Історія справи

Постанова КЦС ВП від 06.08.2025 року у справі №461/10558/20
Постанова КЦС ВП від 03.11.2022 року у справі №461/10558/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2025 року

м. Київ

справа № 461/10558/20

провадження № 61-16260св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: прокуратура Львівської області, Державна казначейська служба України, Міністерство внутрішніх справ України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справикасаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 14 травня 2021 року в складі судді Мисько Х. М. та постанову Львівського апеляційного суду від 18 жовтня 2023 року в складі колегії суддів: Шеремети Н. О., Бойко С. М., Цяцяка Р. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до прокуратури Львівської області, Державної казначейської служби України, Міністерства внутрішніх справ України та просила: відшкодувати за рахунок Державного бюджету України моральну шкоду, завдану незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури в розмірі 2 000 000,00 грн; зобов`язати Державну казначейську службу України в безспірному порядку перерахувати з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на її користь грошові кошти в сумі 2 000 000,00 грн.

На обґрунтування позову зазначала, що Держава Україна не виконала рішення національних судів, а також рішення Європейського суду з прав людини «Рашитов та інші проти України» від 29 березня 2018 року, якими встановлено бездіяльність та зловживання посадовими особами правоохоронних органів своїми службовими обов`язками та стягнуто на її користь компенсацію за фальсифікацію кримінальних проваджень, яка їй не виплачена, що є порушенням її прав та підставою для відшкодування моральної шкоди.

Вона неодноразово зверталася до органів прокуратури та дізнання щодо належного розслідування кримінального провадження № 42018140000000329 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 365 КК України, яке в процесі розслідування незаконно закривали, що підтверджується ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 23 листопада 2020 року, якою скасовано постанову слідчого про закриття вищезазначеного кримінального провадження. Крім того, слідчими протиправно об`єднано в одне провадження кримінальні провадження №120151400400003276 та № 12012150050000124, які перебували в провадженні різних слідчих органів.

У вищезазначених кримінальних провадженнях не проводилися жодні слідчі дії. У зв`язку з бездіяльністю та свавіллям слідчих, прокуратури та судів, які ухвалювали незаконні рішення, її здоров`ю спричинено значну шкоду.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 14 травня 2021 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 18 жовтня 2023 року, у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивач не довела належними і допустимими доказами факт заподіяння їй моральної шкоди, погіршення стану здоров`я внаслідок незаконних дій посадових осіб Львівської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України та Міністерства внутрішніх справ України в межах кримінальних проваджень, внесених до Єдиного реєстру досудових розслідувань за її заявами.

Незгода позивача з рішеннями, прийнятими посадовими особами органів досудового розслідування, які оскаржувалися ОСОБА_1 в порядку, передбаченому КПК України, та їх скасування в судовому порядку не свідчить про наявність правових підстав для відшкодування їй моральної шкоди.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просила скасувати рішення Галицького районного суду м. Львова від 14 травня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 18 жовтня 2023 року.

На обґрунтування касаційної скарги зазначала про застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року в справі № 314/3982/14- ц та від 10 жовтня 2019 року в справі № 569/1799/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

Також оскаржила судові рішення з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Апеляційний суд безпідставно відхилив її клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з необхідністю надання доказів у справі та проведення експертизи.

Слідчі Міністерства внутрішніх справ України та прокуратури Львівської області навмисно вчасно не подавали клопотання про продовження терміну досудового розслідування, безпідставно відмовляли у проведенні експертиз у кримінальному провадженні.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Галицького районного суду Львівської області.

13 березня 2023 року справа № 461/10558/20 надійшла до Верховного Суду.

Львівська обласна прокуратура направила відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що рішенням Європейського суду з прав людини від 29 березня 2018 року у справі «Рашитов та інші проти України» стягнуто на користь ОСОБА_1 компенсацію за матеріальний, нематеріальний збиток і витрати у розмірі 4 200,00 євро.

Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рекашової А. М. від 08 червня 2018 року відкрито виконавче провадження № 56502893 про примусове виконання рішення Європейського суду з прав людини № 60085/12 від 29 березня 2018 року стягувачем за яким є ОСОБА_1 , а боржником - держава Україна.

Відповідно до листа заступника директора Департаменту-начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Озаровського Р. Ю. від 17 лютого 2021 року в межах виконавчого провадження з виконання рішення Європейського суду з прав людини від 29 березня 2018 року у справі «Рашитов та інші проти України», де стягувачем є ОСОБА_1 , платіжним дорученням Міністерства юстиції України від 15 червня 2018 року № 577 на користь стягувача перераховано кошти в розмірі 129 173,86 грн, що еквівалентно 4 200,00 євро, у зв`язку з чим державним виконавцем 19 вересня 2018 року прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» та пункту 5 статті 8 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

26 вересня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Офісу Генерального прокурора із заявою щодо невидачі постанов слідчого у кримінальних провадженнях №42018141040000193 від 07 грудня 2018 року та №42018140000000329 від 07 грудня 2018 року.

Згідно витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань 07 грудня 2018 року слідчим Слідчого відділу УСБУ у Львівській області Курманичем Р. Я. за заявою ОСОБА_1 внесено в Єдиний реєстр досудових розслідувань відомості про кримінальне правопорушення, передбачене частиною другою статті 365 КК України (кримінальне провадження №42018140000000329).

Постановою слідчого Другого слідчого відділу слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, від 29 квітня 2020 року закрито кримінальне провадження №42018140000000329 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 365 КК України.

Ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 23 листопада 2020 року у справі № 463/10188/20 задоволено скаргу ОСОБА_1 , скасовано постанову слідчого Другого слідчого відділу слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, Гордона Е.С. від 29 квітня 2020 року про закриття кримінального провадження №42018140000000329 від 07 грудня 2018 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 365 КК України, матеріали вказаного кримінального провадження направлено слідчому для продовження досудового розслідування.

Ухвала слідчого судді мотивована тим, що згідно наявного в матеріалах кримінального провадження доручення про проведення досудового розслідування, наданого слідчому, вбачається, що слідчому доручено вжити заходів щодо всебічного, повного та неупередженого дослідження всіх обставин справи кримінального провадження, надати їм належну правову оцінку та прийняти законні процесуальні рішення в передбачені кримінальним процесуальним законодавством строки.

Встановлено, що за період досудового розслідування вказаного кримінального провадження слідчим з невідомих причин не було вжито усіх необхідних заходів для збирання доказів і забезпечення повного і всебічного досудового розслідування та для встановлення істини у справі.

Слідчим не вжито заходів щодо неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження, надання їм належної правової оцінки та прийняття законних процесуальних рішень, в передбачений кримінальним процесуальним законодавством строк.

Висновки про відсутність в діянні складу злочину є необґрунтованим та завчасними, оскільки слідчим не проведено необхідного переліку слідчих дій, спрямованих на встановлення істини у справі.

Встановивши, що порушення слідчим вимоги щодо всебічності та повноти дослідження призвело до прийняття необґрунтованого рішення про закриття кримінального провадження, слідчий суддя дійшов висновку про скасування постанови про закриття кримінального провадження №42018140000000329 від 07 грудня 2018 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 365 КК України.

З виписки з історії хвороби № 1103 відділення реабілітації хворих інфарктом міокарду, де ОСОБА_1 перебувала на лікуванні з 09 грудня 2019 року по 09 січня 2020 року, вбачається, що їй встановлено діагноз: нестабільна прогресуюча стенокардія. Післяінфарктний кардіосклероз. Приступи надшлуночкової тахіаритмії. Ішемічна дилатація лівих камер серця. Недостатність мітрального клапана ішемічного генезу. Гіпертонічна хвороба III ст., ступінь 3, ризик 4 кризовий перебіг. Гіпертензивне серце. СН ІІ Б, із зниженою систолічною функцією лівого шлуночка, III функціональний клас NYHA. Дисциркуляторна атеросклеротична та гіпертонічна енцефалопатія. ХНМК в системі ВБА в фазі декомпенсації з вестибуло-атактичним синдромом, порушення рухів, статики та функції ходи. Остеохондроз шийно-грудного відділу хребта з втор. корінцевим синдромом. Хр. вертебробазилярна недостатність II ст. в фазі субкомпенсації. Стан після ТІА (грудень 2014 року). Вузловий зоб.

З виписки медичної картки амбулаторно (стаціонарного) хворого ОСОБА_1 КНП ЛОР «Львівський обласний клінічний лікувально-діагностичний центр» від 30 серпня 2020 року вбачається, що позивачу встановлений діагноз: стабільна стенокардія ІІІ ФК. Післяінфарктний кардіосклероз. Недостатність мітрального клапана (2+). Дегенеративні зміни аортального клапана (1+). Гіпертонічна хвороба ІІІ, ст. 3, ризик 4 (дуже високий) Гіпертензивне серце. СН ІІ Б, із зниженою систолічною функцією лівого шлуночка (т. 1, а.с.21).

Довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААБ №361566 від 21 жовтня 2020 року підтверджується, що ОСОБА_1 безтерміново встановлено другу групу інвалідності загального захворювання.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно з частиною третьою статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності, на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).

Статті 1173 1174 ЦК України передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді відшкодування шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до частини першої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах (частина шоста статті 1176 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 зазначила, що надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо.

Висновки про відшкодування моральної шкоди, завданої особі надмірною тривалістю досудового розслідування у кримінальному провадженні викладені також у постановах Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 585/724/19, від 23 вересня 2020 року у справі№ 638/14007/17, від 24 березня 2020 року у справі № 818/607/17, від 12 квітня 2023 року у справі № 174/207/22, від 07 червня 2023 року у справі№ 335/8532/21, від 04 жовтня 2023 року у справі № 607/11835/22,від 26 січня 2024 року у справі № 607/7296/22.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судами встановлено, що посадовими особами слідчих органів допущено порушення норм кримінально-процесуального законодавства при розслідуванні кримінального провадження № 42018140000000329, у зв`язку з чим позивач неодноразово була вимушена звертатися до суду та правоохоронних органів з різними скаргами, у тому числі, на постанови про закриття кримінального провадження, які судом були задоволені.

Тривала (з 2018 року) бездіяльність органів слідства під час розслідування кримінального провадження № 42018140000000329 знаходиться у прямому причинно-наслідковому зв`язку з завданими позивачу моральними стражданнями, які виразилися у зміні її нормального життєвого ритму та вимагали від неї додаткових зусиль щодо відновлення своїх прав. Позивач зазнала душевних переживань, погіршився стан її здоров`я, а тому існують правові підстави для покладення на державу обов`язку відшкодувати ОСОБА_1 завдану моральну шкоду у зв`язку з тривалим та неефективним веденням досудового розслідування кримінального провадження.

Встановивши обставини надмірної тривалості кримінального провадження, зареєстрованого за заявою позивача 07 грудня 2018року, з урахуванням невчинення належних і ефективних дій з метою забезпечення швидкого та неупередженого розслідування, колегія суддів дійшла висновкупро наявність підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди, завданої внаслідок неефективної діяльності органу досудового розслідування.

Вирішуючи питання щодо розміру відшкодування моральної шкоди, врахувавши характер правопорушення, глибину душевних страждань ОСОБА_1 , тяжкість вимушених змін у житті позивача, а також вимоги розумності та справедливості, колегія суддів дійшла висновку про стягнення на її користь 10 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року в справі 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18) вказано, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання.

Тобто кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Ураховуючи те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але неправильно застосовано норми матеріального права, рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 14 травня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 18 жовтня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 10 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий: Судді:М. Є. Червинська А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов