Історія справи

Постанова КЦС ВП від 26.08.2025 року у справі №760/14091/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2025 року

м. Київ

справа № 760/14091/22

провадження № 61-15502св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Військова частинаНОМЕР_1 , Одеськарайоннавійськова адміністрація Одеської області, Акціонерне товариствоКомерційний банк «ПриватБанк», Товариство з обмеженою відповідальністю «МАКС ЮРОП», Державне підприємство «Сетам», Солом`янський відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ),

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє його представник - адвокат Кошарський Олег Володимирович, на постанову Київського апеляційного суду від 18 вересня 2024 року у складі колегії суддів: Мостової Г. І., Березовенко Р.В., Лапчевської О.Ф.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2022 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - ВЧ НОМЕР_1 ), Одеської районної військової адміністрації Одеської області, Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), Товариства з обмеженою відповідальністю «МАКС ЮРОП» (далі - ТОВ «МАКС ЮРОП»), Державного підприємства «Сетам» (далі - ДП «Сетам»), Солом`янського ВДВС у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання незаконним, скасування наказу військової частини та акту про примусове відчуження або вилучення майна в частині, визнання права власності на транспортний засіб та витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позов обґрунтовано тим, що 10 листопада 2017 року між ОСОБА_2 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (далі - ФОП ОСОБА_3 ), який діяв на підставі договору комісії, укладеного з ТОВ «БІАГРІС», було укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу марки DAF, модель XF 95.430, тип Спеціалізований вантажний сідловий тягач-Е, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , рік випуску 2006, колір білий, який до листопада 2017 року належав на праві власності ТОВ «БІАГРІС».

Позивач вказував, що, зважаючи на те, що такий договір купівлі-продажу був укладений, грошові кошти за придбання транспортного засобу були передані ним продавцю, а сам транспортний засіб був переданий йому як покупцю разом із ключами та свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу, оскільки право власності на цей транспортний засіб перейшло до позивача.

Фактична передача транспортного засобу позивачу підтверджується укладенням договору позички такого транспортного засобу від 01 березня 2018 року, відповідно до умов якого позивач передав ТОВ «ТАНДЕМ ТРАНС СЕРВІС» зазначений транспортний засіб в тимчасове безоплатне користування, додатково засвідчивши такий факт актом прийому-передачі.

Державна реєстрація такого транспортного засобу не була здійснена одразу за позивачем, однак, на думку ОСОБА_2 , це не впливає на наявність у нього права власності.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 20 листопада 2018 року у справі № 925/894/18 стягнуто солідарно з ТОВ «БІАГРІС» та ПП «ЗУМ-1» на користь АТ КБ «ПриватБанк» 330 149,65 грн простроченої заборгованості по сплаті лізингових платежів в рахунок вартості майна, 132 851,83 грн простроченої заборгованості з винагороди за користування майном та 72 409,61 грн пені за порушення грошового зобов`язання на підставі договору фінансового лізингу № DNH2LNI1212/2 від 21 серпня 2014 року та договору поруки від 21 серпня 2014 року № DNH2LNI1212/2/DP.

Постановою державного виконавця Другого Приморського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі від 08 листопада 2021 року у межах виконавчого провадження № НОМЕР_5 щодо виконання наказу № 925/894/18 описано та на накладено арешт майно: транспортного засобу DAF, модель XF 95.430, тип Спеціалізований вантажний сідловий тягач-Е, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , державний номерний знак НОМЕР_3 , що зареєстрований за боржником ТОВ «БІАГРІС».

Позивач неодноразово звертався до Солом`янського ВДВС у м. Києві із заявами та клопотаннями щодо зняття арешту з такого транспортного засобу у межах ВП № НОМЕР_5, де позивач не є боржником, однак у знятті арешту йому було відмовлено.

Так, листом Управління забезпечення примусового виконання рішень у м.Києві та Київській області від 04 лютого 2022 року № 2082/2-22 на звернення представника ОСОБА_2 повідомлено, що боржником у межах виконавчого провадження № НОМЕР_5 є ТОВ «БІАГРІС», вказано, що підстави для зняття арешту, накладеного у межах цього виконавчого провадження, з майна - транспортного засобу - відсутні, роз`яснено ОСОБА_2 його право, передбачене статтею 59 Закону України «Про виконавче провадження».

У подальшому майно боржника ТОВ «БІАГРІС» у межах виконавчого провадження № НОМЕР_5 щодо стягнення з нього на користь АТ КБ «ПриватБанк» боргу було передано до ДП «СЕТАМ» для проведення примусової реалізації.

Надалі наказом ВЧ НОМЕР_1 проведено примусове відчуження переданого на зберігання ДП «СЕТАМ» спірного автомобіля, що засвідчено актом про примусове відчуження або вилучення майна від 12 квітня 2022 року.

Позивач зазначав, що таке примусове відчуження, оформлене наказом командира ВЧ НОМЕР_1 , порушує його право власності та не відповідає нормам чинного законодавства.

Вважає, що командир військової частини під час видачі оспорюваного наказу не врахував, що транспортний засіб належить на праві власності позивачу, а не ТОВ «БІАГРІС».

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_2 просив:

визнати незаконним та скасувати наказ ВЧ НОМЕР_1 від 08 квітня 2022 року № 0804/3 про примусове відчуження майна в частині проведення примусового відчуження транспортного засобу, марки DAF, модель XF 95.430, тип Спеціалізований вантажний сідловий тягач-Е, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , рік випуску 2006, колір білий; акт про примусове відчуження або вилучення майна від 12 квітня 2022 року;

визнати за ним право власності на транспортний засіб марки DAF, модель XF 95.430, тип Спеціалізований вантажний сідловий тягач-Е, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , рік випуску 2006, колір білий;

витребувати указаний транспортний засіб з чужого незаконного володіння на його користь у ВЧ НОМЕР_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від15 лютого 2024 року провадження у справі в частині вимог ОСОБА_2 до ВЧ НОМЕР_1 , Одеської районної військової адміністрації Одеської області, АТ КБ «ПриватБанк», ТОВ «МАКС ЮРОП», ДП «Сетам», Солом`янського ВДВС у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання незаконним, скасування наказу військової частини та акту про примусове відчуження або вилучення майна закрито.

Роз`яснено, що позов в цій частині підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ВЧ НОМЕР_1 , Одеської районної військової адміністрації Одеської області, АТЬ КБ «ПриватБанк», ТОВ «МАКС ЮРОП», ДП «Сетам», Солом`янського ВДВС у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання права власності на транспортний засіб задоволено.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на транспортний засіб марки DAF, модель XF 95.430, тип Спеціалізований вантажний сідловий тягач-Е, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , рік випуску 2006, колір білий.

В задоволенні вимог ОСОБА_2 до ВЧ НОМЕР_1 , Одеської районної військової адміністрації Одеської області, АТ КБ «ПриватБанк», ТОВ «МАКС ЮРОП», ДП «Сетам», Солом`янського ВДВС у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про витребування майна з чужого незаконного володіння відмовлено.

Рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог мотивовано тим, що договором купівлі-продажу транспортного засобу визначено момент набуття права власності - з моменту підписання договору, а відтак позивач набув права власності на транспортний засіб.Крім цього, позивач передавав транспортний засіб іншій особі за договором позички, тому позов в частині вимог про визнання права власності є обгрунтованим та підлягає задоволенню.

Закриваючи провадження в частині позовних вимог про визнання незаконним, скасування наказу військової частини та акту про примусове відчуження або вилучення майна, суд першої інстанції виходив із того, що спір в цій частині є публічно-правовим, у зв`язку з чим вирішення питання правомірності або неправомірності оскаржуваного наказу належить до юрисдикції адміністративних судів.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння, суд першої інстанції виходив із того, що відчуження майна відбулось у період дії воєнного стану, у порядку реалізації ЗаконуУкраїни «Про правовий режим воєнного стану» та Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану», на підставі наказу командира військової частини, який не визнаний незаконним та не скасований в порядку адміністративного судочинства, відтак позов у цій частині задоволенню не підлягає.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням в частині задоволених позовних вимог, АТ КБ «ПриватБанк»подало на нього апеляційну скаргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 18 вересня 2024 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено, а рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 15 лютого 2024 року в частині задоволених позовних вимог скасовано з ухваленням нового судового рішення у справі, яким у задоволенні позову в частині вимог про визнання права власності на транспортний засіб відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що cама лише вимога про визнання права власності особи, яка не є ані стороною, ані учасником виконавчого провадження, однак має речове право на таке майно, не приведе до належного захисту її прав, оскільки навіть визнання судом права власності не буде підставою для зняття арешту з майна з огляду на вичерпний перелік цих підстав, передбачений частинами першою, другою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження».

На підставі викладеного, апеляційний суд дійшов висновку, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту, який не приведе до поновлення речового права на майно, а тому підстави для задоволення позову в частині визнання права власності на транспортний засіб відсутні.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

21 листопада 2024 року ОСОБА_2 в особі представника - адвоката Кошарського О. В. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 15 лютого 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 вересня 2024 року.

В касаційній скарзі заявник просить скасувати вказані судові рішення і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення ухвалені судами попередніх інстанцій з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 19 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження на постанову Київського апеляційного суду від 18 вересня 2024 року та витребувано матеріали цивільної справи.Відмовлено у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 15 лютого 2024 року в частині вирішення позовних вимог про визнання незаконним, скасування наказу військової частини та акта про примусове відчуження або вилучення майна, витребування майна з чужого незаконного володінняз огляду на положення частини другої статті 17 ЦПК України.

26 грудня 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 18 серпня 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Встановлено, що відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 транспортний засіб марки DAF, модель XF 95.430, тип Спеціалізований вантажний сідловий тягач-Е, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , рік випуску 2006, зареєстрований за ТОВ «БІАГРІС», дата реєстрації: 03 жовтня 2015 року.

10 листопада 2017 року ФОП ОСОБА_3 (коміссіонер) та ТОВ «БІАГРІС» (комітент) уклали договір комісії № 393, за умовами якого комісіонер зобов`язався за дорученням комітента та винагороду здійснити від свого імені угоду з продажу товару - транспортного засобу марки DAF, модель XF 95.430, тип Спеціалізований вантажний сідловий тягач-Е, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , рік випуску 2006.

10 листопада 2017 року між ФОП ОСОБА_3 , який діяв на підставі договору комісії, укладеного з ТОВ «БІАГРІС» («Продавець»), та ОСОБА_2 («Покупець») укладений договір купівлі-продажу транспортного засобу марки DAF, модель XF 95.430, тип Спеціалізований вантажний сідловий тягач-Е, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , рік випуску 2006.

Пунктом 2.1 цього договору визначено, що передача транспортного засобу продавцем і прийняття його покупцем здійснюється після повної оплати вартості майна в момент підписання цього договору.

Пунктом 2.2 договору передбачено, що покупець набуває право власності на транспортний засіб з моменту підписання сторонами цього договору купівлі-продажу.

10 листопада 2017 року ФОП ОСОБА_3 , який діяв на підставі договору комісії, укладеного з ТОВ «БІАГРІС», та ОСОБА_2 підписали акт огляду реалізованого транспортного засобу № 6983/17/000393.

17 січня 2018 року ОСОБА_2 звернувся до Приватного підприємства ЕНДЦ «Експертиза» із заявою про проведення спеціального дослідження сідлового тягача DAF, модель XF 95.430, з реєстраційним номером НОМЕР_3 , у якій поставив питання перед експертом, чи є дійсним ідентифікаційний номер (номера шасі) сідлового тягача ЕDAF, модель XF 95.430.

Відповідно до висновку спеціального дослідження сідлового тягача DAF, модель XF 95.430 №12721 від 04 квітня 2018 року головного спеціаліста відділу організації реєстрації транспортних засобів та взаємодії з суб`єктами, що їх реалізують, управління організації реєстраційно-екзаменаційної роботи та взаємодії з суб`єктами господарювання ГСЦ МВС Отрішко М. О., головний спеціаліст дійшов висновку дозволити провести дублювання ідентифікаційного номера даного автомобіля і в подальшому здійснити реєстрацію (перереєстрацію) вказаного автомобіля у відповідності до вимог, визначених наказом МВС № 379 від 11 серпня 2010 року.

01 березня 2018 року між ОСОБА_2 та ТОВ «ТАНДЕМ ТРАНС СЕРВІС» укладений договір позички транспортного засобу DAF, модель XF 95.430, тип Спеціалізований вантажний сідловий тягач-Е, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 .

На виконання договору позички транспортного засобу від 01 березня 2018 року ТОВ «ТАНДЕМ ТРАНС СЕРВІС» та ОСОБА_2 складений акт прийому-передачі предмета позички (автомобіля) від 01 березня 2018 року.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 20 листопада 2018 року у справі № 925/894/18 стягнуто солідарно з ТОВ «БІАГРІС» та ПП «ЗУМ-1» на користь АТ КБ «ПриватБанк» 330 149,65 грн простроченої заборгованості по сплаті лізингових платежів в рахунок вартості майна, 132 851,83 грн простроченої заборгованості з винагороди за користування майном та 72 409,61 грн пені за порушення грошового зобов`язання на підставі договору фінансового лізингу № DNH2LNI1212/2 від 21 серпня 2014 року та договору поруки від 21 серпня 2014 року № DNH2LNI1212/2/DP.

Постановою державного виконавця Другого Приморського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі від 08 листопада 2021 року у межах виконавчого провадження № НОМЕР_5 щодо виконання наказу № 925/894/18 описано та накладено арешт на майно: транспортний засіб DAF, модель XF 95.430, тип Спеціалізований вантажний сідловий тягач-Е, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , державний номерний знак НОМЕР_3 , що належить боржнику ТОВ «БІАГРІС».

Листом Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві та Київській області від 04 лютого 2022 року № 2082/2-22 на звернення представника ОСОБА_2 повідомлено, що боржником у межах виконавчого провадження № НОМЕР_5 є ТОВ «БІАГРІС», вказано, що підстави для зняття арешту, накладеного у межах цього виконавчого провадження, з майна - транспортного засобу - відсутні, роз`яснено ОСОБА_2 його право, передбачене статтею 59 Закону України «Про виконавче провадження».

Наказом військової частини НОМЕР_1 про примусове відчуження майна від 08 квітня 2022 року № 0804/3 проведено примусове відчуження майна, зокрема: транспортного засобу марки DAF X F 95430, рік випуску 2006, номер шасі НОМЕР_2 , д.н.з. НОМЕР_3 , колір білий, відповідно до частини 3 статті 8, статті 15 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», статей 4, 7 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану», з метою забезпечення потреб держави в умовах правового режиму воєнного стану, для забезпечення потреб Збройних Сил України, інших військових формувань, правоохоронних органів України та інших складових сил оборони.

Актом про примусове відчуження або вилучення майна від 12 квітня 2023 року, у зв`язку з уведенням воєнного стану здійснено примусове відчуження майна: тягача сідельного DAF XF 95430, д.н.з. НОМЕР_3 , номер кузова НОМЕР_2 , колір білий, 2006 р.в.

Позивач стверджує, що його право власності на зазначений транспортний засіб, не визнають відповідачі у справі.

Так, зокрема, заступник начальника Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції - начальник Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Сувало М. на запит представника позивача повідомив останнього про те, що Тягач DAF XF 95.430 - спеціалізований сідловий тягач-Е; VIN - НОМЕР_2 , об`єм двигуна 12583, білого кольору, д.н.з. НОМЕР_3 , згідно із відповіддю МВС зареєстрований на праві власності за ТОВ «БІАГРІС», який є боржником у виконавчому провадженні ВП № НОМЕР_5 з примусового виконання наказу Господарського суду м. Києва від 20 грудня 2018 року № 925/89418 про стягнення солідарно з ТОВ «БІАГРІС» та ПП «ЗУМ-1» на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості у сумі 535 411,09 грн. Зазначений наказ перебуває на примусовому виконанні у Солом`янському відділі Державної виконавчої служби у м. Києві.

Як зазначав представник АТ КБ «ПриватБанк» в своїх поясненнях на адресу суду, банк також вважає, що зазначений автомобіль належить на праві власності не позивачу, а ТОВ «БІАГРІС».

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння та в частині закриття провадження у справі не було предметом перегляду судом апеляційної інстанції, а тому, в силу положень частини другої статті 17 ЦПК України, не підлягає перегляду і в суді касаційної інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання права власності на транспортний засіб, суд апеляційної інстанції виходив з того, що cама лише вимога про визнання права власності особи, яка не є ані стороною, ані учасником виконавчого провадження, однак має речове право на таке майно, не приведе до належного захисту її прав, оскільки навіть визнання судом права власності не буде підставою для зняття арешту з майна з огляду на вичерпний перелік цих підстав, передбачений частинами першою, другою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження». У зв`язку із цим апеляційний суд дійшов висновку, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту, який не приведе до поновлення речового права на майно.

Проте, з такими висновками суду апеляційної інстанції колегія суддів Верховного Суду, виходячи із обставин цієї конкретної справи, не погоджується з наступних підстав.

За змістом частини першої статті 15 ЦК України, частини першої статті4 ЦПК Україникожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. подібні висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Під способами захисту суб`єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника.

Таким чином, при розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

До таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 26 січня 2022 року у справі № 165/2486/19 (провадження № 61-1355св21).

Пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України визначено, що визнання права є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів.

У відповідності до положень статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_2 просив суд:

визнати незаконним та скасувати наказ ВЧ НОМЕР_1 від 08 квітня 2022 року № 0804/3 про примусове відчуження майна в частині проведення примусового відчуження транспортного засобу, марки DAF, модель XF 95.430, тип Спеціалізований вантажний сідловий тягач-Е, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , рік випуску 2006, колір білий; акт про примусове відчуження або вилучення майна від 12 квітня 2022 року;

визнати за ним право власності на транспортний засіб марки DAF, модель XF 95.430, тип Спеціалізований вантажний сідловий тягач-Е, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , рік випуску 2006, колір білий;

витребувати указаний транспортний засіб з чужого незаконного володіння на його користь у ВЧ НОМЕР_1 .

При цьому визнання права власності позивач обґрунтовував тим, що таке право не визнається відповідачами, а тому його підтвердження необхідно з метою належного розгляду інших позовних вимог, зокрема про визнання незаконним та скасування наказу про примусове відчуження транспортного засобу.

Оскільки рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 15 лютого 2024 року провадження у справі в частині вимог ОСОБА_2 про визнання незаконним, скасування наказу військової частини та акту про примусове відчуження або вилучення майна закрито у зв`язку з неналежною юрисдикцією, позивач наполягав на продовженні судового розгляду в частині вимог про визнання права власності з метою подальшого належного розгляду наявного спору про примусове відчуження майна впорядку адміністративного судочинства.

При таких обставинах колегія суддів Верховного Суду вважає, що обраний ОСОБА_4 спосіб захисту його права в цій конкретній справі є ефективним, оскільки заявлена ним вимога про визнання права власності на спірний транспортний засіб спрямована на захист цивільного права, відповідає змісту порушеного права та в обраний ним спосіб забезпечить реальне поновлення/захист його порушеного права.

При цьому колегія суддів Верховного Суду не погоджується з висновком апеляційного суду про те, що навіть визнання судом права власності не буде підставою для зняття арешту з майна з огляду на вичерпний перелік цих підстав, передбачений частинами першою, другою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки, на думку суду касаційної інстанції, пред`явлення окремої вимоги про зняття арешту зі спірного транспортного засобу у цьому конкретному випадку не є обов`язковим, оскільки примусове відчуження майна на користь військової частини НОМЕР_1 відбулося не в порядку виконання виконавчого документа та не внаслідок дій державного виконавця у межах виконавчого провадження № НОМЕР_5, а тому посилання суду апеляційної інстанції на положення статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» не є обґрунтованим.

З огляду на викладене, апеляційний суд при розгляді цієї справи, незалежно від відсутності інших вимог, повинен був надати оцінку обґрунтованості позовних вимог ОСОБА_2 щодо наявності у нього речового права на спірний транспортний засіб.

Суд апеляційної інстанції зазначеного не врахував та дійшов помилкового висновку, що позовна вимога про визнання права власності не є ефективним способом захисту порушених прав позивача.

Таким чином, апеляційний суд рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 15 лютого 2024 року в частині задоволених вимог по суті не переглянув, оцінку відповідності висновків місцевого суду встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права у вказаній частині не надав.

З урахуванням наведеного, оскільки фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, апеляційним судом не встановлено, а суд касаційної інстанції у силу своїх процесуальних повноважень (стаття 400 ЦПК України) позбавлений такої можливості, тому справу в частині позовних вимог про визнання права власності на майно, відповідно до частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України, необхідно передати для нового розгляду до суду апеляційної інстанції.

При цьому, колегія суддів касаційного суду зауважує, що у цій справі Верховним Судом не перевіряється обґрунтованість висновків місцевого суду в частині вирішення позовних вимог про визнання права власності на транспортний засіб, а надається правова оцінка виключно ефективності обраному позивачем способу захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах.

При новому розгляді справи апеляційному суду належить врахувати вищевикладене, належним чином дослідити всі зібрані у справі докази, дати їм та аргументам сторін відповідну правову оцінку, зокрема дослідити обґрунтованість позову в частині вимог про визнання права власності на транспортний засіб та ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Керуючись статтями 400 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуОСОБА_2 , в інтересах якого діє його представник - адвокат Кошарський Олег Володимирович, задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 18 вересня 2024 року скасувати.

Справу в частині позовних вимог ОСОБА_2 про визнання права власності на транспортний засіб направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов