Постанова

Іменем України

08 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 311/563/20

провадження № 61-14656св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа - Служба у справах дітей Василівської районної державної адміністрації Запорізької області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Запорізького апеляційного суду від 20 липня 2021 року, прийняту у складі колегії суддів: Полякова О. З., Кухаря С. В., Крилової О. В.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2020 року неповнолітній ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що з грудня 2001 року до травеня 2003 року його матір ОСОБА_3 та батько ОСОБА_2 перебували у фактичних шлюбних відносинах.

Після його народження (ІНФОРМАЦІЯ_1) його батько відмовлявся подавати до органів РАЦСу заяву про реєстрацію батьківства та не надавав матеріальну допомогу.

Рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 07 грудня 2004 року ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, визнано його батьком, а також стягнуто на користь ОСОБА_3 аліменти на його утримання в розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку, починаючи з 05 листопада 2004 року та до повноліття дитини.

Рішенням Михайлівського районного суду Запорізької області від 18 квітня 2006 року його прізвище змінено з "ОСОБА_4" на "ОСОБА_5", в актовий запис про народження внесено відповідні зміни.

На підставі виконавчого листа № 2-2778, виданого 07 грудня 2004 року Василівським районним судом Запорізької області, відповідач зобов'язаний виплачувати аліменти на користь його матері на його утримання у розмірі 1/4 частки з усіх видів свого заробітку.

Відповідач рішення суду щодо сплати коштів на його утримання добровільно не виконував, тому стягнення відбувається виконавчою службою за виконавчим листом.

У період з 09 лютого 2015 року по 02 травня 2018 року він проходив ортодонтичне лікування зубів у стоматології "Престиж" ПП "Ерманс", зокрема встановлення брекет-системи на щелепу. Вартість лікування склала 11 090,00 грн. Лікування було повністю оплачене матір'ю. Відповідач не брав участь в його лікуванні.

Внаслідок чого мати звернулася до суду з позовом про стягнення з відповідача додаткових витрат на дитину.

Зазначав, що батько участі в його утриманні добровільно не брав, його вихованням та розвитком ніколи не цікавився, жодного разу з ним не спілкувався, ніколи не вітав з днем народження та будь-якими іншими святами, а, зустрівши його на вулиці, робив вигляд, що його не знає.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав стосовно нього.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 05 березня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Попереджено ОСОБА_2 про необхідність зміни ставлення до виконання своїх батьківських обов'язків щодо виховання дитини ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності систематичного та злісного ухилення ОСОБА_2 від виконання батьківських обов'язків та виключних підстав, з якими закон пов'язує можливість позбавлення особи батьківських прав.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 20 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нову постанову.

Позов ОСОБА_1 задоволено.

Позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав щодо неповнолітнього сина ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції, установивши, що відповідач, хоча і заперечує проти позбавлення батьківських прав щодо його неповнолітнього сина, проте не вчинив жодних дій для спілкування із сином, дійшов висновку про те, що поведінка відповідача є винною, оскільки він свідомо й навмисно нехтував своїми батьківськими обов'язками стосовно сина ОСОБА_1 протягом досить тривалого часу - шістнадцяти років, що є підставою для задоволення заявлених вимог про позбавлення батьківських прав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У серпні 2021 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про позбавлення його батьківських прав, не врахував, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою.

При цьому апеляційний суд не врахував, що впродовж всього життя дитини він намагався знайти можливість налагодити взаємини з сином, намагався з ним бачитись та брати участь в його житті.

Оскільки відносини між ним та матір'ю дитини були вкрай напружені, то фактичного спілкування з дитиною не було. Він приїзжав до дитини, намагався побачити її, але мати дитини не надавала йому такої можливості, не відчиняла двері та викликала правоохоронні органи, начебто для свого захисту.

Вказував на те, що з його боку не було жодних винних дій по відношенню до дитини, він має право бути повноцінним батьком для дитини, хоча вже й на даний час дорослої та повнолітньої.

Підставами касаційного оскарження постанови Запорізького апеляційного суду від 20 липня 2021 року заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права,

а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17 (провадження № 61-3462св20), від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18).

Інші сторони не скористалися правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 вересня 2021 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення її недоліків.

У строк, визначений судом, заявник усунув недоліки касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 04 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 26 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_1.

Мати ОСОБА_1 - ОСОБА_3 при реєстрації народження сина ОСОБА_1 в органах РАЦС відомості про батька дитини записала відповідно до частини 1 статті 135 СК України.

З народження ОСОБА_1 постійно проживає з матір'ю ОСОБА_3.

Рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 07 грудня 2004 року у справі № 2-2778, з урахуванням ухвал про виправлення описок Василівського районного суду Запорізької області від 14 січня 2004 року, від 22 серпня 2004 року, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, визнано батьком дитини ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, а також стягнуто на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання дитини в розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку, починаючи з 05 листопада 2004 року та до повноліття дитини.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 14 червня 2005 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено. Рішення Василівського районного суду Запорізької області від 07 грудня 2004 року залишено без змін.

Рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 18 квітня 2006 року у справі № 385/2006 задоволено позов ОСОБА_3 до відділу реєстрації актів цивільного стану Михайлівського районного управління юстиції, змінено прізвище неповнолітнього ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, з "ОСОБА_4" на "ОСОБА_5", зобов'язано відповідача внести відповідні зміни до актового запису про народження ОСОБА_7

13 травня 2006 року відділом реєстрації актів цивільного стану Михайлівського районного управління юстиції Запорізької області видане свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_1, в якому батьком зазначений ОСОБА_2, матір'ю - ОСОБА_3.

Згідно з довідкою відокремленого структурного підрозділу "Василівський коледж Таврійського державного агротехнологічного університету імені Дмитра Моторного" від 28 січня 2020 року № 14, ОСОБА_1 є студентом відокремленого структурного підрозділу "Василівський коледж Таврійського державного агротехнологічного університету імені Дмитра Моторного" Запорізької області першого рівня акредитації, ІІ курсу по спеціальності "Право" денної форми навчання. Навчається на контрактній основі. Термін навчання з 01 вересня 2018 року по 30 червня 2022 року за умови виконання навчального плану. Стипендію не отримує.

Відповідно до характеристики від 20 лютого 2019 року, виданої відокремленим структурним підрозділом "Василівський коледж Таврійського державного агротехнологічного університету", ОСОБА_1 є студентом зазначеного коледжу, під час навчання у ВСП "Василівський коледж ТДАТУ" проявляє себе сумлінним студентом, має достатній рівень навчання. До виконання громадських доручень ставиться з достатньою відповідальністю. Скромний, стриманий, врівноважений.

Серед одногрупників і викладацького колективу користувався повагою та авторитетом, завжди здатний допомогти у вирішенні будь-яких проблем, ініціативний. За період навчання лише мати ОСОБА_1 постійно цікавилася його успіхами у навчанні та поведінкою, завжди була на зв'язку з куратором.

Згідно з характеристикою, виданою КЗ "Василівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 1" Василівської районної ради Запорізької області від 14 лютого 2019 року, ОСОБА_1,2003 року народження, навчався у 9-А класі, мати ОСОБА_1 - ОСОБА_3 завжди брала активну участь у шкільному житті сина: відвідувала батьківські збори, постійно телефонувала класному керівникові Чабан К. Д., щоб дізнатися, як справи ОСОБА_1 у школі. Брала активну участь у житті класного колективу. Учень був забезпечений всім необхідним для навчання, завжди охайний.

За час навчання ОСОБА_1 у 5-9 класах батько ОСОБА_2 жодного разу не з'являвся до школи, не цікавився навчанням та вихованням сина, з класним керівником ніяких питань, що стосувалися сина, не з'ясовував. Зі слів ОСОБА_3, не бере участі у вихованні сина з народження.

Відповідно до довідки Василівського районного спортивно-технічного клубу Товариства сприяння обороні України від 04 березня 2019 року № 06, ОСОБА_3 працює у Василівському районному спортивно-технічному клубі Товариства сприяння обороні України на посаді головного бухгалтера з 23 листопада 2010 року (наказ № 120 від 23 листопада 2010 року), по цей час. За місцем роботи характеризується позитивно.

Рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 12 серпня 2019 року у справі № 311/1540/18 задоволено позов ОСОБА_3, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 додаткові витрати на дитину у розмірі 7 050,00 грн.

Відповідно до розрахунку заборгованості за аліментами за виконавчим провадженням № 51714043 з примусового виконання виконавчого листа № 2-2778, виданого 07 грудня 2004 року, ОСОБА_2 станом на 18 червня 2019 року боргу за аліментам не має, переплата становить 310,30 грн.

Згідно з характеристикою, складеною головою квартального комітету № 1 ОСОБА_10, на громадянина ОСОБА_2,1969 року народження, ОСОБА_2 з 2006 року проживає за адресою: АДРЕСА_1. За час проживання в м. Василівка ОСОБА_2 показав себе з позитивної сторони. Ввічливий, доброзичливий, урівноважений. З сусідами стосунки доброзичливі. ОСОБА_2 проживає з цивільною дружиною. Утримує сім'ю, доброзичливий до своїх рідних, гучних скандалів не влаштовує. У побуті роботящий і тактовний.

Відповідно до довідки КНП "Василівська багатопрофільної лікарні інтенсивного лікування" від 16 червня 2020 року ОСОБА_2 на диспансерному обліку у лікаря нарколога і психіатра не перебуває, за медичною допомогою не звертався.

Згідно з висновком Василівської районної державної адміністрації Запорізької області як органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо неповнолітнього сина ОСОБА_1, від 04 грудня 2018 року № 03-34/0718, ОСОБА_2 з грудня 2001 року по травень 2003 року проживав разом з ОСОБА_3 без офіційної реєстрації шлюбу в державних органах. Під час спільного проживання у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_1. Мати дитини ОСОБА_3 при реєстрації народження сина ОСОБА_1 в органах РАЦС відомості про батька дитини записала відповідно до частини 1 статті 135 СК України (зі слів матері).

Спільне життя між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 не склалося і з травня 2003 року вони стали проживати окремо. Малолітня дитина залишилася проживати з матір'ю ОСОБА_3. Зі слів ОСОБА_1, ОСОБА_2 самоусунувся від виконання своїх батьківських обов'язків стосовно сина: не цікавиться його життям та навчанням. Неповнолітній ОСОБА_1 фактично не знає батьківської любові та турботи. ОСОБА_2 свого обов'язку щодо виховання дитини не здійснює: нехтує батьківськими цінностями щодо свого сина і самостійно фактично звільнив себе від батьківських обов'язків щодо сина. Для розгляду даного питання, надання обґрунтованого та всебічно дослідженого письмового висновку про доцільність/недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2, вказане питання було винесено на розгляд Комісії з питань захисту прав дитини при голові райдержадміністрації, яка відбулася 15 липня 2020 року.

Відповідач на засідання Комісії з'явився, його думка була заслухана, але він не довів членам комісії чому він належним чином не виконує батьківські обов'язки.

Після з'ясування всіх обставин даного питання, вивчивши матеріали справи, враховуючи, що відповідач не виховує сина, не переймається його проблемами, не піклується про його життя і здоров'я, не спілкується з сином протягом тривалого часу, члени Комісії з питань захисту прав дитини вирішили підтримати позивача у справі і шляхом голосування прийняли рішення про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо його сина.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених ЦПК України.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини 3 статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина 1 статті 12 Закону України "Про охорону дитинства").

Частиною 7 статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пунктів 1,2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною 1 статті 164 СК України.

Зокрема, вказаною нормою визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Кожен учасник сімейних відносин, який досяг 14 років, має право на особисте звернення до суду з відповідною заявою в порядку цивільного судочинства за захистом свого права чи інтересу, а також може особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді у справах, що виникають із відносин, у яких він (вона) особисто бере участь.

Звертаючись до суду з позовом, неповнолітній ОСОБА_1 посилався на те, що його батько ухилявся від виконання своїх обов'язків з його виховання, добровільно не брав участі в його утриманні, не цікавився його вихованням та розвитком, жодного разу з ним не спілкувався, ніколи не вітав з днем народження та будь-якими іншими святами, а зустрівши його на вулиці, робив вигляд, що його не знає.

Тлумачення пункту 2 частини 1 статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні й остаточні правові наслідки (втрата прав, заснованих на спорідненості) як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (§ 57, § 58).

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

У справі "Мамчур проти України" (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).

Як роз'яснено у пунктах 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав", позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

У статті 12 Конвенції про права дитини встановлено, що держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що стосуються дитини, при чому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. 3 цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою під час будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що стосується дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства.

Тлумачення частини 2 статті 171 СК України свідчить, що нею передбачені випадки, коли думка дитини має бути вислухана обов'язково. До таких випадків належить: вирішення спору між батьками, іншими особами щодо її виховання (стаття 159 СК України); вирішення спору між батьками, іншими особами щодо її місця проживання (стаття 161 СК України); вирішення спору про позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України); вирішення спору про поновлення батьківських прав (стаття 169 СК України); вирішення спору щодо управління її майном (стаття 177 СК України).

Верховний Суд дійшов переконання, що висновок апеляційного суду про позбавлення батьківських прав відповідача відповідає якнайкращим інтересам дитини, про що неповнолітній ОСОБА_1 особисто зазначив у позові.

Усі встановлені судами обставини справи дають ґрунтовні підстави для висновку, що відповідач, починаючи з моменту народження дитини, проживав окремо від нього, не виконував своїх батьківських обов'язків з його виховання протягом 16 років, не спілкувався із сином, не звертався до компетентних органів чи суду з приводу здійснення перешкод у вихованні сина, тобто фактично батько самоусунувся (ухилився) від виховання сина, не піклувався про його фізичний і духовний розвиток, навчання, підготовку до самостійного життя, що позбавляють відповідача можливості підставно заперечувати проти задоволення позову.

У визначенні власного рішення Верховний Суд дійшов переконання, що відмова у задоволенні позову, найголовніше, не відповідає інтересам неповнолітньої дитини.

Посилання як на підставу касаційного оскарження на застосування норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17 (провадження № 61-3462св20), від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18), не заслуговують на увагу, оскільки у справі, яка переглядається, та у справах, на які посилається заявник, встановлені різні фактичні обставини.

Доводи ОСОБА_2 про те, що він не спілкувався з дитиною у зв'язку з тим, що мати дитини чинила йому перешкоди у спілкуванні з дитиною, зводяться до фактичної переоцінки доказів, що є неприпустимим під час розгляду справи Верховним Судом в касаційному порядку.

Крім того, як установив апеляційний суд, ОСОБА_2 не звертався до органів опіки та піклування і до суду із вимогами про усунення таких перешкод та вирішення спору щодо його участі як батька у вихованні сина.

Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги позову, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд апеляційної інстанції свої процесуальні дії належним чином обґрунтував, врахувавши при цьому, що доказування не може ґрунтуватися виключно на припущеннях.

Верховний Суд не встановив порушень апеляційним судом норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення спору по суті, оскільки судами оцінено докази за їх внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Також під час перегляду справи не виявлено порушення апеляційним судом норм процесуального права чи неправильного застосування норм матеріального права, що є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 20 липня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: І. А. Воробйова Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р.

А. Лідовець