5
1
877
Правова визначеність і оціночні поняття є взаємовиключними явищами.
Чи може йти мова про чіткість та зрозумілість законодавства для громадян за наявності термінології, що потребує «глибшого» розуміння, а іноді експертного тлумачення?
Щонайменше у звʼязку із цим можна говорити про певні зловживання. Зловживання правами, зловживання обовʼязками і ще велика кількість порушень та інших деструктивних процесів, які можуть бути викликані неоднозначним тлумаченням норми або її частини.
Загальновідомо, що корупція та зловживання владою були та залишаються серйозними проблемами в Україні протягом багатьох років. Ці явища стали причиною глибоких соціально-економічних проблем та підірвали довіру громадян до державних інституцій. Низький рівень прозорості та ефективності в системі управління, відсутність ефективної системи контролю та покарання, а також корупційні схеми на різних рівнях влади сприяли поширенню цих негативних явищ.
Прийняття законів та інших нормативно-правових актів, що містять в собі поняття, які мають неоднозначне тлумачення або є невизначеними, загалом – чудове підґрунтя для їх інтерпретування в корисливих цілях. Така практика є поширеною не лише серед органів державної влади. Недостатня чіткість правової норми породжує її викривлення або нівелювання громадянами та іншими особами. Таке «зловживання нормою» може відбуватися у різних формах, до прикладу: ухвалення несправедливих рішень, уникнення виконання податкових зобов'язань, нехтування правилами дорожнього руху, зловживання службовими обов'язками, а також ухилення від виконання інших правових та соціальних обовʼязків.
Користуйтеся консультацією: Де наклеп, а де оціночне судження і коли суд зобов'язує спростовувати і платити моральну шкоду
Актуальним на момент написання статті може бути приклад внесених доповнень до Кримінального кодексу України.
3 березня 2022 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за мародерство», яким частини четверті статей 185-187, 189, та 191 КК України було доповнено новою кваліфікуючою (особливо кваліфікуючою) ознакою вчинення вказаних кримінальних правопорушень, а саме – їх вчинення в умовах воєнного або надзвичайного стану. Водночас, будь-якого розкриття змісту таких ознак законодавцем надано не було. Відтак, лише через існування в державі правового режиму воєнного стану за вчинення тривіальної крадіжки шезлонгу особа притягалась судом до найсуворішого виду кримінальної відповідальності.
Очевидно, що повторюваність та чисельність таких випадків викликала обурення в громадян та правової спільноти. Враховуючи це, одну із справ, у якій особі інкримінували вчинення крадіжки в умовах воєнного стану, спершу було передано на розгляд Кримінального Касаційного Суду Верховного суду, а колегія суддів Кримінального Касаційного Суду Верховного суду передала справа на розгляд Об`єднаній палаті Касаційного кримінального суду.
Таким чином, на підставі лише одного прикладу вбачається низка проблем: застосування до особи вочевидь неспівмірного покарання; неможливість судом першої інстанції застосувати норму без її тлумачення Верховним Судом; навантаження Кримінального Касаційного Суду Верховного Суду; залучення Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду.
Користуйтеся консультацією: Як відрізнити оціночні судження від фактичних тверджень у справі про спростування? Роль лінгвіста в суді
Оціночні поняття, особливо ті, якими можуть зловживати зустрічаються не лише у Кримінальному кодексі України, а й у низці інших законів та підзаконних актах. До прикладу, податкове законодавство теж містить достатню кількість невизначених понять, що дозволяє податковому органу іноді виходити за межі повноважень. О.Г. Глухий, аналізуючи співвідношення розсуду судді адміністративного суду й застосування оціночних понять податкового права України при вирішенні податкових спорів, зазначає, що «судді, як інтерпретатори законів, повинні поважати сформульовану в законі волю законодавця. Тому тлумачення суддями закону має залежати від дослівного його тексту та регулятивної волі законодавця».
Водночас, в Україні станом на момент цього дослідження, немає жодного іншого механізму тлумачення тієї волі законодавця чи його розуміння, які він вкладав в поняття при розробці правових норм законодавства. Єдиним шляхом для тлумачення невизначених термінів, як вже було зазначено, є Верховний Суд. Крім вже згаданої навантаженості на судовому систему через існування таких «невизначень», варто також звернути увагу на комплексність проблеми, що має вияв у наступному: 1) Верховний Суд досить часто відмовляє у відкритті проваджень; 2) Верховному Суду невідомо і не може бути достеменно відомо волю законодавця та його розуміння, які він вкладає у відповідний термін; 3) У звʼязку із попередньою проблемою, за декілька років Верховний Суд може змінити свою позицію та надати інше тлумачення (роз'яснення практики правозастосування) терміну, що вже був розкритий ним раніше; 4) Строк розгляду справи у Верховному Суді може тривати місяцями або ж роками, що, своєю чергою, є ризиком виникнення нових порушень прав людини або продовження існування порушень, що виникли раніше.
Посеред іншого, досліджуючи проблеми, які породжуються оціночними поняттями неможливо, знову ж таки, не згадати про євроінтеграційні процеси, що відбуваються в Україні.
Підписання та ратифікація Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом як інноваційного правового інструменту відкрило для нашої держави принципово нові можливості для утвердження на національних теренах елементів європейського публічного порядку з його загальнолюдськими, передусім правовими цінностями. У Преамбулі до цієї Угоди прямо зазначено, що «інтеграція України в Європейський Союз залежатиме від результатів імплементації цієї Угоди, а також забезпечення Україною поваги до спільних цінностей та досягнення зближення з ЄС у політичній, економічній та правовій сферах». Фундаментальною платформою для такого зближення між Україною та державами ЄС у правовій сфері продовжує залишатися Конвенція з прав людини і основоположних свобод, яку Європейський Суд з прав людини неодноразово визначав як «установчий документ європейського публічного порядку». Вказана Конвенція містить офіційно визнані спільні для об’єднаної Європи та усього цивілізованого світу цінності і принципи, дотримання та втілення у життя яких й утворює європейський публічний порядок.
Користуйтеся консультацією: Оціночні судження або наклеп? Де межа?
Враховуючи, що означена проблема є досить поширеною і неприпустимою для України як держави, яка претендує на вступ до Європейського Союзу та повинна відповідати стандартам на вступ – необхідний уніфікований та стандартизований підхід до її розв'язання.
Як видається, окреслену проблему можливо розв'язати різними шляхами. Одним із таких є її запобігання. Він більше стосується питання виникнення оціночних понять у законодавстві. Так, законодавцю варто одразу розкривати зміст ключових або тих, які не є загальноприйнятими (загальновживаними) поняттями. До того ж, до розробки законопроєкту, який регулює відносини у вузьких галузях обовʼязково мають залучатись профільні експерти.
Іншим механізмом для вирішення проблеми існування оціночних понять в законодавстві є створення профільного комітету при Верховній Раді України, який відповідатиме не за підготовку та доопрацювання законопроєктів, а здійснюватиме моніторинг за їх застосуванням після набрання ними чинності і реагуватиме на проблеми застосування, що носять системних характер, у тому числі використання оціночного поняття. Для розвʼязання проблем, що виникли, такий комітет міг би звертатися безпосередньо до законодавця – для зʼясування та розкриття змісту відповідного терміну або ж до експерта, що володіє спеціальними знаннями в кожному конкретному випадку (за необхідності).
Створення такого комітету може покращити якість та забезпечити однозначність правових норм, сприяти їхньому ефективному застосуванню та забезпечити можливість оперативного врегулювання суперечностей чи непорозумінь у законодавстві, а також перешкоджатиме зловживанню службовими чи будь-якими іншими обов’язками та порушенню прав та свобод людини та громадянина. Створення ефективного механізму для покращення якості законодавства повністю корелюватиме меті Українського народу – вступу України до Європейського Союзу.
Автор статті: Коломійчук Анастасія Віталіївна
Переглядів
Коментарі
Переглядів
Коментарі
Отримайте швидку відповідь на юридичне питання у нашому месенджері, яка допоможе Вам зорієнтуватися у подальших діях
Ви бачите свого юриста та консультуєтесь з ним через екран , щоб отримати послугу Вам не потрібно йти до юриста в офіс
Про надання юридичної послуги та отримайте найвигіднішу пропозицію
Пошук виконавця для вирішення Вашої проблеми за фильтрами, показниками та рейтингом
Переглядів:
148
Коментарі:
0
Переглядів:
342
Коментарі:
0
Переглядів:
382
Коментарі:
0
Переглядів:
483
Коментарі:
0
Переглядів:
512
Коментарі:
0
Переглядів:
505
Коментарі:
0
Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.
Повний текстПриймаємо до оплати
Copyright © 2014-2025 «Протокол». Всі права захищені.
Від оціночних понять нікуди не подітися. Якщо казати, наприклад, про сімейне право, то лише суд у кожному конкретному випадку може визначити, що таке "найкращі інтереси дитини". І тому подібне. Щодо наведеної як приклад норми, то, на мій погляд, приклад невдалий. Якщо на певній території (у даний час на усій території України) діє правовий режиим воєнного стану, то ситуація цілком однозначна. "В умовах воєнного стану" означає: у час та на території, де та коли діє воєнний стан". Завдання судів - чітко слідувати нормі, а не шукати у ній якийсь таємниий зміст, якого там немає. Іноді, дійсно, буває, що норма сформульована незрозуміло (але незадовільна якість закону - не те саме, що оціночне поняття!). Та це - не той випадок.
Висновок про те, що кваліфікуюча ознака "в умовах воєнного стану" означає "у час та на території, де та коли діє воєнний стан" - є досить вузьким і свідчить про недослідження або неналежне дослідження судової практики, в тому числі Верховного Суду, а також численних наукових публікацій. Водночас, дане питання - в цілому окрема тема для вивчення. А от для того, аби з приводу тлумачення вказаної ознаки не виникали полеміки і неоднозначності як-от зараз і має існувати чіткість. Особливо недопустимою є ситуація відсутності чіткості у визначенні кримінальної караності діяння в діях особи.
Я особисто вважаю, що норму потрібно трактувати саме таким чином. Хоча в курсі полеміки з цього приводу. По-перше, це моє глибоке переконання, і стосується воно не лише даного питання, судии, включно з Верховниим Судом, не повинні братии на себе функцію законодавця та шукати у нормі закону те, чого буквально немає у її тексті. А то ситуація, як із питанням щодо відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою циивільно-правову відповідальність, коли судова практиика двічі мінялася на 180 градусів, при тому, що не змінювалася самма норма закону, - така ситуація не є нормальною! Так само і тут. Будьякий пошук сенсів у нормі закону поза тим, що безпосередньо є у її тексті, - це не завдання судів. Їх завдання - встановитии обставини та визначити, чи відповідає ситуація диспозииції норми. По-друге, вчинення майнових злочинів під час війни - безперечно несе більшу суспільну небезпеку, ніж у інших умовах. Навіть коли обставини не пов'язані безпосередньо з бойовими діями. Оскільки існує як моральний аспект, так і відволікання ресурсів держави на запобігання та розслідування таких злочинів. Окрім того, відділити, пов'язане діяння саме із обставинами війни чи ні, далеко не завжди просто. Наостанок зауважу, що живу в Ірпені, і тому добре знаю, що коїлося у регіоні, особливо у ті буквально кілька днів, коли окупанти звідси вже відступили, а Сили оборонии України ще не зайшли. Сплеск мародерства був практично небачений. І це при тому, що з Ірпеня було евакуйовано до 90% цивільного населення (з Бучі менше, заважала окупація), але й тих, хто залиишиився, для цього вистачило (доступу сторонніх до регіону тоді не було). Тому, скажімо так, ідеалізувати моральні гальма нашого населення щодо вчиинення майнових злочинів - я б точно не став. З іншого боку, право власності є одним з основоположних стовпів не лише правової системи, а існування суспільства та функціонування Людини Розумної як біологічного виду, ось моя стаття на цьому сайті щодо зазначеної теми: https://protocol.ua/ua/nedootsinena_vlasnist/ Відповідно, і захиист цього права, у тому числі й за рахунок кримінального переслідування тих, хто на нього посягає, має бути приорітетним для держави, і шукати штучні послаблення, не передбачені законом, тут непотрібно.
Цікава думка. Дякую, що поділились!
Завжди радий.