Історія справи

Постанова КЦС ВП від 06.09.2023 року у справі №296/2647/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

6 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 296/2647/20

провадження № 61-7981св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Пророка В. В.,

Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Адміністрації Державної прикордонної служби України,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Адміністрації Державної прикордонної служби України на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 27 травня 2021 року, ухвалене у складі судді Фролової І. В., та постанову Київського апеляційного суду

від 30 червня 2022 року, прийняту колегією у складі суддів: Мережко М. В., Ігнатченко Н. В., Савченка С. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Адміністрації Державної прикордонної служби України про визнання протиправними рішень та зобов`язання вчинити дії.

В обґрунтування позову вказував, що з 1 серпня 1991 року він призваний до Збройних Сил України. У період з 5 червня 1995 року до 3 грудня 2019 року проходив військову службу на офіцерських посадах в Державній прикордонній службі України. На підставі наказу Голови Державної прикордонної служби України від 25 листопада 2019 року № 1204-ОС звільнений з військової служби у запас за підпунктом «г» пунктом 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі). На підставі наказу Голови Державної прикордонної служби України

від 3 грудня 2019 року № 1239-ОС виключений зі списків особового складу.

У серпня 2019 року позивач дізнався, що перебуває на квартирному обліку Адміністрації Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) з 3 серпня 2006 року. Після чого він подав рапорт про перегляд дати постановки його разом з членами сім`ї на квартирний облік в місті Києві від 12 серпня

2019 року вихідний № 190/ВН-488.

Засідання житлової комісії Адміністрації Державної прикордонної служби України відбулося 28 листопада 2019 року, на якому прийнято рішення, оформлене протоколом від 28 листопада 2019 року № 82, про перенесення розгляду питання про поновлення дати зарахування ОСОБА_1 на квартирний облік та детальне вивчення питання можливості і правомірності збереження дати зарахування на квартирний облік за попереднім місцем проходження служби в період до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України

від 3 серпня 2006 року № 181 з урахуванням загальних правил застосування в часі норм права та порядку застосування іншими відомствами пункту 26 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженого вказаною постановою.

30 січня 2020 року житловою комісією Адміністрації Державної прикордонної служби України прийнято рішення про залишення без змін попереднього рішення про зарахування на квартирний облік по Київському гарнізону

ОСОБА_2 (протокол № 35 від 26 грудня 2008 року) з дати затвердження Кабінетом Міністрів України Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями (3 серпня 2006 року).

Позивач вважав ці дії Адміністрації Державної прикордонної служби України протиправними та такими, що порушують його права на отримання житла.

За таких обставин просив:

- визнати протиправним та скасувати спільне рішення Адміністрації та житлової комісії Державної прикордонної служби України , викладене у протоколі

від 26 грудня 2008 року № 35, щодо зарахування ОСОБА_1 на квартирний облік до загальної черги на покращення житлових умов з 3 серпня 2006 року зі складом сім`ї 3 особи;

- визнати протиправним та скасувати спільне рішення Адміністрації та житлової комісії Державної прикордонної служби України , викладене у протоколі

від 30 січня 2020 року № 83, щодо зарахування ОСОБА_1 на квартирний облік до загальної черги на покращення житлових умов з 3 серпня 2006 року зі складом сім`ї 3 особи;

- зобов`язати Адміністрацію Державної прикордонної служби України зарахувати ОСОБА_1 на квартирний облік до загальної черги на покращення житлових умов з 3 січня 2002 року з сім`єю у складі 3 осіб;

- внести зміни до облікових документів щодо черги ОСОБА_1 на отримання житла до списку військовослужбовців, що потребують поліпшення житлових умов до Адміністрації Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ), з урахуванням попереднього часу перебування на квартирному обліку, тобто з 3 січня 2002 року.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 27 травня 2021 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано спільне рішення Адміністрації та житлової комісії Державної прикордонної служби України , викладене у протоколі

від 26 грудня 2008 року № 35, щодо зарахування ОСОБА_1 на квартирний облік до загальної черги на покращення житлових умов з 3 серпня 2006 року з сім`єю у складі 3 осіб.

Визнано протиправним та скасовано спільне рішення Адміністрації та житлової комісії Державної прикордонної служби України , викладене у протоколі

від 30 січня 2020 року № 83, щодо зарахування ОСОБА_1 на квартирний облік до загальної черги на покращення житлових умов з 3 серпня 2006 року з сім`єю у складі 3 осіб.

Зобов`язано Адміністрацію Державної прикордонної служби України зарахувати ОСОБА_1 на квартирний облік до загальної черги на покращення житлових умов з 3 січня 2002 року з сім`єю у складі 3 осіб.

Відмовлено у задоволенні позову в іншій частині.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що відповідач неправомірно переніс дату зарахування позивача на квартирний облік з 3 січня 2002 року на

3 серпня 2006 року, тому дійшов висновку про те, що відповідні рішення житлових комісій підлягають скасуванню, та про зобов`язання Адміністрації Державної прикордонної служби України зарахувати ОСОБА_1 на квартирний облік до загальної черги на покращення житлових умов з 3 січня 2002 року зі складом сім`ї 3 особи.

Постановою Київського апеляційного суду від 30 червня 2022 року апеляційну скаргу Адміністрації Державної прикордонної служби України залишено без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду міста Києва

від 27 травня 2021 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позову, зазначивши про відповідність таких висновків обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У серпні 2022 року Адміністрація Державної прикордонної служби України подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 27 травня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 червня 2022 року і передати справу на новий розгляд за встановленою підсудністю.

Касаційна скарга мотивована неврахування судом апеляційної інстанції висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 8 червня 2022 року у справі № 362/643/21 (провадження № 14-32цс22), згідно з якими спори щодо оскарження особами з числа військовослужбовців рішень, дій чи бездіяльності відомчих житлових (житлово-побутових, з контролю за розподілом житла) комісій є спорами з приводу проходження позивачами військової служби як різновиду служби публічної. Саме у зв`язку з останньою держава передбачила відповідні соціальні гарантії, а також порядок їх реалізації. Отже, такі спори належать до юрисдикції адміністративних судів.

Позиція інших учасників справи

У жовтні 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказував, що на час ухвалення судом першої інстанції

рішення по суті спору постанова від 8 червня 2022 року у справі № 362/643/21 (провадження № 14-32цс22) не була прийнята Великою Палатою Верховного Суду щодо юрисдикції справи у подібних правовідносинах; натомість існувала стала практика щодо розгляду подібних справ в порядку цивільного судочинства, що підтверджується висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 20 червня 2018 року у справі № 200/18858/16-ц

(провадження № 14-165цс18) і від 4 вересня 2019 року у справі № 826/17556/16 (провадження № 11-484апп19), та постанові Верховного Суду від 6 травня

2022 року у справі № 761/7845/20 (провадження № 61-11135св21). Просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

Підставою для відкриття касаційного провадження були доводи заявника про застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 8 червня 2022 року

у справі № 362/643/21 (провадження № 14-32цс22) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 17 серпня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 з 1 серпня 1991 року призваний до Збройних Сил України, а саме зарахований курсантом Хмельницького вищого артилерійського командного училища.

З 30 грудня 1992 року до 5 червня 1995 року був курсантом Хмельницького Інституту Прикордонних військ України.

Після закінчення Хмельницького Інституту Прикордонних військ України проходив військову службу на офіцерських посадах:

- в Чернівецькому прикордонному загоні (військова частина НОМЕР_2 ) з 5 червня 1995 року до 10 листопада 2001 року;

- в Чернігівському прикордонному загоні (військова частина НОМЕР_3 )

з 10 листопада 2001 року до 8 червня 2004 року;

- в Північному регіональному управлінні (військова частина НОМЕР_4 ) з 8 червня 2004 року до 4 квітня 2008 року;

- в Адміністрації Державної прикордонної служби України (військова

частина НОМЕР_1 ) з 4 квітня 2008 року до 3 грудня 2019 року.

Під час проходження військової служби позивач зарахований та перебував у вказаних військових частинах на квартирному обліку зі складом сім`ї 3 особи ( ОСОБА_1 , дружина - ОСОБА_3 та дочка ОСОБА_4 ).

Під час проходження військової служби в Чернігівському прикордонному загоні (військова частина НОМЕР_3 ), до якого позивач був переведений з Чернівецького прикордонного загону на підставі розпорядження Державного комітету у справах охорони державного кордону України від 20 жовтня 2001 року № 8/11519 та наказу Південно-Східного напряму від 10 листопада

2001 року № 228-ос, позивача було зараховано на квартирний облік.

Датою зарахування на квартирний облік засіданням житлової комісії військової частини НОМЕР_3 визначено 10 грудня 2001 року, що підтверджується копіями витягів з протоколу від 3 січня 2002 року № 43, наказу від 10 листопада

2001 року № 228-ос.

З Чернігівського прикордонного загону до Північного регіонального управління позивач був переведений по військовій службі з правом постановки на квартирний облік за попереднім місцем служби, про що було зазначено в наказі начальника Північного регіонального управління від 8 червня 2004 року № 51-ос.

В Північному регіональному управлінні 11 серпня 2004 року ОСОБА_1 написав рапорт про зарахування його на квартирний облік для одержання житлової площі у місті Житомирі зі складом сім`ї 3 особи.

Рішенням житлової комісії Житомирського гарнізону від 6 грудня 2004 року зараховано позивача зі складом сім`ї 3 особи на квартирний облік для отримання житлової площі у місті Житомирі до загальної черги як безквартирного з датою постановки за попереднім місцем служби - з 3 січня 2002 року, тобто з дати реєстрації протоколу № 43 засідання житлової комісії військової частини НОМЕР_3 АДРЕСА_1 .

Наказом Голови Державної прикордонної служби України від 4 квітня

2008 року № 117-ос для подальшого проходження військової служби ОСОБА_1

переведений до Адміністрації Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ).

24 червня 2008 року позивач звернувся до житлової комісії Адміністрації Державної прикордонної служби України з рапортом щодо зарахування його зі складом сім`ї 3 особи на квартирний облік у місті Києві з 3 січня 2002 року, тобто зі збереженням попереднього часу перебування на обліку - дати перебування на квартирному обліку в Північному регіональному управлінні.

Спільним протокольним рішенням Адміністрації Державної прикордонної служби України та житлової комісії Державної прикордонної служби України

від 26 грудня 2008 року № 35 ОСОБА_1 зараховано на квартирний облік у загальну чергу на покращення житлових умов в місті Києві зі складом сім`ї

3 особи з 3 серпня 2006 року - з дати прийняття постанови Кабінету Міністрів України № 1081 від 3 серпня 2006 «Про затвердження Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями».

На підставі наказу Голови Державної прикордонної служби України

від 25 листопада 2019 року № 1204-ОС позивач звільнений з військової служби у запас за підпунктом «г» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі).

Наказом Голови Державної прикордонної служби України від 3 грудня 2019 року № 1239-ОС ОСОБА_1 виключений зі списків особового складу.

12 серпня 2019 року позивач подав рапорт про перегляд дати постановки його з членами сім`ї на квартирний облік у місті Києві.

30 січня 2020 року рішенням житлової комісії Адміністрації Державної прикордонної служби України залишено без змін попереднє рішення житлової комісії про зарахування позивача на квартирний облік у Київському гарнізоні (протокол № 35 від 26 грудня 2008 року) з дати затвердження Кабінетом Міністрів України Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями (з 3 серпня 2006 року).

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи і перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та додержання норм процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги (частина друга статті 414 ЦПК України).

Вивчивши матеріали цивільної справи і перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та дотримання норм процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.

У справі, що переглядається, позивач просив визнати незаконними рішення житлової комісії щодо зарахування його з сім`єю на квартирний облік з 3 серпня 2006 року, зобов`язати житлову комісію зарахувати його з сім`єю на квартирний облік до загальної черги з 3 січня 2002 року та внести зміни в облікові документи щодо черги на отримання житла.

Суди першої й апеляційної інстанцій вважали, що такий спір необхідно розглядати за правилами цивільного судочинства.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, виходячи з наступного.

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можна вирішити у межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом

людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (абзац перший частини першої статті 19 ЦПК України).

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів в будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, такий суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких, зазвичай, хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення процесуальні закони не віднесли до юрисдикції інших судів.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: у спорах фізичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; у спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби (пункти 1 і 2 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у чинній редакції). Близькі за змістом приписи були у пунктах 1 і 2 частини другої статті 17 КАС України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року.

Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір (пункт 1 частини першої статті 4 КАС України).

Публічно-правовий спір - це, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).

Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7

частини першої статті 4 КАС України).

Отже, до справ адміністративної юрисдикції процесуальний закон відніс публічно-правові спори, ознакою яких є не лише особливий суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких закон установив інший порядок судового вирішення. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.

Стосовно терміну «владні управлінські функції», то зміст поняття «владні» полягає в наявності у суб`єкта повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин, а «управлінські функції» - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб`єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб`єкта. З огляду на вказане до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні), відповідно, зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень (аналогічні висновки викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року

у справі № 914/2006/17 (пункт 5.7), від 4 вересня 2018 року

у справі № 823/2042/16 (пункти 28-30), від 18 вересня 2018 року

у справі № 823/218/17 (пункти 24-25), від 12 березня 2019 року

у справі № 911/3594/17 (пункти 4.8-4.10), від 2 квітня 2019 року

у справі № 137/1842/16-а, від 18 грудня 2019 року у справі № 826/2323/17 (пункти 18-19), від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц (пункти 21-23), від 19 лютого 2020 року у справі № 520/5442/18 (пункти 18-20), від 26 лютого 2020 року у справі № 1240/1981/18 (пункти 16-17), від 1 квітня 2020 року

у справі № 520/13067/17 (пункти 19-21), від 15 вересня 2020 року

у справі № 469/1044/17 (пункт 21), від 29 вересня 2020 року

у справах № 368/561/19 (пункт 22) і № 712/5476/19 (пункт 19), від 8 жовтня 2020 року у справі № 9901/393/19 (пункт 25), від 13 жовтня 2020 року

у справі № 640/22013/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року

у справі № 175/1571/15 (пункт 72)).

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Тоді як приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.

Позивач звернувся з позовом про визнання протиправними дій та зобов`язання його вчинити дії. Підставою для звернення з цим позовом стало те, що, як стверджує позивач, житлова комісія відповідача протиправно змінила дату його зарахування на квартирний облік.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації (абзац другий частини другої статті 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»).

Держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом України, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (абзац перший пункту 1 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»). Військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби) та члени їх сімей, які проживають разом з ними, забезпечуються службовими жилими приміщеннями, що повинні відповідати вимогам житлового законодавства (абзац третій пункту 1 цієї статті).

Забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями від Міністерства оборони України здійснюється за рахунок: новозбудованого, вивільненого або придбаного житла; надання грошової компенсації за належне для отримання жиле приміщення (за згодою військовослужбовця); переобладнання нежилих приміщень фонду Міноборони у жилі (крім приміщень, розташованих на територіях, які використовуються за призначенням військовими частинами) (пункт 2 Розділу І Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністерства оборони України

від 31 липня 2018 року № 380).

Для ведення обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання, виплати грошової компенсації за належне для отримання жиле приміщення, надання та використання службової жилої площі, обліку військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов шляхом забезпечення службовими жилими приміщеннями (службовою житловою площею), ведення оперативного обліку службових житлових приміщень в апараті Міноборони, в Генеральному штабі Збройних Сил України, у інших органах військового управління та військових частинах, вищих військових навчальних закладах і військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти, установах та організаціях Збройних Сил України, а також у військових прокуратурах (далі - військова частина) утворюються житлові комісії (далі - житлова комісія військової частини) (пункт 1 Розділу ІІ Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями).

Відповідно до пункту 7 Розділу ІІ Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями житлова комісія військової частини (об`єднана житлова комісія) має право приймати рішення щодо: взяття військовослужбовців та членів їх сімей на облік і зняття з обліку військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов шляхом забезпечення службовими жилими приміщеннями (службовою жилою площею); взяття військовослужбовців та членів їх сімей на облік і зняття з обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов, шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання; надання військовослужбовцям та членам їх сімей службових жилих приміщень (службової житлової площі), жилих приміщень для постійного проживання або виплату грошової компенсації за належне для отримання жиле приміщення; зміни дати зарахування (перебування) на обліку військовослужбовців та членів їх сімей, які потребують поліпшення житлових умов, шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання; внесення змін до облікових справ військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов, шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання; перегляду раніше прийнятих рішень цією житловою комісією або в порядку правонаступництва.

Згідно з абзацом першим пункту 8 Розділу ІІ Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями рішення житлової комісії військової частини (об`єднаної житлової комісії) оформлюється протоколом (додаток 4), підписується членами комісії, які були присутні на засіданні житлової комісії, та протягом двадцяти робочих днів затверджується командиром військової частини і оголошується в наказі.

Отже у спірних правовідносинах відповідач наділений повноваженнями приймати рішення, що впливають на можливість реалізації позивачем соціальних гарантій забезпечення жилими приміщеннями у силу його особливого статусу, визначеного Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», тобто внаслідок проходження ним публічної служби, різновидом якої є військова служба.

Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Таким чином, військова служба є різновидом служби публічної. Тому спори з приводу проходження військової служби, зокрема з приводу соціального захисту військовослужбовців (включно зі спорами з військовими частинами щодо реалізації гарантій забезпечення військовослужбовців житловими приміщеннями), належать до юрисдикції адміністративних судів.

Соціальна гарантія, якої, як вважав позивач, його протиправно позбавили, передбачена для осіб, які проходять військову, тобто публічну службу. Інакше кажучи, право, яке позивач вважає порушеним, він набув саме у зв`язку з проходженням військової служби.

Тому цей спір військовослужбовця щодо реалізації цього права слід розглядати за правилами тієї юрисдикції, яка вирішує спори з приводу проходження публічної служби (аналогічно, як і спори, пов`язані з реалізацією інших соціальних гарантій (пільг), визначених для військовослужбовців).

Враховуючи викладене, що спори щодо оскарження особами з числа військовослужбовців рішень, дій чи бездіяльності відомчих житлових (житлово-побутових, з контролю за розподілом житла) комісій є спорами щодо проходження позивачем військової служби як різновиду служби публічної. Саме у зв`язку з останньою держава передбачила відповідні соціальні гарантії, а також порядок їх реалізації. Отже такі спори належать до юрисдикції адміністративних судів.

Аналогічні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 8 червня 2022 року у справі № 362/643/21 (провадження № 14-32цс22), яку заявник зазначив підставою касаційного оскарження у даній справі, та постановах Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 331/3641/21 (провадження № 61-5521св21), від 14 грудня 2022 року у справі № 389/3690/21 (провадження № 61-9563св22) та від 10 травня 2023 року у справі № 389/3664/21 (провадження № 61-10476св22).

Суди попередніх інстанцій помилково розглянули справу в порядку цивільного судочинства, чим порушили норми процесуального права.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Частиною першою статті 414 ЦПК України передбачено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

За таких обставин, не обговорюючи питання правильності застосування судами норм матеріального права, колегія суддів дійшла висновку про невідповідність судових рішень вимогам статті 263 ЦПК України та їх ухвалення з порушенням норм процесуального права, що має наслідком скасування судових рішень із закриттям провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої

статті 255 ЦПК України.

На виконання вимог частини першої статті 256 ЦПК України в чинній редакції Кодексу Верховний Суд роз`яснює позивачу про віднесення розгляду справи до юрисдикції адміністративного суду та наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 255, статтями 409 414 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Адміністрації Державної прикордонної служби України задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 27 травня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 червня 2022 року скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Адміністрації Державної прикордонної служби України про визнання протиправними рішень та зобов`язання вчинити діїзакрити.

Повідомити ОСОБА_1 про віднесення розгляду справи за його позовом до юрисдикції адміністративних судів.

Роз`яснити ОСОБА_1 право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутись до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Пророк В. В. Сердюк