Боржник (дарувальник), який відчужив частку в праві власності на підставі безоплатного договору після подання позову про стягнення боргу, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і спрямований на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. З огляду на це не виключається визнання недійсним договору, спрямованого на унеможливлення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України) (див. близький за змістом висновок у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 серпня 2024 року в справі № 947/37261/21).

37. Суди попередніх інстанцій встановили такі факти:

37.1. Сторони уклали договір позики, згідно з яким боржник у розписці зобов`язався до 31 грудня 2018 року повернути 66 323,00 доларів США, проте повернув лише 15 043,00 доларів США.

37.2. 29 травня 2020 року боржник відчужив належний йому будинок за договором дарування на користь своїх неповнолітніх дітей.

37.3. У грудні 2020 року позивач звернувся до боржника із позовом про стягнення боргу за договором позики.

37.4. 13 травня 2021 року Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області ухвалив заочне рішення у справі № 686/29748/20, згідно з яким стягнув із боржника 51 280,00 доларів США боргу за договором позики та 2 904,47 доларів США як три відсотки річних за прострочення зобов`язання щодо своєчасного повернення коштів.

37.5. Згідно з листом Другого відділу ДВС у місті Хмельницькому від 7 листопада 2022 року № 67311 на виконанні у цьому відділі перебуває виконавче провадження № НОМЕР_3 з примусового виконання виконавчого листа № 686/29748/20, виданого 27 жовтня 2021 року. Виконавець встановив відсутність у боржника, який не працює і не отримує пенсію, належного на праві власності нерухомого майна та транспортних засобів.

38. Суди попередніх інстанцій помилково виснували, що обов`язок повернути кошти виник у боржника на підставі рішення суду від 13 травня 2021 року у справі № 686/29748/20. Правовідносини сторін виникли на підставі договору позики, згідно з яким після отримання від позивача коштів у боржника відразу виник обов`язок їх повернути. Встановлений у розписці термін повернення боргу вказує лише на те, що такий обов`язок боржник мав належно виконати до певного моменту в часі.

39. Суд першої інстанції вказав, що позивач не надав доказів того, що у боржника заборгованість виникла до дня укладення договору дарування 29 травня 2020 року. Проте згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України позивач був звільнений від обов`язку доказування встановленої судом у справі № 686/29748/20 обставини про те, що сторони договору позики у розписці визначили термін повернення коштів - не пізніше 31 грудня 2018 року. Тому згідно з частиною першою статті 530, частиною першою статті 612 ЦК України 1 січня 2019 року настало прострочення боржника щодо повернення залишку коштів за договором позики. Крім того, саме через це прострочення боржника суд стягнув із нього у справі № 686/29748/20 три проценти річних. Суди першої й апеляційної інстанцій у справі № 686/25886/22 не вказане увагу не звернули.

40. З огляду на викладене помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що порушення майнових прав позивача почалося 1 грудня 2020 року, коли він звернувся з позовом до боржника про стягнення боргу за договором позики. Таке порушення розпочалося з початком прострочення боржника 1 січня 2019 року. На цей висновок не впливає як те, що суд першої інстанції тільки 13 травня 2021 року ухвалив заочне рішення у справі № 686/29748/20 про стягнення боргу з боржника, так і дата набрання цим рішенням законної сили і початок відповідного виконавчого провадження.

41. Таким чином, станом на день укладення договору дарування у боржника перед позивачем за договором позики був борг, який він не повернув. Колегія суддів вважає, що, знаючи про це, боржник, коли відчужував будинок на користь його дітей, діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами, на шкоду правам позивача; таке відчуження було спрямоване на унеможливлення звернення стягнення на будинок у рахунок погашення боргу. Для цього висновку не мають юридичного значення відсутність на день укладення договору дарування судового спору позивача з боржником і відсутність обтяжень нерухомого майна останнього. Тому для вирішення питання про наявність у договору дарування ознак фраудаторності недоречними є зауваження апеляційного суду про означену відсутність судових спорів і обтяжень та відповідні твердження матері дітей у відзиві на касаційну скаргу.

42. З огляду на викладене доводи касаційної скарги щодо вимоги про визнання недійсним договору дарування є обґрунтованими. Тому оскаржені судові рішення у частині відмови у задоволенні вказаної вимоги слід скасувати, й ухвалити у цій частині нове рішення про задоволення позову.

43. Суди першої й апеляційної інстанцій відмовили у задоволенні вимоги позивача про скасування рішення про реєстрацію права власності дітей на будинок за відсутності підстави для визнання недійсним договору дарування. Позивач вважав, що скасування вказаного рішення, як і вимога про визнання недійсним правочину, є ефективним способом захисту. Колегія суддів із цим доводом позивача не погоджується.

44. Необхідно розмежовувати конкурсне оспорювання та позаконкурсне оспорювання фраудаторних правочинів. Недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб. Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на це майно стягнення, тобто, щоб кредитор опинився у тому становищі, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину. Для повернення майна боржнику оспорювання реєстраційної дії щодо прав на це майно чи відповідного рішення державного реєстратора не є належним способом захисту (див. близький за змістом висновок у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 серпня 2024 року в справі № 947/37261/21).

45. З огляду на вказане вимога позивача про скасування рішення реєстратора про реєстрацію права власності на будинок за дітьми є неналежним способом захисту. Доводи касаційної скарги позивача щодо цієї вимоги необґрунтовані. Суди попередніх інстанцій правильно відмовили у її задоволенні, однак помилилися щодо мотивів відмови. Тому оскаржені судові рішення в частині відмови у задоволенні вимоги про скасування рішення реєстратора слід змінити у мотивувальних частинах, виклавши їх у редакції цієї постанови.

(3) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

(3.1) Щодо суті касаційної скарги

46. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд (пункт 3 частини першої статті 409 ЦПК України).

47. Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частини перша, третя, четверта статті 412 ЦПК України).

48. Беручи до уваги наведені висновки щодо застосування норм права, касаційну скаргу позивача слід задовольнити частково: скасувати оскаржені судові рішення в частині відмови у задоволенні позову про визнання недійсним договору дарування й ухвалити нове рішення про задоволення цієї вимоги, а у частині відмови у задоволенні позову про скасування рішення про державну реєстрацію права власності дітей боржника на будинок - змінити ці рішення у мотивувальних частинах, виклавши їх у редакції цієї постанови.

(3.2) Щодо судових витрат

49. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

50. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (частина друга статті 133 ЦПК України).

51. Судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі (частина перша статті 4 Закону України «Про судовий збір»).

52. За змістом підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання касаційної скарги на рішення суду ставка судового збору встановлюється у розмірі 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми.

53. Згідно з оскарженими судовими рішеннями у грудні 2022 року до суду надійшов позов, у якому скаржник просив визнати недійсним договір дарування житлового будинку та скасувати рішення про державну реєстрацію прав і їх обтяжень. Суди попередніх інстанцій відмовили у задоволенні позову. Скаржник оскаржив судові рішення в цілому, тобто щодо двох немайнових вимог.

54. За змістом підпункту 5 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання фізичною особою до суду позовної заяви немайнового характеру встановлюється у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Такий мінімум згідно зі статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» з 1 січня 2022 року становив 2 481,00 грн.

55. У разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру (абзац другий частини третьої статті 6 Закону України «Про судовий збір»).

56. При поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору (частина третя статті 4 Закону України «Про судовий збір»).

57. З огляду на вказане за подання позивач мав би сплатити за подання позовної заяви - 1 984,80 грн (2 481,00 грн х 0,4 х 2), апеляційної скарги - 2 977,20 грн (2 481,00 грн х 0,4 х 2 х 150 %), касаційної скарги - 3 175,68 грн (2 481,00 грн х 0,4 х 2 х 200 % х 0,8).

58. Позивач за подання позовної заяви сплатив 1 984,80 грн згідно з довідкою про операцію від 29 листопада 2022 року на суму 992,40 грн (а. с. 24) і квитанцією від 12 вересня 2023 року на суму 992,40 грн (а. с. 144), за забезпечення позову - 536,80 грн згідно з квитанцією від 20 березня 2023 року (а. с. 67), за подання апеляційної скарги - 2 977,20 грн згідно з квитанцією від 12 вересня 2023 року (а. с. 174), за подання касаційної скарги - 1 587,84 грн згідно з квитанцією від 7 червня 2024 року. Тобто за подання касаційної скарги позивач не доплатив в дохід Державного бюджету України 1 587,84 грн.

59. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати позивача в частині задоволеної однієї вимоги у зв`язку з поданням позовної заяви, заяви про забезпечення позову та переглядом справи в апеляційному суді на загальну суму 2 749,40 грн (992,40 грн + 268,40 грн + 1 488,60 грн) слід покласти на боржника. Недоплачені 1 587,84 грн судового збору за подання касаційної скарги, які боржник мав би компенсувати позивачеві за результатом розгляду справи, слід стягнути з боржника у дохід Державного бюджету України.

Керуючись статтями 141 400 409 412 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

п о с т а н о в и в:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 грудня 2023 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 6 березня 2024 року скасувати у частині відмови в задоволенні вимоги про визнання недійсним договору дарування від 29 травня 2020 року й ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Визнати недійсним договір дарування, який 29 травня 2020 року ОСОБА_2 уклав із ОСОБА_3 , яка діяла від імені та в інтересах малолітніх дітей - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , - і який посвідчила приватний нотаріус Хмельницького міського нотаріального округу Лучковська Т. М. за № 828.

3. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 грудня 2023 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 6 березня 2024 року щодо відмови у задоволенні вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію права власності № 52438112 від 29 травня 2020 року змінити у мотивувальних частинах, виклавши їх у редакції цієї постанови.

4. Стягнути із ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_2 ; РНОКПП - НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_3 ; РНОКПП - НОМЕР_2 ) 2 749,40 грн відшкодування судового збору, з яких 992,40 грн - за подання позовної заяви, 268,40 грн - за подання заяви про забезпечення позову, 1 488,60 грн - за подання апеляційної скарги.

5. Стягнути із ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_2 ; РНОКПП - НОМЕР_1 ) в дохід Державного бюджету України 1 587,84 грн судового збору за подання касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат Судді Д. А. Гудима І. О. Дундар Є. Краснощоков П. І. Пархоменко