Історія справи

Постанова ВССУ від 21.01.2026 року у справі №381/2999/23
Постанова КЦС ВП від 14.05.2025 року у справі №381/2999/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2025 року

м. Київ

справа № 381/2999/23

провадження № 61-4619св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідачка - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , від імені яких діє адвокат Пошелюзний Сергій Вячеславович, на постанову Київського апеляційного суду від 12 лютого 2025 року у складі колегії суддів: Музичко С. Г., Болотова Є. В., Сушко Л. П., і ухвалив таку постанову.

Зміст позовних заяв та їх обґрунтування

1. У липні 2023 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини та визнання права власності на спадкове майно.

2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зазначали, що 30 березня 2018 року ОСОБА_4 склала заповіт, який було посвідчено приватним нотаріусом Макарівського районного нотаріального округу Київської області Ольшевським В. С. за реєстровим номером 855, згідно з умовами якого ОСОБА_4 заповіла їм належну їй земельну ділянку площею 4,9740 га, кадастровий № 3222780600:05:023:0001, розташовану на території Бишівської сільської ради Макарівського району Київської області, а саме по 1/2 частці кожному.

3. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла.

4. Посилалися на те, що про нотаріус їх повідомив про наявність заповіту та відкриття спадщини лише на початку липня 2022 року з роз`ясненням можливості подання заяви про прийняття спадщини упродовж десяти місяців з дня її відкриття.

5. 26 липня 2022 року ОСОБА_1 та 04 серпня 2022 року ОСОБА_2 подали заяви про прийняття спадщини.

6. Зауважували, що вони не проживали разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а також не були обізнані про наявність заповіту, а тому були позбавлені можливості подати заяву про прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 Цивільного кодексу України.

7. Постановами державного нотаріуса Двадцять першої київської державної нотаріальної контори Литвин І. В. від 19 листопада 2022 року та від 24 червня 2023 року їм було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на 1/2 частину земельної ділянки у зв`язку із встановленням помилки у даті народження заповідача.

8. Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 31 травня 2023 року у справі № 756/11657/22 залишено без розгляду заяву ОСОБА_1 про встановлення факту належності заповіту з підстав наявності заперечень ОСОБА_3 щодо заявлених ним вимог.

9. Зазначали, що в тексті заповіту від 30 березня 2018 року вказано, що заповідачем є ОСОБА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Пашківка Макарівського району Київської області, зареєстрована за адресою:

АДРЕСА_1 . Аналогічна інформація про заповідача наявна у витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 51432334

від 30 березня 2018 року.

10. Разом з тим, у витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 68903764 від 07 травня 2023 року спадкодавцем вказано ОСОБА_4 ,

ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце народження: с. Пашківка, Макарівський район, Київська область. Аналогічна інформація про дату народження ОСОБА_4 вказана у свідоцтві про смерть, виданому Деснянським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 30 листопада 2021 року

серії НОМЕР_2 .

11. Посилалися на те, що зі змісту зазначеного вище заповіту вбачається, що він складений та підписаний ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , щодо земельної ділянки загальною площею 4,9740 га, кадастровий

№ 3222780600:05:023:0001, розташованої на території Бишівської сільської ради Макарівського району Київської області. Зазначена земельна ділянка належала ОСОБА_4 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 1229528 від 14 березня 2013 року, в якому вказано ідентифікаційні дані власника: ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт громадянина України серія та номер НОМЕР_3 , виданий 27 лютого 2001 року Шевченківським РУ ГУ МВС України в м. Києві, громадянство: України.

12. Акцентували увагу на тому, що РНОКПП НОМЕР_1 , який вказано у заповіті та у витязі на земельну ділянку, свідчить, що власником спадкової земельної ділянки та заповідачем за цим заповітом була ОСОБА_4 ,

РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а рік 1983, як рік народження заповідача, вказаний у заповіті помилково.

13. Зазначали, що наявність помилки у заповіті, зокрема, щодо дати народження заповідача, а також заперечень іншого спадкоємця, унеможливлює реалізацію їхніх прав на встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку окремого провадження, у зв`язку з чим позовні вимоги про визнання права власності у порядку спадкування є ефективним способом захисту їхніх прав на спадкування за заповітом.

14. Наявність помилки у тексті заповіту є обставиною, яка не залежала від їх волевиявлення та яка об`єктивно свідчить про неможливість видачі нотаріусом свідоцтва про право на спадщину.

15. Враховуючи наведене, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили суд:

- визначити ОСОБА_1 додатковий строк для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , у три місяці з дня, наступного за днем завершення строку для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

- визначити ОСОБА_2 додатковий строк для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , у три місяці з дня, наступного за днем завершення строку для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 .

- визнати в порядку спадкування право власності ОСОБА_1 на 1/2 земельної ділянки площею 4,9740 га, кадастровий № 3222780600:05:023:0001, розташованої на території Бишівської сільської ради Фастівського (раніше - Макарівського) району Київської області;

- визнати в порядку спадкування право власності ОСОБА_2 на 1/2 земельної ділянки площею 4,9740 га, кадастровий № 3222780600:05:023:0001, розташованої на території Бишівської сільської ради Фастівського (раніше - Макарівського) району Київської області.

Стислий виклад позиції відповідачки

16. ОСОБА_3 заперечувала проти задоволення позову, посилаючись на безпідставність заявлених вимог. Зазначала, що її мати ОСОБА_4 мала двох

дітей: її та ОСОБА_5 . Вона була інвалідом II групи, хворіла на цукровий діабет II типу (інсулінозалежна), на ретинопатію (мала дуже слабкий зір), перенесла видалення пухлини (лікоми) паравертебральної задньо-бокової поверхні шиї та два інсульти. ОСОБА_5 утримався від подання заяви про прийняття спадщини на її користь.

17. Посилалася на те, що її матір ОСОБА_5 жодних заповітів не складала, позивачів не знала, а в день посвідчення заповіту мала намір укласти договір оренди земельної ділянки (договір емфітевзису). Вважала, що наявні підстави вважати, що позивачі вступили у злочинний зговір з приватним нотаріусом, який посвідчував заповіт, скористались проблемами зі здоров`ям її матері, ввели її в оману та без її відома дали їй підписати заповіт.

18. Стосовно необхідності визначення додаткового строку для прийняття спадщини вказала, що дійсною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття ними спадщини була необізнаність останніх про факт смерті її матері, а не про наявність заповіту. Разом з тим, вона, як спадкоємиця за законом, добросовісно реалізувала своє право на спадкування за законом після смерті рідної матері.

Основний зміст та мотиви судових рішень судів попередніх інстанцій

19. Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 21 травня 2024 року позов задоволено частково.

20. Визнано в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на 1/2 частину земельної ділянки площею 4,9740 га, кадастровий

№ 3222780600:05:023:0001, розташованої на території Бишівської сільської ради Фастівського (раніше - Макарівського) району Київської області.

21. Визнано в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 , яка померла

ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , на 1/2 частину земельної ділянки площею 4,9740 га, кадастровий

№ 3222780600:05:023:0001, розташованої на території Бишівської сільської ради Фастівського (раніше - Макарівського) району Київської області.

22. У задоволенні решти вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

23. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відсутні правові підстави для визначення позивачам додаткового строку для прийняття спадщини, оскільки подані ними заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 було прийнято нотаріусом та відмовлено у їх задоволенні з підстав наявності помилки в даті народження заповідача, а не через пропуск строку подачі заяви про прийняття спадщини.

24. Суд на підставі встановлених обставин та наданих на їх підтвердження доказів дійшов висновку, що позов у частині визнання права власності підлягає задоволенню, оскільки достовірно встановлено, що позивачі, будучи спадкоємцями за заповітом майна покійної ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадщину у встановленому законом порядку прийняли, до складу спадщини увійшла земельна ділянка, щодо якої нотаріус відмовив позивачам у видачі свідоцтва про право на спадщину.

25. Додатковим рішенням Макарівського районного суду Київської області

від 12 червня 2024 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 12 500,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу у розмірі 12 500,00 грн.

26. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції виходив з того, що позивачами підтверджено факт надання їм правової допомоги, понесення витрат на оплату послуг адвоката, а розмір гонорару не є завищеним, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час та співмірність з наданими адвокатськими послугами.

Основний зміст та мотиви судового рішення суду апеляційної інстанції

27. Постановою Київського апеляційного суду від 12 лютого 2025 року апеляційну ОСОБА_3 задоволено. Рішення Макарівського районного суду Київської області від 21 травня 2024 року скасовано, постановлено нове судове рішення про відмову у задоволені позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до

ОСОБА_3 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини та визнання права власності на спадкове майно. Додаткове рішення Макарівського районного суду Київської області від 12 червня 2024 року скасовано, постановлено нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_1 ,

ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення залишено без задоволення.

28. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції, розглянувши питання щодо належності заповіту, вийшов за межі позовних вимог та не врахував підстав, які позбавили позивачів можливості оформити за собою право власності на спадкове майно в нотаріальному порядку (належність заповіту). Зауважено, що визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення у нотаріальному порядку.

29. Додаткове рішення суду першої інстанції скасовано судом апеляційної інстанції, як похідне від рішення суду по суті вирішення позовних вимог по суті.

Узагальнені доводи касаційної скарги

30. 09 квітня 2025 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , від імені яких діє адвокат Пошелюзний С. В., звернулися до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просять скасувати постанову Київського апеляційного суду від 12 лютого 2025 року, залишити в силі рішення Макарівського районного суду Київської області від 21 травня 2024 року та додаткове рішення Макарівського районного суду Київської області від 12 червня 2024 року.

31. Підставами касаційного оскарження вказаної постанови апеляційного суду заявники зазначають неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, посилаючись на те, що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі

№ 523/14489/15?ц, у постановах Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 489/990/19, від 22 вересня 2021 року у справі № 227/3750/19,

від 10 квітня 2024 року у справі № 466/2132/21, від 29 травня 2024 року у справі № 206/851/23, від 23 липня 2024 року у справі № 204/8935/22, від 11 вересня 2024 року у справі № 642/4502/17, від 25 вересня 2024 року у справі

№ 707/2877/22, від 03 січня 2025 року у справі № 754/7860/22, від 11 лютого 2025 року у справі № 751/2484/22 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також не дослідив зібрані у справі докази та не надав їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

32. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що суд апеляційної інстанції не врахував, що визнання права власності в порядку спадкування за заповітом є належним способом захисту прав спадкоємця, якщо вбачаються перешкоди в оформленні його спадкових прав у нотаріальному порядку. Більш того, спадкоємець має право на захист свого права в судовому порядку шляхом пред`явлення позову про визнання права власності, який є ефективним способом захисту права спадкоємця та реалізується без пред`явлення окремих позовних вимог про встановлення факту. Заявники акцентують увагу на тому, що умовою пред`явлення позову про визнання права власності в порядку спадкування може бути як оспорення або не визнання права власності спадкоємця на спадкове майно іншою особою (наприклад, іншим спадкоємцем), так і відсутність правовстановлюючих документів на майно, що унеможливлює оформлення права власності в позасудовому порядку.

33. Вважають, що для захисту прав спадкоємця не є необхідним заявлення позовних вимог про встановлення факту, оскільки ці обставини підлягають доведенню у межах позовних вимог про визнання права власності на спадкове майно та не вимагають окремого судового вирішення.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

34. Ухвалою Верховного Суду від 17 квітня 2025 року поновлено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 строк на касаційне оскарженняпостанови Київського апеляційного суду від 12 лютого 2025 року, відкрито касаційне провадження у справі № 381/2999/23, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

35. 29 квітня 2025 року матеріали цивільної справи № 381/2999/23 надійшли на адресу Верховного Суду.

36. Ухвалою Верховного Суду від 07 травня 2025 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

37. 02 травня 2025 року ОСОБА_3 , від імені якої діє адвокат

Ольховська М. М., через засоби поштового зв`язку, подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , у якому, посилаючись на необґрунтованість доводів скарги, просила суд відмовити у її задоволенні.

38. Відзив на касаційну скаргу обґрунтований посиланням на те, що позивачами не було надано доказів поважності причин пропуску строку для прийняття спадщини. Рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини останніми не оскаржувалося. А позовні вимоги щодо належності заповіту позивачами не заявлялись, а тому обґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позову.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

39. Згідно із заповітом від 30 березня 2018 року, посвідченим приватним нотаріусом Макарівського районного нотаріального округу Київської області Ольшевським В. С., зареєстрованим в реєстрі за № 855 (бланк ННВ 252455), ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1 ), народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Пашківка Макарівського району Київської області, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , на випадок своєї смерті зробила таке розпорядження: належну їй земельну ділянку площею 4,9740 га, кадастровий № 3222780600:05:023:0001, розташовану на території Бишівської сільської ради Макарівського району Київської області, заповіла ОСОБА_1 ,

ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , в 1/2 (одній другій) частці кожному.

40. З Витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 30 березня 2018 року вбачається, що зазначений заповіт зареєстровано за № 62222044, заповідачем вказано: ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , дата і місце народження: ІНФОРМАЦІЯ_2 , с. Пашківка Макарівського району Київської області, місце проживання або перебування: кв. АДРЕСА_1 .

41. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

42. 07 травня 2022 року Двадцять першою київською державною нотаріальною конторою заведено (почато) спадкову справу № 190/2022 щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 .

43. Згідно з витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 07 травня

2022 року, спадкову справу зареєстровано в Спадковому реєстрі за № 69269261 (номер у нотаріуса 190/2022). Містяться відомості про спадкодавця: ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , дата і місце народження:

ІНФОРМАЦІЯ_2 , с. Пашківка, Макарівський район, Київська область, дата смерті:

ІНФОРМАЦІЯ_1 .

44. Відповідно до довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру

ОСОБА_4 одержала ідентифікаційний номер НОМЕР_1 .

45. Після смерті ОСОБА_4 07 травня 2022 року із заявою про прийняття спадщини звернулася ОСОБА_3 , якій державним нотаріусом видано відповідні свідоцтва про право на спадщину за законом.

46. 26 липня 2022 року із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_4 звернувся ОСОБА_1 , а ІНФОРМАЦІЯ_6 -

ОСОБА_2 .

47. 19 листопада 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Двадцять першої київської державної нотаріальної контори із заявою, в якій просив видати на його ім`я свідоцтво про право на спадщину за заповітом на спадкове майно у відповідній частці, а 24 червня 2023 року до нотаріальної контори звернувся ОСОБА_2 з аналогічною заявою.

48. Постановою державного нотаріуса Двадцять першої київської державної нотаріальної контори № 2594/02-31/190/2022 від 19 листопада 2022 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на 1/2 частку земельної ділянки, кадастровий № 3222780600:05:023:0001, площею 4,9740 га, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Бишівської сільської ради Макарівського району Київської області. Причиною відмови зазначено те, що нотаріусом виявлено помилку в даті народження заповідача.

49. Постановою державного нотаріуса Двадцять першої київської державної нотаріальної контори № 1874/02-31/190/2022 від 24 червня 2023 року відмовлено ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на 1/2 частку земельної ділянки, кадастровий

№ 3222780600:05:023:0001, площею 4,9740 га, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Бишівської сільської ради Макарівського району Київської області. Причиною відмови зазначено те, що нотаріусом виявлено помилку в даті народження заповідача.

50. Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 31 травня 2023 року у справі № 756/11657/22 залишено без розгляду заяву ОСОБА_1 про встановлення факту належності заповіту, заінтересовані особи: Бишівська сільська рада Фастівського району Київської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 . Підставою для залишення заяви без розгляду стало наявність спору про право.

51. Згідно з Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 14 березня 2013 року, власником земельної ділянки, кадастровий

№ 3222780600:05:023:0001, площею 4,974 га, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Бишівської сільської ради Макарівського району Київської області, зазначено ОСОБА_4 РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт громадянина України серія та номер НОМЕР_3 , виданий 27 лютого 2001 року Шевченківським РУ ГУ МВС України в м. Києві, громадянство: України.

Позиція Верховного Суду

52. Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

53. Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

54. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

55. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

56. Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

57. Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

58. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

59. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 зазначено, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

60. За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 цієї Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

61. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18, пункт 57, ),

від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18, пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження

№ 14-338цс18), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 89)).

62. Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

63. Статтею 1217 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

64. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

65. Відповідно до частини першої статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

66. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (частина третя статті 1223 ЦК України).

67. Статтею 1217 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

68. Відповідно до частин першої, другої статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

69. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

70. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

71. За правилами частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

72. Відповідно до статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

73. Подання заяви про прийняття спадщини є дією, яку повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину тоді, коли такий спадкоємець не проживав на час відкриття спадщини постійно зі спадкодавцем.

74. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

75. Згідно з частиною третьою статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

76. Відповідно до частини першої статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися за видачою йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно до нотаріуса, який відповідно до вимог статті 68 Закону України «Про нотаріат» при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом перевіряє факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства за законом осіб, які подали заяву про видачу свідоцтва та склад спадкового майна.

77. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину, особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

78. Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення у нотаріальному порядку.

79. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду

від 22 вересня 2021 року по справі № 227/3750/19.

80. Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що з огляду на заявлені позивачами підстави позову (визначення додаткового строку для прийняття спадщини), причини відмови нотаріуса у видачі позивачам свідоцтва про право на спадщину за заповітом (неналежність заповіту від 30 березня 2018 року спадкодавцю ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ), відсутні правові підстави для використання позивачами такого способу захисту їх спадкових прав, як визнання права власності на спадкове майно у судовому порядку.

81. Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

82. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що суд самостійно здійснює пошук і застосовує норми права для вирішення спору безвідносно до посилань сторін, але залежно від установлених обставин справи. Суд виявляє активну роль, самостійно надаючи юридичну кваліфікацію спірним правовідносинам, обираючи та застосовуючи до них належні норми права після повного та всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх позовних вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими у судовому засіданні. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній та резолютивній частинах. Отже, обов`язок надати юридичну кваліфікацію відносинам сторін спору, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яку юридичну норму слід застосувати для вирішення спору, виконує саме суд (близькі за змістом висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала у постановах від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19 (пункти 6.56-6.58), від 28 вересня 2022 року у справі

№ 483/448/20 (провадження № 14-206цс21, пункт 9.58)).

83. У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (зазначений правовий висновок викладено та застосовано у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі

№ 9901/172/20 (провадження № 11-416заі20, пункти 1, 80-81, 83), від 01 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (провадження № 11-39заі21, пункти 1, 43-47),

від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (провадження № 14-137цс20, пункти 6, 20-26, 101, 102), від 01 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14 (провадження № 12-49гс21, пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі

№ 462/5368/16-ц (провадження № 14-143цс20, пункти 4, 36), від 04 липня

2023 року у справі № 233/4365/18 (провадження № 14-96цс21, пункт 31)).

84. Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21, постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19).

85. Верховний Суд уже зауважував, що для визнання права власності (чи визнання права на частку в праві спільної часткової власності) за спадкоємцем законодавцем не передбачено обов`язкового пред`явлення окремої позовної вимоги про встановлення факту прийняття спадщини спадкодавцем. Тобто, така обставина (факт прийняття спадщини спадкодавцем), у разі пред`явлення позову про визнання права власності (чи визнання права на частку в праві спільної часткової власності) за спадкоємцем, встановлюється під час розгляду такого позову (постанова Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі

№ 642/4502/17).

86. Колегія суддів звертає увагу на те, що при зверненні до суду з позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 посилалися на те, що у зв`язку з наявністю помилки у році народження заповідача ОСОБА_4 у заповіті від 30 березня 2018 року, а також повідомленням їм нотаріусом про відкриття спадщини, наявність заповіту на їх ім`я після спливу визначеного статтею 1270 ЦК України строку для подання відповідної заяви, у них відсутня можливість оформити свої права на спадкування спірної земельної ділянки. Позивачі акцентували увагу на тому, що ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 31 травня 2023 року у справі № 756/11657/22 було залишено без розгляду заяву ОСОБА_1 про встановлення факту належності заповіту з підстав наявності спору про право.

87. Судом першої інстанції встановлено, що позивачі звернулися до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 . Оцінка дотримання строку звернення з такими заявами, поважності причин пропуску проведена не була.

88. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за заповітом, суд апеляційної інстанції фактично виходив з того, що позивачами не заявлено окремих вимог про належність заповіту від 30 березня 2018 року спадкодавиці ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка померла

ІНФОРМАЦІЯ_7 .

89. Суд зобов`язаний встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справ, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України).

90. Враховуючи наведене, встановлення факту належності заповіту ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та прийняття спадкоємцями за заповітом спадщини у визначений законом строк (поважності причин пропуску) є фактами, які суду необхідно встановити з метою розгляду по суті (обґрунтованості чи необґрунтованості) позовної вимоги про визнання права власності на майно у порядку спадкування за заповітом.

91. Суд апеляційної інстанції на зазначене уваги не звернув, не перевірив підстав звернення позивачів до суду, правового обґрунтування заявленого позову та встановивши наявність у позивачів перешкод в оформленні у нотаріальному порядку права власності на спірну земельну ділянку у порядку спадкування за заповітом, не перевірив правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального права, у зв'язку із чим дійшов передчасного висновку про відсутність підстав для задоволення позову у зв`язку з виходом за межі заявлених позовних вимог.

92. Усунути ці недоліки на стадії касаційного перегляду справи з урахуванням повноваження Верховного Суду та меж перегляду справи в касаційній інстанції (стаття 400 ЦПК України), коли необхідно встановлювати фактичні обставини та оцінювати докази, є неможливим.

93. Відповідно до пункту 1 частин третьої і четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

94. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

95. За викладених обставин, враховуючи неповне встановлення судом апеляційної інстанції обставин справи, ненадання судом правової оцінки заявленим позовним вимогам та ефективному способу їх захисту, колегія суддів вважає за необхідне скасувати оскаржене судове рішення суду апеляційної інстанції з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

96. При новому розгляді справи суду апеляційної інстанції необхідно усунути виявлені за результатами касаційного перегляду справи недоліки.

97. Оскільки справа направляється на новий розгляд, розподіл судових витрат буде здійснено судом, який ухвалюватиме рішення по суті.

Керуючись статтями 402 409 411 415 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , від імені яких діє адвокат Пошелюзний Сергій Вячеславович, задовольнити частково .

2. Постанову Київського апеляційного суду від 12 лютого 2025 року скасувати, справу направити на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович