Історія справи

Постанова КЦС ВП від 10.04.2024 року у справі №372/1805/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 372/1805/19

провадження № 61-10749св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Коломієць Г. В. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.

учасники справи:

позивачза первісним позовом - ОСОБА_1 ,

відповідач за первісним позовом- ОСОБА_2 ,

позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2 ,

відповідачі за зустрічним позовом: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

третя особа - приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Мельник Марина Володимирівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Нікітіної-Дудікової Ганни Юріївни на постанову Київського апеляційного суду від 19 червня 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Немировської О. В., Желепи О. В., Ящук Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання житлового будинку та земельної ділянки особистою приватною власністю.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, щовін є сином ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . За життя його батько збудував житловий будинок на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 (тепер - АДРЕСА_2 ), що була надана його батькам у 1991 році відповідно до рішення колгоспу ім. Гагаріна, який згодом був реорганізований в орган місцевого самоврядування Копачівську сільську раду.

10 березня 1994 року розірвано шлюб між його батьками - ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , але вони фактично проживали однією сім`єю до 2004 року.

У 2003 році до спірного житлового будинку підключено електропостачання.

Рішенням виконкому Копачівської сільської ради Обухівського району Київської області від 28 лютого 2007 року приватизовано ОСОБА_5 житловий будинок за вказаною адресою, загальна площа 158 кв. м, житлова площа 48 кв. м.

16 березня 2007 року ОСОБА_5 уклав шлюб з ОСОБА_2

07 травня 2007 року ОСОБА_5 отримав свідоцтво про право власності на вказаний будинок.

24 жовтня 2012 року ОСОБА_5 на підставі рішення Копачівської сільської ради Обухівського району Київської області 33 сесія 5 скликання № 93 від 20 травня 2010 року отримав два державні акти про право власності на дві земельні ділянки площею 0,2500 га та площею 0,2065 га, які знаходяться поруч і фактично становлять одне подвір`я.

Після смерті ОСОБА_5 заяву про прийняття спадщини подали: він (позивач), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (син спадкодавця) та ОСОБА_6 (мати спадкодавця).

Вказував на те, що він як спадкоємець першої черги після смерті свого батька вважав, що спірний житловий будинок разом із земельною ділянкою, на якій він розташований, є особистою приватною власністю ОСОБА_5 , оскільки побудований та введений в експлуатацію до укладення шлюбу спадкодавцем з ОСОБА_2 .

З урахуванням зазначеного та заяви про зміну предмета позову, ОСОБА_1 просив суд встановити факт належності ОСОБА_5 на праві особистої приватної власності такого нерухомого майна: будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , з усіма надвірними будовами; земельної ділянки площею 0,2500 га, кадастровий номер 3223184201:01:004:0085, та земельної ділянки площею 0,2065 га, кадастровий номер 3223184201:01:004:0084.

У вересні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом, в якому, уточнивши позовні вимоги, просила встановити факт її проживання однією сім`єю з ОСОБА_5 з 01 січня 2004 року до 15 березня 2007 року, визнати за нею право власності на 1/2 частини жилого будинку з надвірними спорудами, який розташований по АДРЕСА_2 , загальною площею 158,0 кв. м, житлова площа 48, 0 кв. м, та 1/2 частини земельної ділянкиплощею 0,2500 га, з кадастровим номером 3223184201:01:004:0085.

Зустрічна позовна заява ОСОБА_2 мотивована тим, що вона з травня 2002 року до 15 березня 2007 року проживала з ОСОБА_5 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, а 16 березня 2007 року між нею та ОСОБА_5 зареєстрований шлюб.

Вказувала, що за час спільного проживання вони вели спільне господарство, мали спільний бюджет, виконували права та обов`язки подружжя, що підтверджується показаннями свідків: спільними фотографіями, а також технічним паспортом на автомобіль ЗАЗ-110217, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який придбаний нею у 2004 році, в якому зазначено про право керування ОСОБА_5 , а також довідкою від Первинної ветеранської організації Дарницького РУГУ МВС України в м. Києві від 04 вересня 2019 року, в якій зазначені такі адреси проживання ОСОБА_5 : АДРЕСА_3 , та АДРЕСА_1 .

Зазначала, що спірний будинок був побудований за час їхнього спільного проживання, за їхні спільні кошти, спільними зусиллями, а тому є спільною сумісною власністю подружжя.

Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 25 жовтня 2019 року прийнято зустрічний позов ОСОБА_2 та об`єднано його з позовом ОСОБА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 22 вересня 2022 року, ухваленим у складі судді Потабенко Л. В., у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено.

Встановлено факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 (до реєстрації шлюбу - ОСОБА_7 ) разом із ОСОБА_5 з 01 січня 2004 року до 15 березня 2007 року.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на частку у спільному майні подружжя - 1/2 частини житлового будинку з надвірними спорудами, який розташований по АДРЕСА_2 , загальною площею 158,0 кв. м, житловою площею 48,0 кв. м.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частини земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд і будівель, площею 0,2500 га, кадастровий номер 3223184201:01:004:0085.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та задовольняючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 довела, що у період з 01 січня 2004 року до 15 березня 2007 року вона та ОСОБА_5 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу як чоловік та дружина, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, взаємні права та обов`язки, тобто між ними склалися усталені відносини, притаманні подружжю.

Установивши, що у період проживання однією сім`єю ОСОБА_2 та ОСОБА_5 набули спірний житловий будинок та земельну ділянку, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що таке майно є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі, тобто на нього поширюється режим спільного майна подружжя.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Київського апеляційного суду від 19 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Завойка Д. І. задоволено частково, рішення Обухівського районного суду Київської області від 22 вересня 2022 року скасовано.

Ухвалено у справі нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 та у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимогОСОБА_2 , апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_2 не надала належних доказів на підтвердження того, що у період з 01 січня 2004 року до 15 березня 2007 року вона проживала однією сім`єю з ОСОБА_5 без реєстрації шлюбу, що між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Також апеляційний суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 також не підлягають задоволенню, оскільки ОСОБА_5 належали на день його смерті спірний жилий будинок та земельна ділянка на праві особистої приватної власності. За ОСОБА_5 здійснено державну реєстрацію речових прав на вказане нерухоме майно і він на день смерті був одноособовим титульним власником вказаного майна.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У липні 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат Нікітіна-Дудікова Г. Ю. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 , не врахував, що у справі № 372/3321/19за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 треті особи: приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Мельник М. М., ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та поділ спільного майна подружжя, Верховний Суд у постанові від 20 березня 2023 року, погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність належних доказів спільного проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з травня 2002 року, вказав, що судами встановлено факт спільного проживання однією сім`ю без реєстрації шлюбу ОСОБА_5 з ОСОБА_2 з травня 2002 року до 16 березня 2007 року (моменту реєстрації шлюбу). Вказані обставини є преюдиційними для цієї справи.

Оскільки спірний житловий будинок ОСОБА_5 та ОСОБА_2 збудований за час спільного проживання, внаслідок спільної праці, за спільні кошти, внаслідок ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, то він є спільною сумісною власністю ОСОБА_5 та ОСОБА_2 .

Підставами касаційного оскарження постанови Київського апеляційного суду від 19 червня 2023 року представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц (провадження № 61-2446св18), від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц (провадження № 61-8518св18); від 08 серпня 2019 року у справі № 450/1686/17 (провадження № 61-6103св19), від 15 липня 2019 року у справі № 235/499/17 (провадження № 61-32739св18), від 05 лютого 2020 року у справі № 712/7830/16-ц (провадження № 61-28377св19), від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16 (провадження № 61-5269св19), від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц (провадження № 61-11607св18), від 11 грудня 2019 року у справі № 712/14547/16-ц (провадження № 61-44641св18), від 24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16-ц (провадження № 61-42601св18), від 20 березня 2023 року у справі № 372/3321/19 (провадження № 61-10538св22) та у постановах Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1026цс15, від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.

Судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 не оскаржуються, а тому в силу вимог статті 400 ЦПК України в касаційному порядку не переглядаються.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У серпні 2023 року представник ОСОБА_1 - Завойко Д. І. подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судове рішення апеляційного суду без змін, як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 липня 2023 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.

У строк, визначений судом, заявник усунув недоліки касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 02 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

У серпні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Ухвалою Верховного Суду від 19 березня 2024 року заяву судді Верховного Суду Луспеника Д. Д. про самовідвід задоволено, справу передано на повторний автоматизований перерозподіл.

Системою автоматизованого розподілу справ (протокол повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 20 березня 2024 року) визначено суддю-доповідача - Коломієць Г. В. та суддів, які входять до складу колегії: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І.

Ухвалою Верховного Суду від 22 березня 2024 року справу призначено до розгляду.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27 березня 2024 року справу призначено судді-доповідачу Коломієць Г. В., судді, які входять до складу колегії: Гулейков І. Ю., Гулько Б. І., Лідовець Р. А., Сакара Н. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 03 квітня 2024 року заяву судді Верховного Суду Лідовця Р. А. про самовідвід задоволено, справу передано на повторний автоматизований перерозподіл.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду справу призначено судді-доповідачу Коломієць Г. В., судді, які входять до складу колегії: Гулейков І. Ю., Гулько Б. І., Осіян О. М., Сакара Н. Ю.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

30 квітня 1983 року відділом РАЦС Ворошиловградської області між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 зареєстровано шлюб.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є дітьми ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу від 01 вересня 2001 року серії НОМЕР_2 шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 розірвано 10 березня 1994 року.

Рішенням виконавчого комітету Копачівської сільської ради народних депутатів Обухівського району Київської області №14 від 04 червня 1996 року ОСОБА_5 надано в безстрокове користування для забудови земельну ділянкупо АДРЕСА_1 , площею 0,25 га, для будівництва жилого будинку, що підтверджується актом про відведення в натурі присадибної земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку.

16 березня 2007 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 зареєстрований шлюб.

На підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 07 травня 2007 року ОСОБА_5 належить будинок АДРЕСА_1 , на підставі рішення виконкому Копачівської сільської ради Обухівського району Київської області від 28 лютого 2007 року № 48.

Згідно з технічним паспортом на вказаний житловий будинок, у лютому 2007 року будинок був завершений будівництвом та прийнятий в експлуатацію.

Рішенням Копачівської сільської ради Обухівського району Київської області 33 сесії 5 скликання № 93 від 20 травня 2010 року ОСОБА_5 надано у приватну власність дві земельні ділянки: кадастровий номер: 3223184201:01:004:0084, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, площею 0,2065 га, та земельну ділянку, кадастровий номер: 3223184201:01:004:0085, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,25 га.

24 жовтня 2012 року ОСОБА_5 отримав державні акти на право власності на вищевказані земельні ділянки № 041830 та № 041831.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер.

26 березня 2019 року приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Мельник М. В. заведена спадкова справа № 6/2019 до майна померлого ОСОБА_5 .

На день смерті ОСОБА_5 залишилось спадкове майно, яке складається із: земельної ділянки, кадастровий номер: 3223184201:01:004:0084, цільове призначення - «01.03 для ведення особистого селянського господарства», площею 0,2065 га, згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку № 041830 від 24 жовтня 2012 року; земельної ділянки, кадастровий номер: 3223184201:01:004:0085, цільове призначення - «02.01 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)», площею 0,25 га, згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку № 041831 від 24 жовтня 2012 року; будинку АДРЕСА_4 , площею 158 кв. м, згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 07 травня 2007 року.

Із заявами про прийняття спадщини звернулися: ОСОБА_1 (син), ОСОБА_3 (син), ОСОБА_4 (колишня дружина), ОСОБА_2 (дружина). ОСОБА_6 (мати) від прийняття спадщини відмовилась на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Також ОСОБА_2 звернулася до приватного нотаріуса із заявою про видачу свідоцтв про право власності на частку в спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, в якій просила видати їй свідоцтво про право власності на 1/2 частини будинку, який розташований по АДРЕСА_2 , загальною площею 158,0 кв. м, житлова площа 48,0 кв. м, та 1/2 частини земельної ділянки площею 0,2500 га, з кадастровим номером 3223184201:01:004:0085, і 1/2 частини земельної ділянки площею 0,2065 га, з кадастровим номером 3223184201:01:04:0084, які розташовані за цією ж адресою.

15 травня 2019 року приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Мельник М. В. роз`яснив ОСОБА_2 , що житловий будинок був побудований до моменту реєстрації шлюбу та Копачівською сільською радою був наданий дозвіл на оформлення права власності, що підтверджується локальним нормативно-правовим актом - рішенням виконкому Копачівської сільської ради від 28 лютого 2007 року № 48, а тому такий житловий будинок може бути у тому числі віднесений до особистої приватної власності ОСОБА_5 , оскільки це майно побудовано ним ще до шлюбу.

Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 05 липня 2019 року приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Мельник М. В. відмовив ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя на 1/2 частку будинку, який розташований по АДРЕСА_2 , загальною площею 158,0 кв. м, житловою площею 48,0 кв. м, та 1/2 частини земельної ділянки, площею 0,2500 га, з кадастровим номером 3223184201:01:004:0085 і 1/2 частини земельної ділянки, площею 0,2065 га, з кадастровим номером 3223184201:01:04:0084, які розташовані за цією ж адресою.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам судове рішення апеляційного суду відповідає не у повній мірі.

Щодо зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю з ОСОБА_5 та про визнання права власності на 1/2 частини спірного жилого будинку

Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Пунктом 6 Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 № 5-рп/99 установлено, що до членів сім`ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т. п.

Згідно з частинами першою, другою статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до частини першої статті 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Згідно зі статтею 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Правило статті 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Крім того, для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.

Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків.

Відповідно до статей 12 13 81 ЦПК України суд розглядає справи в межах вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту їх спільного проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв`язку із цим взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи).

Спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо.

До прав та обов`язків, притаманних подружжю, слід віднести, зокрема, але не виключно, існування між чоловіком та жінкою, реалізацію ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 СК України, тощо. При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин, оскільки самі по собі, наприклад, факти перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки або спільна присутність їх на святах, або пересилання коштів, або періодичний спільний відпочинок, або проживання за однією адресою, факт реєстрації за такою адресою при відсутності інших наведених вище ознак не можуть свідчити, що між чоловіком та жінкою склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю.

Наведені правові висновки суду повністю узгоджуються із правовими позиціями, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц, постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 244/4801/13-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 127/11013/17, від 16 січня 2019 року у справі № 343/1821/16-ц, від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 354/693/17-ц, від 17 квітня 2019 року у справі № 490/6060/15-ц, від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 23 вересня 2019 року у справі № 279/2014/15-ц, від 10 жовтня 2019 року у справі № 748/897/18, від 11 грудня 2019 року у справі № 712/14547/16-ц, від 12 грудня 2019 року у справі № 490/4949/17, від 18 грудня 2019 року в справі № 761/3325/17-ц, від 24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16-ц, від 09 листопада 2020 року у справі № 757/8786/15-ц та від 03 листопада 2022 року у справі № 361/4744/19.

Взаємність прав та обов`язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов`язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно-правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з`ясування місця і часу такого проживання. Підтвердженням цього може бути їх реєстрація за таким місцем проживання, пояснення свідків, представників житлово-експлуатаційної організації. Щодо часу проживання слід зазначити, що за своєю природою проживання однією сім`єю спрямоване на довготривалі відносини (постанова Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 643/6799/17 (провадження № 61-1623св19)).

Належними і допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу можуть бути, зокрема, але не виключно: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства та ін. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 524/10054/16 (провадження № 61-21748св18).

Відповідно до пункту 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» судам роз`яснено, що суд вправі розглядати справи про встановлення родинних відносин, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки, наприклад, якщо твердження такого факту необхідне заявникові для одержання в органах, що вчиняють нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину, для оформлення права на пенсію у зв`язку із втратою годувальника. Суд не може відмовити в розгляді заяви про встановлення факту родинних відносин з мотивів, що заявник може вирішити це питання шляхом встановлення неправильності запису в актах громадянського стану.

Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди зазвичай встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, з`ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1026цс15, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. У зв`язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім`єю, слід установити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці.

Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.

Показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16 (провадження № 61-5296св19), від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц (провадження № 61-11607св18), від 11 грудня 2019 року у справі № 712/14547/16-ц (провадження № 61-44641св18), від 24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16-ц (провадження № 61-42601св18).

Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивачки, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може достовірно свідчити про те що між сторонами склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю (постанови Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 19 березня 2020 року у справі № 303/2865/17, від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20, від 30 червня 2022 року у справі № 694/1540/20).

У постанові Верховного Суду України від 20 лютого 2012 року у справі № 6-97цс11 роз`яснено, що для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу у період, протягом якого було придбано спірне майно.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_2 посилалась на те, що факт спільного проживання однією сім`єю підтверджується спільними фотографіями, показаннями свідків, а також технічним паспортом на автомобіль марки «ЗАЗ-110217», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який придбаний нею у 2004 році, в якому зазначено про право керування ОСОБА_5 , а також довідкою від Первинної ветеранської організації Дарницького РУГУ МВС України в м. Києві від 04 вересня 2019 року, в якій зазначені адреси проживання ОСОБА_5 : АДРЕСА_3 , та АДРЕСА_1 .

Суд апеляційної інстанції, повно та всебічно дослідивши і оцінивши обставини справи, належність, допустимість, достовірність кожного наданого сторонами доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, установивши, що ОСОБА_2 не надала належних та допустимих доказів на підтвердження спільного проживання з ОСОБА_5 у період з 01 січня 2004 року до 15 березня 2007 року, ведення спільного бюджету, господарства та побуту, а також спільної праці, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для визнання спільною сумісною власністю спірного житлового будинку, оскільки позивачем не доведено, що між нею та ОСОБА_5 були відносини, притаманні подружжю, а спірний житловий будинок набуто за спільні кошти та спільними зусиллями.

Щодо зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/2 частини земельної ділянки площею 0,2500 га

У справі, яка переглядається, установлено, що 16 березня 2007 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 зареєстрований шлюб.

На підставі рішення Копачівської сільської ради Обухівського району Київської області 33 сесії 5 скликання № 93 від 20 травня 2010 року ОСОБА_5 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку № 041831 від 24 жовтня 2012 року, кадастровий номер 3223184201:01:004:0085, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,2500 га, що розташована по АДРЕСА_1 (тепер - АДРЕСА_2 .

Відповідно до частин першої та другої статті 71 Закону України «Про нотаріат» у разі смерті одного з подружжя (колишнього з подружжя) свідоцтво про право власності на частку в їхньому спільному майні видається нотаріусом на підставі письмової заяви другого з подружжя (колишнього з подружжя) з наступним повідомленням спадкоємців померлого, які прийняли спадщину. Таке свідоцтво може бути видано на половину спільного майна. На підставі письмової заяви спадкоємців, які прийняли спадщину, за згодою другого з подружжя (колишнього з подружжя), що є живим, у свідоцтві про право власності може бути визначена і частка померлого у спільній власності.

Згідно з підпунктом 4.21 пункту 4 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, при оформленні спадщини як за законом, так і за заповітом нотаріус у випадках, коли із документа, що посвідчує право власності, вбачається, що майно може бути спільною сумісною власністю подружжя, повинен з`ясувати, чи є у спадкодавця той з подружжя, який його пережив і який має право на 1/2 частку в спільному майні подружжя. За наявності другого з подружжя нотаріус видає йому свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя.

Верховний Суд у постанові від 14 липня 2021 року у справі № 200/7924/16-ц дійшов висновку, що потрібно розрізняти ситуації, коли майно, зареєстроване за одним із подружжя на праві власності, є об`єктом права спільної сумісної власності та коли таке майно є особистою власністю одного із подружжя.

Після смерті одного із подружжя відкривається спадщина тільки на майно, яке належало спадкодавцю, відповідно, частка іншого із подружжя у об`єкті, який є спільним сумісним майном, не входить до складу спадщини.

Отже, той з подружжя, хто є живим, реалізуючи свої права, може подати заяву про прийняття спадщини (чи відмови у її прийнятті), а також заяву про видачу свідоцтва про право на частку в спільному майні подружжя.

ОСОБА_2 зверталася до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя, однак нотаріус відмовив ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право власності на 1/2 частини земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд і будівель, площею 0,2500 га, кадастровий номер 3223184201:01:004:0085.

Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/2 частини земельної ділянки площею 0,2500 га, апеляційний суд не звернув уваги на те, що вказана земельна ділянка набута ОСОБА_5 під час шлюбу з ОСОБА_2 , а тому є спільним майном подружжя.

Суд першої інстанції, установивши, що спірна земельна ділянка є спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , дійшов правильного висновку про визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частини вказаної земельної ділянки.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Частиною першою статті 413 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Зважаючи на викладене, касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, постанову апеляційного суду в частині вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/2 частини земельної ділянки, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд і будівель, площею 0,2500 га, кадастровий номер 3223184201:01:004:0085, яка розташована по АДРЕСА_2 ,скасувати, а рішення суду першої інстанції в цій частині залишити в силі; постанову апеляційного суду в частині вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та визнання права власності на 1/2 частини жилого будинку з надвірними спорудами, який розташований по АДРЕСА_2 , - залишити без змін.

В іншій частині постанова апеляційного суду не оскаржується, а тому в силу вимог статті 400 ЦПК України в касаційному порядку не переглядається.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За подання касаційної скарги ОСОБА_2 сплатила судовий збір у розмірі 11 796,42 грн (10 223,62 грн - за майнові вимоги та 1 536,80 грн - за немайнову вимогу).

Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скаргиОСОБА_2 , скасування постанови апеляційного суду в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку та залишення в силі в цій частині рішення суду першої інстанції, з відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню 4 552,12 грн судового збору, який сплачений ОСОБА_2 за подання касаційної скарги, тобто по 1 517,37 грн з кожного.

Керуючись статтями 400 409 410 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Нікітіної-Дудікової Ганни Юріївни задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 19 червня 2023 року в частині вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання права власності на 1/2 частини земельної ділянки скасувати, рішення Обухівського районного суду Київської області від 22 вересня 2022 року в цій частині залишити в силі.

Постанову Київського апеляційного суду від 19 червня 2023 року в частині вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та визнання права власності на 1/2 частини жилого будинку залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1 517,37 грн (одна тисяча п`ятсот сімнадцять гривень 37 копійок).

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1 517,37 грн (одна тисяча п`ятсот сімнадцять гривень 37 копійок).

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1 517,37 грн (одна тисяча п`ятсот сімнадцять гривень 37 копійок).

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г. В. Коломієць

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара