Історія справи

Постанова КЦС ВП від 25.06.2025 року у справі №484/4613/21

Постанова

Іменем України

25 червня 2025 року

м. Київ

справа № 484/4613/21

провадження № 61-11404св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючий - Крат В. І. (суддя-доповідач),

судді: Гудима Д. А., Дундар І. О., Краснощоков Є. В., Пархоменко П. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: державний реєстратор виконавчого комітету Первомайської міської ради Миколаївської області Потеряйко Олександра Олександрівна, Первомайська районна державна адміністрація Миколаївської області (Первомайська районна військова адміністрація), Синюхино-Брідська сільська рада Первомайського району Миколаївської області, Миколаївська обласна державна адміністрація (Миколаївська обласна військова адміністрація),

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_3 , на постанову Миколаївського апеляційного суду від 11 липня 2024 року (повний текст складено 18 липня 2024 року), в складі колегії суддів: Яворської Ж. М., Базовкіної Т. М., Царюк Л. М.,

Історія справи

Короткий зміст позову

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: державний реєстратор виконавчого комітету Первомайської міської ради Миколаївської області Потеряйко О. О., Первомайська районна державна адміністрація Миколаївської області (Первомайська районна військова адміністрація), Синюхино-Брідська сільська рада Первомайського району Миколаївської області, Миколаївська обласна державна адміністрація (Миколаївська обласна військова адміністрація), про визнання недійсним договору суборенди земельної ділянки та скасування запису про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки (суборенди).

Позов мотивований тим, що 05 вересня 2007 року між Первомайською районною державною адміністрацією Миколаївської області та ОСОБА_1 на підставі розпорядження голови Первомайської державної адміністрації від 31 липня 2007 року №307-р «Про затвердження Проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду громадянину ОСОБА_1 для товарного сільськогосподарського виробництва (товарне риборозведення) із земель запасу в межах території Довгопристанської сільської ради», укладено договір оренди земельної ділянки.

За договору від 05 вересня 2007 року в оренду було передано земельну ділянку загальною площею 5,306 га, в тому числі: 2,233 га - пасовищ в прибережній захисній смузі 0.091 га - під гідротехнічними спорудами (по якій проходить дорога місцевого значення с. Вітольдів Брід-Довга Пристань), 2.982 га - під ставками для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (товарне риборозведення) із земель запасу в межах території Довгопристанської сільської ради. Земельна ділянка виділена в натурі (на місцевості) у встановленому законом порядку і її межі позначені на кадастровому плані.

Договір оренди земельної ділянки укладений терміном на 25 років і набув чинності з моменту його державної реєстрації.

Орендовану земельну ділянку (ставок) позивач використовував як суб`єкт підприємницької діяльності: зариблював, доглядав, отримував дохід, сплачував податки з 01 квітня 2003 року по 08 лютого 2018 року. Догляду за ставком позивачуц допомагав його знайомий ОСОБА_4 , який є батьком ОСОБА_2 , відповідачки по справі.

Через п`ять років позивач змушений був переїхати до смт Побузьке Голованівського району Кіровоградської області, з метою здійснення іншої підприємницької діяльності. Догляд за ставком він доручив своєму знайомому ОСОБА_4 та передав йому оригінал договору оренди землі, який від його імені сплачував за нього податки. До 2018 року позивач передавав ОСОБА_4 кошти на зариблення та благоустрій ставка.

В 2018 році позивач припинив підприємницьку діяльність, оскільки обирався до органів місцевого самоврядування та в подальшому був призначений на посаду старости Довгопристанського старостинського округу Синюхино - Брідської сільської ради Первомайського району Миколаївської області.

Ставком позивач не цікавився, оскільки ОСОБА_4 запевняв його, що ставок не приносить доходу, всі кошти ідуть на його благоустрій.

У червні 2021 року позивач дізнався від мешканців с. Брід, що існує договір суборенди вказаного ставка, підписаний начебто між ним та ОСОБА_6

29 жовтня 2021 року на адвокатський запис позивач отримав від Управління у Первомайському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області завірену копію договору оренди земельної ділянки від 05 вересня 2007 року, акт приймання передачі земельної ділянки, викопіювання із плану, акт про встановлення меж земельної ділянки, розрахунок розміру орендної плати, а також Договір суборенди земельної ділянки з додатками, укладеного 22 листопада 2011 року між ним, як суб`єктом підприємницької діяльності та ОСОБА_7 про передачу в суборенду вказаного ставка.

Позивач стверджував, що ніякого договору суборенди та його додатків він з донькою ОСОБА_4 - ОСОБА_7 не укладав та не підписував, його підписи підроблено та виконано невідомою особою. Право суборенди було зареєстровано державним реєстратором виконавчого комітету Первомайської міської ради Миколаївської області Потеряйко О. О. на підставі внесення запису - рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 35344652 від 24 травня 2017 року без волевиявлення позивача та за підробленими підписами.

Крім того, як на незаконність реєстрації договору позивач посилається на пункт 28 типового договору оренди водних об`єктів затвердженого постановою КМ України від 29 травня 2013 року № 420, яка діяла на час державної реєстрації договору суборенди, та втратила чинність 02 червня 2021 року з прийняттям постанови КМУ № 572 «Про затвердження типового договору оренди землі в комплексі з розташуванням на ній водним об`єктом» та відповідно до статті 51 Водного кодексу України, передбачено, що «передача орендарем права на оренду водного об`єкта іншим суб`єктам господарювання забороняється».

Щодо позовної давності, позивач стверджував, що про порушене право він дізнався лише в червні 2021 року, тому не пропустив строк звернення до суду для захисту порушеного права.

ОСОБА_1 , заяви про зменшення позовних вимог від 09 жовтня 2023 року, просив:

визнати недійсним договір суборенди земельної ділянки від 22 листопада 2011 року з його невід`ємними додатками, укладений від імені ОСОБА_1 з ОСОБА_7 ;

скасувати запис про державну реєстрацію суборенди (піднайм) номер 20568425 від 22 травня 2017 року, індексний номер рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень 35344652 земельна ділянка площею 5.3060 га, кадастровий номер 4825481200:03:000:0810, яка належить Первомайській районній державній адміністрації Миколаївської області та розташована на території Довгопристанської сільської ради Первомайського району Миколаївської області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, проведену 24 травня 2017 року держаним реєстратором виконавчого комітету Первомайської міської ради Миколаївської області Потеряйко О. О.,

витребувати від ОСОБА_2 земельну ділянку площею 5.3060 га, кадастровий номер земельної ділянки 4825481200:03:000:0810.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області в складі судді Максютенко О. А., від 28 березня 2024 року:

позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково;

визнано недійсним договір суборенди земельної ділянки від 22 листопада 2011 року з його невід`ємними додатками, укладений від імені ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , щодо земельної ділянки площею 5.306 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (товарне риборозведення) в межах Довгопристанської сільської ради, зареєстрований в Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі 26 січня 2012 року за реєстраційним номером 482548124000775;

скасовано запис про державну реєстрацію суборенди (піднайм) номер 20568425 від 22 травня 2017 року, індексний номер рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень 35344652 земельна ділянка площею 5.3060 га, кадастровий номер 4825481200:03:000:0810, яка належить Первомайській районній державній адміністрації Миколаївської області та розташована на території Синюхино - Брідської сільської ради Первомайського району Миколаївської області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, проведену 24 травня 2017 року держаним реєстратором виконавчого комітету Первомайської міської ради Миколаївської області Потеряйко О. О.;

зобов`язано ОСОБА_2 повернути ОСОБА_1 земельну ділянку площею 5.3060 га, кадастровий номер земельної ділянки 4825481200:03:000:0810, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (товарне риборозведення) розташовану в межах Синюхо-Брідської сільської ради;

стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати по сплаті судового збору 3 285.21 грн, за проведення судової експертизи в сумі 4 588.80 грн та витрат за надання правової допомоги 10 000 грн, а всього: 17 874.01 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

згідно висновку судово-почеркознавчої експертизи від 15 серпня 2023 року №СЕ-19/111-23/26579-ПЧ підпис в графі орендар Договору суборенди земельної ділянки від 22.11.2011 року, - виконано не ОСОБА_1 , а іншою особою; підпис в графі орендар Розрахунку розміру орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності, грошова оцінка яких проведена на 01 січня 2011 року (додаток до договору оренди земельної ділянки від___2011 року), виконано не ОСОБА_1 , а іншою особою; підпис в графі «Земельні ділянку передав» Акту приймання-передачі земельної ділянки в натурі (на місцевості) від «__»___2011 року, - виконано не ОСОБА_1 , а іншою особою;

правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію. Якщо сторона не виявила свою волю до вчинення правочину й до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли;

позивач заперечує факт підписання ним договору суборенди землі, отримання ним будь-яких пропозицій від відповідача щодо укладення такого правочину та погодження між сторонами його істотних умов. З огляду на те, що позивач стверджує про не укладення ним договору суборенди землі, а відтак на переконання суду саме на відповідачів покладається обов`язок представити докази на підтвердження укладення спірного договору. Посилання представника відповідача на заяву ОСОБА_1 голові Первомайської райдержадміністрації про надання погодження на передачу в суборенду земельної ділянки під став, сама по собі не може свідчити про укладення договору суборенди, та виявлення волі позивача на його укладення. Задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав та інтересів;

в цьому випадку позивач оспорює факт укладення правочину, та суд вважає, що такий факт може бути спростований шляхом задоволення позову про недійсність правочину, як вибрав для себе позивач, що відновить його порушене право. З урахуванням позиції позивача та висновку експертизи, суд зробив висновок про наявність фактичних та правових підстав для визнання договору суборенди землі недійсним;

оскільки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно наявні записи про право суборенди земельної ділянки за відповідачем, яка не ґрунтуються на укладеному договорі суборенди землі, порушує права та законні інтереси позивача на користування ділянкою, то ефективним способом захисту порушених прав позивача є скасування державної реєстрації права оренди на земельну ділянку за відповідачем, що забезпечить реальне відновлення порушених прав. Разом з тим, скасування державної реєстрації певних речових прав, запису про їх реєстрацію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є способом захисту права позивача на спірну земельну ділянку від його порушення іншою особою, за якою зареєстроване право щодо оренди;

стосовно застосування позовної давності, про що просить представник відповідачки, то в цьому випадку позовна давність не може бути застосована, оскільки позивач про своє порушене право дізнався в 2021 році, тобто в межах строку позовної давності звернувся до суду. Твердження представника відповідача, що позивач мав знати про укладення договору суборенди з 2011 року, є лише його припущенням та не може бути покладено в основу рішення;

суд вважає розмір заявлених витрат в сумі 168 000 грн неспівмирним з об`ємом виконаної роботи, рахунок-фактура № 1 від 14 березня 2023 року є не оплаченим через установу банку, тому достатньою є сума в розмірі 10 000 грн.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 11 липня 2024 року:

апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено;

рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 28 березня 2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення яким у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено;

вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційного суду мотивована тим, що:

при звернені з позовом позивач посилався на те, що через 5 років користування належною йому на праві оренди земельною ділянкою він передав своєму знайому ОСОБА_4 договір оренди землі, який доглядав ставок та сплачував від його імені податки. Виявивши бажання обратися до місцевих органів влади, у лютому 2018 року закрив свою підприємницьку діяльність за власним бажанням. Вважаючи і надалі себе орендарем ставка, він інколи запитував у ОСОБА_4 чи отримано будь-який дохід із риборозведеного ставку;

заперечуючи проти позову відповідач ОСОБА_2 зазначала, що саме позивач ініціював укладання договору суборенди із відповідачем. Він звернувся до Первомайської районної державної адміністрації із заявою про надання погодження про передачу земельної ділянки в суборенду, що слугувало прийняттям Первомайською РДА розпорядження №447-р від 17 грудня 2010 року « Про надання погодження громадянам України на передачу у суборенду земельних ділянок». Це рішення було реалізовано шляхом підписання Договору суборенди земельної ділянки від 22 листопада 2011 року;

позивач з 2015 року був депутатом 7 скликання Довгопристанської сільської ради Первомайського району Миколаївської області, яка приймала ряд рішень, що стосується гідротехнічних споруд, об`єктів нерухомості, що нерозривно пов`язані зі ставком, оподаткування. За такого, його посилання у заяву, проте що йому не було відомо до 2021 року про договір суборенди від 22 листопада 2011 року є суперечливою поведінкою позивача, яка не відповідає його попереднім заявам та поведінці;

тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер, й інші джерела правового регулювання, насамперед, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства. Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20);

добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. У схожій правовій ситуації Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 по своїй суті застосовано доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18);

поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Якщо особа, яка має право на оспорення документу (наприклад, свідоцтва про право на спадщину) чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права (постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 450/2286/16-ц (провадження № 61-2032св19);

у матеріалах справи, що переглядається наявна зава на ім`я голови Первомайської районної державної адміністрації від ОСОБА_10 про надання погодження на передачу в суборенду земельної ділянки під ставком в межах території Довгопристанцької сільської ради від 01 серпня 2010 року (т. 1, а. с. 92). Розпорядженням Первомайської районної державної адміністрації №447-р від 17 грудня 2010 року, розглянуто заву ОСОБА_1 про надання погодження на передачу в суборенду земельної ділянки загальною площею 5.306 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (товарне риборозведення) в межах території Довгопристанської сільської ради, яка перебуває в оренду згідно з договором оренди землі, укладеного 05 вересня 2007 року та зареєстрована у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі по Довгопристанській сільській раді 10 вересня 2007 року «040702200040». Рішеннями № 22, 22а від 19 жовтня 2016 року Довгопристанської сільської ради Первомайського району Миколаївської області про присвоєння адреси та оформлення права власності за Довгопристанською сільською радою, затвердження оціночної вартості та взятті на баланс сільської ради гідротехнічної споруди дамби ставка площею 2.9820 га, яка знаходитеся в межах території Довгопристанської сільської ради Первомайського району Миколаївської області по вул. Новоолександрівській, 57А та договори оренди на цю споруду за 20 жовтня 2016 року та від 10 червня 2020 між сільською радою та ОСОБА_2 . Рішенням Довгопристанської сільської ради 318 від 27 червня 2017 року про присвоєння адреси нерухомому майну водомірному посту, власником якого є ОСОБА_7 - АДРЕСА_1 . Відповідно до інформації з офіційного веб-порталу Центральної виборчої комісії (чергові місцеві вибори 25 жовтня 2015 року) за результатними голосування до Довгопристанської сільської ради обрану 12 осіб, в тому числі, і позивач ОСОБА_1 . Згідно архівної довідки Первомайської райдержадміністрації позивач був обраний депутатом Довгопристанської сільської рад, виборчий округ №14: з квітня 2006 року; з 03 листопада 2010 року та з 28 жовтня 2015 року. Відповідно до довідки ДПС України Головного Управління ДНС у Миколаївській області від 15 грудня 2021 року з 2012 року ОСОБА_2 сплачує орендну плату Синюхино-Брідській сільській ради. ОСОБА_1 сплачував орендну плату за вказану земельну ділянку за період з 2007 по 2012 роки. Відповідно до рішення Синюхино-Брідської сільської ради Первомайського району Миколаївської області від 14 грудня 2020 року, позивача затверджено з 22 грудня 2020 року на посаду старости Довгопристанського старостинського округу;

апеляційний суд констатував, що позивач, який мав право оренди, висловив як прямо (в заяві від 10 серпня 2010 року про погодження передачу в суборенду земельної ділянки), так і своєю поведінкою (передав, з його слів у позові, у користування іншій особі земельну ділянку та договір оренди на неї, з 2012 року не сплачує орендну плату, як депутат сільської ради приймав рішення щодо гідротехнічних споруд), що не буде реалізовувати своє право оренди. Тому поведінка позивача суперечить добросовісності, оскільки не відповідає попереднім заявам та поведінці сторони, а інші суб`єкти розумно покладалася на них. За такого, його вимога щодо визнання недійсним договору суборенди свідчать про недобросовісну поведінку. Поведінка позивача є недобросовісною, оскільки ОСОБА_1 добровільно ініціював передачу в суборенду спірної земельної ділянки, більше 10 років не цікавиться та не користується спірною земельною ділянкою, а після цього посилається на порушення його права на цю ж земельну ділянку. З врахуванням обставин цієї справи, колегія суддів вважала, що позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними та задоволенню не підлягають, оскільки його права оспорюваним ним договором суборенди порушено не було;

на думку колегії суддів, висновок судової почеркознавчої експертизи № СЕ-19/111-23/26579-ПЧ від 15 серпня 2023 року суперечить встановленим апеляційний судом обставинам справи, оскільки саме за ініціативою позивача та за погодженням органи місцевого самоврядування спірна земельна ділянки була передана в суборенду відповідачеві. Ініціювання призначення в справі судової експертизи свідчить про недобросовісно поведінку позивача, оскільки була направлена не для захисту порушеного права, а спрямована на порушення прав інших осіб, фактично є спробою здійснити припинення права суборенди відповідача. За викладених вище обставин, колегія суддів відхилила доводи апеляційної скарги щодо неукладеності договору суборенди. Зважаючи на те, що не встановлено підстав для визнання недійсним договору суборенди землі від 22 листопада 2011 року, то відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог про скасування запису про державну реєстрацію суборенди (піднайм) номер 20568425 від 22 травня 2017 року та повернення земельної ділянки.

Аргументи учасників справи

09 серпня 2024 року ОСОБА_1 через підсистему Електронний суд подав касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_3 , на постанову Миколаївського апеляційного суду від 11 липня 2024 року (повний текст складено 18 липня 2024 року), у якій просив:

оскаржене судове рішення апеляційного суду скасувати в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 про скасування запису про державну реєстрацію суборенди (піднайм) номер 20568425 від 22 травня 2017 року, індексний номер рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень 35344652 земельна ділянка площею 5.3060 га, кадастровий номер 4825481200:03:000:0810, яка належить Первомайській районній державній адміністрації Миколаївської області та розташована на території Синюхо-Бірдської сільської ради Первомайського району Миколаївської області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, проведену 24 травня 2017 року державним реєстратором виконавчого комітету Первомайської міської ради Миколаївської області Потеряйко О. О.; зобов`язання ОСОБА_2 повернути ОСОБА_1 земельну ділянку площею 5.3060 га, кадастровий номер земельної ділянки 4825481200:03:000:0810, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (товарне риборозведення) розташовану в межах Синюхо-Брідської сільської ради;

рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 28 березня 2024 року у справі №484/4613/21 залишити в силі у відповідній частині щодо задоволення позовних вимог про скасування запису про державну реєстрацію суборенди (піднайм) та зобов`язання ОСОБА_2 повернути ОСОБА_1 земельну ділянку.;

вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України). Разом з тим, укладеним є такий правочин (договір), щодо якого сторонами у належній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов. У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини;

у справі, що розглядається, позивач звернувся з вимогою про визнання недійсним договору суборенди земельної ділянки, мотивованою тим, що він-орендодавець цей договір не підписував, його умови не погоджував. За встановленими судом першої інстанції у справі обставинами, оспорюваний договір ОСОБА_1 не підписував та, відповідно, волевиявлення щодо правочину не було, істотних умов цього договору не погоджував. Відповідач користується земельною ділянкою, що ним не заперечується. Разом з тим, відсутні відомості про виконання договору стороною позивача. З урахуванням викладеного, Суд першої інстанції, враховуючи позицію позивача та висновку експертизи, дійшов висновку про наявність фактичних та правових підстав для визнання договору суборенди землі недійсним;

такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Таким чином, Суд першої інстанції встановивши, що позивач спірного договору не підписував, тобто волевиявлення щодо якого не було, істотних умов якого позивач не погоджував, та не виконував мав дійти висновку у мотивувальній частині рішення про його неукладеність, підпис сторін є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію. Наведене відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц. Як вже неодноразово зазначалося позивачем, договір суборенди від 22 листопада 2011 року ним не підписувався;

суд апеляційної інстанції наголосив лише на недобросовісності поведінки позивача, не з`ясувавши обставини, які заперечуються позивачем, а саме: заперечення укладання договору суборенди, та відповідно передачі земельної ділянки у користування відповідачеві. Апеляційний суд лише обмежився посиланням на довідку ДПС України Головного Управління ДПС у Миколаївській області від 15 грудня 2021, зазначив про сплату відповідачем орендних платежів, починаючи з 2012 року, не вдаючись до природи цих платежів, тобто чи варто їх кваліфікувати як суборендні платежі, чи це орендні платежі, які просто сплачувались за кошт позивача (про що останній зазначав у позовній заяві та апеляційній скарзі);

апеляційний суд констатував, що «позивач, який мав право оренди, висловив як прямо (в заяві від 10 серпня 2010 року про погодження передачу в суборенду земельної ділянки), так і своєю поведінкою (передав, з його слів у позові, у користування іншій особі земельну ділянку та договір оренди на неї, з 2012 року не сплачує орендну плату, як депутат сільської ради приймав рішення щодо гідротехнічних споруд), що не буде реалізовувати своє право оренди. Тому поведінка позивача суперечить добросовісності, оскільки не відповідає попереднім заявам та поведінці сторони, а інші суб`єкти розумно покладалася на них». Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зроблено висновок про те, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі, що ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). Апеляційний суд не врахував, що в основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Очевидно, що за вказаної ситуації відповідач не є потерпілою особою, а тим паче не діяв собі на шкоду. Крім того, при аналізі поведінки позивача, Судом апеляційної інстанції не закцентовано увагу, що дії, зокрема, щодо передачі документів іншій особі адресувалися не відповідачеві, а іншій особі - ОСОБА_11 ;

судом апеляційної інстанції не зазначено, яким чином позивач своєю поведінкою порушив принцип добросовісності та чесної ділової практики саме у відносинах із ОСОБА_2 , адже як свідчать матеріали справи та пояснення сторін у судах обох інстанції у позивача були взаємини з ОСОБА_11 - батьком відповідача. За таких обставин, відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд не врахував, що спірний договір суборенди не був укладений та не підписаний позивачем, відсутність встановленого факту виконання сторонами, а відповідно, про жодні відносини, у тому числі ділові, які повинні відповідати принципу добросовісності між сторонами не існували. Факт обіймання відповідних посад у органах місцевого самоврядування не прирівнюється до обізнаності особи, яка займає таку посаду, зі змістом кожного рішення, яке виноситься органом. Такі висновки Суду апеляційної інстанції ґрунтуються на припущеннях, є суб`єктивними та неперевіреними, такими, що не стосуються предмету спору. Тобто, враховуючи наявну реєстрацію права користування ( права суборенди) за відповідачем відповідно до договору суборенди від 22.11.2022 фактичним володільцем земельної ділянки із кадастровим номером 4825481200:03:000:0810 на час подання позову і розгляду справи є ОСОБА_2 . Враховуючи підстави позову, наведені позивачем у позовній заяві та в додаткових поясненнях, а також заперечення відповідача, позивач у цій справі наполягає на поверненні йому земельної ділянки, оскільки ця ділянка знаходяться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як користувач земельної ділянки, вважає порушеним, є заявлення вимоги про повернення такої ділянки.

30 вересня 2024 року ОСОБА_2 подала відзив, який підписаний адвокатом Філатовим І. Л., на касаційну скаргу, в якому просила:

касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення;

постанову Миколаївського апеляційного суду від 11 липня 2024 року залишити без змін.

Відзив мотивований тим, що:

матеріалами справи встановлено та про це стверджував у судових засідань сам позивач, що в Договорі оренди земельної ділянки від 05 вересня 2007 року в якому Орендодавець вказаний ОСОБА_1 підписаний не ОСОБА_1 , а іншою особо та в Договорі суборенди земельної ділянки від 22 листопада 2011 року міститься підпис не ОСОБА_1 , а іншої особи, приходимо до висновку, що вказаний Договір оренди земельної ділянки та Договір суборенди земельної ділянки є неукладеними, що узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц. У ОСОБА_1 відсутні були підстави взагалі звертатися із цим позовом, оскільки він не є належним користувачем земельної ділянки бо він не укладав договору оренди спірної земельної ділянки.

для отримання позивачем права оренди на земельну ділянку та передачу її в суборенду відповідачці, вчинялося ряд значимих юридичних дій, та саме позивач був ініціатором укладення договору суборенди земельної ділянки. Гідротехнічні споруди, які використовуються для регулювання рівня води у ставку, що перебуває в суборенді у Відповідача, знаходяться в його користуванні, про що знав позивач як депутат Довгопристанської сільської ради;

позивач був депутатом сільської ради на території якої знаходиться спірна земельна ділянка із 2006 року по 2018 року. Проаналізувавши розпорядження Первомайської районної державної адміністрації, рішення Довгопристанської сільської ради, договори оренди гідротехнічних споруд можна прийти до висновку, що депутатський склад Довгопристанської сільської ради, працівники сільської ради та сам ОСОБА_1 як депутат Довгопристанської сільської ради знали та не могли не знати, починаючи із 2011 року, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 укладено договір суборенди земельної ділянки та ставок використовується із 2011 року відповідачкою;

07 серпня 2024 року Первомайським міськрайонним судом Миколаївської області було винесено окрему ухвалу у справі № 484/7046/23 а позовом Синюхино-Брідської сільської ради Первомайського району Миколаївської області до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_2 про повернення земельної ділянки. В цій ухвалі Суд зробив наступний висновок, що підпис на оригіналі договору оренди від 05 вересня 2007 року було проставлено після проведення експертизи та винесеного судом рішення у справі № 484/4613/21, оскільки копії договору оренди від 05 вересня 2007 року вже зміненні ( з підписом синього барвника) та зроблені з матеріалів цивільної справи № 484/4613/21 були використані при звернення до суду 07 травня 2024 року позивачем ОСОБА_1 (справа № 484/2440/24 визнання договору оренди земельної ділянки укладеними від 05 вересня 2007 року) та намагалися бути використані адвокатом О. Жовноватюком у справі № 484/7045/23 для призначення почеркознавчої експертизи»,

07 жовтня 2024 року ОСОБА_1 через підсистему Електронний суд подав відповідь на відзив, який підписаний представником ОСОБА_3 , в якому просив касаційну скаргу задовольнити.

Відповідь на відзив мотивована тим, що:

надання оцінки представником відповідача правочину, який не є предметом справи, яка переглядається у суді касаційної інстанції, свідчать про відсутність додаткових аргументів у сторони відповідача щодо поданої касаційної скарги, та зводяться по суті до повторення своїх доводів, які наводились та обґрунтовувалися при розгляді справи № 484/4613/21;

зазначивши про винесене у справі № 484/7045/23 рішення про задоволення позову органу місцевого самоврядування та повернення земельної ділянки, представник відповідача оминув факт апеляційного оскарження вказаного рішення. Так, на сьогоднішній день рішення суду у справі № 484/7045/23 переглядається Миколаївським апеляційним судом, відкрито апеляційне провадження, рішення апеляційної інстанції ще не прийнято. Отже, посилатися на обставини вказаної справи за умови не набрання законної сили рішенням суду у справі є безпідставним і вказані обставини не можуть розглядатися як встановлені судом факти. Висновки представника відповідача щодо неукладеності Договору оренди земельної ділянки (який не є предметом вказаного касаційного оскарження) не обґрунтовані, оскільки зроблені без урахування факту реального виконання договору оренди земельної ділянки його сторонами;

на думку представника позивача, мінлива суперечлива позиція представника відповідача, яка змінюється залежності від судової інстанції, яка розглядає/переглядає справу свідчить про відсутність єдиної доказової бази та обгрунтованості доводів відповідача. Принагідно вважаємо за необхідне зазначити, що зміна позиції на стадії касаційного оскарження є неприпустимою, та вводить учасників провадження та Суд в оману щодо дійсних мотивів та позиції відповідача.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 17 вересня 2024 рокувідкрито касаційне провадження у справі.

02 травня 2025 року справа передана судді-доповідачу Крат В. І.

Ухвалою Верховного Суду від 02 травня 2025 року:

у задоволенні клопотання ОСОБА_1 , яке підписане представником ОСОБА_3 , про повідомлення часу і місця розгляду справи, та про розгляд справи за участі представника позивача відмовлено;

зупинено касаційне провадження у справі № 484/4613/21 до закінчення перегляду в касаційному порядку Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду справи № 144/1440/22 (провадження № 61-12561сво24).

Ухвалою Верховного Суду від 06 червня 2025 року:

поновлено касаційне провадження у справі;

копію клопотання ОСОБА_1 про призначення судово-почеркознавчої експертизи у справі № 484/7045/23; копію витягу з договору оренди земельної ділянки від 05 вересня 2007 року, що доданий до клопотання про експертизу; копію акту приймання-передачі земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 10 вересня 2007 року, що доданий до клопотання про експертизу; копію ухвали в справі № 484/4613/21 від 27 березня 2023 року; копію окремої ухвали Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 07 серпня 2024 року у справі № 484/7045/23; копію рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 07 серпня 2024 року у справі № 484/7045/23 повернуто ОСОБА_2 ;

справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 17 вересня 2024 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17; від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16; від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц; від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц; від 09 вересня 2020 року у справі № 400/936/18; від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17; від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц; від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц; від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16; від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18; від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13; від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18.

Фактичні обставини

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майна сформованої 15 листопада 2021 року, земельна ділянка кадастровий номер 4825481200:03:000:0810 загальною площею 5.306 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в межах території Довгопристанської сільської ради, Первомайського району Миколаївської області, відповідно до Закону України» Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності, належить до державної форми власності, власником є Первомайській районній державній адміністрації( т.1 а.с.21-24).

05 вересня 2007 року між Первомайською районною державною адміністрацією Миколаївської області та ОСОБА_1 на підставі розпорядження голови Первомайської державної адміністрації від 31 липня 2007 року №307-р «Про затвердження Проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду громадянину ОСОБА_1 для товарного сільськогосподарського виробництва (товарне риборозведення) із земель запасу в межах території Довгопристанської сільської ради», було укладено договір оренди земельної ділянки. В оренду було передано земельну ділянку загальною площею 5.306 га, в тому числі: 2.233 га - пасовищ в прибережній захисній смузі 0.091 га - під гідротехнічними спорудами ( по якій проходе дорога місцевого значення с. Вітольдів Брід -Довга Пристань), 2.982 га - під ставками для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (товарне риборозведення) із земель запасу в межах території Довгопристанської сільської ради. Земельна ділянка виділена в натурі (на місцевості) у встановленому законом порядку і її межі позначені на кадастровому плані. Договір оренди земельної ділянки укладений терміном на 25 років і набув чинності з моменту його державної реєстрації. Кадастровий номер 4825481200:03:000:0810. Вказаний договір укладено на 25 років.

22 листопада 2011 року укладено договір суборенди земельної ділянки з його невід`ємними додатками, від імені ОСОБА_1 з ОСОБА_7 на вище вказану земельну ділянку строком до 05 вересня 2032 року, який зареєстровано у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі 26 січня 2012 року за реєстраційним № 48254812400775. Згодом проведено державну реєстрацію суборенди (піднайм) номер 20568425 від 22 травня 2017 року, індексний номер рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень 35344652 земельна ділянка площею 5.3060 га, кадастровий номер 4825481200:03:000:0810, яка належить Первомайській районній державній адміністрації Миколаївської області та розташована на території Довгопристанської сільської ради Первомайського району Миколаївської області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, проведену 24 травня 2017 року держаним реєстратором виконавчого комітету Первомайської міської ради Миколаївської області Потеряйко О. О.

Згідно з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 366425975 від 19 лютого 2024 року вбачається, що право власності на земельну ділянку кадастровий номер 4825481200:03:000:0810 площею 5.306 з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, 07 лютого 2024 року зареєстровано за Синюхино -Брідською сільською радою, код ЄДРПОУ: 04376951 на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин», серія та номер: 1423-1Х, виданий 28 квітня 2021 року, видавник ВРУ.

З інформації ГУ ДПС у Миколаївської області вбачається, що згідно з базами даних автоматизованої інформаційної системи територіальних органів ДПС України за період з 2007 по 2012 роки ОСОБА_10 сплачував орендну плату за земельну ділянку кадастровий номер 4825481200:03:000:0810 площею 5.306 з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Згідно висновку судово-почеркознавчої експертизи від 15 серпня 2023 року №СЕ-19/111-23/26579-ПЧ підпис в графі орендар Договору суборенди земельної ділянки від 22 листопада 2011 року, - виконано не ОСОБА_1 , а іншою особою; підпис в графі орендар Розрахунку розміру орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності, грошова оцінка яких проведена на 01 січня 2011 року (додаток до договору оренди земельної ділянки від___2011 року), виконано не ОСОБА_1 , а іншою особою; підпис в графі «Земельні ділянку передав» Акту приймання-передачі земельної ділянки в натурі (на місцевості) від «__»___2011 року, - виконано не ОСОБА_1 , а іншою особою.

У матеріалах справи, що переглядається наявна зава на ім`я голови Первомайської районної державної адміністрації від ОСОБА_10 про надання погодження на передачу в суборенду земельної ділянки під ставком в межах території Довгопристанцької сільської ради від 01 серпня 2010 року.

Розпорядженням Первомайської районної державної адміністрації №447-р від 17 грудня 2010 року, розглянуто заву ОСОБА_1 про надання погодження на передачу в суборенду земельної ділянки загальною площею 5.306 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (товарне риборозведення) в межах території Довгопристанської сільської ради, яка перебуває в оренду згідно з договором оренди землі, укладеного 05 вересня 2007 року та зареєстрована у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі по Довгопристанській сільській раді 10 вересня 2007 року «040702200040».

Рішеннями № 22, 22а від 19 жовтня 2016 року Довгопристанської сільської ради Первомайського району Миколаївської області про присвоєння адреси та оформлення права власності за Довгопристанською сільською радою, затвердження оціночної вартості та взятті на баланс сільської ради гідротехнічної споруди дамби ставка площею 2.9820 га, яка знаходитеся в межах території Довгопристанської сільської ради Первомайського району Миколаївської області по вул. Новоолександрівській, 57А та договори оренди на цю споруду за 20 жовтня 2016 року та від 10 червня 2020 між сільською радою та ОСОБА_2 .

Рішенням Довгопристанської сільської ради 318 від 27 червня 2017 року про присвоєння адреси нерухомому майну водомірному посту, власником якого є ОСОБА_7 - АДРЕСА_1 .

Відповідно до інформації з офіційного веб-порталу Центральної виборчої комісії (чергові місцеві вибори 25 жовтня 2015 року) за результатними голосування до Довгопристанської сільської ради обрану 12 осіб, в тому числі, і позивач ОСОБА_1 .

Згідно архівної довідки Первомайської райдержадміністрації позивач був обраний депутатом Довгопристанської сільської рад, виборчий округ № 14: з квітня 2006 року; з 03 листопада 2010 року та з 28 жовтня 2015 року.

Відповідно до довідки ДПС України Головного Управління ДНС у Миколаївській області від 15 грудня 2021 року з 2012 року ОСОБА_2 сплачує орендну плату Синюхино-Брідській сільській ради. ОСОБА_1 сплачував орендну плату за вказану земельну ділянку за період з 2007 по 2012 роки.

Згідно з рішенням Синюхино-Брідської сільської ради Первомайського району Миколаївської області від 14 грудня 2020 року, позивача затверджено з 22 грудня 2020 року на посаду старости Довгопристанського старостинського округу.

Позиція Верховного Суду

Норми закону полягають в наступному: жити чесно, не ображати інших, кожному віддавати по заслугах. Змусити жити за принципами навряд чи можливо. Але коли виникає судовий спір, то учасники цивільного обороту мають розуміти, що їх дії (бездіяльність) чи правочини можуть бути піддані оцінці крізь призму справедливості, розумності, добросовісності (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2024 року в справі № 357/13500/18 (провадження № 61-3809св24), постанову Верховного Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2024 року у справі № 466/3398/21 (провадження № 61-2058сво23)).

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.

Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 519/2-5034/11).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Автономія волі та приватний інтерес є «підвалинами» сучасного приватного права. Завдання приватного права полягає у «напрацюванні» таких правил, які максимальною мірою забезпечують автономію волі та реалізацію приватного інтересу кожної особи, без порушення прав і інтересів інших осіб (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 серпня 2024 року в справі № 601/1396/21 (провадження № 61-6001св23)).

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).

Тлумачення пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України свідчить, що по своїй суті такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 року в справі № 127/23627/20 (провадження № 61-17025св21), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 233/4580/20 (провадження № 61-12524сво21)).

Такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов`язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності і т. д.).

По своїй суті такий спосіб захисту як визнання права охоплює собою і визнання права відсутнім.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду вже звертала увагу, що тлумачення статті 20 ЦК України, з урахуванням принципу розумності свідчить, що здійснення права на захист на власний розсуд означає, що управнений суб`єкт: має можливість вибору типу поведінки - реалізовувати чи не реалізовувати своє право на захист; у випадку, якщо буде обрана реалізація права на захист - має можливість вибору форми захисту, тобто звернутися до юрисдикційного (судового чи іншого) чи неюрисдикційного захисту суб`єктивного цивільного права чи законного інтересу, а також можливість поєднання цих форм захисту; самостійно обрати спосіб захисту в межах тієї чи іншої форми захисту, а також визначає доцільність поєднання способів захисту чи заміну одного способу захисту іншим. Водночас така свобода захисту «на власний розсуд» має і зворотну сторону - обрання однієї форми чи певного засобу захисту жодним чином не перешкоджає настанню обставин, які можуть тим чи іншим чином нівелювати корисний ефект від звернення до іншої форми чи способу захисту (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року в справі № 554/9126/20 (провадження № 61-13760сво21), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (абзац 1 частини другої статті 207 ЦК України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (абзац 1 частини першої статті 638 ЦК України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2020 року в справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року в справі № 227/3760/19-ц (провадження №14-79цс21) вказано, що:

«6.34. Разом з тим, укладеним є такий правочин (договір), щодо якого сторонами у належній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов. У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

6.38. У разі якщо договір виконувався обома сторонами (зокрема, орендар користувався майном і сплачував за нього, а орендодавець приймав платежі), то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір оренди вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше).

6.49. У випадку заперечення самого факту укладення правочину, як і його виконання, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення».

Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є підставою для внесення відомостей (записів) про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; після початку відображення таких відомостей (записів) у цьому реєстрі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень вичерпують свою дію. Тому належним способом захисту прав орендодавця, який у цих спірних правовідносинах вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. Відповідно до пункту 9 частини першої статті 27 Закону № 1952-IV судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди відповідача (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 листопада 2023 року у справі № 513/879/19 (провадження № 14-49цс22)).

Державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2020 року в справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18)).

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Очевидно, що дії позивача, який уклав 24 грудня 2013 року додаткову угоду до договору оренди землі від 19 листопада 2007 року № 61, а згодом пред`являє позов про визнання договору оренди землі від 19 листопада 2007 року № 61 неукладеним, суперечить його попередній поведінці (укладенню додаткової угоди та отриманню плати за користування земельною ділянкою) і є недобросовісним. Договір оренди землі від 19 листопада 2007 року № 61 є укладеним після досягнення сторонами усіх істотних умов, а це відбулося 19 листопада 2007 року за життя орендодавця і за його підписом і підстав вважати спірний договір неукладеним немає (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18)).

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Якщо особа, яка має право на оспорення документу (наприклад, свідоцтва про право на спадщину) чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 450/2286/16-ц (провадження № 61-2032св19)).

Тлумачення правочину - це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). З урахуванням принципу тлумачення favor contractus (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21)).

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2025 року в справі № 144/1440/22 (провадження № 61-12561сво24) вказано, що:

«Об`єднана палата зауважує, що: предметом її розгляду вже було питання про спосіб захисту прав орендодавця, який вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє. Об`єднана палата акцентувала увагу на тому, що: «такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов`язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності і т. д.). По своїй суті такий спосіб захисту як визнання права охоплює собою і визнання права відсутнім. Належним способом захисту прав орендодавця, який вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. Судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди відповідача» (див. постанову Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22);

предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду були питання про те, чи є належним способом захисту прав орендодавця, який не підписував договір (додаткову угоду), вимога про скасування державної реєстрації права оренди. У справі 513/879/19 (провадження № 14-49цс22) орендодавець просив визнати протиправним і скасувати рішення про державну реєстрацію права оренди (пункт 54). Велика Палата Верховного Суду погодилася із висновками судів про відмову у задоволенні цієї позовної вимоги з мотивів обрання орендодавцем належного способу захисту порушеного права (пункт 55);

висновки об`єднаної палати касаційного суду мають перевагу над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати та колегії суддів касаційного суду;

як Велика Палата Верховного Суду, так і Об`єднана палата послідовно дотримуються підходу, що належним способом захисту прав орендодавця, який не підписував договір (додаткову угоду), є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. При цьому судове рішення про визнання відсутнім права оренди є підставою для державної реєстрації припинення права оренди. Будь-яке інше судове рішення (про скасування державної реєстрації права оренди, про зобов`язання повернути земельну ділянку) за змістом пункту 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не є підставою для державної реєстрації припинення права оренди.

За таких обставин, з урахуванням викладеного, Об`єднана палата вважає за необхідне відступити від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 грудня 2024 року у справі № 130/8/23 (провадження № 61-6874св24)».

У справі, що переглядається:

при зверненні із позовом позивач посилався на те, що ніякого договору суборенди та його додатків він з донькою ОСОБА_4 - ОСОБА_7 не укладав та не підписував, його підписи підроблено та виконано невідомою особою. Право суборенди було зареєстровано без волевиявлення позивача та за підробленими підписами;

при відмові у задоволенні позову апеляційний суд вважав, що поведінка позивача є недобросовісною, оскільки ОСОБА_1 добровільно ініціював передачу в суборенду спірної земельної ділянки, більше 10 років не цікавиться та не користується спірною земельною ділянкою, а після цього посилається на порушення його права на цю ж земельну ділянку. З врахуванням обставин цієї справи, колегія суддів вважала, що позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними та задоволенню не підлягають, оскільки його права оспорюваним ним договором суборенди порушено не було; висновок судової почеркознавчої експертизи № СЕ-19/111-23/26579-ПЧ від 15 серпня 2023 року суперечить встановленим апеляційний судом обставинам справи, оскільки саме за ініціативою позивача та за погодженням органу місцевого самоврядування спірна земельна ділянки була передана в суборенду відповідачеві. Ініціювання призначення в справі судової експертизи свідчить про недобросовісно поведінку позивача, оскільки була направлена не для захисту порушеного права, а спрямована на порушення прав інших осіб, фактично є спробою здійснити припинення права суборенди відповідача;

апеляційний суд не звернув уваги на те, що належним способом захисту прав суборендодавця, який не підписував договір (додаткову угоду), є його вимога до особи, за якою зареєстроване право суборенди, про визнання відсутнім права суборенди. При цьому судове рішення про визнання відсутнім права суборенди є підставою для державної реєстрації припинення права суборенди. Будь-яке інше судове рішення (про скасування державної реєстрації права оренди, про зобов`язання повернути земельну ділянку) за змістом пункту 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не є підставою для державної реєстрації припинення права суборенди;у випадку заперечення самого факту укладення правочину, як і його виконання, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення;

позивач в суді першої інстанції позовної вимоги про визнання відсутнім права суборенди не заявляв. У зв`язку із цим відсутні підстави для кваліфікації договору суборенди землі як неукладеного. Тому в задоволенні позову належало відмовити з огляду на обрання позивачем неналежного способу захисту.

За таких обставин апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про відмову у задоволенні позову, проте помилилися щодо мотивів такої відмови. Тому оскаржене судове рішення належить змінити у мотивувальній частині, виклавши її у редакції цієї постанови.

Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21)).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржене судове рішення ухвалене частково з неправильним застосуванням норм матеріального права. У зв`язку із наведеним касаційний суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково; постанову апеляційного суду змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови; а в іншій частині залишити без змін.

Оскільки касаційний суд змінює судове рішення, але лише у частині мотивів його прийняття, то новий розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400 409 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_3 , задовольнити частково.

Постанову Миколаївського апеляційного суду від 11 липня 2024 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко