22.01.2018 | Автор: Єштокіна Влада
Задати питання автору
Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube

Нікчемність заповіту подружжя (ВСУ № 6-2424цс16 від 06.09.2017 року)

Аналізуючи судову практику останніх років, можна впевнено стверджувати, що суттєво збільшилась кількість справ, щодо визнання правочинів недійсними або нікчемними. Та не можна не помітити того факту, що більшість судових рішень мають досить суперечливий характер.

З огляду на складність питань про недійсність правочинів і з метою правильного та однакового застосування судами норм матеріального права, Пленум Верховного Суду України 06 листопада 2009 року прийняв Постанову № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» (далі – Постанова №9), в якій надав роз’яснення щодо застосування судами законодавства при розгляді цивільних справ про визнання правочинів недійсними, а також розмежував поняття: «нікчемний правочин» та «оспорюваний правочин», адже кожен з видів недійсності правочинів передбачає різні шляхи захисту цивільних прав та інтересів.

ДАЙДЖЕСТ: Які спадкові спори приніс нам 2017 рік? Дайджест судових рішень ресурсу Протокол для наших любих користувачів!

У відповідності до ст. 215 ЦК України, нікчемні правочини є ті , недійсність яких встановлена законом (ч. 1 ст. 219, ч. 1 ст. 220, ч. 1 ст. 224 ЦК тощо), а оспорювані, є ті, недійсність яких прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (ч. 2 ст. 222, ч. 2 ст. 223, ч. 1 ст. 225 ЦК тощо).

Також, Постанова №6 містяться посилання на спеціальну норму Цивільного Кодексу України, а саме, статтю 1257 ЦК України, якою встановлено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Недійсність окремого розпорядження, що міститься у заповіті, не має наслідком недійсності іншої його частини. У разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах.

Проблематика даного питання полягає в тому, що судді застосовують загальні норми про визнання правочину нікчемним встановлені ЦК України, одночасно ігноруючи спеціальні норми цивільного законодавства.

З аналогічною ситуацією зіткнувся ВСУ при вирішенні справи N 6-2424цс16 від 6 вересня 2017 року.

Фабула справи: Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України розглянула справу про визнання права власності на спадкове нерухоме майно

Подружжя склали спільний заповіт, відповідно до якого належну їм на праві спільної сумісної власності частину квартири  (що приватизовано згідно Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду») заповіли доньці. Однак, з часом подружжя померло. Після їх смерті, один із спадкоємців (особа похилого віку), а згодом, і інша спадкоємиця (донька) подали в нотаріальну контору заяви про прийняття спадщини. Однак, останній відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на майно померлого батька, а саме на частину квартири через відсутність у неї необхідних правовстановлюючих документів.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що безоплатна приватизація житлової площі за своїм правовим змістом не може вважатись придбанням майна за рахунок заробітку (доходу) подружжя, отже майно, набуте шляхом безоплатної приватизації, не може вважатись спільним майном подружжя, а тому спільний заповіт подружжя відповідно до частини другої статті 215 ЦК України є нікчемним з моменту його вчинення.

Проте зазначаючи про нікчемність укладеного подружжям 29 січня 2007 року спільного заповіту з підстав статті 203, частини другої статті 215 ЦК України суд в рішенні не зазначив, в силу яких приписів закону він є нікчемним.

Крім того, при розгляді позовів про встановлення нікчемності правочину із зазначених підстав необхідно враховувати, що ці норми передбачають загальну підставу для нікчемності правочину і застосовуються лише в тому випадку, якщо в ЦК України немає спеціальної підстави (норми) для цього.

Спеціальною нормою, яка регламентує підстави визнання заповіту недійсним або нікчемним є приписи статті 1257 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

З огляду на наведене Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України встановила, що рішення, ухвалені в справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України в частині визнання права власності в порядку спадкування за заповітом на 5/12 частин спірної квартири є незаконним.

Аналізуйте судовий актЗаповіт є одностороннім правочином і може бути визнаний судом нікчемним тільки при зазначенні в рішенні спеціальної підстави передбаченої ст. 1257 ЦК України (ВСУ від 6 вересня 2017р. у справі № 6-2424цс16)

* * *

ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК,
висловлений Верховним Судом України в постанові від 6 вересня 2017 року у справі N 6-2424цс16

Судам відповідно до ст. 215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (ч. 1 ст. 219, ч. 1 ст. 220, ч. 1 ст. 224 ЦК України тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (ч. 2 ст. 222, ч. 2 ст. 223, ч. 1 ст. 225 ЦК України).

Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Відповідно до статей 215, 216 ЦК України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Частиною другою статті 215 ЦК України передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Таким чином оспорюваний правочин є недійсним в силу визнання його судом, а нікчемний - в силу припису закону.

Проте зазначаючи про нікчемність укладеного подружжям спільного заповіту з підстав ст. 203, ч. 2 ст. 215 ЦК України суд в рішенні не зазначив, в силу яких приписів закону він є нікчемним.

Крім того, при розгляді позовів про встановлення нікчемності правочину із зазначених підстав необхідно враховувати, що ці норми передбачають загальну підставу для нікчемності правочину і застосовуються лише в тому випадку, якщо в ЦК України немає спеціальної підстави (норми) для цього.

Спеціальною нормою, яка регламентує підстави визнання заповіту недійсним або нікчемним є приписи статті 1257 ЦК України, відповідно до ч. 1 якої заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

Автор статті: Єштокіна Влада

13
Подобається
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення