Історія справи

Постанова КЦС ВП від 25.11.2025 року у справі №553/3007/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2025 року

м. Київ

справа № 553/3007/23

провадження № 61-16221св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Полтавська міська рада,

треті особи: Управління Державної інспекції архітектури та містобудування

в Полтавській області, Департамент земельних і водних ресурсів та земельного кадастру Полтавської міської ради, Головне управління Держгеокадастру

у Полтавській області, Управління з питань містобудування та архітектури Полтавської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду

м. Полтави від 11 червня 2024 року у складі судді Москаленко В. В. та постанову Полтавського апеляційного суду від 22 жовтня 2024 року у складі колегії суддів:

Дряниці Ю. В., Пилипчук Л. І., Чумак О. В.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Полтавської міської ради, треті особи: Управління Державної інспекції архітектури та містобудування в Полтавській області, Департамент земельних

і водних ресурсів та земельного кадастру Полтавської міської ради, Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області, Управління з питань містобудування та архітектури Полтавської міської ради, про узаконення самочинного будівництва.

Позов мотивовано тим, що 16 квітня 1991 року відповідно до рішення виконкому Ленінської районної ради народних депутатів № 146, ОСОБА_1 надано дозвіл на розміщення павільйону для заняття індивідуальною трудовою діяльністю по дрібному ремонту автомобілей, розміром 6х10 м.

У цьому ж році позивач здійснив на вказаній ділянці забудову, побудувавши майстерню по обслуговуванню автомобілів (літ. «А», загальною площею

61,4 кв. м), магазин харчових продуктів (літ. «Б», загальною площею 83,9 кв. м), офіс (літ. «В», загальною площею 17,9 кв. м), гараж (літ. «Г», загальною площею 34,0 кв. м), склад (літ. «Д», загальною площею 22,6 кв. м), загальна площа складає 219,8 кв. м.

Позивач зазначав, що вказані споруди побудовані в 1991 році, а тому право власності на збудоване до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його будівництва, а не виникає

в зв`язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього

в порядку, передбаченому цим законом, що є лише офіційним визнанням державою такого права, а не підставою його виникнення.

Вказував, що до 05 серпня 1992 року не було передбачено процедури введення будинків в експлуатацію при оформленні права власності та не потребують введення в експлуатацію будинки, збудовані до 05 серпня 1992 року, при набутті права власності на такі об`єкти. Документом, який засвідчує відповідність закінчених будівництвом до 05 серпня 1992 року житлових будинків, господарських будівель та споруд, які не підлягають прийняттю в експлуатацію є технічний паспорт, складений за результатами технічної інвентаризації.

Оскільки позивач фактично здійснив самочинне будівництво вказаних споруд, виписки із погосподарської книги у нього немає, а у зв`язку з тим, що він здійснив будівництво на земельній ділянці, що не була належним чином відведена для цієї мети, документа, що посвідчує речове право на земельну ділянку під таким об`єктом у нього також немає.

Звернувшись до Управління з питань містобудування та архітектури виконкому Полтавської міської ради з проханням надати дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, позивач отримав відповідь щодо необхідності надання документів, що підтверджують право власності на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, яка пропонується для відведення.

Враховуючи те, що позивач побудував будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами з дотриманням будівельних і технічних норм та правил, що не порушує права чи інтереси інших осіб, на земельній ділянці, яка перебуває у комунальній власності, та відповідач як орган місцевого самоврядування протягом тривалого часу не порушував питання щодо звільнення земельної ділянки, ОСОБА_1 просив визнати за ним право власності на самочинно збудований будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами, що розташований на

АДРЕСА_1 , загальною площею 219,8 кв. м, який складається з майстерні по обслуговуванню автомобілів (літ. «А», площею 83,9 кв. м), офісу (літ. «В», площею 17,9 кв. м), гаража (літ. «Г», площею 34,0 кв. м), складу (літ. «Д», площею

22,6 кв. м).

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 11 червня 2024 року

в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий суд дійшов висновку, що земельна ділянка для будівництва побудованих позивачем об`єктів нерухомості у власність або користування йому не надавалась, споруди, побудовані ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , збудовані на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети, а отже, є самочинним будівництвом. Власником земельної ділянки, на якій розташовані зазначені споруди, є Полтавська міська рада, а тому визнання права власності за позивачем на вказане самочинне будівництво, за відсутності законних підстав, порушує встановлений законодавством порядок набуття права власності на майно.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 22 жовтня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 11 червня 2024 року залишено без змін.

Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, апеляційний суд погодився

з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

05 грудня 2024 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, з урахуванням нової редакції, просить скасувати рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 11 червня

2024 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 22 жовтня

2024 року, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що на даний час немає жодного іншого способу отримання документів на підтвердження права власності на спірне нерухоме майно, як за рішенням суду. Суди не встановили порушення позивачем прав інших осіб, що стосуються будівництва та експлуатації спірного нерухомого майна. Позивач надав докази згоди відповідача щодо встановлення права власності на самочинне будівництво.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 13 червня 2012 року у справі № 6-54цс12, постановах Верховного Суду від 10 жовтня

2018 року у справі № 557/1209/16-ц, від 19 травня 2021 року у справі

№ 523/3999/18, від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі

№ 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі

№ 129/1033/13 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Аргументи інших учасників справи

04 лютого 2025 року Полтавська міська рада подала до Верховного Суду відзив, у якому просить у задоволенні касаційної скарги відмовити.

Відзив мотивовано тим, що питання можливості визнання права власності на спірний самочинно збудований будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами виносилось на розгляд тимчасової комісії з розгляду питань самочинного будівництва в м. Полтаві, за наслідком розгляду якого комісія вирішила заперечувати проти задоволення позовних вимог у зв`язку

з невідповідністю розміщення об`єкта самочинного будівництва вимогам затвердженої містобудівної документації на місцевому рівні.

04 лютого 2025 року Державна інспекція архітектури та містобудування України подала до Верховного Суду відзив, у якому просить врахувати аргументи, наведені у ньому.

Відзив мотивовано тим, що суди першої і апеляційної інстанцій дійшли правильних висновків, що земельна ділянка для будівництва побудованих позивачем об`єктів нерухомості у власність або користування позивачу не надавалась. Споруди, побудовані позивачем на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети, власником ділянки є Полтавська міська рада,

є самочинним будівництвом. Визнання права власності за позивачем на спірне нерухоме майно за відсутності законних підстав, порушує встановлений законом порядок набуття права власності на майно.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2025 року представнику ОСОБА_1 - ОСОБА_2. поновлено строк на касаційне оскарження рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 11 червня 2024 року та постанови Полтавського апеляційного суду від 22 жовтня 2024 року. Відкрито касаційне провадження

у справі та витребувано її матеріали з Ленінського районного суду м. Полтави.

17 лютого 2025 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені

у відзивах на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Короткий зміст фактичних обставин справи

Згідно з випискою з рішення виконкому Ленінської районної ради народних депутатів від 16 квітня 1991 року № 146 ОСОБА_1 дозволено розміщення павільйону для заняття індивідуальною трудовою діяльністю по дрібному ремонту автомобілей, розміром 6х10 м, в районі вул. Соціалістичної. Також вказано, що при необхідності вилучення земельної ділянки для містобудування павільйон підлягає демонтажу силами власника у визначений строк.

Рішенням Полтавської міської ради від 26 березня 2001 року змінено назву

АДРЕСА_2 .

Згідно з технічним паспортом на громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 , розміщено майстерню по обслуговуванню автомобілів (літ. «А», площею

61,4 кв. м), магазин харчових продуктів (літ. «Б», площею 83,9 кв. м), офіс

(літ. «В», площею 17,9 кв. м), гараж (літ. «Г», площею 34,0 кв. м), склад (літ. «Д», площею 22,6 кв. м), загальна площа складає 219,8 кв. м. Вказані будівлі та споруди побудовані в 1991 році.

Відповідно до звіту про проведення технічного обстеження від 27 січня

2020 року за результатами проведеного технічного обстеження об`єкта громадського будинку з господарськими (допоміжними) будівлями і спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , встановлено можливість його надійної та безпечної експлуатації.

Із звіту про оцінку майна від 17 липня 2023 року відомо, що вартість нежитлових будівель, загальною площею 219,8 кв. м, що розташовані на

АДРЕСА_1 , складає 250 210,00 грн.

Листом управління з питань містобудування та архітектури виконавчого комітету Полтавської міської ради від 05 березня 2020 року № 01-02-01-15/45 ОСОБА_1 повідомлено, що для розгляду питання про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,572 га, за адресою: АДРЕСА_1 , для обслуговування громадського будинку з господарськими (допоміжними) будівлями і спорудами необхідно додати графічні матеріали виготовлені сертифікованим архітектором, на відкоригованій топооснові з обґрунтуванням площі та меж земельної ділянки, що пропонується для відведення,

з дотриманням нормативних вимог та затвердженої містобудівної документації та надати документи, що підтверджують право власності на об`єкти нерухомого майна.

З технічного звіту по інвентаризації земельної ділянки фірми «МАКС» на

АДРЕСА_2 , архівний номер 0043-Л, 1998 року, відомо, що земельна ділянка, на якій розміщено нерухоме майно, за адресою:

АДРЕСА_1 , має площу 572,28 кв. м.

Згідно з довідкою про визначення грошової оцінки земельної ділянки

в м. Полтаві, виданою Полтавським міським управлінням земельних ресурсів виконавчого комітету Полтавської міської ради від 11 липня 2000 року, землекористувачем за якою вказано фірму «МАКС», площа земельної ділянки на АДРЕСА_1 , складає 572 кв. м, а загальна ціна ділянки

132 761,20 грн.

Довідкою КП Полтавський міський центр земельного кадастру Полтавського міського управління земельних ресурсів від 31 січня 2003 року № 989 земельній ділянці, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , площею

572,3 кв. м, присвоєно кадастровий номер 5310136700:16:002:0022.

Відповідно до податкових декларацій з плати за землю фірма «МАКС» з 2017 до 2023 року сплачувала земельний податок з юридичних осіб.

Згідно з витягом із протоколу тимчасової комісії з розгляду питань самочинного будівництва у м. Полтаві від 04 серпня 2020 року № Пр/01.3/05 вирішення питання визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю покладено на розсуд суду.

З витягу з протоколу тимчасової комісії з розгляду питань самочинного будівництва в м. Полтаві від 02 серпня 2024 року № ПР№/06.2-05/02 відомо, що комісія вирішила заперечувати проти задоволення позовних вимог у зв`язку

з невідповідністю розміщення об`єкта самочинного будівництва вимогам затвердженої містобудівної документації на місцевому рівні.

Мотиви, якими керується Верховний Суд

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону відповідають.

Згідно із статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають

у власності, не встановлені судом.

Відповідно до статті 392 ЦК України власник може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документів, що засвідчують його право власності.

У статті 331 ЦК України встановлено, що право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

У частині четвертій статті 373 ЦК України зазначено, що власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.

Нормативно регламентованим є право власника на забудову земельної ділянки, яке здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням (частина третя статті 375 ЦК України). Відповідно до змісту частини четвертої статті 375 ЦК України у разі, коли власник здійснює на його земельній ділянці самочинну забудову, її правові наслідки встановлюються статтею 376 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

У силу спеціального застереження, наведеного в частині другій статті 376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

У пункті 45 постанови від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 зазначила, що особа не набуває права власності на об`єкт самочинного будівництва (пункт 148).

Разом з цим власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно (частина друга статті 375 ЦК України), тому на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудовано на ній, якщо це право не порушує права інших осіб (частина п`ята статті 376 ЦК України).

Вирішуючи справу за позовом власника (землекористувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов`язані встановити усі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушення будівельних норм та істотних правил.

На підставі частини третьої статті 376 ЦК України суд може задовольнити позов про визнання права власності на самочинно збудоване майно на земельній ділянці, що не надавалася у власність чи користування особі, яка збудувала його, якщо їй у встановленому законом порядку було передано земельну ділянку у власність або надано у користування під уже збудоване нерухоме майно відповідно до її цільового призначення, та за умови, що будівництво велося

з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил згідно із законодавством, містобудівною та проектною документацією, а також у разі, якщо ці обставини були предметом розгляду компетентного державного органу (частина третя статті 375 ЦК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Встановивши, що земельна ділянка, на якій розміщено спірне нерухоме майно, має площу 572,28 кв. м, тобто значно більшу ніж виділена позивачу рішенням виконавчого комітету Ленінської районної ради народних депутатів від 16 квітня 1991 року, доказів того, що саме ця земельна ділянка (у вказаному розмірі) виділялась позивачу у користування він не надав, як і не надав доказів того, що Полтавська міська рада як власник земельної ділянки, на якій розташовано спірне нерухоме майно, не заперечує щодо визнання за позивачем права власності на самочинне будівництво, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позову, оскільки визнання права власності за позивачем на спірне самочинне будівництво, за відсутності законних підстав порушуватиме встановлений законом порядок набуття права власності на майно.

Аргументи заявника про неврахування висновків Верховного Суду, наведених

у касаційній скарзі, є безпідставними, оскільки висновки, зроблені судами першої і апеляційної інстанцій у цій справі, не суперечать висновкам Верховного Суду у справах, зазначених заявником у касаційній скарзі.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з висновками судів щодо встановлених обставин справи та необхідності переоцінки доказів. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, арішення Ленінського районного суду м. Полтави від 11 червня 2024 року та постанови Полтавського апеляційного суду від 22 жовтня

2024 року - без змін, оскільки підстав для їх скасування немає.

З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 11 червня 2024 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 22 жовтня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

Є. В. Коротенко

М. Є. Червинська