Історія справи

Постанова КГС ВП від 18.03.2025 року у справі №910/17405/23
Постанова КГС ВП від 01.10.2024 року у справі №910/17405/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/17405/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Письменна О. М.,

за участю представників сторін:

позивача - не з`явилися,

відповідача - Гриновця О. Б. (самопредставництво, в режимі відеоконференції),

третьої особи - не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Львівської міської ради

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.07.2024 (колегія суддів: Ходаківська І. П. - головуючий, Демидова А. М., Владимиренко С. В.) і рішення Господарського суду міста Києва від 07.02.2024 (суддя Чинчин О. В.) у справі

за позовом Львівської міської ради

до Львівської обласної ради,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради,

про витребування майна з чужого незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У листопаді 2023 року Львівська міська рада звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Львівської обласної ради, в якому просила витребувати з чужого незаконного володіння Львівської обласної ради на користь Львівської міської ради закінчений будівництвом об`єкт: громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами, складові частини об`єкта нерухомого майна: прохідну Б-1 площею 24,3 м2, адміністративний корпус В-1 площею 332,2 м2, склад Г-1 площею 453,7 м2 на вул. Шевченка, 186 у м. Львові.

1.2. Позовні вимоги Львівської міської ради обґрунтовані тим, що відповідач без достатньої правової підстави розпорядився та зареєстрував за собою зазначений об`єкт нерухомого майна, який належить до комунальної власності територіальної громади міста Львова. Позивач зазначав, що він не приймав рішень про передачу об`єкта до спільної власності територіальних громад Львівської області. Таким чином, на думку позивача, майно вибуло з володіння Львівської міської ради поза її волею.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Згідно з рішенням Господарського суду міста Києва від 07.02.2024, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.07.2024 у справі № 910/17405/23, в задоволенні позову Львівської міської ради відмовлено повністю.

2.2. Суд першої інстанції виходив із того, що перехід нерухомого майна за адресою: м. Львів, вул. Шевченка, 186 (прохідна, адміністративний корпус, склад) у власність територіальних громад Львівської області відбувся на підставі рішення органу місцевого самоврядування - рішення Львівської обласної ради від 30.06.2009 № 937, яке станом на момент розгляду цієї справи є чинним та не скасовано у передбаченому чинним законодавством України порядку. Крім того, рішення місцевого суду обґрунтовано тим, що позивач не надав суду належних, допустимих та достовірних доказів у розумінні статей 76 77 78 79 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження того, що громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами за адресою: м. Львів, вул. Шевченка, буд. 186, перебував у власності Львівської міської ради.

Оскільки відмова у позові по суті зумовлена недоведеністю позовних вимог, тому суд першої інстанції зазначив, що позовна давність не застосовується.

2.3. Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення місцевого господарського суду, зазначив, що рішення Львівської обласної ради від 30.06.2009 № 937 прийнято без дотримання положень частини 8 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", що призвело до порушення майнових прав територіальної громади міста Львова на об`єкти нерухомого майна, які відповідач зареєстрував за собою, тому вимоги Львівської міської ради про витребування майна є правомірними.

Проте суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідач подав заяву про застосування наслідків спливу позовної давності. Суд апеляційної інстанції, посилаючись на те, що Львівській міській раді було відомо про існування рішення Львівської обласної ради від 30.06.2009 № 937 та про обставини реєстрації за відповідачем права власності на спірні об`єкти нерухомого майна, починаючи з 05.07.2015, проте позов у цій справі подано до суду в листопаді 2023 року, дійшов висновку про сплив загального строку позовної давності для звернення Львівської міської ради до господарського суду. Суд апеляційної інстанції зазначив, що строк, у межах якого позивач міг звернутися до суду з відповідною вимогою, пропущений без поважних причин, тому відмовив у задоволенні позову Львівської міської ради у зв`язку зі спливом позовної давності, про застосування якої заявив відповідач.

Суд апеляційної інстанції також зауважив, що з огляду на те, що помилкові висновки суду першої інстанції не призвели до прийняття неправильного рішення по суті, тому його слід залишити без змін з мотивів, викладених у постанові суду апеляційної інстанції.

3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї

3.1. Не погодившись із рішенням Господарського суду міста Києва від 07.02.2024 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.07.2024 у справі № 910/17405/23, Львівська міська рада звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Львівської міської ради задовольнити в повному обсязі.

3.2. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, Львівська міська рада посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник зазначає про неправильне застосування судом апеляційної інстанції статей 256 257 261 267 387 Цивільного кодексу України без урахування висновків, наведених у постановах Верховного Суду від 04.08.2021 у справі № 461/7741/17, від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, від 29.08.2023 у справі № 914/1353/16. Львівська міська рада також стверджує, що суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази, зокрема, не дослідив зміст листа міського голови м. Львова від 05.07.2015 № 1104-ВИХ-525.

3.3. Львівська обласна рада у відзиві просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 07.02.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.07.2024 у справі № 910/17405/23 - без змін. Відповідач зазначає про безпідставність та необґрунтованість доводів касаційної скарги, зокрема, щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції положень статті 261 Цивільного кодексу України. Тому відповідач стверджує про правильне застосування судом апеляційної інстанції до позовних вимог позовної давності.

3.4. 16.09.2024 від Львівської обласної ради до Верховного Суду надійшло клопотання про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Львівської міської ради. Обґрунтовуючи подане клопотання, відповідач зазначає, що Львівська міська рада у касаційній скарзі посилається на висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду, що стосуються правовідносин, які не є подібними. Тому, на думку Львівської обласної ради, відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України касаційне провадження за касаційною скаргою Львівської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 07.02.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.07.2024 у справі № 910/17405/23 слід закрити.

3.5. Львівська міська рада 19.09.2024 надіслала до Верховного Суду додаткові пояснення у справі / відповідь на відзив, у яких заперечує проти доводів Львівської обласної ради, викладених у відзиві на касаційну скаргу та клопотанні про закриття касаційного провадження.

3.6. 30.09.2024 Львівська міська рада звернулася до Верховного Суду з клопотанням про відкладення розгляду справи № 910/17405/23, оскільки представник Львівської міської ради з 30.09.2024 перебуває на лікарняному.

3.7. Розглянувши клопотання Львівської міської ради про відкладення розгляду справи № 910/17405/23, колегія суддів установила, що згідно з ухвалою Верховного Суду від 02.09.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Львівської міської ради на постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.07.2024 і рішення Господарського суду міста Києва від 07.02.2024 у справі № 910/17405/23, призначено розгляд справи у відкритому судовому засіданні на 24.09.2024.

Згідно з ухвалою Верховного Суду від 24.09.2024 у справі № 910/17405/23 відкладено розгляд касаційної скарги Львівської міської ради на постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.07.2024 і рішення Господарського суду міста Києва від 07.02.2024 у справі № 910/17405/23 на 01.10.2024.

Враховуючи, що відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору в судовому засіданні, явка представників обов`язковою не визнавалася, а відкладення справи призведе до необґрунтованого затягування її розгляду, а також зважаючи на положення статей 202 216 306 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги за відсутності представника Львівської міської ради, повідомленого належним чином.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що клопотання Львівської міської ради про відкладення розгляду справи № 910/17405/23 слід залишити без задоволення.

4. Обставини справи, встановлені судами

4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що відповідно до ухвали Львівської обласної ради народних депутатів від 12.05.1993 № 288:

- затверджено перелік майнових комплексів підприємств, установ та організацій, що передаються до комунальної власності міст обласного підпорядкування та районів області згідно з додатком № 1;

- затверджено перелік майнових комплексів підприємств, установ та організацій, що відносяться до комунальної власності Львівської обласної ради народних депутатів згідно з додатком № 2, та майнових комплексів міжгосподарських об`єктів згідно з додатком № 3;

- рекомендовано районним (в області) та міським (міст обласного підпорядкування) Радам народних депутатів привести у відповідність до цієї ухвали прийняті раніше сесіями рішення щодо комунальної власності міст обласного підпорядкування та районів області;

- для вирішення конфліктних питань, що виникають у процесі розмежування та передачі комунальної власності області до власності районів області та міст обласного підпорядкування, утворити узгоджувальну комісію з питань розмежування комунальної власності (додаток № 4);

- встановлено, що при розгляді питання щодо розмежування та передачі конкретного об`єкта комунальної власності до складу комісії вводяться з правом голосу голова Ради народних депутатів та голова Фонду комунального майна (відповідного району області чи міста обласного підпорядкування) за їх бажанням.

4.2. У додатку № 1 до об`єктів, що передані до комунальної власності районів та міст обласного підпорядкування м. Львова, віднесено, зокрема, комбінат (Франківський КГХ) за адресою: м. Львів, вул. Шевченка, 186.

4.3. Згідно з ухвалою Львівської міської ради від 25.01.2001 № 929 залишено у постійному користуванні Державного виробничо - торговельного підприємства "Харчування" земельну ділянку прощею 1324 м2 на вул. Шевченка, 186 у м. Львові.

4.4. 01.10.2001 Державному виробничо-торговельному підприємству "Харчування" видано Державний акт про право постійного користування землею площею 0,1324 га для обслуговування споруд на вул. Шевченка, 186 у м. Львові.

4.5. Згідно з рішенням Львівської обласної ради від 30.06.2009 № 937 внесено зміни до рішення Львівської обласної ради від 26.02.2008 № 477 "Про питання врегулювання прав власності на об`єкти нерухомого майна спільної власності територіальних громад Львівської області", зокрема, пункт 6 доповнено підпунктами 37- 43 такого змісту: "м. Львів, вул. Шевченка, 186 (прохідна, адміністративний корпус, склад)".

4.6. Відповідно до Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 09.07.2009 будівля (прохідна, Б-1, площею 24,3 м2; адміністративний корпус, В-1, площею 332,2 м2; склад, Г-1, площею 453,7 м2) за адресою: м. Львів, вул. Шевченка, буд. 186, належить Львівській обласній раді. Підстава: рішення ХХІ сесії V-го демократичного скликання та рішення XXXIX сесії V-го демократичного скликання від 30.06.2009 № 937; дата: 26.02.2008; номер 477.

4.7. Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна станом на 31.10.2023 власником громадського будинку з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами (прохідна Б-1 площею 24,3 м2, адміністративний корпус В-1 площею 332,2 м2, склад Г-1 площею 453,7 м2, за адресою: м. Львів, вул. Шевченка, буд. 186) є Львівська обласна рада на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 09.07.2009.

4.8. Суд апеляційної інстанції встановив, що протягом 2018- 2021 років господарськими судами розглядався спір за позовом Львівської міської ради до Львівської обласної ради про:

- визнання незаконним та скасування рішення Львівської обласної ради від 26.02.2008 № 477 "Про питання врегулювання прав власності на об`єкти нерухомого майна спільної власності територіальних громад Львівської області" із змінами та доповненнями відповідно до рішень Львівської обласної ради від 10.03.2009 № 833, від 30.06.2009 № 937 в частині пункту 6 щодо оформлення права спільної власності територіальних громад Львівської області в особі Львівської обласної ради, зокрема, на будівлі, що розташовані за адресами: вул. Й. Коциловського, 15 а, вул. О. Басараб, 2, вул. Й. Коциловського, 30/32; м. Львів, вул. Комаринця, 2 а; м. Львів, вул. Антоновича, 117; м. Львів, вул. Житомирська, 8 а; м. Львів, вул. Гіпсова, 40 б; м. Львів, вул. Антоновича, 80; м. Львів, вул. Коновальця, 116; м. Львів, вул. Коновальця, 114;

- визнання недійсними: свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Львівською обласною радою 18.10.2011, на будівлю за адресою вул. Й. Коциловського, 15а; свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Львівською обласною радою 10.06.2009, на будівлі за адресою вул. О. Басараб, 2; свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Львівською обласною радою 07.07.2009, на будівлі за адресою вул. Й. Коциловського, 30; свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Львівською обласною радою 17.10.2011, на будівлю за адресою вул. Й. Коциловського, 32; свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Львівською обласною радою 25.03.2009, на будівлю за адресою вул. Т. Комаринця, 2 а; свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Львівською обласною радою 06.07.2009, на будівлю за адресою вул. В. Антоновича, 117; свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Львівською обласною радою 06.07.2009, на будівлю за адресою вул. Житомирська, 8 а; свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Львівською обласною радою 06.07.2009, на будівлю за адресою вул. Гіпсова, 40 б; свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Львівською обласною радою 06.07.2009, на будівлю за адресою вул. В. Антоновича, 80; свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Львівською обласною радою 06.07.2009, на будівлю за адресою вул. Є. Коновальця, 116; свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Львівською обласною радою 06.07.2009, на будівлю за адресою вул. Є. Коновальця, 114;

- скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно відповідно до наведеного переліку із закриттям розділів у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо об`єктів нерухомого майна.

Суд апеляційної інстанції встановив, що позовні вимоги Львівської міської ради у цій справі обґрунтовувались тим, що вказані рішення Львівської обласної ради були прийняті всупереч положенням чинного законодавства та з перевищенням наданих законом повноважень.

4.9. Згідно з рішенням Господарського суду міста Києва від 06.08.2020 у справі № 910/13969/18 позовні вимоги Львівської міської ради задоволено повністю.

Північний апеляційний господарський суд ухвалив постанову від 14.01.2021, якою скасував рішення Господарського суду міста Києва від 06.08.2020 у справі № 910/13969/18 та прийняв нове рішення про відмову в задоволенні позову Львівської міської ради.

Згідно з постановою Верховного Суду від 15.06.2021 постанова Північного апеляційного господарського суду від 14.01.2021 у справі № 910/13969/18 залишена без змін.

Як зазначив суд апеляційної інстанції, у справі № 910/13969/18 було встановлено, що 05.07.2015 міський голова м. Львова звертався до голови Львівської обласної ради з листом № 1104-ВИХ-525, в якому зазначав, що, за інформацією відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції, свідоцтва про право власності на об`єкти (які є предметом позову у справі) видані на підставі рішень обласної ради від 26.02.2008 № 477, від 10.03.2009 № 833 та від 30.06.2009 № 937.

Суд апеляційної інстанції констатував, що, ухвалюючи судове рішення у справі № 910/13969/18, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову, оскільки рішення від 26.02.2008 № 477 в оспорюваній частині прийняте без дотримання положень частини 8 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", що призвело до порушення майнових прав територіальної громади міста Львова на спірні об`єкти нерухомого майна, які відповідач зареєстрував за собою. Проте у справі № 910/13969/18, як зазначив суд апеляційної інстанції, було встановлено, що загальний строк позовної давності для звернення Львівської міської ради до господарського суду сплив, оскільки позивачу було відомо про існування оспорюваних рішень обласної ради з 05.07.2015 (тобто з моменту звернення міського голови м. Львова до голови Львівської обласної ради з листом № 1104-ВИХ-525 щодо свідоцтв про право власності на об`єкти, які є предметом цього позову), та враховуючи подання позову 16.10.2018. Апеляційний суд у справі № 910/13969/18 дійшов висновку про відмову в задоволенні позову Львівської міської ради у справі № 910/13969/18 у зв`язку із пропуском позивачем позовної давності.

4.10. Спір у цій справі виник у зв`язку з наявністю чи відсутністю правових підстав для витребування Львівською міською радою спірного об`єкта нерухомого майна.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

5.2. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити частково з огляду на таке.

5.3. Предметом позову в цій справі є матеріально-правові вимоги Львівської міської ради про витребування об`єкта нерухомого майна, яким відповідач без належної правової підстави самовільно розпорядився, зареєструвавши його за собою, за відсутності рішення Львівської міської ради щодо його відчуження. Позовні вимоги Львівської міської ради обґрунтовані тим, що відповідач без достатньої правової підстави розпорядився та зареєстрував за собою зазначений об`єкт нерухомого майна, який належать до комунальної власності територіальної громади міста Львова. Позивач зазначав, що він не приймав рішень про передачу об`єкта до спільної власності територіальних громад Львівської області. Таким чином, на думку позивача, майно вибуло з володіння Львівської міської ради поза її волею.

5.4. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив із того, що перехід нерухомого майна за адресою: м. Львів, вул. Шевченка, 186 (прохідна, адмінкорпус, склад) у власність територіальних громад Львівської області відбувся на підставі рішення органу місцевого самоврядування - рішення Львівської обласної ради від 30.06.2009 № 937, яке станом на момент розгляду цієї справи є чинним та не скасовано у передбаченому чинним законодавством України порядку. Суд першої інстанції також зазначив, що позивач не надав суду належних, допустимих та достовірних доказів у розумінні статей 76 77 78 79 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження того, що громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами за адресою: м. Львів, вул. Шевченка, буд. 186, перебував у власності Львівської міської ради.

Оскільки відмова у позові по суті зумовлена недоведеністю позовних вимог, тому суд першої інстанції зазначив, що позовна давність не застосовується.

5.5. Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення місцевого господарського суду, зазначив, що рішення Львівської обласної ради від 30.06.2009 № 937 прийнято без дотримання положень частини 8 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", що призвело до порушення майнових прав територіальної громади міста Львова на об`єкти нерухомого майна, які відповідач зареєстрував за собою, тому вимоги Львівської міської ради про витребування майна є правомірними.

Проте суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідач подав заяву про застосування наслідків спливу позовної давності. Суд апеляційної інстанції, посилаючись на те, що Львівській міській раді було відомо про існування рішення Львівської обласної ради від 30.06.2009 № 937, про обставини реєстрації за відповідачем права власності на об`єкти нерухомого майна, починаючи з 05.07.2015, проте позов у цій справі подано до суду у листопаді 2023 року, дійшов висновку про сплив загального строку позовної давності для звернення Львівської міської ради до господарського суду. Суд апеляційної інстанції зазначив, що строк, у межах якого позивач міг звернутися до суду з відповідною вимогою, пропущений без поважних причин, тому відмовив у задоволенні позову Львівської міської ради у зв`язку зі спливом позовної давності, про застосування якої заявив відповідач.

5.6. Не погодившись із рішенням Господарського суду міста Києва від 07.02.2024 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.07.2024 у справі № 910/17405/23, Львівська міська рада звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, Львівська міська рада посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.7. Пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.8. Касаційну скаргу з посиланням на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивовано неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції статей 256 257 261 267 387 Цивільного кодексу України без урахування висновків, наведених у постановах Верховного Суду від 04.08.2021 у справі № 461/7741/17, від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, від 29.08.2023 у справі № 914/1353/16.

5.9. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстав, зазначених у пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

5.10. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає таке.

5.11. Колегія суддів установила, що у постанові Верховного Суду від 04.08.2021 у справі № 461/7741/17 (про скасування державної реєстрації права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння) Верховний Суд дійшов такого висновку:

"Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники. Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести, що він не міг дізнатися про порушення його цивільного права. Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення права можна було отримати раніше.

Такі правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц (провадження № 14-456цс18), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19) та від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17 (провадження № 12-104гс19).

Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що право власності територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради на спірне нежитлове приміщення було порушено в момент його вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи, тобто під час первинної реєстрації права власності на цей об`єкт приватним нотаріусом за ПП "Фірма "ГРОТ" (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 14 листопада 2016 року, індексний номер: 32356998). Саме з цього часу для позивача почав спливати строк позовної давності за пред`явленим позовом, який подано до суду у листопаді 2017 року, тобто в межах строку позовної давності."

5.12. У постанові Верховного Суду від 29.08.2023 у справі № 914/1353/16 (про витребування майна із чужого незаконного володіння), на яку посилається скаржник, Верховний Суд сформулював такі висновки:

"3.20. До позовних вимог про витребування майна на підставі статей 387 388 Цивільного кодексу України застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки. При цьому, у спірних правовідносинах визначальним є обізнаність потенційного позивача саме про факт порушення його права, а не поінформованість про певні обставини щодо обліку майна чи його передачі (відповідний підхід наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16).

3.21. Оскільки володіння нерухомістю пов`язано з реєстраційним посвідченням, то датою порушення володіння є дата реєстрації за новим володільцем (першим набувачем) спірної нерухомості.

…8.22. Відносно питання застосування позовної давності у вищезгаданій постанові від 18.06.2020, Верховний Суд зазначив наступне:

- саме принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю пов`язується Великою Палатою Верховного Суду з позбавленням власника володіння майном. Зокрема, у постанові від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю);

- принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном відображено і в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц, від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, у постанові Верховного Суду від 20.05.2020 у справі №911/1902/19;

- оскільки володіння нерухомістю пов`язано з реєстраційним посвідченням, то слід визнати, що датою порушення володіння є дата реєстрації за новим володільцем (першим набувачем) спірної нерухомості."

5.13. У справах № 461/7741/17, № 914/1353/16, № 914/3224/16, на які посилається скаржник, наведено висновки щодо застосування положень статей 256 261 Цивільного кодексу України при визначенні початку перебігу позовної давності у правовідносинах, що регулюються статтями 387 388 Цивільного кодексу України. Отже, висновки щодо застосування положень статей 256 261 Цивільного кодексу України викладені у постановах Верховного Суду щодо правовідносин, які є подібними зі спірними правовідносинами у справі № 910/17405/23, що розглядається. Згідно з висновками, викладеними у зазначених скаржником постановах, початок перебігу позовної давності для позову, поданого на захист порушеного права, пов`язується з моментом, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права або про особу, яка його порушила, а саме про факт вибуття з власності у володіння іншої особи.

5.14. Колегія суддів, розглянувши доводи скаржника, зазначає, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України).

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропуску - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір із посиланням на зазначену норму).

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше (аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, на яку посилається скаржник).

5.15. Згідно з положеннями частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а не від дня, коли власник майна, яке перебуває у володінні іншої особи, дізнався чи міг дізнатися про кожного нового набувача цього майна (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, на яку посилається скаржник).

5.16. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 4 статті 267 Цивільного кодексу України).

5.17. Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив із того, що Львівська обласна рада заявила про застосування позовної давності. Розглянувши заяву відповідача, суд апеляційної інстанції зазначив, що Львівській міській раді було відомо про існування рішення Львівської обласної ради від 30.06.2009 № 937 та про обставини реєстрації за відповідачем права власності на спірні об`єкти нерухомого майна, починаючи з 05.07.2015, проте позов у цій справі подано до суду у листопаді 2023 року. Суд апеляційної інстанції виснував, що позивач був обізнаний про існування рішення обласної ради та мав право і можливість звернутися до суду за захистом порушеного права, але таким правом не скористався, тому дійшов висновку про відмову в задоволенні позову Львівської міської ради у зв`язку зі спливом позовної давності, про застосування якої заявив відповідач.

5.18. Водночас колегія суддів зазначає, що у спірних правовідносинах визначальним є обізнаність позивача саме про факт порушення його права, а не поінформованість про певні обставини щодо рішень обласної ради. Право власності позивача на об`єкт нерухомого майна порушується в момент його вибуття із власності позивача у володіння відповідача, тому початок перебігу позовної давності для позову, поданого на захист порушеного права власності, пов`язується з моментом, коли позивач довідався чи міг довідатися про факт вибуття майна з його власності у володіння іншої особи.

5.19. Відповідно до частини 1 статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

5.20. За змістом частини 2 статті 331 Цивільного кодексу України якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

5.21. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону (частина 4 статті 334 Цивільного кодексу України).

5.22. Факт володіння нерухомим майном може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно в установленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння). Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є юридичним фактом, який полягає в офіційному визнанні та підтвердженні державою набутого особою речового права на нерухомість та є елементом в юридичному складі (сукупності юридичних фактів), який призводить до виникнення речових прав.

Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, у постанові Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 911/1902/19.

5.23. Таким чином, з огляду на те, що володіння нерухомістю пов`язано з реєстраційним посвідченням, то початок перебігу позовної давності за віндикаційним позовом пов`язується з моментом, коли особа довідалася або могла довідатися про особу, яка його порушила, або про порушення її права, зокрема, в результаті державної реєстрації права власності на це майно за новим володільцем.

5.24. У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції зазначив, що згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна станом на 31.10.2023 власником громадського будинку з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами (за адресою: м. Львів, вул. Шевченка, буд. 186) є Львівська обласна рада на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 09.07.2009.

5.25. Отже, суд апеляційної інстанції лише констатував, що станом на 31.10.2023 власником спірного нерухомого майна є відповідач. Проте суд апеляційної інстанції не встановив, коли позивач довідався або міг довідатися про факт порушення його права, зокрема, про факт вибуття цього майна з його власності, який пов`язаний, зокрема з проведенням державної реєстрації за відповідачем права власності на спірну нерухомість.

Відтак висновки суду апеляційної інстанції про сплив позовної давності зроблені судом без урахуванням висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16 та постановах Верховного Суду від 04.08.2021 у справі № 461/7741/17, від 29.08.2023 у справі № 914/1353/16, на які посилається скаржник. Зокрема, суд апеляційної інстанції не врахував того, що володіння нерухомістю пов`язано з реєстраційним посвідченням, тому датою порушення володіння є дата реєстрації за новим володільцем (першим набувачем) об`єкта нерухомості.

5.26. Отже, доводи, наведені у касаційній скарзі, які стали підставами для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у цьому випадку частково підтвердилися.

За таких обставин клопотання Львівської обласної ради про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Львівської міської ради слід залишити без задоволення.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.27. Касаційна скарга з посиланням на положення пункту 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивована порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права. Львівська міська рада стверджує в касаційній скарзі, що суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази, зокрема, не дослідив зміст листа міського голови м. Львова від 05.07.2015 № 1104-вих-525. Скаржник стверджує, що державну реєстрацію прав на спірний об`єкт нерухомого майна проведено 06.06.2023, і саме тоді позивач дізнався про порушення своїх прав, а в зазначеному листі, на який посилається відповідач та суд апеляційної інстанції, немає відомостей про обставини реєстрації за відповідачем права власності на спірний об`єкт нерухомого майна.

5.28. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає таке.

5.29. Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

5.30. Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

Таким чином, за змістом пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

5.31. У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції, посилаючись на обставини, встановлені судами у справі № 910/13969/18, дійшов висновку про те, що оскільки 05.07.2015 міський голова м. Львова звертався до голови Львівської обласної ради з листом № 1104-ВИХ-525, тому Львівській міській раді було відомо про існування рішення Львівської обласної ради № 937 від 30.06.2009, починаючи з 05.07.2015. При цьому суд апеляційної інстанції також зазначив, що саме із зазначеного листа позивачу стало відомо і про обставини реєстрації відповідачем права власності на спірні об`єкти нерухомого майна.

5.32. Водночас колегія суддів погоджується з доводами скаржника про те, що суд апеляційної інстанції всупереч положенням статті 86 Господарського процесуального кодексу України не дослідив зміст зазначеного листа міського голови м. Львова від 05.07.2015 № 1104-ВИХ-525 та не надав правової оцінки цьому листу з урахуванням предмета та підстав позову, змісту спірних правовідносин у справі № 910/17405/23, що розглядається. Відтак суд апеляційної інстанції достеменно не встановив, чи позивачу було або могло бути відомо про порушення його права, а також про особу, яка його порушила. Тому колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про сплив позовної давності у справі № 910/17405/23, яка розглядається, оскільки достеменно не встановив моменту початку перебігу позовної давності.

5.33. Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, підтвердилася.

5.34. З урахуванням наведеного колегія суддів зазначає, що при вирішенні цього спору суд апеляційної інстанції не дотримався вимог статей 73-79 86 236 Господарського процесуального кодексу України щодо прийняття судового рішення на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що унеможливило встановлення усіх фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а тому постанова суду апеляційної інстанції у справі підлягає скасуванню як така, що прийнята з порушенням норм процесуального права.

5.35. Отже, доводи скаржника, наведені у касаційній скарзі, які стали підставами для відкриття касаційного провадження відповідно до пунктів 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у цьому випадку частково підтвердилися.

5.35. Вирішуючи спір у справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції не врахував вимог матеріального та процесуального права, не надав належної оцінки доводам сторін, доказам, наявним у матеріалах справи, що були подані сторонами на підтвердження своїх вимог і заперечень, а відтак висновки цього суду про наявність правових підстав для відмови у задоволення позову є необґрунтованими.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. За змістом частин 3, 4 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права тільки цим судом.

6.3. Ураховуючи допущені судом апеляційної інстанції порушення норм матеріального і процесуального права та беручи до уваги, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, касаційну скаргу слід задовольнити частково, а ухвалену у справі постанову - скасувати із направленням справи на новий розгляд до апеляційного господарського суду.

6.4. Під час нового розгляду справи суду апеляційної інстанції слід урахувати наведене, дослідити та об`єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з`ясувати фактичні обставини справи та, залежно від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

7. Розподіл судових витрат

Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300 301 308 310 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Львівської міської ради задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.07.2024 у справі № 910/17405/23 скасувати, справу № 910/17405/23 передати на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак