Історія справи

Постанова КАС ВП від 21.08.2025 року у справі №640/17466/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2025 року

м. Київ

справа №640/17466/22

адміністративне провадження № К/990/716/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Кашпур О.В.,

суддів - Соколова В.М., Уханенка С.А.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами в касаційній інстанції адміністративну справу №640/26505/21

за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, кадрової комісії Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним і скасування рішення, наказу, поновлення на посаді,

за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2024 року, прийняте у складі головуючого судді Кушнової А.О., постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2024 року, ухвалену в складі колегії суддів: судді-доповідача Черпака Ю.К., суддів Вівдиченко Т.Р., Штульман І.В., та додаткову постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2024 року, ухвалену в складі колегії суддів: судді-доповідача Черпака Ю.К., суддів Кобаля М.І., Штульман І.В.,

УСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст позовних вимог

1. У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач/Офіс Генерального прокурора), кадрової комісії Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач 2/кадрова комісія), в якому просив:

- визнати протиправним і скасувати рішення кадрової комісії Офісу Генерального прокурора від 12 вересня 2022 року №5 про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації;

- зобов`язати кадрову комісію Офісу Генерального прокурора прийняти рішення, про успішне проходження атестації, передбаченої розділом II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 113-ІХ від 19 вересня 2019 року, заступником начальника другого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, вчинених на тимчасово окупованих територіях, Генеральної прокуратури України ОСОБА_1 ;

- визнати протиправним і скасувати наказ Офісу Генерального прокурора від 06 жовтня 2022 року № 1973ц, яким вирішено звільнити ОСОБА_1 з посади заступника начальника другого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, вчинених на тимчасово окупованих територіях, Генеральної прокуратури України та органів прокуратури на підставі рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації у перший робочий день після звільнення з військової служби;

- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника другого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, вчинених на тимчасово окупованих територіях, Генеральної прокуратури України та органів прокуратури на підставі рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації з наступного дня за днем звільнення ОСОБА_1 згідно з наказом Офісу Генерального прокурора від 06 жовтня 2022 року № 1973ц.

2. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначав про те, що оскаржуване рішення комісії не відповідає критеріям обґрунтованості та безсторонності, порушує принцип пропорційності з підстав відсутності належних доказів на підтвердження викладених у ньому висновків, які є лише констатацією сумніву у доброчесності прокурора без належного обґрунтування. Зазначив, що не вчиняв жодних порушень правил професійної етики прокурора, не притягувався до дисциплінарної відповідальності. Пояснив, що за відсутності свідоцтва про право власності, договору оренди на житло, ордеру на вселення в гуртожиток, відсутні правові підстави для відображення інформації в декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування щодо проживання у гуртожитку Національної академії прокуратури України, що підтверджується роз`ясненнями Національного агентства з питань запобігання корупції від 03 лютого 2021 року №1, згідно з якими відомості про зареєстроване місце проживання без закріплення конкретної кімнати, житлової площі за особою не підлягають декларуванню.

ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

3. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2024 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2024 року, позов задоволено частково.

4. Визнано протиправним та скасовано рішення кадрової комісії Офісу Генерального прокурора від 12 вересня 2022 року №5 про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації.

5. Визнано протиправним та скасовано наказ Офісу Генерального прокурора від 06 жовтня 2022 року №1973ц, яким вирішено звільнити ОСОБА_1 з посади заступника начальника другого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва досудовими розслідуваннями кримінальних правопорушень, вчинених на тимчасово окупованих територіях Генеральної прокуратури України та органів прокуратури на підставі рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації у перший робочий день після звільнення з військової служби.

6. Зобов`язано кадрову комісію Офісу Генерального прокурора прийняти рішення про успішне проходження атестації, передбаченої розділом II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-ІХ від 19 вересня 2019 року, заступником начальника другого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, вчинених на тимчасово окупованих територіях, Генеральної прокуратури України ОСОБА_1 .

7. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

8. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1984,80 грн.

9. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2024 року виправлено описку в п. 6 вступної та резолютивної частини рішення Київського окружного адміністративного суду від 18.04.2024 в адміністративній справі №640/17466/22, шляхом зазначення правильної суми судового збору, яку належить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 "у розмірі 1 984,80 грн (одна тисяча дев`ятсот вісімдесят чотири грн 80 коп.)", не зачіпаючи при цьому суті рішення суду.

10. Судові рішення мотивовані тим, що оскаржуване рішення кадрової комісії стосовно позивача не відповідає критеріям обґрунтованості та безсторонності, порушує принцип пропорційності, оскільки відповідачем не надано доказів на підтвердження обставин, які вважаються встановленими та мали вирішальне значення для його прийняття, а викладені у рішенні висновки є лише констатацією сумніву у доброчесності прокурора без належного обґрунтування, тому рішення комісії та похідний від нього наказ є протиправними та підлягають скасуванню.

11. В частині позовних вимог щодо зобов`язання кадрової комісії прийняти рішення про успішне проходження позивачем атестації, суди попередніх інстанцій зазначали, що з урахуванням того, що законодавцем не визначено чітких критеріїв прийняття кадровими комісіями рішень про неуспішне проходження прокурорами атестації, тобто фактично не обмежено кількість прийняття таких рішень щодо одного і того ж прокурора, якого судовими рішеннями поновлено на посаді, суди уважали, що з метою забезпечення прав, визначених статтею 43 Конституції України, в межах даної справи є підстави обрання такого ефективного способу поновлення порушених прав позивача як зобов`язання кадрової комісії Офісу Генерального прокурора прийняти рішення про успішне проходження атестації.

12. Також суд апеляційної інстанції зауважив, що для позивача гарантією подальшого продовження служби в Офісі Генерального прокурора є зобов`язальна частина рішення суду в цій справі з урахуванням вимог пункту 18 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №113-ІХ, оскільки станом на час вирішення спору наказ №1973ц від 06 жовтня 2022 року про звільнення, яким визначено звільнення ОСОБА_1 у перший робочий день після звільнення з військової служби, є нереалізованим, адже позивач продовжує проходити військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

13. Додатковою постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2024 року заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Кротюка Олександра Володимировича про ухвалення додаткового судового рішення задоволено. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора витрати на правничу допомогу в сумі 15000,00 грн.

14. Суд апеляційної інстанції, задовольняючи вказану заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Кротюка Олександра Володимировича урахував складність справи, предмет спору, яким є поновлення на посаді прокурора, значну кількість матеріалів, які відносяться до предмету доказування, розгляд справи судом апеляційної інстанції за правилами загального провадження у судовому засіданні з викликом сторін, як наслідок, проведення чотирьох судових засідань, у яких приймав участь представник ОСОБА_1 - адвокат Кротюк О.В., дійшов висновку про те, що сума, яка підлягає компенсації позивачу на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000, 00 грн, є справедливою та співмірною.

ІІІ. Короткий зміст вимог касаційної скарги

15. Не погоджуючись із рішенням Київського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2024 року, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2024 року та додатковою постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2024 року, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, Офіс Генерального прокурора подав касаційну скаргу, в якій просить рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2024 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити; додаткову постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2024 року скасувати, ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні заяви про відшкодування витрат на правничу допомогу адвоката повністю у зв`язку з необґрунтованістю вимог.

16. Обґрунтовуючи наявність підстав для касаційного оскарження, відповідач посилаються на пункти 1 та 3 частини 4 статті 328 КАС України, відповідно до яких підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

17. Офіс Генерального прокурора у касаційній скарзі зазначає про те, що судами першої та апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, а саме пункт 3 частини 2 статті 2 КАС України, пункт 17 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 №113-ІХ, положення пункту 16 розділу IV Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 №221, щодо дискреційних повноважень кадрових комісій на прийняття рішення за результатами проходження прокурорами атестації. Неправильність застосування зазначених норм права полягає у помилковому їх тлумаченні та застосуванні, оскільки суди безпідставно втрутились у дискреційні повноваження кадрової комісії та зобов`язали кадрову комісію прийняти рішення про успішне проходження прокурором атестації.

18. При цьому судами не враховано висновків Верховного Суду щодо застосування зазначених норм права у справах з подібними правовідносинами, викладених у постановах від 23.02.2023 у справі №260/2635/20, від 09.02.2023 у справі №640/21694/20, від 14.03.2024 у справі № 280/3460/22.

19. Касатор вказує на те, що при правильному застосуванні зазначених правових норм, суди мали б відмовити у задоволенні позовної вимоги про зобов`язання кадрової комісії прийняти рішення про успішне проходження прокурором ОСОБА_1 атестації, оскільки проведення атестації прокурорів є дискреційними повноваженнями кадрової комісії. Суд не має права впливу чи зобов`язання комісії висловити іншу думку, ніж та, яка висловлена колегіальним органом, а лише може перевірити дотримання процедури та порядку проведення атестації.

20. Також касатор зазначає про те, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права, а саме п. п. 9, 11, пп. 2 п. 13, п. 17 розділу ІІ Закону України № 113-ІХ, п. п. 2 - 7, 12 - 16 розділу IV Порядку № 221 у співвідношенні з ст. ст. 19, 36 Закону № 1697-VII, ст. ст. 11, 15 Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів в частині надання кадровою комісією оцінки професійної компетентності прокурора. Так, суди дійшли необґрунтованого висновку, що неповні відповіді або частково невірно надані відповіді прокурором під час виконання ним практичного завдання не можуть беззаперечно вказувати на невідповідність прокурора вимогам професійної компетенції, адже такий висновок має формуватися з урахуванням всіх складових частин атестації прокурора. Оцінка професійної компетентності є також і предметом співбесіди як завершального етапу атестації. На думку касатора, суди попередніх інстанцій не врахували висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 31.05.2023 у справі №160/5323/21 щодо врахування кадровою комісією під час співбесіди результатів проходження позивачем перших двох етапів атестації. Апеляційним судом наведені висновки Верховного Суду не враховані. Отже, наявні підстави для касаційного оскарження судових рішень у цій справі в частині висновків про те, що оцінка професійної компетентності позивача здійснена кадровою комісією лише з огляду на результати виконання практичного завдання (на перше питання прокурор надав неповну відповідь, а на друге та третє неправильні відповіді), без урахування того, що позивач успішно пройшов попередні етапи атестації. На думку касатора, результати відповідних тестувань мають вирішальне значення для вирішення питання щодо доступу до наступного етапу. Успішне проходження кандидатами перших двох етапів атестації вже враховане шляхом допущення їх до співбесіди, а отже не може бути враховане ще раз під час неї.

21. Обґрунтовуючи наявність підстав для касаційного оскарження судових рішень, касатор посилається на пункт 3 частини 4 статті 328 КАС України, та вказує на те, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано норми п.п. 11, 12, 13, 15, 17 розділу ІІ Закону № 113-ІХ, п. 3, пп.2 п.5 розділу І, п. п. 9, 11 - 16 розділу IV Порядку № 221, п. 12 Порядку № 233 у взаємозв`язку із пункту 10 частини 1 статті 3, пункту 4 частини 4 статей 17, 19, 36 Закону № 1697-VII, пункту 2 частини 1 статті 46 Закону України «Про запобігання корупції», ч. 1 ст. 7, ст. 8 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», статей 3, 11, 16, 19, 21, частини 2 статті 31 Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів, п. п. 1, 3 Керівних принципів, що стосуються державних обвинувачів, п. 39 Бордоської декларації, п. п. «a», «b», «c»,«d» Стандартів професійної відповідальності та викладом основних обов`язків та прав прокурорів, п. 1.6 Положення про організацію та порядок стажування для отримання особою свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, затвердженого Рішенням ради адвокатів України від 01.06.2018 №80 (зі змінами), з урахуванням особливостей цієї справи, щодо оцінки кадровою комісією відповідності витрат і майна прокурора та його близьких осіб задекларованим доходам, а також додержанню вимог щодо отримання свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, включаючи вимоги щодо несумісності.

22. Офіс Генерального прокурора посилається на те, що на даний час відсутні висновки Верховного Суду щодо застосування вказаних норм права в контексті визначення кадровою комісією відповідності прокурора вимогам професійної етики та доброчесності з урахуванням індивідуальних особливостей обставин, встановлених судами у цій справі.

23. Крім того у касаційній скарзі відповідач зазначає про те, що додаткова постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.12.2024 у цій справі підлягає скасуванню у зв`язку з порушенням норм процесуального права, що виразилося у помилковому виснуванні обґрунтованості та доведеності фактично понесених позивачем витрат на правову допомогу у справі. Також касатор посилається на те, що судом апеляційної інстанції всупереч вимогам статті 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» при ухваленні додаткової постанови від 24.12.2024 не враховано висновки щодо застосування норм права в аналогічних правовідносинах, викладених у справах №826/1216/16, №922/1964/21, №922/2321/20, №922/2685/19, №755/9215/15-ц, № 910/4317/21, №904/4507/18, №905/1795/18, 922/445/19, №916/2102/17, №909/371/18, №922/928/18, №911/739/15, №915/237/18.

ІV. Позиція інших учасників справи

24. Позивач надав до суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить суд касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

V. Рух справи у суді касаційної інстанції

25. Ухвалою Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Кашпур О.В., суддів Соколова В.М., Уханенка С.А., 21 січня 2025 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2024 року, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2024 року та додаткову постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2024 року.

26. Підставою для відкриття касаційного провадження є обґрунтування скаржником наявності підстав для касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

27. Ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2025 року відмовлено Офісу Генерального прокурора у задоволенні клопотання про зупинення виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2024 року у справі №640/17466/22.

28. Ухвалою Верховного Суду від 20 серпня 2025 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами на 21 серпня 2025 року.

VІ. Стислий виклад обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій

29. Як установлено судами першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 з жовтня 2010 року працює в органах прокуратури, зокрема, з січня 2015 року на різних посадах в Генеральній прокуратурі України, а з серпня 2019 року наказом Генеральної прокуратури України від 06.08.2019 №612ц призначений на посаду заступника начальника другого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва досудовими розслідуваннями кримінальних правопорушень, вчинених на тимчасово окупованих територіях, Генеральної прокуратури України.

30. 10 жовтня 2019 року ОСОБА_1 , заступник начальника другого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва досудовими розслідуваннями кримінальних правопорушень, вчинених на тимчасово окупованих територіях, Генеральної прокуратури України подав Генеральному прокурору Рябошапці Р.Г. заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора та про намір пройти атестацію.

31. За результатами проходження позивачем атестації, кадровою комісією №7 прийнято рішення «Про неуспішне проходження прокурором атестації» від 03 грудня 2019 року № 1/2.

32. На підставі вказаного рішення, Генеральним прокурором прийнято наказ від 21 грудня 2019 року № 2042ц про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника другого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва досудовими розслідуваннями кримінальних правопорушень, вчинених на тимчасово окупованих територіях, Генеральної прокуратури України та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України Про прокуратуру» з 24 грудня 2019 року.

33. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 березня 2021 року у справі № 640/1178/20 визнано протиправним та скасовано рішення Сьомої кадрової комісії Генеральної прокуратури України від 03 грудня 2019 року №1/2 «Про неуспішне проходження прокурором атестації». Визнано протиправним та скасовано наказ Генеральної прокуратури України від 21 грудня 2019 року № 2042ц. Поновлено ОСОБА_1 в Офісі Генерального прокурора на посаді рівнозначній тій, яку він обіймав на момент звільнення, а саме посаді заступника начальника другого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва досудовими розслідуваннями кримінальних правопорушень, вчинених на тимчасово окупованих територіях, Генеральної прокуратури України та органів прокуратури з 26 грудня 2019 року.

34. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2021 року у справі № 640/1178/20 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 березня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Кадрової комісії № 7 від 03 грудня 2019 року №1/2 «Про неуспішне проходження прокурором атестації». Визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора № 2042ц від 21 грудня 2019 року щодо звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника другого відділу процесуального керівництва досудовими розслідуваннями кримінальних правопорушень, вчинених на тимчасово окупованих територіях, Генеральної прокуратури України та органів прокуратури. Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника другого відділу процесуального керівництва досудовими розслідуваннями кримінальних правопорушень, вчинених на тимчасово окупованих територіях, Генеральної прокуратури України з 25 грудня 2019 року. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 25.12.2019 по 08.07.2021 в розмірі 670 576 грн 07 коп. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 судові витрати із сплати судового збору в розмірі 840 грн 80 коп.

35. Постановою Верховного Суду від 28 грудня 2022 року у справі №640/1178/20 касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора задоволено частково.

36. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 березня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2021 року скасовано, а справу № 640/1178/20 направлено на новий судовий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.

37. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19 травня 2023 року прийнято до розгляду адміністративну справу № 640/1178/20.

38. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 13 травня 2024 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Сьомої кадрової комісії Генеральної прокуратури України від 03 грудня 2019 року №1/2 «Про неуспішне проходження прокурором атестації». В іншій частині адміністративного позову відмовлено. Стягнуто на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати зі сплати судового збору в сумі 420,40 грн (за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора.

39. Указане рішення суду залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2024 року.

40. На виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2021 року у справі №640/1178/20 наказом Генерального прокурора від 17 травня 2022 року №663ц, ОСОБА_1 поновлено на посаді заступника начальника другого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва досудовими розслідуваннями кримінальних правопорушень, вчинених на тимчасово окупованих територіях, Генеральної прокуратури України з 25 грудня 2019 року.

41. Між цим, відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України (по стройовій частині) від 14 квітня 2022 року №36 ОСОБА_1 з 14 квітня 2022 року призначено на посаду діловода групи персоналу (ВОС-901074Ф) та зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та на всі види забезпечення з 14 квітня 2022 року.

42. Наказом Офісу Генерального прокурора від 17 травня 2022 року №664ц увільнено з 17 травня 2022 ОСОБА_1 від виконання обов`язків заступника начальника другого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва досудовими розслідуваннями кримінальних правопорушень, вчинених на тимчасово окупованих територіях, Генеральної прокуратури України у зв`язку із вступом на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період із збереженням посади та середнього заробітку до дня фактичного звільнення (стаття 119 КЗпП України).

43. Наказом Офісу Генерального прокурора від 26 липня 2022 року №1049ц з 19 липня 2022 року внесено зміни в наказ від 17 травня 2022 року №664ц про увільнення ОСОБА_1 , виключивши словосполучення «середній заробіток» у відповідних відмінках.

44. В подальшому, рішенням кадрової комісії Офісу Генерального прокурора від 05 вересня 2022 року затверджено графік співбесід прокурорів та слідчих Генеральної прокуратури України на 12 вересня 2022 року.

45. Відповідно до протоколу №39 засідання кадрової комісії Офісу Генерального прокурора від 12 вересня 2022 року по третьому питанню порядку денного кадрова комісія вирішила: ураховуючи результати виконання практичного завдання та проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетенції, професійної етики та доброчесності, ухвалити рішення про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації. Голосували: «за» - 3, «проти» - 3.

46. 12 вересня 2022 року кадровою комісією Офісу Генерального прокурора прийнято рішення №5 «Про неуспішне проходження прокурором атестації», у вступній частині якого зазначено про наступне: «Керуючись пунктами 13, 17 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» та пунктом 6 розділу I, пунктом 16 розділу IV Порядку проходження прокурором атестації, за результатами проведення співбесіди, кадрова комісія Офісу Генерального прокурора (далі - Комісія), виявила обставини, які свідчать про невідповідність заступника начальника другого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва досудовими розслідуваннями кримінальних правопорушень, вчинених на тимчасово окупованих територіях, Генеральної прокуратури України ОСОБА_1 , вимогам професійної компетенції, професійної етики та доброчесності».

47. Наказом Офісу Генерального прокурора від 06 жовтня 2022 року № 1973ц на підставі статті 9, пункту 2 частини 2 статті 41 Закону України «Про прокуратуру» звільнено ОСОБА_1 з посади заступника начальника другого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва досудовими розслідуваннями кримінальних правопорушень, вчинених на тимчасово окупованих територіях, Генеральної прокуратури України та органів прокуратури на підставі рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації (підпункт 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури») у перший робочий день після звільнення з військової служби.

VІI. Джерела права й акти їхнього застосування

48. Конституція України.

Частина друга статті 19. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

49. Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України)

Частина 2 статті 2 КАС України. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

50. Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII (далі -Закон №1697-VII).

51. Верховною Радою України 19 вересня 2019 року ухвалено Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 113-IX (далі - Закон №113-IX), пунктом 21 якого внесені зміни в Закон №1697-VII. Вказаний Закон набрав чинності 25 вересня 2019 року.

52. Відповідно до пунктів 3-7, 9-17 Закону №113-ІХ до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.

53. Після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором.

54. За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.

55. Дія цього пункту не поширюється на випадок, передбачений підпунктом 4 пункту 21 цього розділу.

56. День початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур визначається рішеннями Генерального прокурора стосовно Офісу Генерального прокурора, усіх обласних прокуратур, усіх окружних прокуратур. Вказані рішення публікуються у газеті «Голос України».

57. Офіс Генерального прокурора є правонаступником Генеральної прокуратури України у міжвідомчих міжнародних договорах, укладених Генеральною прокуратурою України.

58. Положення щодо проходження атестації, передбаченої цим розділом, поширюються на прокурорів та слідчих органів прокуратури, які:

1) на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах;

2) на день набрання чинності цим Законом займали посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, але з поважних причин, до яких належать тимчасова непрацездатність, відпустка по догляду за дитиною, відрядження для участі в роботі інших органів на постійній основі тощо, не проходили атестацію;

3) звільнені з органів прокуратури у зв`язку з настанням підстав, передбачених підпунктами 1 і 2 пункту 19 цього розділу, щодо яких набрало законної сили рішення суду про поновлення на посаді прокурора у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, у тому числі у разі прийняття судом рішення про поновлення на посаді прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах;

4) звільнені до набрання чинності цим Законом з органів прокуратури, щодо яких набрало законної сили рішення суду про поновлення на посаді прокурора у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, у тому числі у разі прийняття судом рішення про поновлення на посаді прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах.

59. Прокурори та слідчі органів прокуратури, зазначені в підпунктах 1-4 цього пункту, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації.

60. Проходження атестації особами, зазначеними в підпункті 3 цього пункту, розпочинається з етапу, на якому було прийнято рішення про неуспішне її проходження.

61. Атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором, з урахуванням особливостей, визначених пунктом 7 цього розділу.

62. Прокурори та слідчі органів прокуратури, зазначені в підпунктах 1-4 пункту 7 цього розділу, мають право у строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.

63. Атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями Офісу Генерального прокурора, кадровими комісіями обласних прокуратур, утворення, визначення складу, періоду та порядку роботи яких, здійснюється Генеральним прокурором.

64. Предметом атестації є оцінка: 1) професійної компетентності прокурора; 2) професійної етики та доброчесності прокурора.

65. Атестація прокурорів включає такі етапи:

1) складення іспиту у формі анонімного письмового тестування або у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора. Результати анонімного тестування оприлюднюються кадровою комісією на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України або Офісу Генерального прокурора не пізніше ніж за 24 години до проведення співбесіди;

2) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.

66. Атестація може включати інші етапи, не проходження яких може бути підставою для ухвалення кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації прокурором. Перелік таких етапів визначається у Порядку проходження прокурорами атестації, який затверджує Генеральний прокурор.

67. Графік проходження прокурорами атестації встановлює відповідна кадрова комісія. Атестація проводиться прозоро та публічно, у присутності прокурора, який проходить атестацію. Перебіг усіх етапів атестації фіксується за допомогою технічних засобів відео- та звукозапису.

68. Для проведення співбесіди кадрові комісії вправі отримувати в усіх органах прокуратури, у Раді прокурорів України, секретаріаті Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентстві з питань запобігання корупції, інших органах державної влади будь-яку необхідну для цілей атестації інформацію про прокурора, в тому числі інформацію про:

1) кількість дисциплінарних проваджень щодо прокурора у Кваліфікаційно-дисциплінарній комісії прокурорів та їх результати;

2) кількість скарг, які надходили на дії прокурора до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та Ради прокурорів України, з коротким описом суті скарг;

3) дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності:

а) відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції;

б) інші дані щодо відповідності прокурора вимогам законодавства у сфері запобігання корупції;

в) дані щодо відповідності поведінки прокурора вимогам професійної етики;

г) матеріали таємної перевірки доброчесності прокурора;

4) зайняття прокурором адміністративних посад в органах прокуратури з копіями відповідних рішень.

69. Фізичні та юридичні особи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування мають право подавати до відповідної кадрової комісії відомості, які можуть свідчити про невідповідність прокурора критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності. Для цього графік проведення співбесід із зазначенням прізвища, імені та по батькові прокурора, його посади, заздалегідь оприлюднюється на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України або Офісу Генерального прокурора.

70. За результатами складення прокурором іспиту відповідна кадрова комісія ухвалює рішення щодо допуску прокурора до проведення співбесіди. Якщо прокурор за результатами складення іспиту набрав меншу кількість балів, ніж прохідний бал, встановлений згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, це є підставою для недопущення прокурора до етапу співбесіди і ухвалення кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації таким прокурором.

71. Кадрові комісії за результатами атестації прокурора ухвалюють одне із таких рішень: рішення про успішне проходження прокурором атестації або рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.

72. Кадрові комісії за результатами атестації подають Генеральному прокурору інформацію щодо прокурорів, які успішно пройшли атестацію, а також щодо прокурорів, які неуспішно пройшли атестацію.

73. Наказом Генеральної прокуратури України від 03 жовтня 2019 року №221 затверджено Порядок проходження прокурорами атестації (далі - Порядок №221).

74. Розділом VI Порядку №221 визначено порядок проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності і виконання практичного завдання для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурора.

75. Так, у разі набрання прокурором за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки кількості балів, яка дорівнює або є більшою, ніж прохідний бал, прокурор допускається до співбесіди.

76. Кадрова комісія формує графік проведення співбесід з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Графік проведення співбесід оприлюднюється на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора) не пізніше ніж за 5 календарних днів до проведення співбесіди. У графіку зазначаються: прізвище, ім`я, по батькові прокурора, номер службового посвідчення, інформація про дату, час та місце проведення співбесіди. Прокурор вважається повідомленим про дату, час та місце проведення співбесіди з моменту оприлюднення графіка проведення співбесід на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора).

77. До початку співбесіди прокурор виконує практичне завдання з метою встановлення комісією його рівня володіння практичними уміннями та навичками.

78. Співбесіда проводиться кадровою комісією з прокурором державною мовою в усній формі. Співбесіда з прокурором може бути проведена в один день із виконанням ним практичного завдання.

79. Для проведення співбесіди кадрова комісія вправі отримувати в усіх органах прокуратури, у Раді прокурорів України, секретаріаті Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентстві з питань запобігання корупції, інших органах державної влади будь-яку необхідну для цілей атестації інформацію про прокурора, в тому числі про: 1) кількість дисциплінарних проваджень щодо прокурора у Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та їх результати; 2) кількість скарг, які надходили на дії прокурора до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та Ради прокурорів України, з коротким описом суті скарг; 3) дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності: а) відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції; б) інші дані щодо відповідності прокурора вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; в) дані щодо відповідності поведінки прокурора вимогам професійної етики; г) матеріали таємної перевірки доброчесності прокурора; 4) інформацію про зайняття прокурором адміністративних посад в органах прокуратури з копіями відповідних рішень.

80. Фізичні та юридичні особи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування мають право подавати до відповідної кадрової комісії відомості, у тому числі на визначену кадровою комісією електронну пошту, які можуть свідчити про невідповідність прокурора критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності. Кадровою комісією під час проведення співбесіди та ухвалення рішення без додаткового офіційного підтвердження можуть братися до уваги відомості, отримані від фізичних та юридичних осіб (у тому числі анонімно).

81. Дослідження вказаної інформації, відомостей щодо прокурора, який проходить співбесіду (далі - матеріали атестації), здійснюється членами кадрової комісії.

82. Перед проведенням співбесіди члени комісії можуть надіслати на електронну пошту прокурора, яка вказана у заяві про намір пройти атестацію, повідомлення із пропозицією надати письмові пояснення щодо питань, пов`язаних з матеріалами атестації. У цьому випадку протягом трьох днів з дня отримання повідомлення, але не пізніше ніж за день до дня проведення співбесіди, прокурор може подати комісії електронною поштою письмові пояснення (у разі необхідності - скановані копії документів).

83. Співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження членами комісії матеріалів атестації щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, зокрема, з огляду на результати виконаного ним практичного завдання.

84. Співбесіда прокурора складається з таких етапів: 1) дослідження членами комісії матеріалів атестації; 2) послідовне обговорення з прокурором матеріалів атестації, у тому числі у формі запитань та відповідей, а також обговорення питання виконаного ним практичного завдання;

85. Співбесіда проходить у формі засідання комісії.

86. Члени комісії мають право ставити запитання прокурору, з яким проводять співбесіду, щодо його професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.

87. Після завершення обговорення з прокурором матеріалів атестації та виконаного ним практичного завдання члени комісії без присутності прокурора, з яким проводиться співбесіда, обговорюють її результати, висловлюють пропозиції щодо рішення комісії, а також проводять відкрите голосування щодо рішення комісії стосовно прокурора, який проходить атестацію. Результати голосування вказуються у протоколі засідання.

88. Залежно від результатів голосування комісія ухвалює рішення про успішне проходження прокурором атестації або про неуспішне проходження прокурором атестації.

89. Прокурори, які проходять співбесіду, запрошуються комісією на проголошення ухваленого комісією рішення про результати їх атестації.

90. Результати атестації прокурорів за підсумками проведення співбесіди оприлюднюються на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора).

91. Підпунктом 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві та Перехідні положення» Закону № 113-IX установлено, що прокурори та слідчі органів прокуратури, зазначені в підпунктах 1-4 пункту 7 цього розділу, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора за умови настання однієї з таких підстав: рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації.

92. Кодексом професійної етики та поведінки прокурорів передбачено, що прокурор повинен постійно дбати про свою компетентність, професійну честь і гідність (стаття 11); при виконанні службових обов`язків прокурор має дотримуватися загальноприйнятих етичних норм поведінки, бути взірцем доброчесності, вихованості і культури (стаття 16); прокурор має суворо дотримуватися обмежень, передбачених антикорупційним законодавство, не допускати будь-яких проявів, які можуть створити враження корупційних (стаття 19).

93. Питання компетентності та професіоналізму врегульоване в статті 15 Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів, відповідно до якої прокурор повинен здійснювати службові повноваження сумлінно, компетентно, вчасно і відповідально. Постійно підвищувати свій професійний рівень, культуру спілкування, виявляти ініціативу, відповідальне ставлення та творчий підхід до виконання своїх службових обов`язків, фахово орієнтуватися у чинному законодавстві, передавати власний професійний досвід колегам. Він має усвідомлювати, що його діяльність оцінюється з урахуванням рівня підготовки, знання законодавства, компетентності, ініціативності, комунікативних здібностей, здатності вчасно і якісно виконувати службові обов`язки та завдання.

94. Відповідно до пункту 39 Бордоської декларації "Судді та прокурори в демократичному суспільстві" прокурорами мають бути особи з високими моральними якостями; через характер повноважень, на виконання яких вони свідомо погодились, прокурори є постійно відкриті для публічної критики; будучи головними суб`єктами здійснення правосуддя, вони мають повсякчасно підтримувати честь і гідність своєї професії.

95. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

96. Пунктом 9 частини першої статті 1 цього Закону встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

97. Інші види правничої допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону).

98. Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

99. Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

100. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 132 КАС України).

101. Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

102. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

103. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

104. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

105. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

106. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

107. Відповідно до частини дев`ятої статті 139 КАС України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

VІІI. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

108. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

109. З огляду на викладені приписи статті 341 КАС України, Суд здійснює перегляд судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів касаційної скарги.

110. У касаційній скарзі відповідач просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій з підстав, передбачених пунктами 1 та 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

111. Скаржник вказує, що суди попередніх інстанцій застосували п. п. 9, 11, пп. 2 п. 13, п. 17 розділу ІІ Закону №113-ІХ, п. п. 2 - 7, 12 - 16 розділу IV Порядку №221 у співвідношенні з статтями 19, 36 Закону №1697-VII, статтями 11, 15 Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування, викладених у постанові Верховного Суду від 31.05.2023 у справі №160/5323/21, а саме щодо врахування кадровою комісією під час співбесіди результатів проходження позивачем перших двох етапів атестації. На думку касатора, результати відповідних тестувань мають вирішальне значення для вирішення питання щодо доступу до наступного етапу. Успішне проходження кандидатами перших двох етапів атестації вже враховане шляхом допущення їх до співбесіди, а отже не може бути враховане ще раз під час неї.

112. Надаючи оцінку цим доводам скаржника, Верховний Суд керується таким.

113. Змістовний аналіз оскаржуваного рішення свідчить про те, що однією із підстав для його прийняття слугували висновки кадрової комісії щодо невідповідності позивача вимогам професійної компетентності, які, у свою чергу, обґрунтовуються сумнівами кадрової комісії щодо відповідності позивача вказаним вимогам, мотивація яких полягає в наданні ОСОБА_1 відповідей на всі три питання практичного завдання, які є неповними та частково неправильними (одна відповідь правильна, але частково неправильно мотивована та дві неправильні відповіді).

114. Верховний Суд звертає увагу на те, що за змістом пункту 5 та підпункту 3 пункту 6 розділу І Порядку №221 встановлення рівня професійної компетентності прокурора (у тому числі загальних здібностей та навичок) та перевірка дотримання ним професійної етики та доброчесності мають різні критерії. Відтак, ухвалюючи рішення про неуспішне проходження атестації з підстав недостатнього рівня професійної компетентності прокурора, чи за наявності сумнівів у його доброчесності та професійної етики, комісія має зазначити на чому базуються такі висновки, тобто обґрунтувати своє рішення належним чином.

115. Сумніви щодо достовірності результатів іспиту чи наявності інших недоліків рівня знань у позивача мають бути належним чином обґрунтовані. Отже, саме на кадрову комісію покладається обов`язок довести, що рівень володіння практичними уміннями та навичками позивача є настільки низьким і непрофесійним, що дає підстави вважати його професійно некомпетентним прокурором, тобто прокурором, який не здатний виконувати передбачені законом функції та завдання прокуратури.

116. За приписами Порядку №221 оцінка професійної компетентності прокурора включає також перевірку загальних здібностей та навичок прокурора, які, у свою чергу, встановлюються за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, а також на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки.

117. Щодо необхідності належного обґрунтування сумнівів кадрової комісії щодо достовірності результатів іспиту чи наявності інших недоліків рівня знань у позивача, Верховний Суд неодноразово наголошував у постановах від 06 жовтня 2022 року у справі №640/1160/20, від 14 липня 2022 року у справі №640/948/20 та 14 липня 2022 року у справі №420/8235/20, від 12 жовтня 2022 року у справі №580/4018/20, від 10 травня 2024 року у справі №640/1273/20, від 16 травня 2024 року у справі 640/579/20.

118. У цій справі, судом першої інстанції було встановлено, що кадровою комісією послідовне обговорення з прокурором матеріалів атестації, у тому числі у формі запитань та відповідей, а також обговорення питання виконаного ним практичного завдання не здійснювалось.

119. Судами попередніх інстанцій були ураховані певні недоліки у наданій позивачем відповіді на практичне завдання, однак суди уважали, що оцінка рівня володіння практичними уміннями та навичками має здійснюватися кадровою комісією в комплексі, у тому числі із врахуванням попередніх результатів атестації прокурора, які спрямовані на виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора та на перевірку загальних здібностей та навичок з використанням комп`ютерної техніки, які є складовою професійної компетенції прокурора. Таким чином, оскаржуване рішення Кадрової комісії в частині невідповідності позивача вимогам професійної компетентності, з мотивів неналежного рівня знань у застосуванні законодавства України, не відповідає критерію обґрунтованості.

120. Верховний Суд уважає обґрунтованим такий висновок судів попередніх інстанцій та зазначає, що саме на кадрову комісію покладається обов`язок довести, що рівень володіння практичними уміннями та навичками позивача є настільки низьким і непрофесійним, що дає підстави вважати його прокурором, який не здатний виконувати передбачені законом функції та завдання прокуратури. Незгода окремих членів комісії з розв`язанням окремих завдань практичного завдання ще не може свідчити про невідповідність позивача вимогам професійної компетенції в частині рівня знань та практичного застосування законодавства.

121. Стосовно посилання касатора на постанову Верховного Суду від 31.05.2023 у справі №160/5323/21, то Верховний Суд уважає необхідним указати, що результат вирішення у кожній справі зумовлений конкретними обставинами та оцінкою доказів. Аналіз висновків судів попередніх інстанції у цій справі та наведеним скаржником судовим рішенням суду касаційної інстанції, свідчить про те, що вони ґрунтуються на різних фактичних обставинах справи, що зумовило різне правозастосування норм, що регулюють спірні правовідносини, а отже й різні висновки, яких дійшли суди.

122. Так, у постанові Верховного Суду від 31.05.2023 у справі №160/5323/21, на яку посилається касатор, надаючи оцінку обґрунтованості та вмотивованості рішенню кадрової комісії у частині відповідності позивача вимогам професійної компетентності, суди встановили, що у вказаному рішенні наведені питання практичного завдання, яке виконувалося, надані прокурором відповіді на них та наведено правильні відповіді в розрізі кожного питання. Оцінивши надані прокурором відповіді окремо по кожному питанню, урахувавши надані під час обговорення результатів практичного завдання відповіді на уточнюючі питання, які за змістом відповідали письмовим відповідям, комісія зазначила, що на перше та третє питання прокурор надав неправильні відповіді, а на друге надав неповну. У зв`язку із цим суди уважали, що оскаржуване рішення кадрової комісії про неуспішне проходження позивачем атестації, у зв`язку з виявленою невідповідністю вимогам професійної компетентності є обґрунтованим та вмотивованим, у ньому зазначено підстави, з яких виходили члени комісії, надано детальну оцінку виконаному практичному завданню.

123. Верховний Суд зазначає, що незважаючи на подібність норм правового регулювання у справі, якій наводить скаржник у касаційній скарзі, та у справі, яка розглядається, обставини кожної справи такої категорії є відмінними, оскільки рішення кадрової комісії носять індивідуальний (персональний) характер, а тому не можна стверджувати, що наведені висновки Верховного Суду є сформованим висновком щодо застосування норми права.

124. Щодо твердження касатора про те, що суди попередніх інстанцій помилково вказували на необхідність врахування результатів попередніх двох етапів атестації при проходженні співбесіди та оцінюванню позивача на відповідність вимогам професійної компетентності, то Верховний Суд уважає за необхідне зазначити про те, що основною підставою, з якої суди дійшли висновку про необґрунтованість оскаржуваного рішення у цій частині є те, що сумніви кадрової комісії щодо відповідності позивача вимогам професійної компетентності ґрунтувалися виключно на результатах практичного завдання, на виконання якого ОСОБА_1 надано відповіді на всі три питання практичного завдання, які є неповними та частково неправильними, тобто врахування результатів попередніх двох етапів атестації не є визначальним при оцінці рівня володіння практичними уміннями та навичками, а повинно застосовуватися кадровою комісією в комплексі, у тому числі із врахуванням попередніх результатів атестації прокурора, та обговоренні питань виконаного ним практичного завдання.

125. Також відповідач у касаційній скарзі зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми п.п. 11, 12, 13, 15, 17 розділу ІІ Закону №113-ІХ, п. 3, пп.2 п.5 розділу І, п. п. 9, 11 - 16 розділу IV Порядку №221, п. 12 Порядку №233 у взаємозв`язку із пункту 10 частини 1 статті 3, пункту 4 частини 4 статей 17, 19, 36 Закону №1697-VII, пункту 2 частини 1 статті 46 Закону України «Про запобігання корупції», ч. 1 ст. 7, ст. 8 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», статей 3, 11, 16, 19, 21, частини 2 статті 31 Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів, п. п. 1, 3 Керівних принципів, що стосуються державних обвинувачів, пункту 39 Бордоської декларації, п. п. «a», «b», «c»,«d» Стандартів професійної відповідальності та викладом основних обов`язків та прав прокурорів, п. 1.6 Положення про організацію та порядок стажування для отримання особою свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, затвердженого Рішенням ради адвокатів України від 01.06.2018 №80 (зі змінами) з урахуванням особливостей цієї справи, а саме щодо оцінки кадровою комісією відповідності витрат і майна прокурора та його близьких осіб задекларованим доходам, а також додержанню вимог щодо отримання свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, включаючи вимоги щодо несумісності.

126. Змістовний аналіз оскаржуваного рішення свідчить про те, що однією з підстав для прийняття рішення про непроходження позивачем атестації стали висновки комісії про його невідповідність вимогам доброчесності, які обґрунтовуються сумнівами членів кадрової комісії щодо відповідності витрат і набутого майна під час його роботи в органах прокуратури (або в інших державних органах) ним та його близькими особами (рідною сестрою), їхнім офіційним доходам.

127. Як встановлено судами попередніх інстанцій у підпункті 3.1 пункту 3 оскаржуваного рішення кадровою комісією зазначено, що в діях позивача наявні ознаки порушення вимог щодо декларування права користування нерухомістю за місцем реєстрації його проживання, а також нерухомості за місцем фактичного проживання. Обґрунтовуючи свою позицію, кадрова комісія послалась на положення пункту 2 частини 2 статті 46 Закону України «Про запобігання корупції» від 14 жовтня 2014 року №1700-VII та зазначила, що позивачем в деклараціях за 2015-2017 роки (розділ 2.1 «Інформація про суб`єкта декларування») зареєстрованим місцем проживання позивача вказано місто Кропивницький, місцем фактичного проживання - м. Київ. В розділі 3 «Об`єкти нерухомості» зазначених декларацій не вказано жодного житла в м. Кропивницькому, де був зареєстрований ОСОБА_1 . Щодо місця проживання у місті Києві, то тільки у 2016 році задекларовано квартиру на праві тимчасового користування. При цьому таке право, відповідно до зазначеної ОСОБА_1 інформації, виникло лише в останній день року - 31 грудня 2016 року.

128. Правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень визначає Закон України «Про запобігання корупції» від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII (далі - Закон № 1700-VII).

129. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 46 Закону №1700-VII у декларації зазначаються відомості про об`єкти нерухомості, що належать суб`єкту декларування та членам його сім`ї на праві приватної власності, включаючи спільну власність, або знаходяться у них в оренді чи на іншому праві користування, незалежно від форми укладення правочину, внаслідок якого набуте таке право.

130. Тобто ключовим для відображення таких відомостей є наявність права користування у декларанта відповідними об`єктами нерухомості або право власності на останні.

131. Такими правами користування можуть бути: оренда, сервітути, право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право забудови земельної ділянки (суперфіцій), утримання, застава, користування на підставі довіреності, у тому числі генеральної довіреності, інші права, передбачені законом.

132. У Роз`ясненнях від 13 листопада 2023 року Національне агентство з питань запобігання корупції зазначило, що у декларації відображаються відомості про об`єкти нерухомості, що належать суб`єкту декларування та членам його сім`ї на праві приватної власності, включаючи спільну власність, або знаходяться у них в оренді чи на іншому праві користування, незалежно від форми укладення правочину, внаслідок якого набуте таке право.

133. За відсутності у звітному періоді будь-яких прав на житло за задекларованим або зареєстрованим місцем проживання суб`єкта декларування та/або членів його сім`ї, відомості про нього не зазначаються у розділі 3 «Об`єкти нерухомості» декларації.

134. Ураховуючи викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що зареєстроване місце проживання позивача - місто Кропивницький - не свідчить про наявність у позивача права на житло (об`єкт нерухомості), відтак незазначення об`єкту нерухомості в м. Кропивницький прямо не вказує на порушення позивачем правил декларування та не може свідчити про наявність обґрунтованих сумнівів щодо його доброчесності.

135. Також ОСОБА_1 під час співбесіди пояснив, що у період з 2015 по 2017 роки проживав у гуртожитку Національної академії прокуратури України. При цьому, не зазначення такого гуртожитку у розділі 2.1 «Інформація про суб`єкта декларування» декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2015-2017 роки було обумовлено тими обставинами, що жодного права користування на кімнату в гуртожитку у місті Києві у нього не виникло, оскільки таке користування здійснювалось на підставі листа заступника Генерального прокурора.

136. Відповідно до пункту 78 Роз`яснення Національного агентства з питань запобігання корупції від 03 лютого 2021 року щодо застосування окремих положень Закону України «Про запобігання корупції» стосовно заходів фінансового контролю (подання декларацій та повідомлень про суттєві зміни в майновому стані) відомості про об`єкт нерухомості, який є зареєстрованим місцем проживання суб`єкта декларування або члена його сім`ї, але без закріплення конкретної житлової кімнати (житлової площі), що має індивідуальні (персоніфіковані) ознаки (гуртожиток, військова частина тощо) не підлягає відображенню в декларації.

137. Суди попередніх інстанцій зазначали про те, що хоча наведені роз`яснення надані Національним агентством з питань запобігання корупції після виникнення спірних правовідносин, проте вони підтверджують правомірність поведінки прокурора щодо заповнення декларацій.

138. Як правильно встановлено судами, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження наявності у позивача будь-якого речового права на нерухоме майно у місті Кропивницький та на кімнату в гуртожитку у місті Києві, в якій він проживав. Отже, оскільки у позивача відсутнє будь-яке майнове право на житло за місцем реєстрації в місті Кропивницькому та місцем проживання (гуртожиток) в місті Києві, то безпідставним є висновок Комісії про наявність у позивача обов`язку декларування такого житла за місцем реєстрації.

139. Стосовно порушення позивачем правил декларування шляхом зазначення в декларації тимчасового місця проживання в грудні 2016 року орендованої квартири, яке за твердженнями кадрової комісії полягає в ненаданні про себе інформації членом сім`ї, який позивачем зазначений як власник квартира, то суди попередніх інстанцій такі висновки визнали безпідставними, оскільки право вчиняти згаданий запис передбачено антикорупційним законодавством, а надання даних про житло залишається на розсуд третьої особи, що не може ставитись в вину декларанту.

140. Крім того, суди обґрунтовано зазначили про те, що згідно з пунктом 15 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №113-ІХ та розділом VI Порядку №221 кадрова комісія вправі отримувати будь-яку необхідну для цілей атестації інформацію про прокурора, в тому числі про відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції, однак таке не покладає обов`язку на його членів сім`ї або близьких родичів надати витребувану інформацію, що в такому разі свідчить про відсутність з боку декларанта протиправних дій у разі зазначення про те, що особа відмовилась надати інформацію.

141. У пункті 3.2 оскаржуваного рішення кадрова комісія надала оцінку походженню коштів на придбання нерухомості, яка знаходиться у користуванні позивача, зокрема вказала, що 05 грудня 2018 року останній набув право користування на квартиру, власником якої є його сестра - ОСОБА_3 , щодо якої не зміг підтвердити відповідність витрат і майна задекларованим доходам. Так, у рішенні вказано, що відповідно до декларацій ОСОБА_1 за 2018-2020 роки, 05 грудня 2018 року позивач набув право користування (оренда) квартирою у місті Києві. Власником квартири є сестра ОСОБА_1 - ОСОБА_3 . Як пояснив ОСОБА_1 на письмові запитання кадрової комісії, вказану квартиру сестра придбала 05 грудня 2018 року за 2,8 млн.грн. за власні заощадження. Також прокурор додав, що його сестра не підпадає під поняття «член сім`ї суб`єкта декларування» та не є особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Під час подачі ним декларацій вона не бажала відображати свої персональні дані та наявність у неї майна, оскільки не є суб`єктом декларування. Під час співбесіди прокурор стверджував, що вказана сума коштів - це дохід його сестри від здійснення адвокатської діяльності та подарунки від батьків. Водночас ОСОБА_1 не зміг документально пояснити походження коштів сестри на придбання квартири, у якій він проживає з дня її купівлі на безоплатній основі (відповідно до декларацій ОСОБА_1 ).

142. Аналізуючи положення статті 1 Закону № 1700-VII (в редакціях Закону до 02 жовтня 2019 року і після цієї дати), суди першої та апеляційної інстанцій правильно зауважили, що законодавцем розділено визначення поняття «близьких осіб» та «членів сім`ї».

143. Так, до близьких осіб, серед інших, відноситься рідна сестра декларанта, у той час коли до членів сім`ї рідна сестра декларанта може бути віднесена у разі, якщо спільно проживає з декларантом, пов`язана спільним побутом, має взаємні права та обов`язки із декларантом (крім осіб, взаємні права та обов`язки яких не мають характеру сімейних).

144. Визначення законодавцем поняття «близькі особи» спрямовано на застосування положень статті 27 Закону №1700-VII, зокрема встановлення дотримання декларантом умов обмеження щодо спільної роботи з близькими особами.

145. В контексті вказаного слід звернути увагу, що рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції від 10 червня 2016 року № 3 (у редакції наказу Національного агентства з питань запобігання корупції від 12 грудня 2019 року №168/19), яке зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2019 року за №1301/34272, затверджено Форму декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі - Форма декларації).

146. Розділ 2.2 Форми декларації «Інформація про членів сім`ї суб`єкта декларування» не передбачає зазначення декларантом близьких осіб, а встановлює обов`язок останнього в частині відображення інформації про членів сім`ї.

147. У своїх поясненнях ОСОБА_1 підтвердив, що проживає у квартирі своєї сестри ОСОБА_3 , втім зауважив, що не пов`язаний з нею спільним побутом та немає взаємних прав і обов`язків. Крім того вона проживає в іншій квартирі на Кловському узвозі з моменту її купівлі та по теперішній час.

148. Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що в даному випадку є помилковими посилання відповідача на положення абзацу 4 частини 1 статті 1 Закону №1700-VII в частині належності рідної сестри декларанта (позивача) до членів його сім`ї.

149. Також з поміж вказаного суди попередніх інстанцій правильно зауважили, що ОСОБА_1 пояснив комісії, що його сестра відмовилась надавати інформацію та надавати свої персональні дані щодо наявного в неї майна та коштів, оскільки вона не є суб`єктом декларування.

150. Отже, такі дії відповідають чинному антикорупційному законодавству, оскільки його вимогами не встановлено обов`язку ні членам сім`ї, ні близьким особам декларанта надавати інформацію та дані про належне їм майно та грошові кошти.

151. Частиною сьомою статті 46 Закону № 1700-VII передбачено право члена сім`ї декларанта відмовити в наданні зазначених відомостей.

152. Тому суди попередніх інстанцій правильно визнали такими, що не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, претензії комісії до позивача щодо ненадання ним інформації про походження майна і коштів його сестри.

153. Ще однією із підстав для прийняття спірного рішення кадрова комісія зазначила наявність обґрунтованого сумніву у відповідності позивача вимогам професійної етики з підстав складання кваліфікаційного іспиту та розпочатого стажування для отримання свідоцтва на зайняття адвокатською діяльністю під час роботи в органах прокуратури, що свідчить про порушення вимог про несумісність.

154. У контексті спірних правовідносин слід звернути увагу, що вимоги щодо несумісності передбачено статтею 18 Закону №1697-VII і їх порушення відповідно до пункту 2 частини першої статті 51 названого Закону є самосійною підставою для звільнення прокурора з посади.

155. За аналогічних правовідносин Верховний Суд у постанові від 16 травня 2024 року у справі № 640/579/20 щодо висновків комісії про несумісність прокурора займаній посаді з підстав складання кваліфікаційного іспиту, початку стажування під час роботи в органах прокуратури та одержання свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю (під час роботи в органах прокуратури) зазначив, що відповідно до пункту 2 частини першої статті 131 Конституції України, пункту 2 частини першої статті 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII (далі - Закон №1798-VIII) розгляд питання та ухвалення рішення стосовно порушення суддею чи прокурором вимог щодо несумісності належить Вищий раді правосуддя, яка наділена виключними повноваженнями щодо оцінки обставин порушення прокурором вимог щодо несумісності, а Кадрова комісія не може перебирати на себе конституційні повноваження Вищої ради правосуддя і надавати оцінку таким обставинам.

156. Така правова позиція узгоджуються з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 08 листопада 2022 року у справі № 400/4162/20, від 05 липня 2022 року у справі № 640/22661/20, від 22 вересня 2022 року у справі № 440/5138/20, від 28 лютого 2023 року № 440/5598/20 та від 02 листопада 2023 року у справі № 380/6044/21 та від 16 травня 2024 року.

157. Таким чином Верховний Суд дійшов висновку про те, що необхідність формування правового висновку щодо застосування частини першої статті 7, статті 8 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», статей 3, 11, 16, 19, 21, частини 2 статті 31 Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів, п. п. 1, 3 Керівних принципів, що стосуються державних обвинувачів, пункту 39 Бордоської декларації, п. п. «a», «b», «c»,«d» Стандартів професійної відповідальності та викладом основних обов`язків та прав прокурорів, п. 1.6 Положення про організацію та порядок стажування для отримання особою свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, затвердженого Рішенням ради адвокатів України від 01.06.2018 №80 (зі змінами) з урахуванням особливостей цієї справи, а саме щодо додержанню вимог щодо отримання свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, включаючи вимоги щодо несумісності, що було підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі, відсутня.

158. У касаційній скарзі відповідач посилається на те, що судами не було враховано висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 23.02.2023 у справі №260/2635/20, від 09.02.2023 у справі №640/21694/20, від 14.03.2024 у справі № 280/3460/22 щодо дискреційних повноважень кадрових комісій на прийняття рішення за результатами проходження прокурорами атестації.

159. Аналізуючи доводи відповідача щодо наявності у кадрової комісії у цій справі дискреційних повноважень на прийняття рішення за результатами проведеної співбесіди, Верховний Суду виходить з такого.

160. Беручи до уваги положення пункту 3 частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якого у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), суд не вправі втручатися в дискрецію кадрової комісії та перебирати на себе повноваження у вирішенні питання, які законодавством віднесені до компетенції кадрової комісії.

161. Слід зазначити, що Верховний Суд неодноразово надавав оцінку та висловлював правову позицію щодо застосування, зокрема, і пунктів 9, 13, 15, 17 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» в аспекті дискреційних повноважень кадрових комісій (в рамках атестації прокурорів) і меж судового контролю у справах про оскарження рішень останніх за наслідками третього етапу атестації (співбесіди).

162. У постановах від 21 жовтня 2021 року у справі № 640/154/20, від 02 листопада 2021 року у справі № 120/3794/20-а, від 04 листопада 2021 року у справі №640/537/20, від 02 грудня 2021 року у справі № 640/25187/19, від 16 грудня 2021 року у справі № 640/26168/19, від 22 грудня 2021 року у справі № 640/1208/20, від 09.02.2023 у справі №640/21694/20 Верховний Суд висловився щодо обґрунтованості і вмотивованості рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації як необхідної умови його відповідності критеріям, визначеним статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а також, що рішення цього органу (кадрової комісії) можуть піддаватися судовому контролю, що аж ніяк не заперечує й не протирічить дискреційним повноваженням цього органу під час атестування прокурорів й ухвалення за наслідками цієї процедури відповідних рішень.

163. У справі № 280/3460/22 Верховний Суд зазначив, що прийняття того, чи іншого рішення за результатам проведеної атестації та за результатами голосування є дискреційними повноваженнями комісії.

164. За загальним правилом під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто дискреційним є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.

165. Отже, в аспекті порушених у касаційній скарзі питань та з огляду на сталу правозастосовчу практику Верховного Суду у цій категорії спорів, Верховний Суд уважає, що суди попередніх інстанцій помилково зобов`язали кадрову комісію Офісу Генерального прокурора прийняти рішення про успішне проходження атестації, передбаченої розділом II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-ІХ від 19 вересня 2019 року, заступником начальника другого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, вчинених на тимчасово окупованих територіях, Генеральної прокуратури України ОСОБА_1.

166. Відповідно до частини першої статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

167. За таких обставин Верховний Суд уважає за необхідне скасувати рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог про зобов`язання кадрової комісії прийняти рішення про успішне проходження атестації позивачем та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні вказаних позовних вимог.

168. Оскільки судові рішення судів попередніх інстанцій в іншій частині позовних вимог відповідачем не оскаржуються, тому Верховний Суд не здійснює їх перегляд в частині відмови у задоволенні позовних вимог.

169. Щодо стягнення витрат на правничу допомогу з Офісу Генерального прокурора, Верховний Суд зазначає наступне.

170. Аналіз наведених у розділі VІІ цієї постанови правових норм дає підстави для висновку, що нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

171. Документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

172. Отже, при визначенні суми компенсації витрат, понесених стороною на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

173. При цьому, незважаючи на те, що при застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, такий, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

174. Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

175. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц вказала на виключення ініціативи суду щодо вирішення питань про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній зі сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

176. Аналогічних висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла також у додатковій постанові від 15 червня 2022 року у справі №910/12876/19 та у додатковій постанові від 18 січня 2024 року у справі № 9901/459/21.

177. Наведений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу знайшов своє відображення і в постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі №815/1479/18, від 15 липня 2020 року у справі №640/10548/19, від 18 травня 2022 року у справі №640/4035/20, від 16 червня 2022 року у справі №380/4759/21 та інших.

178. Також, у постанові від 13 травня 2021 року у справі № 200/9888/19-а Верховний Суд сформував висновок щодо застосування статей 134 139 КАС України та ролі суду під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу. Так, Суд зазначив, що відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. А згідно з частиною сьомою цієї ж статті обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

179. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до КАС України законодавцем принципово по-новому визначено роль суду при вирішенні питання розподілу судових витрат, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами, та не може діяти на користь будь-якої зі сторін.

180. Відтак, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони.

181. Це означає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат, керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 КАС України.

182. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі №640/15803/19, від 28 жовтня 2021 року у справі №160/15983/20, від 27 квітня 2023 року у справі № 280/4115/20.

183. Ця ж позиція була викладена у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19, від 22 листопада 2019 року у справі №902/347/18, від 22 листопада 2019 року у справі №910/906/18, від 06 грудня 2019 року у справі № 910/353/19, де зазначено, що оскільки зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, відповідно до норм процесуального кодексу можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони з підстав недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт, суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

184. Як установлено судом апеляційної інстанції 09 грудня 2024 року представником ОСОБА_1 - адвокатом Кротюком О.В. подано заяву, в якій він просив ухвалити додаткове судове рішення до постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2024 року, яким вирішити питання про відшкодування витрат на професійну правничу (правову) допомогу в розмірі 15 000, 00 грн, у зв`язку із апеляційним переглядом рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2024 року.

185. На обґрунтування заяви Кротюк О.В. зазначив, що у відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 просив суд відшкодувати судові витрати на правничу допомогу адвоката, вказане питання судом не вирішено, а тому, оскільки рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог залишено без змін, то є підстави для стягнення витрат на правничу допомогу.

186. З матеріалів справи вбачається, що 14 вересня 2022 року між ОСОБА_1 та адвокатом Кротюком О.В. укладено договір про надання правничої (правової) допомоги № 10/22. За умовами додаткової угоди від 07 червня 2024 року №2 до вказаного договору передбачено надання правничої допомоги в Шостому апеляційному адміністративному суді у справі №640/17466/22. Зазначеною додатковою угодою сторони визначили фіксовану вартість правничої допомоги в розмірі 15 000, 00 грн, яка полягає у наданні консультацій щодо руху апеляційної скарги у справі та процедурі розгляду справи в суді апеляційної інстанції, вивчення апеляційної скарги Офісу Генерального прокурора на рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2024 року, складання відзиву на апеляційну скаргу, представництво клієнта в судовому засіданні під час слухання справи.

187. До заяви про ухвалення додаткового судового рішення представник позивача, окрім іншого, долучив докази направлення відповідачеві копії цієї заяви.

188. При цьому Верховний Суд звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутні письмові клопотання відповідача щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу з обґрунтуванням неспівмірності такого розміру.

189. Ураховуючи наведене Верховний Суд уважає правильним висновок суду апеляційної інстанції про те, що ураховуючи складність справи, предмет спору, яким є поновлення на посаді прокурора, значну кількість матеріалів, які відносяться до предмета доказування, розгляд справи судом апеляційної інстанції за правилами загального провадження у судовому засіданні з викликом сторін, як наслідок, проведення чотирьох судових засідань, у яких приймав участь представник ОСОБА_1 - адвокат Кротюк О.В., сума, яка підлягає компенсації позивачу на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000, 00 грн, є справедливою та співмірною.

190. Такий висновок повністю відповідає принципам обґрунтованості, співмірності та пропорційності, які повинні бути враховані судом при вирішенні питання про відшкодування витрат на правничу допомогу згідно з вимогами частини дев`ятої статті 139 КАС України.

191. Доводи касаційної скарги не спростовують наведених у цій постанові висновків. При цьому, Верховний Суд відхиляє посилання скаржника на висновки, висловлені, у постановах Верховного Суду, наведених ним у касаційній скарзі, у зв`язку із нерелевантністю їх до застосування у межах цієї справи, із врахуванням наведеного вище.

Керуючись статтями 341 343 349 351 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора задовольнити частково.

2. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2024 року у справі №640/17466/22 скасувати в частині задоволення позовних вимог про зобов`язання кадрової комісії Офісу Генерального прокурора прийняти рішення про успішне проходження атестації, передбаченої розділом II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-ІХ від 19 вересня 2019 року, заступником начальника другого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, вчинених на тимчасово окупованих територіях, Генеральної прокуратури України ОСОБА_1.

3. Ухвалити в цій частині нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог про зобов`язання кадрової комісії Офісу Генерального прокурора прийняти рішення про успішне проходження атестації, передбаченої розділом II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-ІХ від 19 вересня 2019 року, заступником начальника другого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, вчинених на тимчасово окупованих територіях, Генеральної прокуратури України ОСОБА_1.

4. В решті рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2024 року у справі №640/17466/22 залишити без змін.

5. Додаткову постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2024 року у справі №640/17466/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий: О. В. Кашпур

Судді: В.М. Соколов

С.А. Уханенко