ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 січня 2025 року

м. Київ

справа № 569/14588/21

провадження № 61-13784 св 24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: публічне акціонерне товариство «Фінанси та кредит», товариство

з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія», товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Амбрелла»,

треті особи: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, товариство з обмеженою відповідальністю «Юкрейн Проперті Групп»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 14 лютого 2024 року у складі судді Бучко Т. М. та постанову Рівненського апеляційного суду від 05 вересня 2024 року у складі колегії суддів: Гордійчук С. О., Ковальчук Н. М., Хилевича С. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до публічного акціонерного товариства «Фінанси та кредит» (далі - ПАТ «Фінанси та кредит», банк), товариства

з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія»

(далі - ТОВ «ФК «Довіра та гарантія»), товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Амбрелла» (далі - ТОВ «ФК «Амбрелла»), треті особи: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО), товариство з обмеженою відповідальністю «Юкрейн Проперті Групп» (далі - «Юкрейн Проперті Групп»),

про визнання недійсними результатів відкритих торгів (аукціону), визнання недійсними правочинів.

Позов обґрунтовано тим, що згідно з кредитного договору від 11 вересня

2008 року № 01-08/63858/110, укладеного з банком, вона отримала позику

у розмірі 164 000,00 доларів США на споживчі цілі, які по домовленістю

між ОСОБА_2 і банком пішли на перекредитування кредитного договору

від 21 березня 2008 року № Ф1-08\6040-39, укладеного між банком і ОСОБА_2 . Того самого дня, на прохання ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на забезпечення вказаного кредитного договору передав банку в іпотеку належний йому житловий будинок

і земельну ділянку по АДРЕСА_1 . Крім того, було укладено договір поруки, який підписали також ОСОБА_2 та ОСОБА_5 .

За усною домовленістю позику за кредитним договором мав повернути

ОСОБА_3 , який повинен був замінити і передане в забезпечення кредитного договору іпотечне майно на інше, зокрема на житловий будинок

АДРЕСА_2 , належний його матері. Свого усного зобов`язання ОСОБА_6 не виконав, у зв`язку з чим рішенням Рівненського міського суду від 03 жовтня 2013 року, частково зміненим рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 02 грудня 2013 року, позов банка був задоволений,

з ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 стягнуто на користь банка солідарно 3 871 437,17 грн за кредитним договором від 11 вересня 2008 року

№ Ф1-08/63858/10.

15 травня 2017 року банком була розглянута пропозиція щодо продажу прав вимоги за кредитним договором, яка передана до ФГВФО на погодження, однак

ні вона, ні ОСОБА_4 жодного повідомлення від банка та ФГВФО з приводу умов продажу права вимоги за кредитним договором та іпотечним договором

не отримували.

21 лютого 2019 року через електронний майданчик dgt.prozorro.sale ТОВ «Юкрейн Проперті Груп» були проведені відкриті торги (аукціон) із продажу кредитного портфелю, що складається з прав вимоги за 61 кредитним договором,

що забезпечений іпотекою, зокрема, за кредитним договором від 11 вересня

2008 року № Ф1-08/63858/110. Відповідно до результатів торгів, оформлених протоколом електронного аукціону № UA-EA-2019-01-28-000112-b, переможцем стало ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія». За результатами торгів банк, від імені якого діяла Уповноважена особа ФГВФО на ліквідацію банка, і ТОВ «ФК «Довіра

та гарантія» уклали договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, посвідчений 22 березня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мурською Н. В. (далі - приватний нотаріус), у тому числі

і кредитного договору від 11 вересня 2008 року № Ф1- 08/63858/110. Залишок

по тілу кредиту складав 164 000,00 доларів США, залишок по відсотках -

296 329,48 доларів США, залишок по пені і штрафам - 130 599 159,09 грн, залишок заборгованості у доларах США - 460 329,48 доларах США.

22 березня 2019 року ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» на тих самих умовах уклало нотаріально посвідчений договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги

з ТОВ «ФК «Амбрелла».

Позивач уважала, що відкриті торги (аукціон) від 21 лютого 2019 року в частині продажу прав вимоги за кредитним договором від 11 вересня 2008 року

№ Ф1-08/63858/110 у складі кредитного портфелю за 61 кредитними договорами, забезпеченими іпотекою, були проведені з порушенням вимог закону.

При здійсненні оцінки активів майна банка оціночна вартість права вимоги

за вказаним кредитним договором була завищена порівняно із сумою визначеною судовими рішеннями, оскільки незважаючи на припинення зобов`язання банк продовжував нараховувати пенюі штрафи за умовами договору, хоча строк

дії кредитного договору закінчився.

Крім того, у протоколі електронного аукціону від 21 лютого 2019 року не зазначено інших учасників торгів, що унеможливлює визнання таких торгів такими,

що відбулися.

Укладення 22 березня 2019 року договору відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, придбаного на електронному аукціоні активу (майна) між банком

і ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» суперечить закону і умовам договору, оскільки новий кредитор мав сплатити ціну договору в повному обсязі на момент його підписання

і скріплення відтисками печаток сторін, чого ним не було зроблено.

Згідно з пунктом 4.1 договору про відступлення прав вимоги від 22 березня

2019 року № 439, укладеного між ТОВ «ФК «Довіра та гарантія»

і ТОВ «ФК «Амбрелла», новий кредитор, тобто ТОВ «ФК «Амбрелла», сплатив первісному кредитору, тобто ТОВ «ФК «Довіра та гарантія», грошові кошти

у сумі 5 521 000,00 грн. Таким чином, переможцем електронних торгів від 21 лютого 2019 року і набувачем прав вимоги за кредитним договором від 11 вересня

2008 року № Ф1-08/63858/110, укладеного з нею, фактично стало

ТОВ «ФК «Амбрелла», яке не було їх учасником.

Вказувала, що банк, як продавець, не передав покупцю - ТОВ «ФК «Довіра

та гарантія», оригіналів документів, які є доказами права вимоги. Право вимоги

за її основним зобов`язанням не було передано (продано) товариством, у зв`язку

з чим останнє не вправі було його переуступати (продавати), оскільки такі дії суперечать положенням статті 658 ЦК України, згідно з якої право продажу товару належить власникові товару.

Вказувала на наступні підстави для визнання недійсним указаного договору № 438 у частині відступлення права вимоги за кредитним договором № Ф1-08\63858-110: відсутність на момент укладення договору права вимоги банка до неї в обсязі, визначеному банком; відсутність передачі майна (доказів права вимоги) продавцем покупцю; відсутність оплати за придбання цього майна покупцем. Підставою для визнання недійсним договору № 439 в частині відступлення права вимоги

за кредитним договором № Ф1-08\63858-110 зазначала: відсутність на момент укладення договору права вимоги ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» до неї в обсязі, визначеному банком; відсутність передачі майна (доказів права вимоги) продавцем покупцю.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила суд:

- визнати недійсними відкриті торги (аукціон), проведені через електронний майданчик dgt.prozorro.sale та ТОВ «Юкрейн Проперті Груп» із продажу кредитного портфелю, що складається з прав вимоги за 61 кредитним договором,

що забезпечений іпотекою, у частині продажу прав вимоги за кредитним договором від 11 вересня 2008 року № Ф1-08/63858/110;

- визнати недійсним договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, укладений між банком і ТОВ «ФК «Довіра та гарантія», посвідчений приватним нотаріусом 22 березня 2019 року за реєстровим номером 438, у частині відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги за кредитним договором від 11 вересня 2008 року № Ф1-08/63858-110;

- визнати недійсним договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, укладений між ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» і ТОВ «ФК «Амбрелла», посвідчений приватним нотаріусом 22 березня 2019 року за реєстровим номером 439, у частині відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги за кредитним договором від 11 вересня 2008 року № Ф1-08\63858-110.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 14 лютого 2024 року

у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірні торги (аукціон) були проведені 21 лютого 2019 року, вони відбулися, їхнім учасником стало

ТОВ «ФК «Довіра та гарантія», що спростовує доводи позивачки про те, що їх слід уважати такими, що не відбулися.

Районний суд відхилив доводи ОСОБА_1 про наявність підстав для визнання договорів про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, укладених між банком

і ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» та між ТОВ «ФК «Довіра та гарантія»

і ТОВ «ФК «Амбрелла». Набрання законної сили рішенням суду про стягнення

з боржника заборгованості за кредитним договором не припиняє зобов`язання, доки не виникне договірна чи законна підстава для такого припинення. Предметом спірних договорів про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги є саме право вимоги до позичальника за кредитним договором, а не сума заборгованості як така. Позивачка не позбавлена можливості оспорювати розмір заборгованості

за кредитним договором у визначений законом спосіб. При цьому позивачка

не є стороною оспорюваних договорів, вона не довела, що укладення цих договорів порушує її права та інтереси.

Суд першої інстанції застосував відповідні норми ЦК України, Закону України

«Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Закону України «Про іпотеку», врахував Положення щодо організації продажу активів (майна) банків,

що ліквідуються, яке затверджено рішенням виконавчої дирекції ФГВФО

від 24 березня 2016 року № 388 (далі - Положення), інші рішення виконавчої дирекції ФГВФО.

Районний суд урахував відповідну судову практику Верховного Суду.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Рівненського апеляційного суду від 05 вересня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 14 лютого 2024 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що районний суд дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, так як позивачка

не є стороною оспорюваних нею правочинів і вона не довела, що такі правочини,

як і проведені оспорювані прилюдні торги, порушують її права та інтереси.

Проведені торги не порушують права позивачки, як боржника за кредитним договором. Після проведення торгів і укладення між відповідачами договорів купівлі-продажу прав вимоги обсяг прав та обов`язків позивачки не змінився, оскільки був змінений лише кредитор в існуючому зобов`язанні.

При цьому кредитор у зобов`язанні може замінюватися без згоди боржника

(стаття 516 ЦК України).

Апеляційний суд застосував ті самі норми матеріального права, що й суд першої інстанції, врахував відповідні правові позиції Верховного Суду України, Верховного Суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до Верховного Суду

У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на судові рішення судів попередніх інстанцій, в якій просять оскаржувані судові рішення скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме необхідність відступлення від висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах (пункти 2

частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 22 жовтня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі. Витребувано справу з суду першої інстанції. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу, надано строк для його подання.

У листопаді 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди зробили помилкові висновки по суті спору, не врахували всі обставини справи, не надали оцінки заявленим позовним вимогам. Метою заявленого позову є відновлення правового становища,

яке існувало до проведення прилюдних торгів.

Банк незаконно оформив на її ім`я кредит, з цього приводу вона зверталася

до правоохоронних органів. Спір щодо законності кредитного договору вирішувався

у судовому порядку (справа № 569/12319/15), а підстави для визнання кредитного договору недійсним існують й станом на сьогоднішній день. Посилається на норми

Закону України « Про захист прав споживачів».

Проведені прилюдні торги та укладені між відповідачами договори

про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги порушують її права та інтереси, розмір заборгованості, зазначений у відповідних договорах не відповідає дійсності. Зазначає, що на підставі незаконних дій банка та його правонаступників вона разом із сім`єю втратила житло і змушена нести непомірний тягар щодо відновлення порушених прав.

При цьому ТОВ «ФК «Амбрелла» фактично самоусунулося від участі у розгляді справи, так як не подало навіть відзив на позовну заяву.

Вказує на необхідності відступлення від висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, який враховано судом апеляційної інстанції. Зокрема, не погоджується з постановою Верховного Суду України від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-1981цс16, а також з постановами Верховного Суду: від 04 квітня 2018 року у справі № 914/1367/17, від 07 червня

2022 року у справі № 760/2648/18, де вказано, що недоведеність порушення прав особи, яка оспорює правочини з відчуження права вимоги, не являючись стороною цих правочинів, згідно з усталеною судовою практикою є самостійною підставою для відмови у позові.

Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу та відповідь на відзиви

У листопаді 2024 року до Верховного Суду надійшли відзиви на касаційну скаргу

від ФГВФО та банка, в якому викладено аргументи щодо необґрунтованості касаційної скарги. Вказується, що оскаржувані судові рішення є законними

та обґрунтованими.

Крім того, у листопаді 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від представника ТОВ «ФК «Амбрелла» - адвоката Міньковської А. В., в якому зазначено, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, їх слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

У відзиві також указано, що товариство понесло судові витрати на правничу допомогу в суді касаційної інстанції, орієнтований розмір таких судових витрат,

які очікує понести товариство, складає 80 000,00 грн, на підтвердження чого надає відповідні докази.

У листопаді 2024 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відповідь на відзиви банка та ФГВФО, та відповідь на відзив ТОВ «ФК «Амбрелла», в яких виклала аргументи на підтримку поданої нею касаційної скарги.

Крім того, ОСОБА_1 подала клопотання, в якому заперечує проти заявленого представником ТОВ «ФК «Амбрелла» розміру витрат на правничу допомогу в суді касаційної інстанції, вважає його неспівмірним. Такий розмір, на її думку, перешкоджає їй у доступі до правосуддя.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

11 вересня 2008 року між банком та ОСОБА_1 укладений кредитний договір

№ Ф1-08/63858-110 (а. с. 28-29, т. 1).

На забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором

11 вересня 2008 року між банком» та ОСОБА_4 , як майновим поручителем, укладений іпотечний договір № 63858-110 (а. с. 31-35, т. 1).

11 вересня 2008 року між банком та ОСОБА_4 укладений договір поруки

№ 63858-110/1, за умовами якого поручитель зобов`язався перед кредитором відповідати у повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником зобов`язань за кредитним договором (а. с. 36-37, т. 1).

11 вересня 2008 року договори поруки були також укладені між банком

та ОСОБА_3 (№ 63858-110/2), між банком та ОСОБА_2 (№ 63858-110/3) (а. с. 38-39, 40-41, т. 1).

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 03 жовтня 2013 року

у справі № 2-871/11, яке змінено рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 02 грудня 2013 року, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_4 ,

ОСОБА_3 , ОСОБА_2 на користь банка 164 000,00 доларів США заборгованості по кредиту, 132 689,25 доларів США заборгованості по відсоткам, 1 500 000,00 грн нарахованої пені за несвоєчасне повернення кредиту

та несвоєчасну сплату відсотків, а всього - 296 689 доларів США та 1 500 000,00 грн, що становить 4 231 435,10 грн.

17 грудня 2015 року за пропозицією ФГВФО Національний банк України прийняв постанову № 898 про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банка.

На підставі рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 18 грудня

2015 року № 230 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» та делегування повноважень ліквідатора банку» розпочато процедуру ліквідації, призначено уповноважену особу ФГВФО, якій делеговано всі повноваження ліквідатора.

24 січня 2019 року виконавчою дирекцією ФГВФО прийнято рішення № 141, яким затверджено умови продажу активів банка, воно міститься за посиланням: https://www.fg.gov.ua/articles/41389--rishennya-vikonavcho-direkci-za-2019-rik-.html.

Повідомлення про проведення відкритих торгів (голандського аукціону) з продажу активів, що обліковуються на балансі банка, а саме кредитного портфелю,

що складається з прав вимоги за 61 кредитним договором, що забезпечений іпотекою (паспорт відкритих торгів (аукціону) з продажу прав вимоги банка) розміщене на сайті ФГВФО за посиланням: https://www.fg.gov.ua/passport/32688.

21 лютого 2019 року через електронний майданчик системи публічних закупівель Prozorro (оператор, через електронний майданчик якого переможець електронних торгів набув право участі в електронних торгах, ТОВ «Юкрейн Проперті Групп») проведені публічні електронні торги (аукціон) із продажу лоту № F07GL40403 - кредитний портфель, що складається з прав вимоги за 61 кредитним договором,

що забезпечений іпотекою, переможцем яких визначено ТОВ «ФК «Довіра

та гарантія», що підтверджується протоколом електронного аукціону

№ UA-ЕА-2019-01-28-000112-b.

22 березня 2019 року за результатами відкритих торгів (аукціону),

оформлених протоколом електронних торгів від 21 лютого 2019 року

№ UA-ЕА-2019-01-28-000112-b, між банком, від імені якої діяла Уповноважена особа ФГВФО на ліквідацію банка, та ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» укладений договір

про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, посвідчений приватним нотаріусом, зареєстрований в реєстрі за № 438.

Відповідно до пункту 2.1 договору в порядку та на умовах, визначених цим договором, банк відступає шляхом продажу новому кредитору належні банку,

а новий кредитор набуває у обсязі та на умовах, визначених цим договором, права вимоги банку до позичальників, іпотекодавців та поручителів, зазначених

у додатках № 1-3 до цього договору, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників, страховиків або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржників або які зобов`язані виконати обов`язки боржників,

за кредитними договорами, іпотечними договорами, договорами поруки,

з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно реєстрів вказаних

у додатках № 1-3 до цього договору. Новий кредитор сплачує банку за права вимоги грошові кошти у сумі та у порядку, визначених цим договором.

Згідно з пунктом 2.2 договору новий кредитор в день укладення цього договору,

але в будь-якому випадку не раніше моменту отримання банком у повному обсязі коштів, відповідно до пункту 4.1 цього договору, набуває усі права кредитора

за основними договорами, включаючи, проте не обмежуючись, право вимагати належного виконання боржниками зобов`язань за основними договорами щодо сплати боржниками грошових коштів, сплати процентів, сплати штрафних санкцій, неустойок у розмірах, вказаних у додатках № 1-3 до цього договору, передачі предметів забезпечення в рахунок виконання зобов`язань, відшкодування

за договором страхування, тощо. Розмір прав вимоги, які переходять до нового кредитора, вказаний у додатку № 1 до цього договору. Права кредитора

за основними договорами переходять до нового кредитора у повному обсязі

та на умовах, які існують на момент відступлення права вимоги, за виключенням права на здійснення договірного списання коштів з рахунку/рахунків боржників,

що надане банку відповідно до умов основних договорів.

У пункті 3.3 договору новий кредитор підтвердив, що в момент укладення договору отримав від банку усі наявні документи (оригінали або копії (у разі відсутності оригіналів)), що підтверджують права вимоги до боржників.

У пункті 4.1 договору сторони домовилися, що за відступлення прав вимоги

за основними договорами до цього договору новий кредитор сплачує банку грошові кошти у сумі 5 440 397,74 грн. Ціна договору сплачується новим кредитором банку у повному обсязі до моменту набуття чинності цим договором відповідно

до пункту 6.5 цього договору, на підставі протоколу, складеного за результатами відкритих торгів (аукціону), переможцем яких став новий кредитор.

У додатку № 1 до договору про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги

від 22 березня 2019 року «Реєстр кредитних договорів, права вимоги за якими відступаються, та боржників за такими договорами» вказана позичальник

ОСОБА_1 за кредитним договором від 11 вересня 2008 року № Ф1-08/63858-110, залишок по тілу кредиту 164 000 доларів США, залишок по відсотках

296 329,48 доларів США, залишок по пеням/штрафам 130 599 159,05 грн, залишок заборгованості у валюті кредиту (без пені по курсу станом на 22 березня 2019 року) 460 329,48 доларів США.

У додатку № 2 до договору про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги

від 22 березня 2019 року «Реєстр договорів іпотеки та застави, права вимоги

за якими відступаються» вказаний іпотекодавець ОСОБА_4 за іпотечним договором від 11 вересня 2008 року № 63858-110.

У додатку № 3 до договору про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги

від 22 березня 2019 року «Реєстр договорів поруки, права вимоги за якими відступаються» вказані поручителі ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3

за договорами поруки № 63858-110/1, № 63858-110/3 та № 63858-110/2 відповідно.

Відповідно до акта приймання та передачі до договору про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 22 березня 2019 року, складеного банком, від імені якого діяла Уповноважена особа ФГВФО на ліквідацію банка, та ТОВ «ФК «Довіра

та гарантія», банк передав, а новий кредитор прийняв договори та документи, права вимоги за якими відступаються відповідно до договору, зокрема: кредитний договір від 11 вересня 2008 року № Ф1-08/63858-110 ( ОСОБА_1 ); додаткова угода № 1 від 30 жовтня 2008 року до кредитного договору від 11 вересня 2008 року

№ Ф1-08/63858-110 ( ОСОБА_1 ); іпотечний договір від 11 вересня 2008 року

№ 63858-110 ( ОСОБА_4 ), бланки серія ВКР № 832685, серія ВКР № 832686, реєстр № 4648; договір поруки № 63858-110/1 від 11 вересня 2008 року ( ОСОБА_4 ); договір поруки № 63858-110/2 від 11 вересня 2008 року ( ОСОБА_3 ); договір поруки № 63858-110/3 від 11 вересня 2008 року ( ОСОБА_2 ).

22 березня 2019 року між ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» та ТОВ «ФК «Амбрелла» укладений договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, посвідчений приватним нотаріусом, зареєстрований в реєстрі за № 439.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій

статті 389 ЦПК України.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного

у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції

в оскаржуваному судовому рішенні.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення районного суду та постанова суду апеляційної інстанції відповідають.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних

або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні

та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася

до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно

до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода

на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує

при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду

за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У справі, яка переглядається Верховним Судом, ОСОБА_1 звернулася до суду

з позовом до відповідачів про визнання недійсними результатів торгів (аукціону), визнання недійсними правочинів.

Виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає у продажу майна, тобто у забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів, та ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта про проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна

на публічних торгах, а відтак, є правочином.

Зазначений висновок узгоджується з положеннями статей 650, 655,

частиною четвертою статті 656 ЦК України, які відносять публічні торги до договорів купівлі-продажу.

Таким чином, відчуження майна з прилюдних торгів належить до угод купівлі-продажу, а відтак така угода може визнаватися недійсною в судовому порядку

з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, встановлених частинами першою-третьою, шостою статті 203 ЦК України (частина перша статті 215

ЦК України).

Разом із тим, оскільки за змістом частини першої статті 215 ЦК України підставами недійсності укладеного за результатами прилюдних торгів правочину

є недодержання вимог закону в момент його укладення, тобто безпосередньо

за результатами прилюдних торгів, то підставами для визнання прилюдних торгів недійсними є порушення встановлених законодавством правил їх проведення.

У постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі № 3-242гс16 викладено правовий висновок про те, що при вирішенні спору про визнання електронних торгів недійсними судам необхідно встановити, чи мало місце порушення вимог Порядку та інших норм законодавства при проведенні електронних торгів; чи вплинули ці порушення на результати електронних торгів;

чи мало місце порушення прав і законних інтересів позивачів, які оспорюють результати електронних торгів.

У постанові Верховного Суду України від 29 листопада 2017 року у справі

№ 668/5633/14-ц також викладено правовий висновок про те, що головною умовою, яку повинні встановити суди, є наявність порушень, що могли вплинути

на результат торгів, а тому, окрім наявності порушення норм закону

при проведенні прилюдних торгів, повинні бути й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, способом захисту яких є визнання прилюдних торгів недійсними.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України:

від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1884цс15, від 25 листопада 2015 року

у справі № 6-1749цс15, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-2988цс15,

від 29 червня 2016 року у справах № 6-370цс16 та № 6-547цс16, від 29 листопада 2017 року у справі № 6-231цс17.

Недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документа

як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу

не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року у справі № 761/26815/17, провадження № 61-16353сво18).

Тобто, для визнання судом електронних торгів недійсними необхідним є: наявність підстав для визнання прилюдних торгів недійсними (порушення правил проведення електронних торгів); встановлення, чи порушується (не визнається

або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася

до суду.

Підставою для пред`явлення позову про визнання прилюдних торгів недійсними

є наявність порушення норм закону при проведенні торгів водночас із порушенням прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює (постанова Верховного Суду

від 24 вересня 2020 року у справі № 372/3161/18, провадження № 61-86св20).

Про необхідність встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи і залежно від установленого вирішити питання

про задоволення позовних вимог про визнання торгів недійсними або відмову

в їх задоволенні зазначала також Велика Палата Верховного Суду у постанові

від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (провадження № 12-127гс19).

Суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, правильно встановивши фактичні обставини справи, надавши оцінку підставам позову

ОСОБА_1 та обґрунтуванню позовних вимог, зробив вірні висновки про те,

що позивачка не довела, що оспорювані нею тори проведено з порушенням норм закону, як і те, що при їх проведенні були порушені її права та інтереси.

При цьому судами вірно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, а також враховано релевантні правові позиції Верховного Суду, що спростовує доводи касаційної скарги у цій частині.

ОСОБА_1 , крім торгів, просила також визнати недійсними: договір

про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, укладений між банком

і ТОВ «ФК «Довіра та гарантія», посвідчений приватним нотаріусом 22 березня

2019 року за реєстровим номером 438, у частині відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги за кредитним договором від 11 вересня 2008 року № Ф1-08/63858-110, а також договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, укладений

між ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» і ТОВ «ФК «Амбрелла», посвідчений приватним нотаріусом 22 березня 2019 року за реєстровим номером 439, у частині відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги за кредитним договором від 11 вересня 2008 року № Ф1-08\63858-110.

Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частинами першою-третьою статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

За змістом статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

При цьому правом оспорювати правочин ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи» (статті 215 216 ЦК України).

Отже, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності

чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно

в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215

ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував

у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала

у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Договір може бути визнаний недійсним за позовом особи, яка не була його учасником, за обов`язкової умови встановлення судом факту порушення цим договором прав та охоронюваних законом інтересів позивача. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3 15 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.

Таким чином, захисту у суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право,

а й охоронюваний законом інтерес.

Під час вирішення позову про визнання недійсним оскаржуваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3 15 16 ЦК України,

які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання

про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено

не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом,

але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, -перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги,

і в залежності від встановленого, вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Подібний за змістом правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17, від 30 червня 2020 року у справі № 310/4921/17 (провадження № 61-7016св19).

У постановах від 09 лютого 2022 року у справі № 910/6939/20 (провадження

№ 12-45гс21) та від 16 листопада 2022 року у справі № 911/3135/20 (провадження № 12-10гс22) Велика Палата Верховного Суду вказувала, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. При цьому суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно

від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відсутність порушеного права й інтересу встановлюється при розгляді справи

по суті та є самостійною підставою для прийняття судом рішення про відмову

в позові.

Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81

ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення

для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися

на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи,

та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша

статті 76 ЦПК України). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному

та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому,

так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У справі, яка переглядається, судами враховано, що позивачка не є стороною оспорюваних нею договорів про відступлення прав вимоги. Тому вона зобов`язана була довести, що оспорюваними договорами, як і прилюдними торгами, порушуються її права та інтереси.

Разом із цим, ОСОБА_1 у позові посилалася на те, що оскаржувані електронні торги й, відповідно, правочини, порушують її право як боржника за кредитним договором. Посилалася також на невірний розмір заборгованості за кредитним договором.

Судами вірно зазначено, що у разі пред`явлення до позивача вимог зі сторони нового кредитора, позивач несе обов`язок з виконання кредитного договору

у межах визначеними його сторонами умов. Торги та оспорювані договори

не породжують у позивачки нових обов`язків у зобов`язанні, не змінюють обсяг

її відповідальності, як боржника, оскільки до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Тобто після проведення торгів і укладення між відповідачами договорів купівлі-продажу прав вимоги, обсяг прав та обов`язків позивачки не змінився, оскільки був змінений лише кредитор в існуючому зобов`язанні.

Таким чином, у спірних правовідносинах відсутні підстави вважати,

що проведенням торгів, їх результатами чи укладеними на їх підставі правочинами порушені права позивачки.

Протилежного ОСОБА_1 не довела, що в силу вимог статей 12 81 ЦПК України

є її процесуальним обов`язком.

Крім того, частиною першою статті 516 ЦК України передбачено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням (частина друга

цієї статті).

Отже, зміна кредитора, на користь якого слід виконати кредитні зобов`язання,

не впливає на обсяг прав і обов`язків ОСОБА_1 , як боржника.

Верховний Суд зазначає про те, що незгода позивачки з розміром кредитної заборгованості не може бути правовою підставою для задоволення її позову,

який не стосується заборгованості по кредиту.

У постановах Верховного Суду: від 16 жовтня 2018 року у справі № 914/2567/17,

від 19 листопада 2019 року у справі № 924/1014/18, від 28 січня 2020 року у справі № 924/1208/18 та інших, вказано, що законодавством не встановлено підстав недійсності договору щодо відступлення права вимоги у разі передачі вимоги

за зобов`язанням, із розміром якого сторона не погоджується, або якщо окремі складові такої заборгованості нараховані безпідставно. Сам собою факт укладення договору відступлення права вимоги не створює для позичальника безумовного обов`язку сплатити борг саме у такому розмірі, який зазначено в оспорюваному договорі під час його виконання. У разі отримання відповідної вимоги від нового кредитора, боржник не позбавлений права висловлювати свої заперечення проти такої вимоги на підставі наявних у нього доказів за основним зобов`язанням,

що виникло на підставі кредитного договору.

З урахуванням наведеного, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Верховний Суд відхиляє посилання касаційної скарги про наявність підстав

для визнання кредитного договору недійсним, оскільки предмет спору у цій справі інший. У справі, яка переглядається Верховним Судом, позивачка не оспорює кредитний договір, чи розмір кредитної заборгованості. ОСОБА_1 оспорює результати відкритих торгів та правочини про відступлення прав вимоги

у відповідних частинах і судами вірно встановлено відсутність правових підстав

для задоволення її позову.

Зроблені судами висновки узгоджуються з висновками щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України), застосовані правові позиції

є релевантними, що спростовує доводи касаційної скарги у цій частині. Судова практика Верховного Суду з указаного питання є сталою та сформованою, підстави для відступу від неї відсутні. У кожній справі суд виходить з конкретних обставин

та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи

їх у сукупності.

Тому відсутні підстави для відступлення від висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які враховано судом апеляційної інстанції і про що зазначає заявник касаційної скарги.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками по суті вирішення спору, а вказане не може бути правовою підставою для скасування рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції.

У силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судами всебічно, повно

та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400

ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення.

Щодо судових витрат

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржувані судові

рішення - без змін, розподіл судових витрат Верховим Судом не здійснюється. Вказане стосується й витрат на професійну правничу допомогу, оскільки вказане може бути передчасним.

Так, у відзиві на касаційну скаргу представник ТОВ «ФК «Амбрелла» зазначає,

що товариство понесло судові витрати на правничу допомогу в суді касаційної інстанції, розподіл яких просить здійснити. Проте, незважаючи на те, що до відзиву додано певні докази понесення відповідних витрат, у мотивувальній частині відзиву вказано про лише орієнтований розмір таких судових витрат, які очікує понести товариство.

Таким чином, Верховний Суд не здійснює розподіл цих витрат, так як неможливо визначитися, чи товариство зазначає розмір витрат на правничу допомогу, який просить уже стягнути з позивачки, чи лише про орієнтовний розмір цих витрат.

Із цих підстав Верховний Суд не надає оцінку й заяві ОСОБА_1 , в якій остання виклала заперечення щодо заявленого представником ТОВ «ФК «Амбрелла» розміру витрат на правничу допомогу в суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 396 400 401 402 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 14 лютого 2024 року

та постанову Рівненського апеляційного суду від 05 вересня 2024 року залишити

без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,

є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць