Історія справи

Постанова КГС ВП від 05.03.2025 року у справі №902/546/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2025 року

м. Київ

cправа № 902/546/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. (головуючого), Берднік І.С., Міщенка І.С.

секретаря судового засідання - Дерлі І.І.

за участю представників сторін:

Офісу ГП - Шапка І.М.

позивача - Хомеренчук Ю.О.

відповідача 1 - не з`явився

відповідача 2 - не з`явився

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплик Агро"

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.12.2024 (у складі колегії суддів: Філіпова Т.Л. (головуючий), Маціщук А.В., Василишин А.Р.)

та рішення Господарського суду Вінницької області від 03.10.2024 (суддя Яремчук Ю.О.)

за позовом першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Вінницької обласної військової державної адміністрації

до: 1. Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області,

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплик Агро"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Управління містобудування та архітектури Вінницької обласної військової адміністрації

про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, визнання недійсним договору, скасування реєстраційних дій, повернення земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст та підстави позовних вимог

1.1. Перший заступник керівника Вінницької обласної прокуратури (надалі - Прокурор) в інтересах держави в особі Вінницької обласної військової державної адміністрації (надалі - Адміністрація, Позивач) звернувся до Господарського суду Вінницької області з позовом до Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області (надалі - Рада, Відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплик Агро" (надалі - ТОВ "Теплик Агро", Відповідач 2, Скаржник) про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні Позивачем земельною ділянкою історико-культурного призначення за кадастровим номером 0523783000:01:000:0321 шляхом:

- визнання недійсним договору на обробіток, збереження та оренду земельної ділянки історико-культурного з кадастровим номером 0523783000:01:000:0321, укладеного між Радою (Комарівською сільською радою, правонаступником якої є Рада) та ТОВ "Теплик-Агро" від 18.12.2013 (надалі - Договір);

- скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права оренди земельної ділянки ТОВ "Теплик-Агро";

- скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0523783000:01:000:0321 Ради;

- зобов`язання Ради та ТОВ "Теплик-Агро" повернути земельну ділянку історико-культурного призначення з кадастровим номером 0523783000:01:000:0321 державі в особі Адміністрації.

1.2. Позов обґрунтовано тим, що оформлення права комунальної власності на земельну ділянку історико-культурного призначення з кадастровим номером 0523783000:01:000:0321 за Радою та надання її в оренду ТОВ "Теплик-Агро" суперечить вимогам законодавства у сфері охорони культурної спадщини, зокрема положенням Закону України "Про охорону культурної спадщини" та Земельного кодексу України.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Вінницької області від 03.10.2024, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.12.2024, позов задоволено.

2.2. Суди, задовольняючи позовні вимоги, виходили з того, що на спірній земельній ділянці знаходиться пам`ятка археології місцевого значення, у зв`язку з чим вона належить до категорії земель історико-культурного призначення. Враховуючи законодавчу заборону на відчуження таких земель з державної у комунальну або приватну власність, суди дійшли висновку, що оспорюваний договір укладено з порушенням вимог Закону України "Про охорону культурної спадщини" та Земельного кодексу України, що свідчить про його недійсність, а також про неправомірність реєстрації права власності на спірну ділянку за Радою. Оцінюючи ефективність способу захисту, суди встановили, що скасування державної реєстрації земельної ділянки сприяє усуненню юридичної невизначеності щодо її правового режиму, власника та цільового призначення. Одночасно суди залишили без задоволення заяву ТОВ "Теплик Агро" про застосування наслідків спливу строку на звернення з позовною заявою про визнання недійсним оспорюваного договору, вказавши, що земельна ділянка належить до державної власності та вибула з державної власності поза волею власника.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

3.1. У касаційній скарзі ТОВ "Теплик Агро" просить скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.12.2024 та рішення Господарського суду Вінницької області від 03.10.2024, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

3.2. Ухвалою Суду від 12.02.2025 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Теплик Агро" на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.12.2024 та рішення Господарського суду Вінницької області від 03.10.2024 у справі № 902/546/24 на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.3. При зверненні з касаційною скаргою Скаржник посилається на:

- неправильне застосування судами статей 15 16 387 391 Цивільного кодексу України, без врахування висновків, щодо застосування даних норм, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16- ц, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 13.07.2022 у справі № 199/8324/19, від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц, від 30.05.2018 у справі № 368/1158/16-ц, від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц;

- неправильне застосування судами положень статей 256 257 261 Цивільного кодексу України без урахування правових висновків щодо застосування даних норм, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, від 26.10.2016 у справі № 6-2070цс;

- порушення судами вимог процесуального законодавства з огляду на:

1) неповне дослідження матеріалів справи та прийняття рішення на підставі неналежних доказів;

2) необґрунтованої відмови, за відсутності належного мотивування, у задоволенні клопотання ТОВ "Теплик Агро" про залишення позовної заяви без руху та повернення позовної заяви;

3) неврахування судами відсутності належного застосування позивачем статті 162 Господарського процесуального кодексу України.

3.4. 26.02.2025 Прокурором надано відзив на касаційну скаргу, в якому він вказує про необґрунтованість касаційної скарги ТОВ "Теплик Агро" та просить залишити без змін оскаржувані рішення.

3.5. 28.02.2025 Вінницькою обласною військовою державною адміністрацією надано відзив на касаційну скаргу, в якому вона вказує про необґрунтованість касаційної скарги ТОВ "Теплик Агро" та просить залишити без змін оскаржувані рішення.

4. Обставини, встановлені судами попередніх інстанцій

4.1. На виконання постанови Ради Міністрів Української РСР від 20.02.1967 № 125 "Про стан і заходи по дальшому поліпшенню охорони та збереження пам`ятників архітектури, мистецтва, археології та історії в Українській РСР" рішенням виконкому Вінницької обласної ради депутатів трудящих від 10.06.1971 № 313 затверджено список пам`ятників археології, історії та мистецтва місцевого значення.

Згідно з додатком до вищевказаного рішення на території с. Розкошівка розташована пам`ятка археології - поселення трипільської культури ІV-ІІІ т.т. до н.е. (порядковий номер списку 803).

4.2. Пам`ятку археології паспортизовано 30.06.1977. Відповідно до паспорту пам`ятки поселення датоване початком пізнього етапу Трипілля, перша половина III тис. до н. е. Пам`ятка розташована на полях колгоспу ім. Котовського, 200 м на північ від села Розкошівка, Теплицького району, Вінницької області. На поселенні знаходяться потужні залишки глиняної обмазки і червоної кераміки з монохромним розписом. Поселення може бути джерелом для вивчення епохи енеоліту на території Південного Побужжя.

До паспорту пам`ятки складено схематичний план трипільського поселення в с. Розкошівка Комарівської сільської ради Теплицького району Вінницької області, відповідно до якого здійснено прив`язку місця розташування поселення, а також облікову картку пам`ятки археології, яка датована 30.06.1977, у якій зазначено інформацію про місце розташування та площу - 800x300 м.

4.3. Інститутом землеустрою Української академії аграрних наук (Вінницький філіал) у 2003 році розроблено технічну документацію по передачі земельних часток (паїв) в натурі з виготовленням державних актів на право власності на землю громадянам ТОВ "Янів" Комарівської сільської ради Теплицького району Вінницької області.

4.4. Відповідно до висновку Управління культури Вінницької обласної державної адміністрації від 18.10.2002 №1175/03-06, який міститься у вищезазначеній технічній документації, на території сільської ради, станом на 01.09.2001, відомо про одну пам`ятку археології - поселення трипільської культури ІV-ІІІ тис. до н. е., яке знаходиться на північній околиці села Розкошівка.

Також до матеріалів технічної документації долучено схему організації території земельних часток (паїв) ТОВ "Янів" Комарівської сільської ради Теплицького району Вінницької області, на якій позначено одну земельну ділянку історико-культурного призначення площею 24,83 га.

4.5. Між відділом культури Теплицької районної державної адміністрації та Комарівською сільською радою 01.04.2004 укладено охоронний договір на пам`ятку культурної спадщини - поселення трипільської культури ІV-ІІІ тис. до нашої ери. Умовою охоронного договору є використання пам`ятки - поселення трипільської культури виключно під екскурсійно туристичні цілі (пункт 5 договору). Термін дії договору з 2004 по 2014 рік.

4.6. Згідно з експлікації земельних угідь, наявної у технічній документації по передачі земельних часток (паїв) з виготовленням державних актів на право власності на землю власникам сертифікатів на території Комарівської сільської ради Теплицького району Вінницької області, розробленої ДП "Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" у 2004 році на території Комарівської сільської ради обліковуються землі історико-культурного призначення площею 24,83 га.

4.7. Розпорядженням Теплицької районної державної адміністрації Вінницької області від 02.08.2013 № 218 надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності на території Теплицького району.

4.8. На виконання наказу Головного управління Держземагентства у Вінницькій області від 12.08.2013 № 67 "Про проведення робіт по інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності" ДП "Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності (за межами населених пунктів) на території Комарівської сільської ради Теплицького району Вінницької області.

4.9. Відповідно до технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності (за межами населених пунктів) на території Комарівської сільської ради Теплицького району Вінницької області, розробленої Державним підприємством "Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" у 2013 році, розміщена земельна ділянка історико-культурного призначення площею 24,83 га.

4.10. Згідно з витягом з Державного земельного кадастру земельна ділянка з кадастровим номером 0523783000:01:000:0321 га належить до категорії земель історико-культурного призначення. Дата державної реєстрації земельної ділянки 04.11.2013.

4.11. Про належність вищезазначеної земельної ділянки до земель історико- культурного призначення також свідчать дані поземельної книги (записи від 04.11.2013 № 001 та від 11.12.2019 № 003).

4.12. Обставини знаходження на земельній ділянці з кадастровим номером 0523783000:01:000:0321 вищезазначеної пам`ятки археології - поселення трипільської культури були встановлені Господарським судом Вінницької області під час розгляду справи № 902/17/16 за позовом Бершадської окружної прокуратури в інтересах Вінницької обласної державної адміністрації до ТОВ "Теплик-Агро" про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки історико-культурного призначення з кадастровим номером 0523783000:01:000:0321.

4.13. 18.12.2013 між Комарівською сільською радою та ТОВ "Теплик-Агро" укладено договір на обробіток, збереження та оренду вищезазначеної земельної ділянки, згідно з умовами якого 24,83 га землі історико-культурного призначення державної власності передано товариству на 10 років для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з орендною платою у 812,00 грн за 1 га в рік.

4.14. У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право оренди зареєстровано 04.07.2023, номер запису 50866165.

4.15. За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 04.07.2023 за Радою зареєстровано право комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0523783000:01:000:0321 площею 24,7 га.

4.16. 01.12.2023 Рада прийняла рішення № 1290 про укладення з ТОВ "Теплик-Агро" договору оренди землі на новий строк шляхом укладення додаткової угоди про внесення змін до договору про обробіток, збереження та оренду земельної ділянки, укладеного 18.12.2013 між Комарівською сільською радою та ТОВ "Теплик-Агро".

4.17. 01.12.2023 між Радою та ТОВ "Теплик-Агро" укладено додаткову угоду про внесення змін до договору про обробіток та оренду земельної ділянки від 18.12.2013. За умовами додаткової угоди термін дії договору продовжено на 7 років та змінено розмір орендної плати за землю.

4.18. Згідно з інформацією Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 03.01.2024 за ТОВ "Теплик-Агро" зареєстровано право оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 0523783000:01:000:0321 площею 24,773 га.

4.19. За доводами Прокурора, оформлення права комунальної власності на земельну ділянку історико-культурного призначення з кадастровим номером 0523783000:01:000:0321 за Радою та надання її в оренду ТОВ "Теплик-Агро" суперечить вимогам законодавства у сфері охорони культурної спадщини, що і стало підставою позову.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга ТОВ "Теплик-Агро" не підлягає задоволенню з таких підстав.

5.2. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.3. Предметом спору є правомірність набуття у власність Радою спірної земельної ділянки та передання її в оренду ТОВ "Теплик-Агро" з підстав того, що на спірній земельній ділянці знаходиться пам`ятка археології місцевого значення, у зв`язку з чим вона належить до категорії земель історико-культурного призначення, яка може перебувати виключно у державній власності.

5.4. З огляду на встановлені обставини справи, суди першої та апеляційної інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, виходили з доведеності факту розташування на спірній земельній ділянці пам`ятки археології місцевого значення, що свідчить про її належність до категорії земель історико-культурного призначення, на які поширюється встановлена законодавством заборона щодо їх відчуження з державної у комунальну або приватну власність. За таких обставин судами зроблено висновок про наявність підстав для усунення перешкод у користуванні майном власником (державою) відповідно до положень статті 391 Цивільного кодексу України.

Скаржник, заперечуючи правомірність такої правової позиції, вказує на відсутність підстав для застосування зазначеного способу захисту, обґрунтовуючи свою позицію: 1) неповнотою дослідження матеріалів справи та ухваленням рішення на підставі неналежних доказів щодо підтвердження факту розташування саме на спірній земельній ділянці пам`ятки археології місцевого значення; 2) відсутністю підстав для застосування саме негаторного позову замість віндикаційного, зважаючи на те, що право власності на спірну земельну ділянку з 2023 року зареєстровано за Радою, а тому подання Прокурором позову в інтересах Адміністрації не може розглядатися як позов власника про усунення перешкод у користуванні майном.

5.5. Стосовно наведеного слід зазначити таке.

Щодо правової природи та кваліфікації земель історико-культурного призначення, на яких знаходяться пам`ятки археології місцевого значення.

5.6. Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону, а у статті 13 Конституції України серед іншого визначено, що земля та водні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу, від імені якого відповідні права здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування у визначених межах.

5.7. Приписами частини першої статті 317 Цивільного кодексу України унормовано, що лише власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

5.8. За змістом частини першої статті 53 Земельного кодексу України до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам`ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби.

5.9. У статті 54 Земельного кодексу України визначено, що землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Навколо історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, об`єктів культурної всесвітньої спадщини, музеїв просто неба, меморіальних музеїв-садиб, які надані та використовуються для потреб охорони культурної спадщини, пам`яток культурної спадщини, їх комплексів (ансамблів) встановлюються зони охорони пам`яток із забороною діяльності, що шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання таких земель. Порядок використання земель історико-культурного призначення визначається законом.

5.10. Відповідно до статті 1 Закону України "Про охорону культурної спадщини" об`єкт культурної спадщини - це визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти (об`єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність.

Одночасно даною нормою визначено, що пам`ятка культурної спадщини (надалі - пам`ятка) - об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, або об`єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

5.11. Згідно з частиною другою статті 2 Закону України "Про охорону культурної спадщини" археологічний об`єкт культурної спадщини - рештки життєдіяльності людини (нерухомі об`єкти культурної спадщини: городища, кургани, залишки стародавніх поселень, стоянок, укріплень, військових таборів, виробництв, іригаційних споруд, шляхів, могильники, культові місця та споруди, їх залишки чи руїни, мегаліти, печери, наскельні зображення, ділянки історичного культурного шару, поля давніх битв, а також пов`язані з ними рухомі предмети), що містяться під земною поверхнею та під водою і є невідтворним джерелом інформації про зародження і розвиток цивілізації.

5.12. Пунктом 3 розділу X "Прикінцеві положення" Закону України "Про охорону культурної спадщини" визначено, що об`єкти, включені до списків (переліків) пам`яток історії та культури відповідно до Закону Української PCP "Про охорону і використання пам`яток історії та культури", визнаються пам`ятками відповідно до цього Закону.

5.13. Статтею 6 Закону УРСР "Про охорону і використання пам`яток історії та культури" (у редакцій чинній на час прийняття рішення виконкому облради № 66 від 23.03.1992) до пам`яток історії та культури належать пам`ятки археології - городища, кургани, залишки стародавніх поселень укріплень, виробництв, каналів, шляхів, стародавні місця поховань, кам`яні скульптури, наскельні зображення, старовинні предмети, ділянки історичного культурного шару стародавніх населених пунктів.

5.14. Частиною другою статті 8 Закону УРСР "Про охорону і використання пам`яток історії та культури" передбачено, що виконавчі комітети обласних Рад народних депутатів затверджують переліки пам`яток історії та культури місцевого значення, встановлюють зони їх охорони, а також вирішують інші питання в галузі охорони і використання пам`яток історії та культури, віднесені до їх відання законодавством Союзу PCP і Української PCP.

5.15. Виходячи з приписів статті 54-1 Земельного кодексу України з метою охорони культурної спадщини на використання земель у межах території пам`ятки культурної спадщини встановлюються обмеження відповідно до Закону України "Про охорону культурної спадщини".

Обмеження у використанні земель у межах території пам`ятки культурної спадщини, зон охорони, поширюються на усі розташовані в межах цих територій та об`єктів землі незалежно від їх цільового призначення. Межі території, на яку поширюються такі обмеження, визначаються відповідно до Закону України "Про охорону культурної спадщини" і зазначаються в документації із землеустрою, містобудівній документації, науково-проектній документації у сфері охорони культурної спадщини. Відомості про зазначені обмеження у використанні земель вносяться до Державного земельного кадастру.

Режим використання земель у межах території пам`ятки культурної спадщини, визначається науково-проектною документацією у сфері охорони культурної спадщини, а до затвердження такої документації - Законом України "Про охорону культурної спадщини".

5.16. Нерухомий об`єкт культурної спадщини - об`єкт культурної спадщини, який не може бути перенесений на інше місце без втрати його цінності з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду та збереження своєї автентичності (абзац 4 статті 1 Закону України "Про охорону культурної спадщини").

5.17. Відповідно до статті 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини" пам`ятка, крім пам`ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності. Суб`єкти права власності на пам`ятку визначаються згідно із законом. Усі пам`ятки археології, в тому числі ті, що знаходяться під водою, включаючи пов`язані з ними рухомі предмети, є державною власністю.

5.18. Частиною шостою статті 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини" визначено, що землі, на яких розташовані пам`ятки археології, перебувають у державній власності або вилучаються (викуповуються) у державну власність в установленому законом порядку, за винятком земельних ділянок, на яких розташовуються пам`ятки археології - поля давніх битв.

5.19. Зазначені правові норми спрямовані на забезпечення належної охорони пам`яток археології, оскільки пам`ятки археології як нерухомі об`єкти культурної спадщини не можуть бути перенесені на інше місце без втрати їх цінності.

5.20. Пам`ятки археології зазвичай знаходяться безпосередньо у глибині земної поверхні, в зв`язку з чим нерозривно пов`язані з земельними ділянками, на яких вони розташовані. Правовий режим земельної ділянки, на якій розташована пам`ятка археології, не має відрізнятися від правового режиму самої пам`ятки, яка згідно із Законом України "Про охорону культурної спадщини" не може перебувати в приватній чи комунальній власності.

5.21. Статтею 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини" гарантовано право державної власності на пам`ятки археології. Відчуження з державної власності земельної ділянки, на якій розташовані пам`ятки археології, фактично унеможливлює здійснення державою права користування та розпорядження цими пам`ятками археології, у зв`язку з невіддільністю пам`ятки археології від земельної ділянки, на якій вона розташована.

Така позиція випливає з правових висновків, які послідовно викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21, у постанові Верховного Суду від 17.04.2024 у справі № 922/1412/22, ухвалених у подібних правовідносинах.

5.22. Згідно з пунктом 1 статті 18 Закону України "Про охорону культурної спадщини" об`єкти культурної спадщини, що є пам`ятками (за винятком пам`яток, відчуження або передача яких обмежується законодавчими актами України) можуть бути відчужені, а також передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій юридичній або фізичній особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини.

5.23. За приписами статті 34 Закону України "Про охорону культурної спадщини" землі, на яких розташовані пам`ятки, історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, належать до земель історико-культурного призначення.

5.24. Відповідно до частини першої статті 31 Закону України "Про охорону культурної спадщини" топографічно визначені території чи водні об`єкти, в яких містяться об`єкти культурної спадщини або можлива їх наявність, за поданням відповідного органу охорони культурної спадщини можуть оголошуватися рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини охоронюваними археологічними територіями на обмежений або необмежений строк у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

5.25. Отже, залишки стародавніх поселень є нерухомими археологічними об`єктами культурної спадщини, а тому не можуть бути перенесеними на інше місце без втрати своєї цінності.

Зазначена правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21.

5.26. Зважаючи на це, земельна ділянка, на якій розташована пам`ятка археології - поселення трипільської культури ІV-ІІІ т.т. до н.е., відноситься до земель історико-культурного призначення, яка може перебувати виключно у державній власності.

Щодо обґрунтування факту розташування пам`ятки археології на спірній земельній ділянці.

5.27. Досліджуючи територіальне місцезнаходження такої пам`ятки археології, суди попередніх інстанцій встановили, що її розташування на земельній ділянці з кадастровим номером 052378000:01:000:0321 підтверджується:

- рішенням виконкому Вінницької обласної Ради депутатів трудящих від 10.06.1971 №313 "Про затвердження списку пам`ятників археології, історії та мистецтва місцевого значення". Згідно з додатком до вищевказаного рішення на території с. Розкошівка розташована пам`ятка археології - поселення трипільської культури IV-II т. т. до н. е. (порядковий номер у списку 803);

- Паспортом пам`ятки археології від 30.06.1977;

- Технічною документацією по передачі земельних часток (паїв) в натурі з виготовленням державних актів на право власності на землю громадянам ТОВ "Янів" Комарівської сільської ради Теплицького району Вінницької області, розробленою Інститутом землеустрою Української академії аграрних наук (Вінницьким філіалом) у 2003 році. Відповідно до висновку Управління культури Вінницької обласної державної адміністрації від 18.10.2002 № 1175/03-06, який міститься у вказаній технічній документації, на території Комарівської сільської ради станом на 01.09.2001 відомо про одну пам`ятку археології - поселення трипільської культури IV-III. Також у технічній документації наявна схема організації території земельних часток (паїв) ТОВ "Янів" Комарівської сільської ради Теплицького району Вінницької області, на якій позначено одну земельну ділянку історико-культурного призначення площею 24,83 га;

- Охоронним договором на пам`ятку культурної спадщини - поселення трипільської культури IV-III тис. до нашої ери, укладеним 01.04.2004 між відділом культури Теплицької районної державної адміністрації та Комарівською сільською радою;

- Технічною документацією із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності (за межами населених пунктів) на території Комарівської сільської ради Теплицького району Вінницької області, розробленою Державним підприємством "Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" у 2013 році. На підставі розробленої технічної документації було сформовано земельну ділянку історико-культурного призначення з кадастровим номером 052378000:01:000:0321 площею 24,7730 га;

- Охоронним договором на пам`ятку культурної спадщини від 19.09.2014 № 13/14, укладеним між Управлінням культури і туризму Вінницької обласної державної адміністрації та ТОВ "Теплик-Агро". Відповідно до умов договору ТОВ "Теплик-Агро" взяло на себе зобов`язання щодо охорони пам`ятки археології місцевого значення - поселення трипільської культури IV-II т. до н.е., що знаходиться у с. Комарівка (станція Розкошівка) Теплицького району Вінницької області;

- Інформацією з Державного земельного кадастру, де зазначено категорію земельної ділянки з кадастровим номером 052378000:01:000:0321 - землі історико-культурного призначення (витяг, поземельна книга);

- Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно стосовно земельної ділянки з кадастровим номером 052378000:01:000:0321, де зазначено цільове призначення - землі історико-культурного призначення;

- Договором на обробіток, збереження та оренду земельної ділянки від 18.12.2013, укладеним між Комарівською сільською радою та ТОВ "Теплик-Агро", відповідно до якого товариство прийняло в управління земельну ділянку з кадастровим номером 052378000:01:000:0321, що потребує утримання (догляду) згідно схеми розміщення земельної ділянки історико-культурного призначення;

- рішенням судів у справі № 902/17/16 за позовом керівника Бершадської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Вінницької обласної державної адміністрації до ТОВ "Теплик Агро" про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки історико-культурного призначення з кадастровим номером 0523783000:01:000:0321 та стягнення 101, 4 тис. грн.

5.28. Вказуючи про неналежне дослідження судами попередніх інстанцій місцезнаходження такої пам`ятки археології саме на спірній земельній ділянці, Скаржник вказує, що у Паспорті пам`ятки археології від 30.06.1977 адресою (місцезнаходженням) пам`ятки зазначено - "Вінницька обл.,Теплицький р-н, с.Розкошівка, 200 м на північ", на "полях колгоспу імені Котовського с. Розкошівка".

Скаржник, посилаючись на зміст зазначеного документа та відповідної облікової картки, стверджує, що пам`ятка археології, про яку у своєму позові наголошує Прокурор, знаходиться на західній околиці села Розкошівка, 200 метрів на північ, та перебувала у користуванні КСП ім. Котовського с. Розкошівка. При цьому, за його твердженням, відповідно до архівної довідки № 18/01-22 від 24.01.2020, КСП ім. Котовського с. Розкошівка, яке використовувало земельну ділянку, де розташовувалася пам`ятка археології, було реорганізовано у КСП "Розкошівське". Разом з тим, технічна документація, на підставі якої спірну земельну ділянку віднесено до категорії земель історико-культурного призначення, виготовлялася для правонаступника КСП села Комарівка. Відповідно до архівної довідки № 01-11-146 від 15.05.2024 КСП ім. Жданова с. Комарівка було перейменовано в КСП "Мир", яке в подальшому реорганізоване у СВК "Мир", правонаступником якого є ТОВ "Янів". Крім того, за Листом № 8 від 22.05.2024 та викопіюванням із Публічної карти України, відстань від західної околиці села Розкошівка на північ до спірної земельної ділянки становить близько 4,23 км.

Зазначене, на думку Скаржника, спростовує можливість знаходження пам`ятки археології на земельній ділянці з кадастровим номером 052378000:01:000:0321, а суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки цим обставинам.

5.29. Суд визнає такі аргументи Скаржника необгрунтованими, оскільки вони не містять правової або фактичної аргументації, здатної спростувати встановлений у справі факт територіальної відповідності пам`ятки археології та її розташування на земельній ділянці з кадастровим номером 052378000:01:000:0321.

Висновок судів ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному дослідженні доказів у їх сукупності, з урахуванням принципу пріоритетності спеціальних даних у сфері охорони культурної спадщини щодо визначення історико-культурного статусу земельної ділянки.

Відомості, викладені у Паспорті пам`ятки археології від 30.06.1977, у системному зв`язку з іншими доказами, дослідженими у справі, підтверджують обґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій про те, що відповідний об`єкт археологічної спадщини розташований саме на спірній земельній ділянці.

Таким чином, посилання Скаржника на вибіркові архівні дані у Паспорті пам`ятки археології від 30.06.1977, не є достатніми для спростування належно встановлених у цій справі фактів, а отже, не впливають на правильність викладених судами попередніх інстанцій висновків.

При цьому Скаржник не надав жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували існування на території відповідної Ради іншого об`єкта історико-культурного призначення, що могло б впливати на правильність визначення місцезнаходження спірної пам`ятки.

5.30. Доводи Скаржника щодо безпідставності врахування судами змісту рішень у справі № 902/17/16 також не ґрунтуються на належних правових аргументах, оскільки зазначені судові акти містять висновки, які мають юридичне значення для розгляду цього спору.

Як встановлено судами у справі № 902/17/16, у межах орендних правовідносин між Радою та ТОВ "Теплик Агро" 19.09.2014 між Управлінням культури і туризму Вінницької обласної державної адміністрації, як уповноваженим органом охорони культурної спадщини, та ТОВ "Теплик-Агро", як користувачем земельної ділянки, укладено охоронний договір № 13/14, предметом якого є пам`ятка археології місцевого значення - поселення трипільської культури IV-II тисячоліть до н.е., розташоване у с. Комарівка (станція Розкошівка) Теплицького району Вінницької області.

За таких обставин висновки, викладені у рішенні у справі № 902/17/16, мають значення для правильного вирішення цього спору, а тому їх врахування судами є обґрунтованим та відповідає вимогам процесуального закону.

5.31. Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

5.32. Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

5.33. Відтак, висновок судів попередніх інстанцій щодо підтвердження наявності пам`ятки археології на спірній земельній ділянці є результатом всебічного, об`єктивного та повного дослідження доказів у їх сукупності. Він ґрунтується на принципі вірогідності доказів, який передбачає оцінку їх змісту, походження, достовірності та узгодженості між собою. Враховуючи встановлені обставини, відсутність належних і допустимих доказів, що б спростовували такі висновки, а також їх відповідність спеціальним даним у сфері охорони культурної спадщини, суди попередніх інстанцій обґрунтовано дійшли висновку про наявність пам`ятки археології саме на спірній земельній ділянці.

5.34. Відповідне підтверджує необґрунтованість аргументів Скаржника, заявлених в порядку пункту 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Стосовно вибору належного способу захисту у спорах, що виникають у зв`язку з порушенням права державної власності на пам`ятки археології.

5.35. Скаржник вважає, що за обставин цього спору належним способом захисту порушеного права є виключно віндикаційний позов, передбачений статтею 387 Цивільного кодексу України, а не негаторний позов, що ґрунтується на положеннях статті 391 цього Кодексу. На його думку, обраний позивачем спосіб захисту не відповідає суті спірних правовідносин, оскільки віндикаційний та негаторний позови мають різний предмет, спосіб захисту та зміст позовних вимог, а тому застосування останнього у цьому випадку є необґрунтованим. Зазначене Скаржник обґрунтовує неврахуванням висновків, щодо застосування даних норм, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16 ц, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16 ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 13.07.2022 у справі № 199/8324/19, від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц, від 30.05.2018 у справі № 368/1158/16-ц, від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14- ц.

5.36. З приводу наведеного слід зазначити таке.

5.37. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, на яку посилається Скаржник, наведено висновки щодо застосування статей 387 391 Цивільного кодексу України. Так, Великою Палатою Верховного Суду, висловлено, що предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння. Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду.

5.38. Велика Палата Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, на яку звертає увагу Скаржник, визначила, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.

5.39. Поряд з цим Суд наголошує, що у постанові Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 557/303/21 зазначено, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями, на яких розташовані пам`ятки археології (перехід до них права володіння цими землями), є неможливим. Розташування таких земель вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця. Тому зайняття земельної ділянки, на якій розташована пам`ятка археології, слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.

5.40. При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21 констатувала відсутність у цій справі підстав для відступу від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 557/303/21 та від 17.05.2023 у справі № 748/1335/20.

5.41. З огляду на викладене, обставина реєстрації права власності за Радою не впливає на право належного власника - держави в особі Позивача - звернутися з позовом, поданим на підставі статті 391 Цивільного кодексу України. Вказана норма передбачає можливість судового захисту шляхом усунення перешкод у здійсненні власником своїх прав щодо користування та розпорядження належним йому майном, у тому числі у випадках, коли право власності вже зареєстроване за іншими суб`єктами.

5.42. У такий спосіб заявлення позовних вимог про скасування реєстраційних дій, повернення земельної ділянки є належним способом захисту, що відповідає положенням статей 15 16 391 Цивільного кодексу України.

5.43. З огляду на викладене, доводи Скаржника щодо необхідності застосування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц, від 30.05.2018 у справі № 368/1158/16-ц, від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, на підтвердження безпідставності заявлення позовної вимоги про скасування реєстраційних дій, є необґрунтованими.

Слід зазначити, що відповідні правові висновки Великої Палати Верховного Суду сформульовані у спорах, предметом яких були вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов), тоді як правовідносини, що є предметом розгляду у цій справі, пов`язані із захистом права власності шляхом усунення перешкод у його здійсненні (негаторний позов). Зазначена відмінність має суттєве значення для визначення належного способу судового захисту, а тому наведені Скаржником правові позиції не можуть бути застосовані без урахування особливостей спірних правовідносин.

5.44. Посилання ТОВ "Теплик Агро" на постанову Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 199/8324/19 як на обґрунтування безпідставності заявлення позовної вимоги про скасування реєстраційних дій також є помилковим.

Висновки, викладені у зазначеній справі, сформульовані в контексті застосування віндикаційного способу захисту, що передбачає витребування майна з чужого незаконного володіння, та можливості внесення відповідних змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в порядку виконання такого судового рішення. Зокрема, у справі № 199/8324/19 предметом спору було оскарження фізичною особою правомірності державної реєстрації права власності банку на нерухоме майно та скасування відповідних реєстраційних записів. Відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили з того, що скасування державної реєстрації без подальшого підтвердження права власності позивача суперечитиме положенням Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", оскільки це призведе до прогалини в Державному реєстрі прав щодо належності права власності на спірне майно.

Велика Палата Верховного Суду в цій справі зауважила, що належним способом захисту у такій ситуації є не скасування запису про державну реєстрацію права власності, а внесення відповідного запису про державну реєстрацію права власності позивача на підставі судового рішення про задоволення віндикаційного позову.

Однак у цій справі предметом спору є не витребування майна з чужого незаконного володіння, а усунення перешкод у здійсненні права власності, що є суттєвою відмінністю між віндикаційним та негаторним захистом права власності. Відтак, наведені висновки Великої Палати Верховного Суду не можуть бути застосовані без урахування зазначених особливостей спірних правовідносин, а тому доводи ТОВ "Теплик Агро" щодо безпідставності заявлення позовної вимоги про скасування реєстраційних дій є необґрунтованими.

5.45. Таким чином, наведені Скаржником правові позиції та висновки, викладені у постановах Верховного Суду, сформульовані в іншому правовому контексті, за відмінних фактичних обставин спору та з урахуванням іншого предмета і способу судового захисту. Відмінність у правовому регулюванні, застосованому судами під час розгляду відповідних справ, свідчить про неможливість їх застосування у цьому спорі, що виключає їхню релевантність для оцінки правомірності заявлених позовних вимог та визначення належного способу судового захисту.

5.46. З огляду на особливості правового регулювання земельних ділянок, на яких розташовані пам`ятки археології, та неможливість їх передання у комунальну чи приватну власність, Суд констатує, що позов з вимогою про скасування реєстраційних дій, за встановлених судами конкретних обставин цієї справи відповідає критерію правомірності та ефективності вибраного Позивачем способу захисту порушеного права, оскільки усуває стан юридичної невизначеності щодо цільового призначення земельної ділянки та особи її власника, та не призводить до неправильного вирішення спору по суті.

5.47. Вказане підтверджує необґрунтованість аргументів Скаржника, заявлених в порядку пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Стосовно застосування строку позовної давності до вимоги власника про визнання недійсним договору, укладеного щодо відчуження земельної ділянки особами, які не мали повноважень на вчинення таких правочинів.

5.48. Скаржник стверджує, що суди попередніх інстанцій безпідставно відхилили заяву ТОВ "Теплик Агро" про застосування наслідків спливу строку позовної давності щодо вимоги про визнання недійсним оспорюваного договору, що, на його думку, спричинило неправильне застосування положень статей 256 257 261 Цивільного кодексу України. Водночас, як зазначає Скаржник, суди не врахували правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 20.11.2018 у справі № 907/50/16 та від 26.10.2016 у справі № 6-2070цс.

5.49. Суд не погоджується з такою позицією з огляду на таке.

5.50. Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з положеннями наведеної норми у визначенні початку перебігу строку позовної давності має значення не лише встановлення, коли саме особа, яка звертається за захистом свого порушеного права або охоронюваного законом інтересу, довідалася про порушення цього права або про особу, яка його порушила, а й коли ця особа об`єктивно могла дізнатись про порушення цього права або про особу, яка його порушила.

5.51. У наведеній Скаржником для порівняння постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, зауважено, що позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше.

5.52. За правовим висновком, викладеним у Верховним Судом України у постанові від 26.10.2016 № 6-2070 цс16, у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушено, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік строку позовної давності обчислюється з того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

5.53. За встановлених у справі обставин, застосування строку позовної давності до вимоги про визнання недійсним Договору оренди, що вибула з державної власності поза волею держави, є юридично необґрунтованим та суперечить принципам правової визначеності, законності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 261 Цивільного кодексу України, позовна давність починає перебіг від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права. У цій справі держава в особі уповноважених органів не була стороною спірного правочину, а отже, не могла здійснювати контроль за його укладенням чи своєчасно реагувати шляхом звернення до суду.

У такий спосіб, укладення Договору без волевиявлення законного власника унеможливлює визначення моменту початку перебігу позовної давності виключно з дати його укладенняю

Оцінюючи обставини справи через призму принципу належного захисту прав власника, Суд виходить з того, що відсутність доказів, які б підтверджували обізнаність держави або її уповноважених органів про незаконне вибуття земельної ділянки, виключає можливість застосування строку позовної давності.

За встановлених обставин застосування позовної давності не може ставити сторону, що діє добросовісно та в межах закону, у менш сприятливе становище порівняно з особою, яка отримала спірний об`єкт у спосіб, непередбачений законодавством.

5.54. З урахуванням наведеного, Скаржник не довів неправильність застосування судами положень статей 256 257 261 Цивільного кодексу України, а його доводи не містять обґрунтованих аргументів, які б спростовували висновки судів попередніх інстанцій щодо обґрунтованого незастосування строку позовної давності у цій справі до вимоги про визнання недійсним Договору.

5.55. Вказане свідчить про необґрунтованість аргументів Скаржника, заявлених в порядку пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Стосовно аргументів Скаржника про порушення судами вимог процесуального законодавства.

5.56. Скаржник наполягає на тому, що суд першої інстанції порушив вимоги процесуального законодавства, оскільки без належного обґрунтування та мотивування відмовив у задоволенні клопотання ТОВ "Теплик Агро" про залишення позовної заяви без руху та її повернення, що, на його думку, призвело до помилкового вирішення спору.

5.57. З матеріалів справи вбачається, що вказане клопотання обґрунтоване тим, що Прокурор, подаючи позов, не врахував вимоги статті 162 Господарського процесуального кодексу України, а саме - не визначив змісту позовних вимог щодо кожного з відповідачів.

5.58. Суд відхиляє ці доводи з огляду на таке.

5.59. По-перше, резолютивна частина позовної заяви містить чітке формулювання позовних вимог щодо кожного відповідача, що спростовує твердження Скаржника про їх невизначеність;

По-друге, відповідно до пункту 3 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є істотне порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, зокрема, у випадку необґрунтованого відхилення судом клопотання про витребування доказів або інших процесуальних заяв, спрямованих на встановлення таких обставин.

Однак Скаржником не наведено належних аргументів, які б підтверджували, що викладений у резолютивній частині позову зміст позовних вимог не дозволив суду правильно розглянути справу або вплинув на законність ухваленого рішення. Відтак, твердження Відповідача про допущене судом першої інстанції процесуальне порушення є необґрунтованими та не можуть бути підставою для скасування судового рішення.

5.60. Поряд з цим ТОВ "Теплик Агро" у своїй касаційній скарзі наголошує на тому, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні його клопотання про повернення позовної заяви, мотивуючи це тим, що Прокурор звернувся до суду без дотримання передбачених законом підстав для представництва інтересів держави. Зокрема, Скаржник вважає, що перед поданням позову Прокурор мав звернутися до Управління містобудування та архітектури Вінницької обласної державної адміністрації для вжиття відповідних заходів щодо усунення порушення, а лише після цього звертатися до суду.

5.61. Щодо наведеного колегія суддів зазначає таке.

5.62. По-перше, клопотання про повернення позовної заяви було подано після відкриття провадження у справі, а тому у будь-якому разі не могло призвести до повернення позову, оскільки відповідний процесуальний механізм застосовується виключно на стадії вирішення питання про прийняття позовної заяви до розгляду.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/19, якщо відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави встановлюється після відкриття провадження у справі, то позовна заява вважається такою, що підписана особою, яка не має на це права. У такому разі суд має застосувати положення пункту 2 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України та залишити позов без розгляду.

Отже, за процесуальними правилами, після відкриття провадження у справі суд може ухвалити рішення про залишення позову без розгляду або про відмову в його задоволенні з підстав недоведення порушення прав та інтересів особи, в інтересах якої подано позов.

По-друге, у цій справі суди обох інстанцій, розглянувши спір по суті, встановили належність доведення підстав для представництва Прокурором інтересів держави в особі Адміністрації. Водночас ТОВ "Теплик Агро" у своїй касаційній скарзі не наводить аргументів, які б спростовували висновок судів про наявність у Прокурора належних підстав для представництва інтересів держави в особі Адміністрації.

За наведених обставин, посилання Скаржника на допущене судами порушення норм процесуального права є необґрунтованими та не свідчать про неправильне вирішення спору.

5.63. Наведеним підтверджується необґрунтованість аргументів Скаржника, заявлених в порядку пункту 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин першої, другої, п`ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.3. Згідно з частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Частина друга цієї ж статті забороняє скасовувати правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

6.4. Оскільки наведені Скаржником підстави касаційного оскарження не підтвердилися під час касаційного провадження, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення у справі - залишенню в силі.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Судовий збір за подання касаційної скарги відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на Скаржника.

Керуючись статтями 240 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплик Агро" залишити без задоволення.

2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.12.2024 та рішення Господарського суду Вінницької області від 03.10.2024 у справі № 902/546/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв

Судді І. Берднік

І. Міщенко