Головна Сервіси для юристів ... Закони Житловий Кодекс України Стаття 64. Права і обов'язки членів сім'ї наймача

Стаття 64. Права і обов'язки членів сім'ї наймача

Житловий Кодекс України (ЗМІСТ) Інши кодекси
  • 1634

    Переглядів

  • 1634

    Переглядів

  • Додати в обране

    Члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору.

    До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

    Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї.

    Попередня

    68/202

    Наступна
    Додати в обране
    КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

    Аналізуйте судовий акт: Нарешті Велика Палата визначила, що втрата сімейних зв’язків є підставою для виселення колишнього члена сім’ї та припинення сервітуту на житлове приміщення (ВП/ВС у справі № 447/455/17 від 13.10.2020)

    Тривалий час судова практика щодо виселення колишніх членів (чоловіків, дружин) сім’ї із житлових приміщень які перебувають у власності позивачів носила вкрай неоднорідний характер.

    Окремі суди (з позицією яких я доречи однозначно згоден) таки позиви задовольняли виходячи з того, що зміна сімейного положення, наприклад розлучення, є підставою для припинення сервітуту та посилались на норми ст. 406 ЦК України.

    Інші ж «натягивая сову на глобус» посилались на ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та трактували її положення так як їм заманеться.

    Звісно, що при такому підході про жодну сталість судової практики й годі говорити, а про захист права власності треба взагалі промовчати.

    Але ж нарешті Велика Палата таки поставила крапку у цьому питання за що їй велика вдячність.

    У даній справі жінка звернулась до суду із позовом про свого колишнього чоловіка про визнання припиненим права користування житлом мотивуючи його тим, що у період шлюбу вона за власні кошти придбала будинок та проживала у нього разом із дитиною та чоловіком, який у цій справі є відповідачем.

    Після розірвання шлюбу припинилася обставина, яка була підставою набуття відповідачем права користування її житловим приміщенням. Однак, відповідач відмовився звільнити будинок і до цього часу продовжує проживати у ньому.

    На думку позивача подальше перебування її колишнього чоловіка у будинку є неможливим, оскільки він складається лише з двох житлових кімнат, однією з яких користується син, а в іншій вона не може проживати з відповідачем, оскільки вони не є подружжям, що, у свою чергу, перешкоджає їй володіти і користуватися власним майном.

    Судом першої інстанції вказані позовні вимоги було задоволено.

    Однак, апеляційний суд посилаючись та застосовуючи рудиментарні норми ЖК УРСР у задоволенні позову відмовив мотивуючи таке рішення тим, що за нормами ч.4 ст. 156 ЖК УРСР до членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій ст. 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

    Незгода із постановою суду апеляційної інстанції стала підставою для подання позивачем касаційної скарги та подальшого направлення справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, яка скаргу задовольнила та надала свої такі очікувані висновки щодо згаданих вище правовідносин.

    Так, Велика Палата у своїй постанові зазначила, що нормами статті 3 СК України визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

    Згідно статті 150 ЖК УРСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

    За положеннями статті 156 ЖК УРСР члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. При цьому припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.

    Водночас ВП звернула увагу на те, що звернути увагу, що ЖК УРСР був прийнятий 30 червня 1983 року і він не відображає усіх реалій сьогодення. В свою чергу Цивільний кодекс є кодифікованим актом законодавства, який прийнято пізніше у часі, тому темпоральна колізія вирішується саме на користь норм ЦК України.

    Законодавець при прийнятті ЦК України не визначив особливостей застосування норм ЦК України до житлових правовідносин в цілому, разом з тим, відносини, які регулюються ЖК УРСР, у своїй більшості є цивільно-правовими та мають регулюватися саме нормами ЦК України.

    Частиною першою статті 401 ЦК України передбачено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

    Згідно ч. 1 ст. 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).

    За положеннями ст. 406 ЦК України сервітут припиняється у разі, зокрема, припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту.

    Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом.

    Отже, при розгляді питання про припинення права користування колишнього члена сім`ї власника житла, суди мають приймати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін.

    Положення статті 406 ЦК України у спорі між власником та колишнім членом його сім`ї з приводу захисту права власності на житлове приміщення, можуть бути застосовані за умови наявності таких підстав - якщо сервітут був встановлений, але потім припинився. Однак встановлення такого сервітуту презюмується на підставі статті 402частини першої статті 405 ЦК України.

    Дійсна сутність відповідних позовних вимог має оцінюватись судом виходячи з правових та фактичних підстав позову, наведених у позовній заяві, а не лише тільки з формулювань її прохальної частини, які можуть бути недосконалими.

    Власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.

    У даній справі припинення права користування відповідача спірним житлом відповідає пропорційності в розумінні положень ст. 8 Конвенції, з огляду на те, що між сторонами спору склалися вкрай неприязні стосунки, відповідач має постійне зареєстроване місце проживання, спірний житловий будинок має дві житлові кімнати, в одній з яких проживає син сторін, якому на час перегляду справи у касаційному порядку виповнилося 13 років, вона з дитиною змушена проживати у батьків, оскільки окрім спірного житлового будинку іншого житла не має, однак змушена забезпечити належні житлові умови не лише для себе, але і для малолітнього сина, який проживає разом з нею.

    Разом із тим, встановивши, що права позивачки порушені у контексті статті 8 Конвенції, необхідно зазначити, що порушено і її права, як власниці житлового приміщення, гарантовані також статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

    Необхідно дотримуватися балансу захисту права власності позивачки, з якою після розірвання шлюбу залишився проживати син, тому відповідач як колишній член її сім`ї втратив право на користування будинком, оскільки він вже не є членом її сім`ї, не зареєстрований у спірному житловому будинку.

    Таким чином, у справі, що переглядається, інтереси позивачки, як власника житла та користувача цим житлом, перевищують інтереси колишнього члена сім`ї, у якого припинилися правові підстави користування чужим майном, та який, за доводами позивачки, забезпечено іншим житловим приміщенням, що ним не спростовано.

    Отже припинення права користування житловим приміщенням колишнього члена сім`ї власника житлового будинку може бути підтверджено у судовому порядку, якщо це право пов`язане із захистом права власності відповідно до статті 391 ЦК України, за змістом якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

    Аналізуйте судовий акт: Якщо квартира набута на законних підставах, покупець має право виселити усіх зареєстрованих у ній осіб, в тому числі і членів сім’ї продавця, без надання іншого житлового приміщення (ВС/КЦС, № 638/13030/13-ц, від 25 липня 2018р.)

    Позитивна практика нового ВС при розгляді судами позову власника про усунення перешкод у користування житловим приміщенням та виселення.

    Так позивач набув право власності на квартиру на підставі договору купівлі-продажу, відповідно до умов якого продавець та інші зареєстровані у квартирі особи родини продавця повинні були знятися із реєстраційного обліку протягом місяця. Цього не відбулося .

    Зазвичай договір купівлі-продажу квартири укладається сторонами вже після того як з квартири «виписані» всі проживаючи особи. Мабуть тут була застосована схема відповідно до якої реальний власник квартири формально продає квартиру своїй довіреній особі і, таким чином,  висиляє через суд з квартири  членів своєї сім’ї чи інших зареєстрованих осіб з якими проживати не бажає. Після фізичного видворення з квартири цих осіб, третя особа повертає квартиру власнику на підставі договору дарування чи іншого цивільно-правого договору.    

    Так чи інакше незважаючи на всі спроби відповідачів визнати у цій справі договір купівлі-продажу квартири недійсним та подальші оскарження, ВС залишився на стороні позивача.   

    Суд касаційної інстанції вказав, що ст. ст. 64156 ЖК УРСР не застосовуються в даному випадку і право на проживання членів сім’ї колишнього власника у квартирі припиняється з моменту її продажу.    Не допомагає тут і стаття 405 ЦК України

    Водночас, відповідно до ст. 391 ЦК України новий власник квартири через суд має право усувати усі перешкоди у користуванні своїм майном, зокрема висиляти з квартири повнолітніх осіб без надання іншого житлового приміщення. Відповідно до ст. 328 ЦК України таке право власника виникає тоді, коли він набув право власності на підставах, що не заборонені законом, тобто на підставі договору купівлі-продажу. 

    ВС підкреслив, що для такого виду спорів не потрібна зі сторони позивача обов’язкова вимога про виселення, яку повинні отримати проживаючи у квартирі особи. Окрім цього відповідачами не було надано суду документів, які б підтверджували певний особливий зв'язок між позивачем та колишнім власником квартири, і які б могли довести фіктивність договору купівлі-продажу.  В матеріалах справа міститься дійсним договір купівлі-продажу  на підставі якого продавець передав, а покупець повністю оплатив квартиру.

     

    logo

    Юридичні застереження

    Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.

    Повний текст