Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 26.02.2020 року у справі №297/2595/17

Ухвала

26 березня 2020 року

місто Київ

справа № 297/2595/17

провадження № 61-3426ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В.

В.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 27 січня 2020 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Відділ у Берегівському районі Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області,

особа, яка подала апеляційну скаргу, - ОСОБА_3,

про визнання права власності на земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про визнання права власності на земельну ділянку, площею 0,44 га, для ведення особистого підсобного господарства, що розташована на території Квасівської сільської ради Берегівського району Закарпатської області.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням Берегівського районного суду Закарпатської області від 18 грудня 2017 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку, площею 0,44 га, для ведення особистого підсобного господарства, що розташована на території Квасівської сільської ради Берегівського району Закарпатської області, відповідно до державного акта про право приватної власності на землю від 28 липня 1998 року, серії І ЗК № 009360.

Суд першої інстанції встановив, що спірна земельна ділянка належала ОСОБА_2; на цій ділянці розташований житловий будинок, придбаний у 1999 році Берегівською районною державною адміністрацією для ОСОБА_4, яка у 2003 році померла.

Спадкоємець названої особи ОСОБА_5 у 2004 році відчужила зазначений житловий будинок позивачу. Наведені обставини стали підставою для суду першої інстанції для висновку, що права на таку земельна ділянка повинні бути перейти до позивача в силу застосування закріпленого у законі принципу єдності об'єкта нерухомого майна та земельної ділянки, на якій він розташований.

Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 27 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково, заочне рішення суду першої інстанції скасовано, провадження у справі за позовом ОСОБА_1 закрито.

Суд апеляційної інстанції встановив, що позивач звернувся до суду із позовними вимогами до ОСОБА_2, який помер, що підтверджено актовим записом Берегівського районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області від 14 червня 2002 року № 182.

Оскільки відповідно до статті 25 ЦК України правоздатність ОСОБА_2 припинена, обраний позивачем у цій справ спосіб захист для забезпечення поновлення порушеного права та визначений ним суб'єктний склад учасників справи є підставою для скасування судового рішення та закриття провадження у справі відповідно до пункту 7 частини 1 статті 255 ЦПК України.

ІІ. ВИМОГИ та АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

ОСОБА_1 19 лютого 2020 року засобами поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції як таке, що ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 26 лютого 2020 року касаційну скаргу залишено без руху, зокрема, з метою зазначення ціни позову.

У березні 2020 року від заявника надійшли матеріали на усунення недоліків касаційної скарги, зокрема зазначено, що ціна позову у справі становить 53 120,00 грн.

ІІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд вивчив касаційну скаргу, додані до неї, зокрема й додані додатково, матеріали, зробив висновок про наявність підстав для відмови у відкритті касаційного провадження, оскільки скаргу подано на судове рішення, ухвалене у малозначній справі, яке не підлягає касаційному оскарженню.

Щодо віднесення справи, рішення у якій оскаржується учасником справи, до категорії малозначних (справа незначної складності)

Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина 3 статті 3 ЦПК України).

Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню (пункт 1 частини 2 статті 394 ЦПК України).

Не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах (пункт 2 частини 3 статті 389 ЦПК України).

Малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункт 1 частини 6 статті 19 ЦПК України).

Згідно з пункт 1 частини 6 статті 19 ЦПК України розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" установлено у 2020 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2020 року - 2 102,00 грн.

Предметом позову у цій справі є майнові вимоги про визнання права власності на земельну ділянку.

Ціна позову у цій справі складає 53 120,00 грн, яка станом на 01 січня 2020 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102,00 грн х 100 = 210 200,00 грн).

Враховуючи, що положення статті 19 ЦПК України в структурі законодавчого акта розташовані серед Загальних положень статті 19 ЦПК України, суд вправі відносити справу до категорії малозначних на будь-якій стадії її розгляду. При цьому, за змістом правил пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України справи, зазначені в ньому, є малозначними в силу властивостей, притаманних такій справі, виходячи з ціни пред'явленого позову та його предмета, без необхідності ухвалення окремого судового рішення щодо віднесення зазначеної справи до відповідної категорії.

Урахувавши усі обставини цієї справи, Суд визнає, що справа є такою, що не становить значної складності для вирішення судами (тобто за визначенням є малозначною справою).

Щодо наявності винятків для допуску до касаційного оскарження судового рішення у малозначній справі

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

У касаційній скарзі не обґрунтовується наявність умов застосування винятків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, за яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню.

При цьому, Верховний Суд дав оцінку та врахував: предмет позову, складність справи, значення справи для сторін і суспільства в цілому, за результатами чого не встановив наявності випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, у тому числі касаційна скарга не стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Верховним Судом враховано, що з приводу оцінки певних обставин справи у суді касаційної інстанції сформована єдина правозастосовча практика з приводу вирішення такої категорії спорів. Верховним Судом практика розгляду такої категорії спорів, зокрема, відбувається із застосуванням до подібних відносин правових висновків, викладених, зокрема, у постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20 червня 2019 року у справі № 185/998/16-ц (провадження № 61-33766сво18).

Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України).

Таким чином, конституційним принципом судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених законом.

Цьому конституційному принципові відповідає загальне правило пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України щодо того, що усі судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Це означає, що рішення суду апеляційної інстанції у таких справах є остаточними і подальшому оскарженню не підлягає.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 05 квітня 2018 року (справа "Зубац проти Хорватії" (Zubac v. Croatia), №40160/12) наголосив на обмеженості доступу ratione valoris до судів вищої інстанції. Так, право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (справа "Станєв проти Болгарії" (Stanev v. Bulgaria) [ВП], № 36760/06, пункт 230, ЄСПЛ 2012). Спосіб застосування пункту 1 статті 6 Конвенції до апеляційних та касаційних судів залежить від особливостей судового провадження, про яке йдеться, і необхідно враховувати всю сукупність процесуальних дій, проведених в рамках національного правопорядку, а також роль судів касаційної інстанції в них; умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги (рішення у справі "Леваж Престасьон Сервіс" проти Франції", пункт 45; рішення у справі "Бруалья Гомес де ла Торре проти Іспанії", пункт 37; та "Козліца проти Хорватії" (Kozlica v. Croatia), № 29182/03, пункт 32, від 02 листопада 2006 року; "Шамоян проти Вірменії" (Shamoyan v. Armenia) від 07 липня 2015 року № 18499/08, пункт 29).

Застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris для подання скарг до верховного суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості

("Бруалья Гомес де ла Торре проти Іспанії", пункт 36; рішення у справі "Козліца проти Хорватії", пункт 33; рішення у справі ""Булфрахт Лтд" проти Хорватії", пункт 34, "Добріч проти Сербії" (Dobriж "ЗУБАЦ ПРОТИ ХОРВАТІЇ" (ZUBAC v. CROATIA) -

РІШЕННЯ

35 v. Serbia), № 2611/07 та 15276/07, пункт 54, від 21 червня 2011 року; та "Йовановіч проти Сербії"

(Jovanoviж v. Serbia), 32299/08, пункт 48, від 02 жовтня 2012 року).

При цьому, саме національний верховний суд, якщо цього вимагає національне законодавство, повинен оцінювати те, чи досягнуто передбачений законодавством поріг ratione valoris для подання скарги саме до цього суду. Відповідно, в ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять до нього, верховний суд не може бути зв'язаний або обмежений помилками в оцінюванні зазначеного порогу, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього (згадане вище рішення у справі "Добріч проти Сербії", пункт 54).

Також Європейський суд з прав людини постановив ухвалу щодо неприйнятності заяви №26293/18 від 09 жовтня 2018 року у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine), у якій зазначив, що застосування критерію малозначності справи у справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

Європейський суд у зазначеному рішенні зазначив, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій він також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій.

Отже, за прецедентною практикою Європейського суду з прав людини обмеження доступу до Верховного Суду охоплюється загальновизнаною легітимною метою встановленого законодавством порогу ratione valoris для скарг, що подаються на розгляд Верховного Суду, яка полягає в тому, щоб забезпечувати розгляд у Верховному Суді, з огляду на саму суть його функцій, лише справ необхідного рівня значущості.

Оскільки оскаржуване заявником судове рішення ухвалене у малозначній справі, а отже, не підлягає касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Відділ у Берегівському районі Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 27 січня 2020 року, відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Погрібний

А. С. Олійник

В. В. Яремко