Постанова

Іменем України

29 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 522/10703/18

провадження № 61-4014св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: відділ забезпечення діяльності органу опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, служба у справах дітей Одеської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Приморського районного суду м. Одеси, у складі судді Шенцевої О. П., від 24 жовтня

2018 року та постанову Одеського апеляційного суду, у складі колегії суддів:

Князюка О. В., Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П., від 23 січня 2020 року.

Короткий зміст позовної заяви та її обґрунтування

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом

до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: відділ забезпечення діяльності органу опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, служба

у справах дітей Одеської міської ради, про позбавлення батьківських прав.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ОСОБА_3 після припинення між ними фактичних шлюбних (сімейних) відносин не цікавився життям їхньої дочки ОСОБА_4 , не виявляв бажання приймати участь у її вихованні та за вказаний вище період часу не надав матеріальної допомоги. У відповідності до доданих до заяви документів та характеристик ОСОБА_3 жодного разу не відвідував спільну дочку в дитячому садку, не приходив додому. У висновку дитячого психолога зазначено, що ОСОБА_4 не знає свого біологічного батька та вважає своїм батьком ОСОБА_5 , що також підтверджується характеристиками, наданими сусідами. Вказувала, що всі питання щодо виховання їхньої спільної дочки ОСОБА_4 вирішуються нею самостійно без участі та підтримки з боку відповідача.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просила суд позбавити ОСОБА_3 батьківських прав стосовно малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 24 жовтня 2018 року позов задоволено. Позбавлено ОСОБА_3 батьківських прав щодо його малолітньої дочки ОСОБА_4 .

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_3 не піклується про фізичний та духовний розвиток своєї дочки ОСОБА_4 , не забезпечує її необхідним навчанням, медичним доглядом, що в сукупності суд розцінив як ухилення від виконання своїх батьківських обов`язків, а надані по справі докази вказують на свідоме небажання відповідача належним чином виконувати батьківські обов`язки, піклуватись про дитину та займатись її вихованням.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 23 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 залишено без задоволення. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 24 жовтня 2018 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відповідач самоусунувся від виконання покладених на нього батьківських обов`язків по вихованню дитини, що виражається в його бездіяльності та свідомому нехтуванні своїми батьківськими обов`язками. Судом апеляційної інстанції зазначено, що під час розгляду справи не встановлено жодних обставин, які б унеможливлювали виконання ОСОБА_3 обов`язків по вихованню дитини. Апеляційний суд вважав виправданим позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав щодо малолітньої дочки ОСОБА_4 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки це повністю відповідає інтересам дитини, яка не повинна страждати через те, що її батько не піклується про неї, не дбає про її фізичний та духовний розвиток, свідомо поклав виконання цих обов`язків на матір дитини.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення, зокрема судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також заявник вказує на порушення судами норм процесуального права,

що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої

статті 389 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суди попередніх інстанцій не застосували правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду

від 29 січня 2020 року у справі № 127/31288/18, від 29 січня 2020 року у справі № 643/5393/17, від 17 січня 2020 року у справі № 712/14772/17,

від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17, від 13 березня

2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі

№ 331/5427/17, відповідно до яких позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків. Також заявник зазначає, що суди не врахували, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька дитини, так і для дитини. Заявник наголошував на тому, що зменшення спілкування батька з дитиною саме по собі не свідчить про ухилення батьком від виконання батьківських обов`язків, оскільки ці обставини зумовлені не його волею, а пов`язані з тим, що мати дитини створює перешкоди у спілкуванні з нею. Стверджує, що надавав доньці матеріальну допомогу. На думку заявника, суди розглянули справу поверхнево, без встановлення вини батька, не дослідили докази, а передчасно, без врахування усіх можливих наслідків позбавили його батьківських прав відносно його малолітньої дочки.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_3 без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2020 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою.

Ухвалою Верховного Суду від 16 квітня 2020 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було зареєстровано шлюб, від якого ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась дочка ОСОБА_4 , яка проживає разом з матір`ю.

Рішенням Приморського районного суду м Одеси від 01 червня 2016 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано.

Відповідно до висновку органу опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради від 25 вересня 2018 року № 01-05-3/376 визнано за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_3 відносно його малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до письмових пояснень свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 з самого народження вихованням, утриманням та навчанням дитини ОСОБА_4 займається мати ОСОБА_1 , батько будь-якої участі в житті дитини не приймає.

Відповідно до інформації, наданої Одеським ДНЗ «Ясла-садок» № 29, який відвідує малолітня ОСОБА_4 , батько в житті дитини участі не бере, не приводив та не забирав її з садку, не телефонував щодо стану здоров`я та самопочуття.

У відповідності до висновку дитячого психолога ОСОБА_13

від 15 травня 2018 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , боїться зустрічей з біологічним батьком, вважає його чужим дядею, своїм батько вважає вітчима ОСОБА_5 .

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржені судові рішення у повній мірі не відповідають.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 Сімейного кодексу України.

Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України (у редакції, чинній на час розгляду судами спору) визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні й остаточні правові наслідки (втрата прав, заснованих на спорідненості) як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого

2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України»

від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).

У статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року зазначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

У рішенні по справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року

(заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що можеспричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими (параграф 100).

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин.

Подібні правові висновки викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема від 08 квітня 2020 року у справі № 645/731/18, від 29 січня

2020 року у справі № 127/31288/18, від 29 січня 2020 року у справі

№ 643/5393/17, від 17 січня 2020 року у справі № 712/14772/17,

від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17, від 13 березня

2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі

№ 331/5427/17. Судова практика щодо застосування положень

статті 164 СК України є усталеною.

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій застосували положення

статті 164 СК України без врахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду, не взяли до уваги, що позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність та пропорційність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.

Встановивши фактичні обставини справи, суди неправильно розтлумачили поняття винного ухилення від виконання батьківських обов`язків і дійшли помилкового висновку, що бездіяльність ОСОБА_3 при виконанні батьківських обов`язків свідчить про наявність підстав для позбавлення останнього батьківських прав відносно його доньки ОСОБА_4 , яка проживає разом з матір`ю.

При вирішенні судом питання щодо позбавлення батьківських прав визначальним є ставлення матері (батька) до дитини, бажання спілкуватися і приймати участь у її вихованні.

У цій справі судами не встановлено обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_3 не бажає спілкуватися з дочкою та брати участь у її вихованні, остаточно і свідомо самоусунуся від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, яка залишилася проживати з матір`ю у новій сім`ї.

Та обставина, що на час розгляду справи матеріальним забезпеченням дитини, її вихованням і розвитком займається мати, не свідчить безумовно про те, що батько дитини не бажає приймати участь у її утриманні і вихованні, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов`язками.

У лютому 2018 року (до звернення позивача до суду з цим позовом) ОСОБА_3 звертався до суду з позовом до ОСОБА_1 про визначення способів участі батька у спілкуванні із дитиною, проте ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 25 листопада 2019 року у справі № 523/2561/18 позов залишено без розгляду. Позивач з вимогами про стягнення аліментів з відповідача не зверталась.

Батьківські права засновані на спорідненості батьків з дитиною, тому погіршення особистих стосунків батька і дитини чи батьків самої дитини може мати тимчасовий характер і не є підставою для позбавлення батьківських прав.

Покладаючи в основу рішення про задоволення позову висновок органу опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради від 25 вересня 2018 року № 01-05-3/376 щодо доцільності позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав, суди не врахували, що батько проживає окремо від дитини, проти позбавлення батьківських прав заперечує, надавав протягом квітня-травня 2018 року матеріальну допомогу, отже вказаний висновок не підтверджує, що ОСОБА_3 , який не має негативних характеристик, свідомо та остаточно знехтував своїми обов`язками відносно дитини, втратив цікавість до дитини, а інтереси дитини вимагають застосування такого крайнього заходу як позбавлення батька батьківських прав.

Статтею 19 СК України встановлено, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Таким чином, суди першої і апеляційної інстанцій при вирішенні справи неправильно застосували до спірних правовідносин положення

статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статей 164, 166 СК України та дійшли помилкового висновку, що неналежне виконання ОСОБА_3 батьківських обов`язків щодо малолітньої доньки ОСОБА_4 , яка проживає з матір`ю, за обставин цієї справи свідчить про необхідність позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав, і застосування такого крайнього заходу покликане захистом інтересівдитини.

У зв`язку з зазначеним ухвалені судами попередніх інстанцій судові рішення не можуть вважатися законними та обґрунтованими і підлягають скасуванню.

Відповідно до статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушено норми процесуального права, суд касаційної інстанції скасовує оскаржені судові і ухвалює нове рішення про відмову у позові з наведених вище підстав.

У зв`язку із задоволенням касаційної скарги, скасуванням судових рішень судів попередніх інстанцій і ухваленням нового про відмову у позові, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 підлягає стягненню судовий збір, сплачений при поданні апеляційної і касаційної скарг, у розмірі 2 466,80 грн.

Керуючись статтями 141, 400, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 24 жовтня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 23 січня 2020 року скасувати.

У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податку НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податку НОМЕР_1 ) судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг у розмірі 2 466 (дві тисячі чотириста шістдесят шість) грн 80 коп.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович