Головна Сервіси для юристів ... База рішень" Протокол " Ухвала КЦС ВП від 30.03.2020 року у справі №398/4299/17 Ухвала КЦС ВП від 30.03.2020 року у справі №398/42...
print
Друк
search Пошук
comment
КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

Іменем України

27 січня 2021 року

м. Київ

справа № 398/4299/17

провадження № 61-2861св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В.

В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки та піклування Олександрійської міської ради Кіровоградської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргуОСОБА_2 на заочне рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 04 червня 2018 року у складі судді Голосеніної Т. В. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 11 січня 2020 року у складі колегії суддів: Чельник О. І., Дуковського О. Л., Письменного О. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та збільшення розміру аліментів.

Позов обґрунтований тим, що з 02 листопада 2007 року позивач перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, від якого у сторін мають дитину - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, який проживає з нею та знаходиться на її утриманні.

Заочним рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 22 листопада 2012 року шлюб між сторонами розірваний.

Заочним рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 09 липня 2015 року з відповідача стягнено аліменти на її користь на утримання сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у сумі 4 000,00 грн.

Відповідач ухиляється від сплати аліментів. У дитини виявилася затримка психічного розвитку, аутизм та затримка речового розвитку, що підтверджується копією епікризу ДС "ООМЦПЗ" № 495/1118, тому на лікування дитини постійно потрібні кошти, а саме на заняття з психологом, дефектологом, заняття у басейні, спеціальну підготовку до школи, постійні витрати на ліки, крім харчування, витрат на одяг та витрат на нормальне повноцінне життя дитини, яке потрібне для його віку. Відповідач участі у вихованні дитини не бере, матеріальної допомоги на утримання дитини не надає, будь-якої турботи про дитину не виявляє, життям та розвитком сина не цікавиться.

Комісія з питань захисту прав дитини при Виконавчому комітеті Олександрійської міської ради надала висновок про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав стосовно малолітнього ОСОБА_3.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 04 червня 2018 року, з висновками якого погодився Кропивницький апеляційний судв постанові від 11 січня 2020 року, позов задоволено. Позбавлено ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 батьківських прав стосовно неповнолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. Збільшено розмір аліментів, що присуджені заочним рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 09 липня 2015 року № 496/1143/15-ц, які стягуються з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітнього ОСОБА_3, з 4 000,00 грн до 8 000,00 грн щомісяця, починаючи з дня набранням рішенням суду законної сили і до повноліття дитини, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3. Проведено розподіл судового збору.

Судові рішення мотивовані тим, що обставини, викладені у позові, доведені та знайшли своє підтвердження у матеріалах справи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У лютому 2020 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на заочне рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 04 червня 2018 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 11 січня 2020 року, просив скасувати оскаржувані судові рішення, направити справу для розгляд до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_2, як сторону у справі, жодним належним чином не повідомляли про дату, час і місце судового засідання, а справу розглянуто за відсутності відповідача.

Висновок відділу опіки та піклування Олександрійської міської ради є необгрунтованим і недопустимим як доказ для встановлення обставин, що мають суттєве значення, оскільки ОСОБА_3 мешкає в іншій області, на території Олександрійської міської ради ніколи не проживав та під спостереженням цієї служби не перебував.

Рішення щодо позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав ухвалене зі слів позивача, доводи якої зводяться до наявної заборгованості за аліментами і необхідності виїзду сина за кордон. Жодна із цих підстав не свідчить про ухилення відповідача від виконання своїх обов'язків з виховання дитини.

Суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про задоволення позову, оскільки позбавлення батьківських прав є крайньою мірою. Суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду.

Суд апеляційної інстанції послався на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 09 липня 2015 року, яке було скасоване.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу позивач просила суд відхилити касаційну скаргу, судові рішення залишити без змін.

Зазначила, що відповідач керується лише своїми інтересами, а не інтересами дитини. Єдиною підставою оскарження заочного рішення про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав є те, що він не зміг перетнути державний кордон.

Відповідач жодного разу з моменту ухвалення рішення про позбавлення його батьківських прав не намагався зустрітися з дитиною та поспілкуватися з нею.

Дитина має вади, тому потребує постійного додаткового піклування та додаткових матеріальних затрат. Відповідач жодного разу з моменту призначення аліментів (09 липня 2015 року) їх не сплачував.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

03 червня 2020 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 та витребувано справу.

У червні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

03 липня 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу ОСОБА_2.

Ухвалою Верховного Суду від 14 грудня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що з 02 листопада 2007 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано заочним рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 22 листопада 2012 року у справі № 1506/4337/2012 (а. с. 7).

У шлюбі у сторін народився син ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 5).

Відповідно до епікризу ДС "ООМЦПЗ" № 495/1118 та медичного висновку про дитину-інваліда віком до 18 років від 05 квітня 2017 року № 26 у ОСОБА_3 виявилася затримка психічного розвитку, аутизм та затримка речового розвитку (а. с. 9,65).

Заочним рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 09 липня 2015 року у цивільній справі № 496/1143/15-ц з ОСОБА_2 стягнено аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітнього ОСОБА_3 (а. с. 8).

Відповідно до висновку органу опіки та піклування Олександрійської міської ради Кіровоградської області від 04 липня 2017 року № 242/9/10/3 ОСОБА_2 доцільно позбавити батьківських прав стосовно неповнолітнього сина ОСОБА_3.

Неповнолітній ОСОБА_3 проживає разом з матір'ю ОСОБА_1, вона піклується про дитину та утримує її.

На підставі заочного рішення Біляївського районного суду Одеської області 20 серпня 2015 року виданий виконавчий лист № 496/1143/15-ц про стягнення з відповідача аліментів на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітнього ОСОБА_3 в сумі 4 000,00 грн щомісяця, починаючи з 12 березня 2015 року і до досягнення ним повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 (а. с. 8).

28 лютого 2018 року старший державний виконавець Олександрійського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області (далі - ВДВС) Зарудська Н. А. під час примусового виконання виконавчого листа № 496/1143/15-ц винесла постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника ОСОБА_2 у праві виїзду за межі України у зв'язку із заборгованістю з аліментів, яка на 01 лютого 2018 року становила 134 580,64 грн (а. с. 58).

Постановами старшого державного виконавця ВДВС від 09 лютого 2018 року встановлено тимчасове обмеження боржника ОСОБА_2 у праві керування транспортними засобами, у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, у праві полювання - до погашення заборгованості зі сплати аліментів за виконавчим листом від 20 серпня 2015 року № 496/1143/15-ц, виданим Біляєвським районним судом Одеської області (а. с. 62-64).

Згідно з копією медичного висновку про дитину-інваліда віком до 18 років від 05 квітня 2017 року № 26 та копії епікризу ДС "ООМЦПЗ" № 495/1118 у ОСОБА_3 виявлено наслідки раннього органічного ураження центральної нервової системи у виді когнітивної недостатності (рівень межевої інтелектуальної недостатності), гіперкінетичної поведінки. Недорозвиток мовлення ІІ рівня. Ехолалія (а. с. 65).

Відповідно до копій фіскальних чеків та письмового пояснення логопеда-дефектолога протягом 2014-2018 років позивач витрачала кошти на ліки, на заняття з дефектологом, на спеціальну підготовку до школи (а. с. 66-72).

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про залишення без змін касаційної скарги з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини 3 статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток (частина 2 статті 150 СК України).

Щодо позбавлення батьківських прав

Згідно з частинами 2 та 4 статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 164 СК Українимати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

Згідно з частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

Згідно з частинами 1 -3 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Верховний Суд виходить з того, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Верховний Суд виходить з того, що суд на перше місце ставить "якнайкращі інтереси дитини", оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, правові наслідки позбавлення батьківських прав визначено статтею 166 СК України.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

У справі "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року Європейський суд з прав людини наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).

У справі "Ілля Ляпін проти Росії" (заява № 70879/11) Європейський суд з прав людини зазначив, що, якщо батько не підтримує стосунків з дитиною, його можна позбавити батьківських прав. І в цьому немає порушення права на сімейне життя, гарантоване Конвенцією.

Оцінюючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд бере до уваги встановлені обставини справи, поведінку батька - відповідача до і після подання позову у справі, після подання ним апеляційної скарги на рішення суду про позбавлення його батьківських справ.

Суди встановили, що ОСОБА_2 участі у вихованні сина не брав і його життям не цікавився.

Зі змісту заочного рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції випливає, що позбавивши заявника батьківських прав, суди взяли до уваги аргументи, надані матір'ю дитини, врахували те, що неповнолітній ОСОБА_3 є особливою дитиною, їй діагностовано аутизм, сприйняття світу вона здійснює виключно через контакт з матір'ю та її психоемоційний стан. Контакту з батьком у дитини немає і відповідач не вживає заходів щодо налагодження стосунків з дитиною, не цікавиться її станом здоров'я, не виявляє будь-якої турботи про дитину, не надає матеріальної підтримки. Для лікування дитини позивачу рекомендовано виїжджати за межі України, проте, оскільки відповідач не підтримує спілкування з дитиною, місцеперебування його невідоме, то неможливо отримати дозвіл відповідача на виїзд з дитиною за кордон.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилався на те, що позивач не надала належних та допустимих доказів ухилення його від участі у вихованні дитини, що давало б підстави для можливості застосувати до нього такий крайній захід, як позбавлення батьківських прав. Матеріали справи не містять доказів, на підставі яких можна дійти до беззаперечного висновку про те, що ОСОБА_2 злісно ухиляється від участі у вихованні дитини. Проте не зазначив докази, які спростовують висновки судів.

Ухваливши рішення про задоволення позову, з урахуванням доказів, які є в матеріалах справи, суди дійшли висновку, що ОСОБА_2 дитиною не цікавиться.

ОСОБА_2, заперечуючи про позбавлення його батьківських прав, з моменту подання ним апеляційної скарги не надав доказів, що він вживає заходів щодо налагодження стосунків з дитиною, цікавиться її станом здоров'я, виявляє будь-яку турботу про дитину, надає матеріальну підтримку, бере участь у вихованні дитини. Відповідач не спростував висновків судів щодо позбавлення його батьківських прав стосовно сина. За таких обставин лише зазначення ОСОБА_2 в апеляційній скарзі про його бажання піклуватися про дитину, не спростовує його ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

Верховний Суд зазначає, що висновок органу опіки та піклування є одним із доказів, який відповідно до частини 2 статті 89 ЦПК України суд оцінює у взаємному зв'язку з іншими доказами у справі.

Суди надали оцінку висновку органу опіки та піклування від 04 липня 2017 року, у якому зазначено, що на засідання комісії з питань захисту прав дитини, висновки якої орган опіки і піклування взяв до уваги, ОСОБА_2 двічі не з'явився, вихованням сина не займається, не утримує матеріально, не цікавиться життям та здоров'ям дитини.

Аргументи апеляційної та касаційної скарг не містять спростування висновку органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав. Крім того, матеріали справи не містять належного обгрунтування ОСОБА_2 того, що інтереси дитини превалюють над його приватними інтересами.

ОСОБА_2 не довів зміну своєї поведінки щодо дитини, прагнення здійснювати належне піклування за нею, не спростував, що свідомо нехтував обов'язками батька щодо сина.

Верховний Суд зазначає, що суд на перше місце ставить "якнайкращі інтереси дитини", оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення.

Факт заперечення відповідачем проти позову про позбавлення його батьківських прав з урахуванням його поведінки не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку.

Верховний Суд зазначає, що позбавлення відповідача батьківських прав здійснене згідно із законом (пункт 2 частини 1 статті 164 СК України), спрямоване на захист прав та інтересів дитини, отже, має законну мету і втручання в права відповідача є пропорційним меті позбавлення його батьківських прав.

Щодо збільшення розміру аліментів

Відповідно до частин 1 та 2 статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини (крім випадку, передбаченого частин 1 та 2 статті 141 СК України).

Згідно з частиною 2 статті 150 СК України батьки зобов'язані піклуватись про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (стаття 180 СК України).

Відповідно до частини 3 статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Згідно з частиною 1 статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

У постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13 зроблено висновок, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів. СК України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов'язує їх зі способом присудження. Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених Стаття 192 СК України.

З урахуванням обставин цієї справи суди, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для збільшення розміру аліментів, що стягуються з відповідача.

Верховний Суд бере до уваги висновки, викладені в постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17, провадження № 61-51сво18, постанові Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 127/16614/15-ц, провадження № 61-2371св18.

Доводи касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові, посилався на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 09 липня 2015 року, яке скасоване, не впливають на висновки суду про розмір аліментів, оскільки суд апеляційної інстанції фактично розглянув спір про стягнення аліментів на неповнолітню дитину.

Щодо неповідомлення відповідача про дату, час і місце судового засідання

Відповідно до частини 2 статті 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.

Права та обов'язки осіб, які беруть участь у справі, закріплені, зокрема, у статті 43 ЦПК України.

Згідно з частиною 6 , пунктом 2 частини 7 , частиною 11 статті 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених частиною 6 , пунктом 2 частини 7 , частиною 11 статті 128 ЦПК України, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

У разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається, зокрема фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

Відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, а також заінтересована особа у справах про видачу обмежувального припису викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів, а у разі розгляду справи про видачу обмежувального припису - не пізніше 24 годин до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.

Аргументи касаційної скарги, що суд першої інстанції здійснив розгляд справи без участі відповідача та її представника і без належного повідомлення відповідача про розгляд справи, не є підставою для скасування судового рішення відповідно до статті 411 ЦПК України.

Суд першої інстанції встановив місце реєстрації відповідача: АДРЕСА_1 (а. с. 22-25).

Згідно з матеріалами справи ОСОБА_2 не був повідомлений про дату, час і місце судового засідання, призначеного на 07 травня 2018 року, 04 червня 2018 року повідомлення, які направлялися відповідачу на адресу у м. Олександрія, повернулися до суду першої інстанції з відміткою "інші причини, що не дали змоги виконати обов'язок щодо пересилання поштових відправлень" (т. 1, а. с. 40,42,54). Суд першої інстанції одночасно розміщував оголошення на вебсайті суду.

Водночас відповідач ознайомлювався з матеріалами справи 18 липня 2019 року, про що свідчить його заява (т. 1, а. с. 90).

Ухвалу суду першої інстанції про призначення до розгляду заяви ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 04 червня 2018 року відповідач отримав (т. 1, а. с. 111). Розгляд заяви ОСОБА_2 з 22 серпня 2019 року відкладено на 18 вересня 2019 року, про що він повідомлений належним чином. 18 вересня 2019 року відповідач у судове засідання не з'явився, причин неявки не повідомив. 19 вересня 2019 року отримав ухвалу про залишення без задоволення заяви ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 04 червня 2018 року (т. 1, а. с. 132).

Відповідач звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 11 жовтня 2019 року про залишення без руху апеляційної скарги отримав 23 жовтня 2019 року (т. 1, а. с. 150). Ухвалу про відкриття апеляційного провадження у справі та призначення справи до розгляду отримав 01 листопада 2019 року, 04 листопада 2019 року у судове засідання не з'явився (т. 1, а. с. 162,165).

Повідомлення про судові засідання 03 грудня 2019 року, 18 грудня 2019 року, 09 січня 2020 року, які направлялися відповідачу на адресу у м. Олександрія, повернулися до суду апеляційної інстанції з відміткою "інші причини, що не дали змоги виконати обов'язок щодо пересилання поштових відправлень" (т. 1, а. с. 177,191,196). Суд апеляційної інстанції оголошення про судове засідання, призначене на 09 січня 2020 року, розмістив на вебсайті суду (т. 1, а. с. 189).

Постанову суду апеляційної інстанції відповідач отримав 08 лютого 2020 року (т. 1, а. с. 207).

У рішенні від 07 липня 1989 року у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії" Європейський суд з прав людини вказав, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосується безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Отже, вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком осіб, які беруть участь у справі.

Відповідач не продемонстрував готовність брати участь в розгляді справи в суді апеляційної інстанції.

Верховний Суд зауважує, що відповідач не був позбавлений об'єктивної можливості дізнатися про рух поданої ним апеляційної скарги, користуючись засобами поштового зв'язку, офіційним вебсайтом судової влади України, однак наданими йому процесуальними правами не скористався. Сам лише факт неотримання скаржником кореспонденції, яку суд з додержанням вимог процесуального закону надсилав за належною адресою та яка поверталася у зв'язку з її неотриманням адресатом, зумовлений не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23 січня 2019 року у справі № 761/15565/16-ц, від 17 квітня 2019 року у справі № 922/1714/18, від 03 червня 2020 року у справі № 318/89/18.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цьому випадку оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Заочне рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 04 червня 2018 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 11 січня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

Г. І. Усик

В. В. Яремко
logo

Юридичні застереження

Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.

Повний текст