17.01.2015 | Автор: Хавронюк Микола Іванович
Задати питання автору
Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube

Чи знаєш ти, українцю, за що тебе посадять і скільки дадуть?

КК вимагає кардинальних змін

«Чи вб'єш праведного разом з грішним?

Чи прирівняєш праведника до грішника?

Невже суддя всієї землі не чинитиме по Правді?»

(Буття: 18: 25).

Статистика свідчить, що протягом останніх 25 років до правоохоронних органів України надійшло близько 70 млн. заяв і повідомлень про вчинення злочинів; потерпілими від них було не менше 12 млн. осіб, а збитків завдано більш як на 100 млрд. грн.; водночас було виявлено близько 6 млн. осіб, які вчинили злочини, і засуджено 4 млн. з них. Виходячи зі статистичних даних про кількість дорослого населення України і про те, що 1/3 засуджених є рецидивістами, можемо приблизно розрахувати: один із двадцяти жителів України коли-небудь притягувався до кримінальної відповідальності, а один із кожних тридцяти був засуджений.

Рівно рік тому «диктаторська» влада встановила кримінальну відповідальність за незрозумілі «екстремістську діяльність», «наклеп», «блокування доступу до володіння осіб», «перешкоджання нормальній роботі підприємств», «демонстрацію зухвалої зневаги до працівника правоохоронного органу» і «тиск» на суддю. Було примусово виведено з моди колір хакі, заборонено носити шоломи, їздити колоною по п’ять і встановлювати сцени...

Закон від 16 січня 2014 р. скасовано. Але «диктаторські закони» все ще діють. Йдеться насамперед про чинний Кримінальний кодекс (далі – КК).

Проблема полягає у тому, що цей Кодекс створює небезпеку застосування виняткового за своєю суворістю обмеження прав кожного з нас. Але при цьому практично ніхто точно не знає, чи є те або інше вчинене діяння злочином і яке покарання за нього буде призначене. Законодавці не проводять кримінологічну експертизу відповідних законопроектів і не обмежені при їх розробці певними логічними правилами, судді трактують суперечливі закони на свій розсуд, науковці – лише пропонують, а адвокати – клопочуть... В результаті десятиліттями триває кричуще порушення принципів рівності перед законом і справедливості.

Загальна проблема має кілька складових, кожна з яких – свій спосіб вирішення.

Отже, положення КК не є чіткими і зрозумілими для всіх. Вони не відповідають принципу юридичної визначеності, згідно з яким втілення обмежень основних прав людини у Кодексі повинне здійснюватись таким чином, щоби давати їй можливість відмежовувати кримінально карану поведінку від не караної і заздалегідь передбачати юридичні наслідки своєї поведінки (насамперед її негативні наслідки для себе); приписи закону повинні визначати кримінально каране діяння в чітких і ясних виразах і не підлягають розширювальному тлумаченню.

Іншими словами, кожен склад злочину – це футляр для дуельного пістолета (або коробка для Apple iPhone – кому як до вподоби): в цей футляр (коробку) можна покласти тільки цей пістолет (чи айфон). Але у КК України більшість складів злочинів нагадують резиновий мішок, в який можна запхати і пістолет, і айфон, і кулемет, і телевізор. Вивчаючи інші КК, ми бачили: такого немає ніде у світі, ні в Швеції, ні в Канаді, ні в Японії.

Згадаймо, як порушувались кримінальні справи щодо осіб, які розмальовували портрет Януковича або перевертали цей портрет догори ногами, – за статтею 296 КК «Хуліганство». Чому за цією статтею? Тому що опис злочину у ній складається із суто оціночних ознак: «грубе порушення», «явна неповага до суспільства», «особлива зухвалість» тощо. Януковича вже з нами немає, а стаття 296 все ще є. І вона така не одна. Кодекс рясніє малозрозумілими термінами, котрі в законі не роз’яснюються, і кожен прокурор чи суддя може тлумачити їх по своєму: «тяжкі наслідки», «істотна шкода», «завідомо», «шантаж», «загальнонебезпечний», «привласнення», «злісне ухилення», «всупереч інтересам служби», «мордування», «недбалість», «опір», «перешкоджання», «активна участь», «щире каяття», «бойова обстановка» і десятки інших. Ніхто не знає, чим розрізняються вжиті в КК поняття: «грабіж» і «розграбування»; «розбій» і «розбій з метою викрадення»; «знущання» і «глумлення»; «психічне насильство» і «залякування»...

І ще лінгвістично-моральна аномалія: поряд із «загибеллю людей» чи «смертю людини» «тяжкими наслідками» одного порядку визначені і «масова загибель тварин та об'єктів рослинного світу», і «значне забруднення довкілля», і просто «велика шкода».

В останній рік вже нова, ніби наша, народна, влада знову і знову «удосконалює» кримінальний закон – для всіх нас. Тричі (!) протягом року змінює зміст статей про корупційні злочини і заплутує час набрання ними чинності – щоби ніхто не зміг в цьому розібратися. Для своїх прийнято кілька законів про амністії, для чужих – додано кілька нових не діючих статей і посилено санкції в десятках інших. І ніхто, навіть ті, хто ще рік тому самі були чужими для влади, не думають про те, що завтра вони знову можуть стати чужими для сьогоднішніх своїх. І ніхто, будуючи кримінальний закон, не намагається стати архітектором не на рік, а навік.

Що треба зробити? Створити у КК «словник» з точним роз’ясненням усіх необхідних термінів; якщо термін ясно зрозуміти і точно розтлумачити неможливо, то він не повинен вживатися, бо людина не може бути покарана за щось незрозуміле. Загалом – припинити хаос законотворчості в сфері кримінального права.

КК перевантажено зайвими статтями, що створює надзвичайні складнощі при кваліфікації злочинів (тобто, при виборі найбільш підходящої статті для кожного конкретного випадку).

Станом на 1 січня 2015 р. КК містить 487 статей, у тому числі його Особлива частина, в якій перелічені усі можливі злочини, – 366 статей. Більшість з останніх складається з двох чи трьох, часто – чотирьох, а в кількох випадках – п’яти частин, тобто можна говорити про більш як тисячу (!) складів (видів) злочинів. Ще близько двохсот складів кримінальних правопорушень містить Особлива частина Кодексу про адміністративні правопорушення, лицемірно іменуючи їх адміністративними. Це: насильство в сім’ї, дрібна крадіжка, дрібне хуліганство тощо.

При цьому має місце дублювання одних і тих самих діянь більш як у 300 статтях КК. Знущання над особою (мучення, заподіяння страждань) передбачено одночасно у 5 статтях, умисне вбивство особи у зв'язку з виконанням нею службового обов'язку – у 7 статтях, а умисне заподіяння такій особі тяжких тілесних ушкоджень – в 11 статтях, розголошення певної інформації – в 11 статтях, викрадення чужого майна – у 12 статтях і вимагання чужого майна – ще у 12 статтях, інше заволодіння чужим майном – у 15 статтях, перешкоджання певній діяльності – у 18 статтях, підроблення (фальсифікація) документів – у 17 статтях, умисне знищення (зруйнування) чужого майна – у 28 статтях, умисне його пошкодження – у 26 статтях, умисне застосування небезпечного насильства – у 17 статтях, а умисне застосування насильства, яке не є небезпечним для життя і здоров’я людини – у 47 статтях, примушування (примус) до певних дій чи бездіяльності – у 24 статтях, погроза насильством – у понад 50 статтях.

Сучасний законодавець, як напівдикуни часів «варварських правд», записує в збірник законів кожну хоч трохи відмінну подію. Наприклад, Салічна правда давніх германців містила понад п’ятнадцять норм про викрадення свиней – різного віку, стану і кількості («Якщо хтось вкраде молочного порося, присуджується до сплати 5 солідів, ... супоросну свиню – 7, ... двохгодовалу свиню – 15, ... кабана зі стада – 17 солідів...»).

У КК існують навіть склади злочинів, які є, так би мовити, незнайомими між собою близнюками. Так, порушення таємниці листування із використанням спеціальних засобів негласного зняття інформації (ч. 2 ст. 163) карається позбавлення волі від 3 до 7 років, а незаконне використання цих же засобів, якщо це порушило таємницю листування (ч. 3 ст. 359) – позбавленням волі від 7 до 10 років. Хто знає, яку з цих статей схоче обрати суддя?

Що треба зробити? Визначити у КК точні правила кваліфікації злочинів і зобов’язати прокурорів і суддів їх дотримуватися. Завдяки технічно іншій побудові Кодексу вилучити із його Особливої частини третину зайвих статей.

Небезпечні злочини можуть згідно з КК каратися дуже м’яко, а злочини, які не являють собою серйозної небезпеки ні для людини, ні для суспільства, – невиправдано суворо. Формулюючи санкції, законодавець бере їх не з наукових монографій, довідників чи судової практики, а «зі стелі».

Порівняймо, для прикладу, умисне посягання на найвищу цінність – життя людини, з посяганням на власність та деякі інші блага.

Так, позбавлення життя особи внаслідок умисних дій винного, залежно від обставин, може каратися позбавленням волі до 2 років (ст. 118, при перевищенні меж необхідної оборони) або до 3 років (ч. 1 ст. 120, шляхом доведення до самогубства).

Водночас крадіжка кози з хліва карається позбавленням волі від 3 до 6 років (ч. 3 ст. 185), викрадення виборчого бюлетеня – від 5 до 7 років (ч. 2 ст. 158-1), незаконне переправлення осіб через державний кордон з корисливих мотивів – від 7 до 9 (ч. 3 ст. 332), викрадення 200 літрів прекурсора-ацетону (ч. 3 ст. 312), – від 7 до 12, а пошкодження шляхом підпалу автомобіля, що належить судді, – від 6 до 15 років (ст. 378).

Що треба зробити? Визначити шкалу цінностей, починаючи від найвищої – життя людини, побудувати типові санкції і змусити законодавця враховувати їх при внесенні будь-яких змін до КК.

Надзвичайно широкими є межі санкцій за злочини.

Найбільш кричущі приклади: позбавлення волі на строк «від 3 до 12 років» (ч. 2 ст. 267, ч. 2 ст. 274, ч. 3 ст. 404, ч. 3 ст. 414), «від 2 до 10 років» (ч. 2 ст. 273, ч. 2 ст. 414), «до 8 років» (ч. 2 ст. 272), «від 5 до 15 років» (статті 257, 416, 417), «від 6 до 15» (ч. 2 ст. 347, ч. 2 ст. 378), а також, коли санкція дозволяє призначити як обмеження волі на один рік, так і позбавлення волі на 8 (ч. 2 ст. 150-1) чи навіть 10 років (ч. 2 ст. 273), або як штраф, так і позбавлення волі на 10 років (ч. 3 ст. 206).

В демократичних державах такі межі санкцій ґрунтуються на високій довірі до суддів. Але не будемо себе обманювати. Опитування «Центра Разумкова» у жовтні 2013 р. показало: лише 1,8% вважають, що корупції в судах немає. В Україні 9 тисяч суддів, при цьому згідно з даними Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, у 2013 р. були скасовані вироки, ухвали, постанови у кримінальних справах, винесені 2556 суддями. Щороку до Вищої кваліфікаційної комісії суддів надходить до 20 тисяч скарг на суддів – більш як по дві на кожного.

Що треба зробити? В межах побудови типових санкцій звузити їхні межі; не передбачати в одній і тій самій частині статті кілька різних за тяжкістю діянь.

Закон не зв’язує суддю навіть санкцією. Статті 68, 68-1, 69 КК, глава 35 КПК щодо угод у кримінальному процесі дозволяють прокурорам і суду бути як надміру суворими до одного підсудного, так і дуже милосердними до іншого.

Так, закон передбачає за заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовим становищем в особливо великих розмірах (ч. 5 ст. 191) від 7 до 12 років позбавлення волі, а за незаконне виробництво наркотиків в особливо великих розмірах з метою збуту (ч. 3 ст. 307) – від 9 до 12 років. Суди ж у 2013 р. (даних за 2014 р. ще немає) 61,3% засудженим за перший з названих злочинів і 59,0% за другий призначили менше ніж 7 (9) років позбавлення волі. Загалом же більш м’яке покарання призначене у кожному дев’ятому випадку засудження за тяжкий злочин і в кожному четвертому – за особливо тяжкий. Утім, такий закон однаковий не для всіх: щодо засуджених за крадіжку (ст. 185) суди застосовували статтю 69 КК лише у 3,3%, а за незаконне виготовлення, придбання, зберігання наркотиків без мети збуту (ч. 2 ст. 309), – у 2,2% випадків.

Люди дивуються: як же так, знівечив людину, яка ледь вижила, КК за це передбачає від 7 до 10 років позбавлення волі, а суд «дав» 5 років і випустив з-під варти?

А схема проста: спочатку застосовуються правила ст. 69 КК щодо можливості призначення покарання нижче найнижчої межі, встановленої в санкції, і замість 7 призначається 5 років позбавлення волі, а потім – правила ст. 75 КК щодо можливості звільнення від покарання з випробуванням. І все відбувається «згідно із законом».

Що треба зробити? Змусити суди дотримуватись принципів невідворотності і рівності для всіх адекватного покарання. За нетяжкі злочини мають застосовуватися штраф та інші м’які покарання, за умисні особливо тяжкі – виключно позбавлення волі.

Діяння, які не відрізняються ні за ступенем тяжкості, ні за характером, згідно із законом караються абсолютно по різному.

Так, заподіяння смерті людини через необережність (ч. 1 ст. 119) карається обмеженням волі від 3 до 5 років або позбавленням волі на такий же строк. Але в інших випадках діяння, що через необережність спричинили смерть людини, можуть каратися або невеличким штрафом (як-от у ст. 288) або, навпаки, позбавленням волі на строк від 8 до 10 років чи навіть довічним (!) позбавленням волі (ч. 3 ст. 321-1).

Необережне заподіяння смерті двом чи кільком людям (ч. 2 ст. 119) карається позбавленням волі на строк від 5 до 8 років. Те саме – внаслідок необережного знищення майна (ст. 196) може бути покаране лише виправними роботами до 2 років, а внаслідок необережного знищення об'єкта електроенергетики (ч. 3 ст. 194-1) – від 8 до 15 років. Як же так?! Адже в усіх цих випадках йдеться про одне: певні необережні дії спричинили загибель двох чи кількох людей.

Ба більше! У двох різних кодексах – Кримінальному і Про адміністративні правопорушення – одне і те саме діяння розглядається як злочин або як адміністративний проступок і передбачає або позбавлення волі на кілька років, або штраф в кількасот гривень – на розсуд суду. Йдеться про розголошення комерційної таємниці (ст. 232 КК і ч. 3 ст. 164-3 КпАП), незаконну порубку лісу (ст. 246 КК і ст. 65 КпАП), порушення порядку міжнародного експертного контролю (ст. 333 КК і ст. 212-4 КпАП) або правил міжнародних польотів (ст. 334 КК і ст. 113 КпАП). Загалом таких збігів – кілька десятків.

Що треба зробити? Переглянути і скоротити КК і КпАП. Визначити суворі правила кваліфікації злочинів.

Явно різні за ступенем тяжкості діяння караються абсолютно однаково. Встановивши санкції «зі стелі», законодавець переконує нас у тому, ніби однаково тяжкими є:

- умисне вбивство, хоча й вчинене в стані сильного хвилювання (ст. 116), і побої, які не спричинили тілесних ушкоджень (ч. 2 ст. 126);

- вбивство через необережність двох або більше осіб (ч. 2 ст. 119) і втеча з-під варти шляхом підкопу (ч. 2 ст. 393);

- умисне тяжке тілесне ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121), і підробка виборчого бюлетеня (ч. 4 ст. 158);

- збут радіоактивно забруднених продуктів харчування (ч. 1 ст. 327) і надання недостовірної інформації депутату (ч. 1 ст. 351);

- ведення агресивної війни (ч. 2 ст. 437) і розбій з метою викрадення вогнепальної зброї (ч. 2 ст. 262).

Що треба зробити? Розділити всі кримінальні правопорушення за їхньою тяжкістю на 10–12 категорій і встановити для кожної з них типові санкції.

Закон дозволяє широкі можливості для закриття провадження, звільнення від кримінальної відповідальності та від покарання.

Слідчі, прокурори і суди ці можливості використовують переважно з корупційною метою. На практиці це призводить до нехтування принципом невідворотності кримінальної відповідальності і беззахисності потерпілих.

За даними ДСА, протягом 2013 р. усього постало перед судом близько 147 тисяч осіб. Із них не покарано 71,4 тисячі осіб, тобто 49%. Судами засуджено 123 тисячі осіб, виправдано – 295 (0,2%), визнано неосудними – 846 (0,6%).

Кого ж зазвичай не карають або карають «не дуже»?

У 2013 р. слідчі і прокурори зареєстрували більш як 563 тис. злочинів. При цьому повідомили про підозру понад 223 тисячам осіб (66 тисяч з них, рівно третина, не постали перед судом), а закрили кримінальні провадження – щодо понад 1 млн. злочинів, із них не менше половини через так звану «відсутність складу злочину». Часто за цими словами приховуються злочини, які правоохоронці – на свій розсуд – вирішили визнати малозначними. Малозначними (і не злочинними) слідчі і прокурори десятками тисяч визнають не дуже тяжкі тілесні ушкодження, не вельми тривале викрадення людини або знищення не надто коштовного майна (доречно згадати, як у 2006 р. тодішній міністр внутрішніх справ Юрій Луценко порадував суспільство тим, що кількість крадіжок скоротилась на 41% – насправді ж через маніпуляції з визначенням розміру податкової соціальної пільги в один день перестала вважатися злочином крадіжка, навіть квартирна, на суму менше 465 грн.). В усіх цих випадках слідчі та прокурори фактично стали на бік злочинців, а права сотень тисяч потерпілих і цивільних позивачів залишились проігнорованими.

Якщо провадження не закрито під час досудового слідства, це ще не означає, що винного будуть судити іменем України.

У 2013 р. судами звільнено від кримінальної відповідальності 22,8 тисяч осіб (кожен шостий з тих, справу стосовно кого направили до суду). Нерівність перед законом залежно від соціального статусу вражає. Так, судом справи закрито: щодо 78,7% директорів та інших службових осіб, які безпідставно не виплачували зарплату (ст. 175), з них 24,5% – з передачею на поруки трудовому колективу; щодо 58,0% осіб, які вчинили службове підроблення (ст. 366), більшість – у зв’язку з так званими «дійовим каяттям» і «зміною обстановки». А ось із 149 тих, хто вчинив так звану «злісну непокору вимогам» адміністрації виправної установи (ст. 391), тобто неодноразово порушив «режим», справи закрито лише щодо трьох, причому одного – у зв’язку зі смертю.

Звільнених від відповідальності серед тих, хто вчинив звичайну крадіжку (ст. 185), – лише 4,5%, а серед тих, хто крав шляхом використання службового становища (ст. 191) – учетверо більше, 17,7%.

Якщо винного засудили, то і це не означає, що його піддадуть карі і виправленню.

У 2013 р. були звільнені від покарання: 85,1% осіб, засуджених за зловживання службовим становищем, що спричинило тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 364), 80,2% осіб, засуджених за одержання неправомірної вигоди (хабара) в особливо великому розмірі або службовою особою, яка займає особливо відповідальне становище, 79,6% осіб, засуджених за службове підроблення, що спричинило тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 366), 76,9% службових осіб, засуджених за порушення недоторканності чужого житла (ч. 2 ст. 162), 67,8% осіб, засуджених за заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовим становищем у великих чи особливо великих розмірах (частини 4 і 5 ст. 191), але лише 31,3% осіб, засуджених за злочини проти довкілля і 34,4% осіб, засуджених за злочини проти авторитету органів державної влади.

Загалом, як це не дивно, звільнено від покарання 50,4% осіб, які вчинили тяжкі, і навіть 18,0% осіб, які вчинили особливо тяжкі злочини. Отже, з урахуванням кількості звільнених від кримінальної відповідальності, ще раз переконуємось: покарання – не правило, а доля цапів-відбувайлів. Якби ж держава з усіх винних у злочинах хоча б стягувала штраф у кілька тисяч гривень, вже могли б мати гарні дороги. Замість цього сміємось над анекдотами про прокурорські «відпускні».

Нарешті, згадаймо, що щороку тисячам засуджених замінюють невідбуту частину покарання більш м’яким, інших звільняють від відбування покарання, у тому числі «у зв’язку з тяжкою хворобою». При цьому, з одного боку, у колоніях перебуває понад 4 тисячі смертельно хворих (на СНІД, відкриту форму туберкульозу тощо, щороку помирає майже тисяча нестарих людей), з іншого – близько тисячі хворих щороку звільняють, незважаючи на те, що перелік тяжких хвороб законом не визначено. Ще є черга бажаючих на помилування, інша – на дострокове зняття судимості. Але ні статистика з цих питань, ані контроль за цим належно не ведуться.

Що треба зробити? Деякі нетяжкі злочини і відповідні адміністративні правопорушення перетворити в кримінальні проступки, карати за них м’яко (переважно штрафом і громадськими роботами), але стрімко. Це дозволить припинити свавілля щодо визначення малозначних діянь і забезпечити захист прав всіх без винятку потерпілих. Скасувати корупційну можливість звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку «з дійовим каяттям», «передачею на поруки» і «зміною обстановки», визначити більш чіткі правила пом’якшення покарання, звільнення від покарання та його відбування і заміни покарання більш м’яким.

Маємо багато сподівань на реформи міліції, прокуратури, судоустрою, кримінального процесу і пенітенціарної системи. Але, на жаль, забуваємо: епіцентром всіх проблем у сфері кримінальної юстиції є дія напіврадянського КК, того, що не дозволяє нам «зарікатися від тюрми». В Україні його треба наново переписувати – на основі принципів гуманізму і справедливості.

В день, коли ви читаєте ці строки, в українських СІЗО і під домашнім арештом чекають суду, милосердя і справедливості десятки тисяч обвинувачених, а вдома і в лікарнях – десятки тисяч потерпілих. Дочекаються суду всі, милосердя – багато хто, справедливості – одиниці.

Микола Хавронюк,

доктор юридичних наук

ГО "Українське юридичне товариство"

0
Коментарів
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення