Історія справи

Постанова КГС ВП від 09.12.2025 року у справі №904/5799/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2025 року

м. Київ

cправа № 904/5799/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

за участю представників:

позивача - Скосарева І. Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 22.04.2025 (судді: Кощеєв І. М. - головуючий, Чус О. В., Дармін М. О.) у справі

за позовом Дніпровської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Грінвей",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, - Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ,

про усунення перешкод у користуванні майном,

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог і підстав позову

1.1. У жовтні 2023 року Дніпровська міська рада звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом (з урахуванням змін) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Грінвей" (далі - ТОВ "Фірма Грінвей") про усунення перешкод Дніпровській міській раді в користуванні земельною ділянкою комунальної власності територіальної громади м. Дніпра шляхом знесення самочинно збудованих складських приміщень, нежитлової будівлі, загальною площею 769,2 м2, а саме нежитлових будівель, які складаються з: літ. "А-1" - будівля складу, загальною площею 150,0 м2, літ. "а1" - ґанок, літ. "а2" -ґанок літ. "а3" - ґанок; літ. Б-1 - будівля складу, загальною площею 600,0 м2; літ. "В-1" - вбиральня, загальною площею 19,2 м2, літ. "в1" - ґанок ( РНОНМ 2721135712020 ), розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , за рахунок ТОВ "Фірма Грінвей"; та припинення володіння ТОВ "Фірма Грінвей" правом власності на вказане майно.

На обґрунтування позову позивач посилався на те, що нежитлові приміщення (будівлі складу, ґанки, вбиральня) збудовані за відсутності будь-яких дозвільних документів, земельна ділянка для її забудови не надавалась, а отже, спірні об`єкти є самочинно збудованими. З огляду на викладене, позивач вважав, що наявні підстави для задоволення цього позову, зважаючи, зокрема, на положення частини 4 статті 376 Цивільного кодексу України.

1.2. ТОВ "Фірма Грінвей" у відзиві на позов проти його задоволення заперечило, посилалося, зокрема, на те, що відповідач є добросовісним набувачем спірного майна, воно його отримало як внесок до статутного капіталу від ОСОБА_2 , який, у свою чергу, його набув від ОСОБА_1 ; вказане майно не є самочинно збудованим, оскільки дозвіл на початок виконання будівельних робіт та декларація про готовність об`єкта до експлуатації є чинними і ОСОБА_1 мав законні підстави для початку будівництва спірних об`єктів.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 21.05.2024 у задоволенні позову відмовлено.

Аргументуючи судове рішення, місцевий господарський суд виходив із того, що надані відповідачем докази на підтвердження правомірного та добросовісного набуття права власності на нерухоме майно є більш вірогідними, порівняно з доказами наданими позивачем. За висновками суду ТОВ "Фірма Грінвей" правомірно набуло право власності на спірні нежитлові будівлі, керуючись відомостями з Державного реєстру речових прав щодо реєстрації права власності на спірний об`єкт. У свою чергу, позивач не надав належних доказів на підтвердження доводів про відсутність декларації про готовність об`єкта до експлуатації та доказів на спростування відомостей з реєстру; відсутні будь-які підстави для покладення на відповідача негативних наслідків стверджуваної позивачем помилки органу публічної влади.

2.2. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 22.04.2025 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.05.2024 скасовано. Прийнято нове рішення, яким позов задоволено. Усунуто перешкоди Дніпровській міській раді в користуванні земельною ділянкою комунальної власності територіальної громади м. Дніпра шляхом знесення самочинно збудованих складських приміщень, нежитлової будівлі, загальною площею 769,2 м2, а саме нежитлових будівель, які складаються з: літ. "А-1" - будівля складу, загальною площею 150,0 м2, літ. "а1" - ґанок, літ. "а2" -ґанок літ. "а3" - ґанок; літ. Б-1 - будівля складу, загальною площею 600,0 м2; літ. "В-1" - вбиральня, загальною площею 19,2 м2, літ. "в1" - ґанок ( РНОНМ 2721135712020 ), розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , за рахунок ТОВ "Фірма Грінвей". Припинено володіння ТОВ "Фірма Грінвей" правом власності на вказане майно. Здійснено розподіл судових витрат.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що спірне нерухоме майно збудоване на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети у встановленому законом порядку та за відсутності належних дозволу та документів на таке будівництво. Отже, спірне нерухоме майно є самочинним будівництвом, державна реєстрація права власності на яке, фактично є обмеженням прав власника землі, на якій таке майно розташоване.

Суд зазначив, відповідач міг проявити обґрунтований сумнів щодо належності третій особі спірного майна на законних підставах, тому відповідача не можна вважати добросовісним набувачем, а право органу місцевого самоврядування повернути самовільно зайняту земельну ділянку гарантоване чинним законодавством України та не порушує критерію пропорційності втручання у мирне володіння майном.

Поза тим, суд не прийняв подані на стадії апеляційного провадження додаткові докази, оскільки частина з них є новими доказами у справі, оскільки не існували на дату винесення рішення суду першої інстанції, а інші подані без наведення поважних причин неможливості їх подання до суду першої інстанції.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись із постановою Східного апеляційного господарського суду від 22.04.2025 у цій справі, ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить її скасувати, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.05.2024 залишити в силі.

Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, скаржник вказує на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України - неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норми права, викладених у постановах Верховного Суду. Зокрема скаржник посилається на постанови Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22, від 09.10.2024 у справі № 504/581/22, від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, від 04.09.2024 у справі № 904/4080/22, від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16, від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, від 03.2022 у справі № 727/4058/20, від 08.08.2022 у справі № 521/6349/20, від 19.12.2022 у справах № 921/318/22 і № 359/3951/17, від 21.12.2022 у справах № 263/18985/20 і № 926/54/22, від 05.03.2025 у справі № 120/13166/21-а, від 17.07.2018 у справі № 820/3183/16, від 31.07.2018 у справі № 813/6426/14, від 07.09.2018 у справі № 813/6284/14, від 06.03.2019 у справі № 814/2645/15, від 15.05.2019 у справі № 813/6423/14, від 31.05.2021 у справі № 320/1889/17-ц, від 12.04.2021 у справі № 653/104/19, від 06.03.2019 у справі № 810/56980/15, від 30.01.2018 у справі № 804/6104/14, від 29.01.2020 у справі № 822/2149/18.

Скаржник не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо визнання будівництва самочинним, оскільки суд не встановив усіх необхідних юридичних передумов; суд проігнорував добросовісність ТОВ "Фірма Грінвей", яке набуло нерухомість, що була належним чином зареєстрована; немає доказів неправомірності дій держреєстратора або його помилки, які би могли вплинути на відповідача, а отже, відсутні підстави для задоволення вимог заявленого позову; відповідачем набуто право власності на вже зареєстровану нерухомість на законних підставах.

Водночас, за доводами скаржника, суд апеляційної інстанції безпідставно дійшов висновку про необхідність демонтажу об`єкта, не з`ясувавши чи можливо усунути виявлені порушення шляхом перебудови або приведення в належний стан; допустив порушення процесуальних норм, безпідставно відмовивши у прийнятті додаткових доказів, поданих ТОВ "Фірма Грінвей", а саме меморандуму про партнерство та співпрацю від 22.12.2023, витягу з реєстру речових прав на нерухоме майно від 11.03.2025 та державного акта на право постійного користування землею серії ДПД63 від 27.08.1998. Зазначені докази є істотними для правильного встановлення обставин цієї справи, оскільки вони підтверджують, що об`єкт нерухомості, який належить ТОВ "Фірма Грінвей", розташований на земельній ділянці, що перебуває у постійному користуванні ТОВ "Світлана". Мотивування апеляційного господарського суду про неможливість подання цих доказів до суду першої інстанції скаржник вважає формальним.

3.2. Від ОСОБА_1 надійшли додаткові пояснення у справі.

3.3. Від Дніпровської міської ради надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому рада просить відмовити у її задоволенні за необґрунтованістю та безпідставністю доводів, викладених у ній.

3.4. Від ОСОБА_1 надійшло клопотання про передачу цієї справи на розгляд палати Верховного Суду, яке залишається без задоволення Верховним Судом, адже в поданому клопотанні заявником не наведено вагомих та достатніх аргументів, а також мотивованого обґрунтування необхідності і причин такої передачі згідно зі статтею 302 Господарського процесуального кодексу України.

3.5. Дніпровська міська рада надала заперечення проти вказаного клопотання.

4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та заперечення на них, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування апеляційним господарським судом норм матеріального і процесуального права, колегія суддів зазначає таке.

4.2. Як свідчать матеріали справи та це установили суди попередніх інстанцій, згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна номер довідки 350891644 від 18.10.2023:

- 12.04.2023 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Деллаловим А. О. здійснено реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на будівлі та споруди торгівельного призначення за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі декларації про готовність об`єкта до експлуатації серія та номер ДП15212003358, виданий 21.06.2011, видавник - Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровської області;

- 18.05.2023 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Павелко І. В. здійснено реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на будівлі та споруди торгівельного призначення за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 18.05.2023 № 67655501;

- 03.08.2023 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Лозенко В. В. здійснено реєстрацію права власності за ТОВ "Фірма Грінвей" на будівлі та споруди торгівельного призначення за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі акта приймання-передачі від 03.08.2023 № 1304, № 1305, протоколу загальних зборів учасників від 03.08.2023 № 2/23, згоди власника від 03.08.2023 № 1299.

Дніпровська міська рада як власник земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , вважає, що зазначену земельну ділянку самовільно зайнято та самочинно збудовано на ній об`єкти нерухомості.

Зокрема, за доводами Дніпровської міської ради, за інформацією з листа Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровській області від 20.03.2023 № 117 (підписаним ОСОБА_3 ) ОСОБА_1 (за яким, на думку ради, первісне право приватної власності було зареєстровано протиправно) отримав в Інспекції державної архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровській області зареєстровані дозвіл на початок виконання будівельних робіт від 08.04.2010 № 31/02-10 та декларацію про готовність об`єкта до експлуатації за номером ДП 15212003358 від 21.06.2011 на об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 (будівництво будівель та споруд торгівельного призначення). Між тим, особа, яка підписала вказаний лист станом на дату його складання перебувала у трудових відносинах з іншою юридичною особою (займав посаду начальника відділу по роботі з дозвільними документами Управління), а вказана юридична особа була ліквідована. Крім того, вказана адреса об`єктам нерухомості на території міста не присвоювалась, про що свідчить лист Головного архітектурно-планувального управління департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради від 16.08.2023 № 3/15-340, а згідно з листом Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради від 11.08.2023 № 4/1-193 відповідно до даних Реєстру будівельної діяльності, який забезпечує створення, збирання, накопичення, обробку, захист, облік інформації про об`єкти будівництва та закінчені будівництвом об`єкти, у тому числі документів, що надають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, документів, що засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відсутні відомості про реєстрацію декларації про готовність об`єкта до експлуатації № ДП 15212003358.

Також позачи посилався на те, що за інформацією у листі Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради від 31.08.2023 № 4/11-520 станом на 28.08.2023 за результатами пошуку земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1, у підсистемі "Фіскальний кадастр" Муніципальної земельної інформаційної системи м. Дніпропетровська (МЗІС) не виявлено реєстраційних записів щодо цивільно-правових угод, укладених між міською радою та фізичними або юридичними особами.

Відповідно до акта обстеження земельної ділянки від 14.09.2023 № 14/09/23-Л на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1, розміщені будівлі та споруди торгівельного призначення. Опис: будівля кафе, загальною площею 150,0 м2, торгівельні приміщення, загальною площею 600 м2, вбиральня, загальною площею 19,2 м2. Доступ до земельної ділянки вільний, територія земельної ділянки по периметру огороджена парканом з металевих листів профнастилу та має площу 1,967 га, поверхня земельної ділянки вкрита утрамбованим ґрунтом та подекуди щебенем. На ділянці знаходиться одна триповерхова будівля з пінобетонних блоків площею 0,023 га, дві одноповерхові будівлі площею 0,012 га та 0,019 га та металоконструкції. Уздовж над ділянкою, візуально посередині, пролягають високовольтні лінії електропередачі. Будівель та споруд, інформація, про які міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, не виявлено.

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна зареєстровано об`єкт нерухомого майна № 272113572020, відповідно до якого за ТОВ "Фірма Грінвей" зареєстровано право власності на будівлі та споруди, опис: А-будівля кафе, загальною площею 150,0 м2, а1 - ганок, а2 -ганок, а3 - ганок, Б - торгівельні приміщення, загальною площею 600 м2, В-вбиральня, загальною площею 19,2 м2, в1-ганок (РНОНМ 2721135712020), розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

4.3. Предметом позову у цій справі є вимоги Дніпровської міської ради, заявлені до ТОВ "Фірма Грінвей", про усунення перешкод позивачеві в користуванні земельною ділянкою комунальної власності територіальної громади м. Дніпра шляхом знесення самочинно збудованих складських приміщень, нежитлової будівлі, загальною площею 769,2 м2, а саме нежитлових будівель, які складаються з: літ. "А-1" - будівля складу, загальною площею 150,0 м2, літ. "а1" - ґанок, літ. "а2" -ґанок літ. "а3" - ґанок; літ. Б-1 - будівля складу, загальною площею 600,0 м2; літ. "В-1" - вбиральня, загальною площею 19,2 м2, літ. "в1" - ґанок ( РНОНМ 2721135712020 ), розташовані за адресою: АДРЕСА_1, за рахунок ТОВ "Фірма Грінвей"; та припинення володіння ТОВ "Фірма Грінвей" правом власності на вказане майно.

4.4. Місцевий господарський суд у задоволенні позову відмовив.

4.5. У свою чергу, переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції скасував рішення господарського суду першої інстанції, прийняв нове рішення, яким позов задовольнив.

4.6. Як свідчить зміст касаційної скарги, скаржник оскаржив постанову суду апеляційної інстанції у справі, просив її скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

4.7. Верховний Суд, переглянувши оскаржену постанову у межах доводів і вимог касаційної скарги, не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про наявність підстав для задоволення вимог заявленого позову та при цьому виходить із такого.

4.8. Відповідно до частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини 1, 2 статті 319 Цивільного кодексу України).

Згідно із частиною першою статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Непорушність права власності є конституційним принципом, закріпленим у статті 41 Конституції України, а також в положеннях статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція).

Згідно зі статтею 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Разом із тим, за змістом статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проєкту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. У силу спеціального застереження, наведеного в частині 2 цієї статті, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Висновки щодо способу захисту прав власника земельної ділянки у разі зведення на ній самочинного будівництва шляхом задоволення вимоги про знесення самочинно побудованого нерухомого майна є усталеними в судовій практиці Верховного Суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22, від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, Верховного Суду від 06.11.2019 у справі № 910/14328/17, від 01.07.2020 у справі № 755/3782/17, від 02.06.2021 у справі № 910/14524/19, від 10.01.2024 у справі № 916/619/22).

Ураховуючи положення частин 3- 5 статті 376 Цивільного кодексу України, коли власник земельної ділянки не надавав згоди на будівництво на його земельній ділянці об`єкта нерухомого майна, він має право вимагати усунення будь-яких порушень його прав як власника земельної ділянки (частина 2 статті 152 Земельного кодексу України).

Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюється судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. Близькі за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 806/5244/15, постановах Верховного Суду від 10.01.2024 у справі № 489/742/20, від 21.02.2024 у справі № 918/1130/22.

Частинами 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з положеннями статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює потребу співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Отже, з введенням у дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Верховний Суд також неодноразово наголошував, що алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим і залежить насамперед від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Предмет доказування формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 910/4994/18, постанови Верховного Суду від 10.07.2024 у справі № 914/1574/23, від 02.07.2024 у справі № 910/12295/23, від 14.05.2024 у справі № 910/4437/23).

4.9. Місцевий господарський суд, дослідивши обставини справи та наявні у ній докази, з урахуванням стандартів доказування, визначених положеннями процесуального законодавства, установив, що відповідач набув право власності на нежитлові будівлі за адресою: АДРЕСА_1 на підставі акта приймання-передачі від 03.08.2023 № 1304, 1305, протоколу загальних зборів учасників від 03.08.2023 № 2/23, згоди власника від 03.08.2023 № 1299, про що 03.08.2023 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Лозенко В. В. внесено відповідний запис.

Так, на підставі акта приймання-передачі від 03.08.2023 ОСОБА_2 передав ТОВ "Фірма Грінвей" об`єкт нерухомого майна - будівлі та споруди торгівельного призначення, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 18.05.2023 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Павленко І. В., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2721135712020, номер запису права власності 50318148.

На час передачі нерухомого майна ТОВ "Фірма Грінвей" за ОСОБА_2 право власності на спірний об`єкт було зареєстроване 18.05.2023 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Павленко І. В., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2721135712020, номер запису права власності 50318148.

Відповідно до договору про задоволення вимог іпотекодержателя ОСОБА_4 набув право власності на спірний об`єкт нерухомості в рахунок виконання іпотекодавцем ( ОСОБА_1 ) зобов`язань за договором позики від 15.05.2023.

На час передачі нерухомого майна ОСОБА_2 право власності на спірний об`єкт було зареєстроване за ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі декларації про готовність об`єкта до експлуатації № ДП15212003358, виданої 21.06.2011 Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області. Право власності зареєстровано 12.04.2023 в Державному реєстрі речових прав державним реєстратором приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Деллаловим А. О., що підтверджується витягом із Державного реєстру речових прав від 15.04.2023 № 329270287, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2721135712020.

4.10. Господарський суд першої інстанції установив, що, відповідач, набуваючи право власності на спірний об`єкт нерухомості, добросовісно покладався на відомості з держреєстру речових прав щодо реєстрації права власності на такий об`єкт, що слугувало підставою для формування у відповідача впевненості у законності отримання права власності на нерухомість.

Разом із тим, як зазначив суд, первісне право власності на спірні об`єкти було зареєстровано уповноваженою особою - державним реєстратором саме на підставі декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 21.06.2011, тобто цей документ існував і надавався для оцінки державному реєстратору, який на підставі такого документа вчинив відповідну реєстраційну дію; на момент реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації уповноваженою особою було здійснено перевірку поданих на реєстрацію документів. Водночас, як з`ясував суд, розділ 11-1 декларації про готовність об`єкта до експлуатації містить відомості щодо документа, який посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою.

Звідси місцевий господарський суд констатував правомірність і добросовісність набуття відповідачем права власності на спірне нерухоме майно та відсутність підстав для покладення на відповідача негативних наслідків стверджуваної позивачем помилки органу публічної влади.

4.11. У свою чергу, суд апеляційної інстанції в оцінці обставин добросовісності/недобросовісності останнього набувача спірного майна, про знесення якого заявлено позов у цій справі, дійшов протилежного висновку про відсутність підстав вважати відповідача добросовісним набувачем, пославшись, зокрема на те, що поведінка третьої особи щодо будівництва об`єкта нерухомості за відсутності земельної ділянки не була добросовісною; відповідач мав достатньо підстав аби проявити обґрунтований сумнів щодо належності третій особі спірного майна на законних підставах.

4.12. Проте, колегія суддів суду касаційної інстанції звертає увагу на те, що добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (пункт 46.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18, пункт 7.15 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17).

Водночас добросовісний набувач не повинен перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна, а може діяти, покладаючись на такі відомості, за відсутності обставин, які з точки зору розумного спостерігача можуть викликати сумнів у достовірності цих відомостей. Добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном (пункти 6.50, 6.53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19).

Добросовісність та недобросовісність характеризують насамперед ступінь обізнаності набувача про правомірність набуття майна в особи, яка немає права на його відчуження. Водночас такі категорії, як "добросовісність", яка належить до фундаментальних засад цивільного права (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України), а також недобросовісність не можуть тлумачитися або застосовуватися формально, ґрунтуватися на припущеннях. Добросовісність набувача презумується, тобто набувач буде вважатися добросовісним доки не буде доведено протилежне. Добросовісність дій набувача визначається судом у кожному конкретному випадку. (постанова Верховного Суду від 18.09.2025 у справі № 922/82/20).

Наведене помилково не було враховано судом апеляційної інстанції, який свої висновки ґрунтував на припущеннях.

Як уже зазначалося, встановлені місцевим господарським фактичні обставини справи, які не спростовані судом апеляційної інстанції, свідчать, що відомості про речові права на спірне майно перевірялися державними реєстраторами при набутті прав на таке майно спочатку ОСОБА_1 , у подальшому ОСОБА_2 , а потім ТОВ "Фірма Грінвей" (останнім набувачем); водночас зауважень і перешкод під час такого набуття установлено не було.

В цій частині доводи касаційної скарги знайшли підтвердження.

4.13. Разом із тим, відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції застосовується з огляду на такі принципи: 1) у першому реченні першого абзацу закладається принцип мирного володіння майном, який має загальний характер; 2) принцип, викладений у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплений у другому абзаці принцип визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited проти України" від 23.01.2014).

Критеріями пропорційності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право власності повинне мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач - внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20.10.2011, "Кривенький проти України" від 16.02.2017).

Позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний, inter alia, "інтерес суспільства" та "умови, передбачені законом". Більше того, будь-яке втручання у право власності обов`язково повинно відповідати принципу пропорційності. "Справедливий баланс" має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе "індивідуальний і надмірний тягар" (рішення у справі "Трегубенко проти України" від 02.11.2004);

Наслідки виправлення "помилки", не повинні непропорційно порушувати нове право, яке було набуте особою, яка сумлінно покликалася на законність дій державного органу (рішення ЄСПЛ від 24.10.2024 "Дроздик та Мікула проти України" та від 12.12.2024 "ТОВ "Одеська бутербродна компанія" проти України").

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І, навпаки, встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

У справі "ТОВ "Одеська бутербродна компанія" проти України", яка розглядалася ЄСПЛ (рішення ЄСПЛ від 12.12.2024) йшлося про визнання недійсним права власності ТОВ "Одеська бутербродна компанія" на кафе, яке було збудоване без належних дозвільних документів. Підприємство-заявник скаржилося за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, що позбавлення майна, якого воно зазнало, було незаконним і непропорційним. У цьому рішенні ЄСПЛ зазначив, серед іншого, що кафе тричі змінювало власників, але жодного разу органи державної влади під час реєстрації права власності не виявили жодних порушень щодо статусу майна чи не запобігли вчиненню правочинів щодо нього, хоча їм мало бути відомо, що це майно було самочинною забудовою (див. рішення ЄСПЛ у справі "Зела проти Албанії" (Zela v. Albania), пункт 92). ЄСПЛ вказав, що таке є ознакою тривалого терпимого ставлення органів державної влади до існуючої ситуації або щонайменше небажання остаточно розв`язати її. За наслідками розгляду справи ЄСПЛ констатував порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції (захист власності); зважив, що кафе є майном, навіть, не зважаючи на його статус без дозволу, адже товариство придбало його добросовісно, тож втручання в право власності Судом визнано непропорційним.

4.14. Місцевий господарський суд під час вирішення спору у цій справі установив, що з матеріалів справи не вбачається, що втручання держави у право на мирне володіння відповідачем належним йому майном у наведеному випадку має легітимну мету та здійснюється з метою захисту суспільного, публічного чи загального інтересу, а також є пропорційним між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами відповідача, який втрачає належне йому майно без будь-якої компенсації.

З огляду на викладене, а також за встановлених обставин законності та добросовісності набуття у власність відповідачем спірного нерухомого майна та не спростування цього позивачем, місцевий господарський суд констатував, що задоволення позову у цій справі призведе до порушення європейських стандартів "правомірності втручання у право власності", що є недопустимим.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. За змістом статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Постанова суду апеляційної інстанції наведеним вимогам не відповідає.

5.2. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

5.3. Зважаючи на викладене та наведені положення законодавства, беручи до уваги те, що за результатами касаційного розгляду Верховним Судом цієї справи доводи касаційної скарги знайшли своє підтвердження, касаційна скарга підлягає задоволенню, постанова Центрального апеляційного господарського суду від 22.04.2025 має бути скасована, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.05.2024 у цій справі - залишене в силі.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України ОСОБА_1 за рахунок Дніпровської міської ради підлягає відшкодуванню судовий збір, сплачений скаржником за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 129 300 301 308 312 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 22.04.2025 у справі № 904/5799/23 скасувати, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.05.2024 у цій справі залишити в силі.

Стягнути з Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_1 10 736,00 грн судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги.

Видачу наказу доручити Господарському суду Дніпропетровської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак