Історія справи

Постанова КЦС ВП від 05.06.2025 року у справі №539/2458/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2025 року

м. Київ

справа № 539/2458/24

провадження № 61-4084св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Служба у справах дітей виконавчого комітету Ромоданівської селищної ради Миргородського району Полтавської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 12 листопада 2024 року у складі судді

Мирошникової О. Ш. та постанову Полтавського апеляційного суду від

03 березня 2025 року у складі колегії суддів: Лобова О. А., Дорош А. І.,

Триголова В. М.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей виконавчого комітету Ромоданівської селищної ради Миргородського району Полтавської області, про позбавлення батьківських прав.

Позов мотивовано тим, що відповідач як батько дитини ухиляється від виконання батьківських обов`язків щодо виховання своєї доньки, самоусунувся від участі в її вихованні, не сплачує аліментів, не надає іншої матеріальної допомоги, не цікавиться долею дитини, не спілкується з нею, не виявляє до неї батьківської уваги і турботи, не підтримує контакту з навчальним закладом, де навчається донька. Дитина проживає з матір`ю, знаходиться на її утриманні, мати забезпечує дитину всім необхідним, створює відповідні умови для проживання та навчання дитини.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила позбавити

ОСОБА_2 батьківських прав стосовно доньки ОСОБА_4 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від

12 листопада 2024 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що наявність заборгованості відповідача зі сплати аліментів у сумі 133 451,93 грн станом на 01 вересня 2023 року не підтверджує факту ухилення відповідача від виховання дитини на час звернення позивачки з цим позовом.

Надані позивачкою докази не доводять факту винної поведінки відповідача

з ухилення від виконання його батьківських обов`язків щодо виховання малолітньої дочки, свідомого нехтування ним своїми батьківськими обов`язками.

Відсутність контакту відповідача з навчальним закладом, окреме проживання батьків дитини не доводить факту свідомого ухилення батька від виконання своїх батьківських обов`язків.

У справі немає доказів притягнення відповідача як батька малолітньої дитини до адміністративної відповідальності за ухилення від виконання передбачених законодавством обов`язків щодо виховання своєї дочки.

Заява відповідача про визнання позовних вимог від 03 жовтня 2024 року не

є безумовною підставою для задоволення позову, з огляду на те, що відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини відповідно до частини третьої статті 155 СК України. Подання заяви про визнання позову не є підставою для звільнення позивачки від обов`язку довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилалася як на підставу своїх вимог.

Суд не погодився з висновком органу опіки і піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав з огляду на те, що цей орган не повністю встановив обставини, які необхідні для такого висновку, він не ґрунтується на достатніх доказах, і при його складанні не була з`ясована думка відповідача щодо питання позбавлення його батьківських прав; у висновку орган опіки та піклування зазначив, що батько не займається вихованням дочки, не цікавиться її здоров`ям, матеріально не підтримує, не спілкується з нею, проте у цьому висновку немає інформації, на підставі яких документів цей орган зробив такий висновок за відсутності батька дитини на засіданні комісії

з питань захисту прав дітей.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 03 березня 2025 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишено без задоволення.

Рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 12 листопада 2024 року залишено без змін.

Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, апеляційний суд погодився

з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

27 березня 2025 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 12 листопада

2024 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 03 березня

2025 року і ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що висновки судів попередніх інстанцій не відповідають обставинам справи. В судових рішеннях немає посилань на докази, які підтверджували б інтересованість відповідача у вихованні дитини, спілкуванні з нею, чи хоча б намаганні це зробити, забезпечені дитини шляхом сплати аліментів, сума заборгованості яких зростає. Суди не врахували заяву відповідача про визнання позову, який жодного разу не з?являвся в судові засідання. Зазначає, що позбавлення батьківських прав батька чи матері, які, починаючи з моменту народження дитини, фактично самоусунулися (ухилилися) від її виховання, не піклувалися про її фізичний і духовний розвиток, навчання, підготовку до самостійного життя тощо, відповідає найкращим інтересам дитини.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 29 вересня

2021 року у справі № 459/3411/18, від 08 грудня 2021 року у справі

№ 311/563/20, від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15, від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі

№ 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17,

від 23 грудня 2020 року у справі № 522/21914/14, від 15 травня 2019 року

у справі № 661/2532/17, від 27 січня 2021 року у справі № 398/4299/17,

від 10 листопада 2021 року у справі № 390/1418/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 04 квітня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Лубенського міськрайонного суду Полтавської області.

02 травня 2025 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Короткий зміст фактичних обставин справи

ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася ОСОБА_4 , її батьками є ОСОБА_5

і ОСОБА_2 .

З пояснень відповідача суди встановили, що з 2012 року до 2017 року сторони проживали в м. Лубни разом без реєстрації шлюбу. Після припинення відносин

з відповідачем у 2017 році позивачка з дитиною виїхала до с. Оріхівка. З того часу вона з відповідачем не спілкується.

21 квітня 2018 року ОСОБА_5 зареєструвала шлюб з ОСОБА_6 та змінила прізвище на ОСОБА_7 .

Сім`я ОСОБА_7 має статус багатодітної сім`ї з дітьми: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3.

Згідно з актом обстеження умов проживання від 07 червня 2024 року і довідки Новооріхівської селищної ради від 12 лютого 2024 року ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , малолітні ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1,

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 проживають без реєстрації місця проживання в АДРЕСА_1 . Умови проживання задовільні, дітям створені належні умови для навчання та розвитку, стосунки в сім`ї доброзичливі.

Малолітня ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1, навчається

в Новооріхівському ліцеї в четвертому класі, її батько ОСОБА_2 не підтримує контакту з освітнім закладом, не цікавиться успішністю дитини, не спілкується з вчителями, не відвідує батьківських зборів. У першому-третьому класах дитину на заняття приводила та забирала мати, з класним керівником спілкується лише мати дитини.

29 травня 2018 року Лубенський міськрайонний суд Полтавської області

у справі № 539/1409/18 видав судовий наказ про стягнення з ОСОБА_2 на користь позивачки аліментів на утримання доньки ОСОБА_4 в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісяця, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 15 травня 2018 року і до досягнення дитиною повноліття.

23 липня 2018 року державний виконавець відкрив виконавче провадження

№ НОМЕР_1 з примусового виконання цього судового наказу.

Згідно з розрахунком державного виконавця станом на 01 вересня 2023 року відповідач має заборгованість зі сплати аліментів у сумі 133 451,93 грн за період з 15 березня 2018 року до вересня 2023 року, єдиний раз з відповідача стягнено аліменти у квітні 2022 року в сумі 3 150,27 грн.

10 вересня 2024 року виконавчий комітет Ромоданівської селищної ради Миргородського району Полтавської області прийняв рішення № 81 про затвердження висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.

У висновку зазначено, що з 2018 року батьки дитини проживають окремо, ОСОБА_2 не займався вихованням та розвитком дитини, не підтримував її матеріально, має заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 133 451,93 грн. Мати дитини фактично проживає разом з чоловіком, ОСОБА_6 , та трьома дітьми: ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 в с. Новооріхівка Миргородського району. Мати за місцем проживання характеризується позитивно, має житлово-побутові умови для виховання, навчання та розвитку дітей. Батько ОСОБА_2

з дитиною ОСОБА_10 не проживає, її вихованням не займається, її здоров`ям не цікавиться, матеріально не підтримує, не спілкується з нею.

Зважаючи на обставини, враховуючи факт непроживання батька спільно

з дитиною, систематичне невиконання ним батьківських прав, відсутність бажання батька брати участь у вихованні дитини, орган опіки та піклування вважав за доцільне позбавити ОСОБА_2 батьківських прав стосовно його дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Малолітня ОСОБА_4 у суді першої інстанції пояснила, що проживає разом

з мамою, татом, молодшими сестрою та братом. Її мама не працює, готує їсти та дивиться за дітьми, батько працює на тракторі. У неї є дві баби та дід. Дитина навчається в школі. Дитина бажає, щоб у неї було прізвище як у мами - ОСОБА_7 .

Мотиви, якими керується Верховний Суд

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону відповідають.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно з частиною другою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Згідно з частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від

20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист

і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Статтею 9 Конвенції покладено на держави-учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, враховуючи об`єктивні обставини спору, а тільки потім права батьків.

У рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).

Згідно з частиною четвертою статті 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться

з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.

Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Верховний Суд з огляду на положення статті 166 СК України неодноразово наголошував, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як винятковий і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, вказаний правовий висновок викладено

в постановах Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 645/731/18, від 29 січня 2020 року у справі № 127/31288/18, від 29 січня 2020 року у справі

№ 643/5393/17, від 17 січня 2020 року у справі № 712/14772/17, від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17, від 13 березня 2019 року у справі

№ 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17.

У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява

№ 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів, і залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків на краще неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог

і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення її батьківських прав, покладено на позивача.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, з урахуванням встановлених фактичних обставин справи, зокрема, того, що позивач не надав достатніх, належних і допустимих доказів, які свідчили б про наявність виключних підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, свідоме нехтування ним батьківськими обов`язками щодо доньки, а також

з огляду на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Крім того, суди обґрунтовано, відповідно до приписів частини шостої статті 19 СК України, не погодилися з висновком органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо його доньки, оскільки він не є достатньо об`єктивним та обґрунтованим, не містить відомостей, які об`єктивно характеризують відповідача як особу, який не здійснює своїх батьківських обов`язків. Орган опіки та піклування не надав оцінки причинам ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків.

Розглядаючи цей спір, суди попередніх інстанцій правильно визначилися

з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази

і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Верховний Суд зауважує, що наявність заборгованості зі сплати аліментів не

є підставою для позбавлення особи батьківських прав (постанови Верховного Суду від 17 червня 2021 року у справі № 466/9380/17, від 02 червня 2022 року

у справі № 754/15490/18, від 22 січня 2025 року у справі № 333/8983/23).

Заява відповідача про визнання позовних вимог від 03 жовтня 2024 року не

є безумовною підставою для задоволення позову з огляду на те, що відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини відповідно до частини третьої статті 155 СК України. Подання заяви про визнання позову не є підставою для звільнення позивача від обов`язку довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилалася як на підставу своїх вимог.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження апеляційного суду із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на нормах чинного законодавства і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Аргументи заявника про неврахування висновків Верховного Суду, наведених

у касаційній скарзі, є безпідставними, оскільки висновки, зроблені судами у цій справі, не суперечать висновкам Верховного Суду у справах, наведених заявником у касаційній скарзі.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з висновками судів першої і апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин справи та необхідності переоцінки доказів. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє

в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, арішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 12 листопада 2024 року та постанови Полтавського апеляційного суду від

03 березня 2025 року - без змін, оскільки підстав для їх скасування немає.

З огляду на те що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 12 листопада 2024 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 03 березня

2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

Є. В. Коротенко

М. Є. Червинська