Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 01.08.2019 року у справі №359/4871/18

УХВАЛА

23 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 359/4871/18

провадження № 61-12302ск19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Сімоненко В.

М., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження закасаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10 січня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 травня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2018 року ОСОБА_2 звернулася до Бориспільського міськрайонного суду Київської області із зазначеним позовом, в якому просила визнати ОСОБА_1, таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме, квартирою АДРЕСА_1.

Позов мотивований тим, що 30 грудня 1983 року ОСОБА_1 отримав ордер № 329 на вселення себе, дружини ОСОБА_5 та двох синів ОСОБА_4, ОСОБА_3 до квартири АДРЕСА_1, в якій вони були зареєстровані від 1984 року.

Шлюб між сторонами розірвано 09 червня 1999 року.

Після розірвання шлюбу відповідач виїхав з квартириі понад 19 років не проживає в ній, не отримує кореспонденцію та не сплачує комунальні послуги.

Зазначала, що не зверталася до ОСОБА_1 з проханням добровільно виписатисяз квартири, оскільки їй не відомо де проживає відповідач. Тому вона звернулася до суду із зазначеним позовом.

Крім того, просила стягнути з відповідача витрати по оплаті правової допомоги в розмірі 6 000 грн.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10 січня 2019 року позов задоволено частково.

ОСОБА_6 таким, що втратив право на користування житловим приміщеннямквартирою АДРЕСА_1.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 704,80 грн.

Вирішено, що в іншій частині позов ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Не погодившись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким застосувати строк позовної давності до позову ОСОБА_2

Постановою Київського апеляційного суду від 29 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10 січня 2019 року - без змін.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 в частині визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідач не проживав в квартирі з 2006 року, добровільно її звільнив, а докази поважності причин його відсутності тривалої відсутності відповідача у спірній квартирі суду не надані. Суди відмовили відповідачу в застосуванні строку позовної давності, оскільки відповідно до статей 71, 72 ЖК Української РСР, особу може бути визнано такою, що втратила право користування житловим приміщенням, якщо вона тимчасово відсутня у ньому без поважних причин протягом безперервного періоду, який перевищує шість місяців.

04 липня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10 січня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 травня 2019 року з пропуском строку на касаційне оскарження.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 15 липня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху. Надано для усунення недоліків строк, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали, а саме: заявнику необхідно було надати належні та допустимі докази на підтвердження поважності причин для поновлення строку на касаційне оскарження.

У зазначеній ухвалою строк ОСОБА_1 усунув недоліки, а саме: подав до суду оригінал поштового конверту та роздруківку з офіційного сайту ПАТ "Укрпошта" щодо ідентифікатора міжнародного поштового відправлення публічного акціонерного товариства "Укрпошта".

Згідно зі статтею 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Згідно з частиною 1 статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли частиною 1 статті 127 ЦПК України встановлено неможливість такого поновлення.

Указані обставини є достатніми підставами для поновлення строку.

Крім того, ОСОБА_1 звернувся із клопотанням про звільнення від сплати судового збору на підставі статті 8 Закону України "Про судовий збір" за подання та розгляд касаційної скарги, у зв'язку із скрутним майновим станом, оскільки він є пенсіонером, отримує невелику пенсію, яка є єдиним джерелом доходу, для підтвердження чого надає докази.

Відповідно до частини 1 статті 8 Закону України "Про судовий збір" та частини 1 статті 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі.

Згідно із частиною 2 статті 8 Закону України "Про судовий збір" та частиною 3 статті 136 ЦПК України з підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.

Клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору підтверджується належними доказами, є обґрунтованим, а тому підлягає задоволенню.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції у ході підготовчого засідання необґрунтовано відхилив його клопотання щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Разом із тим, посилається на те, що суди не дослідили додані до позову та відзиву до позову докази, а саме: копії квитанцій на сплату комунальних послуг та копію листа від 22 серпня 2018 року з Бориспільської дільниці Броварської ФЕГГ ПАТ "Київоблгаз". Наведені в мотивувальній частині рішення факти встановлені судом на думку заявника за відсутності доказів.

У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до вимог частини 2 статті 389 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з положеннями пункту 5 частини 2 статті 394 ЦПК України суд в порядку, передбаченому частинами четвертою, п'ятою цієї статті, відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою.

Відповідно до пункту 2 частини 4 статті 394 ЦПК України суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Вивчивши касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів вважає, що вона є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності оскаржуваних рішень.

Згідно частини 4 статті156, частини 2 статті 64 ЖК Української РСР до членів сім'ї власника будинку (квартири) належать чоловік / дружина, діти і батьки.

Статтями 47, 48 Конституції України гарантоване кожному право на житло і ніхто не може бути позбавлений житла.

Відповідно до частини 4 статті 9 ЖК Української РСРніхто не може бути виселений із займаного житлового приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як на підставі і в порядку, передбаченому законом.

Пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" роз'яснено, що у справах про визнання наймача або членів його сім'ї такими, що втратили право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК Української РСР), необхідно з'ясувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.

Згідно з пунктом першим статті 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод кожній особі окрім інших прав гарантується право на повагу до її житла, яке охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Згідно із статтею 47 Конституції України кожен має право на житло, як одного з природних і невід'ємних прав людини. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканність, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 71 ЖК Української РСР при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Судами попередніх інстанції встановлено, що ОСОБА_8, сім'я якого складалася з ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, було надано квартиру АДРЕСА_1, що підтверджується копією ордеру № 329 виданого 30 грудня 1983 року Виконавчим комітетом Бориспільського міської ради.

Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано 09 червня 1999 року, що підтверджується копією свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1, виданого 09 червня 1999 року відділом реєстрації актів громадянського стану Бориспільського міськвиконкому Київської області.

Як вбачається з довідки КП "ЖЕК-1" від 21 травня 2018 року за №838, у вищевказаній квартирі зареєстровані: ОСОБА_1 - наймач особового рахунку, ОСОБА_5 - дружина та ОСОБА_4 - син.

Відповіднодо Актів обстеження житлово - побутових умов від 17 січня 2017 року та від 25 квітня 2018 року, складених депутатом Бориспільської міської ради Київської області ОСОБА_11, за адресою: АДРЕСА_1, встановлено, що ОСОБА_1 не проживає за вказаною адресою.

У своєму відзиві відповідач ОСОБА_1 не заперечив факту своєї відсутності у спірному житловому приміщенні від 2006 року і визнав правову оцінку цього факту та співмірність застосування до цих правовідносин вимог статей 71, 72 ЖК Української РСР.

За частиною 1 статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

ОСОБА_1 зазначив, що після розірвання шлюбу з ОСОБА_2 у 1999 році та до 2006 року проживав у спірній квартирі та шляхом звернення до суду за допомогою судових рішень від 2004-2005 років намагався визначити порядок користування даним майном, що підтверджується копіями рішень Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16 вересня 2004 року, від 11 лютого 2005 року, від 15 серпня 2005 року.

Отже, судами було встановлено, що відповідач, будучи зареєстрованим в спірній квартирі, там не проживає з 2006 року; перешкод в користуванні цим приміщенням не має; витрат по його утриманню не несе; дій, які б свідчили про намір та бажання зберегти за ним право користування жилим приміщенням, не вчиняє. Доказів протилежного суду сторонами не надано.

Доводи заявника про те, що через давність подій він позбавлений можливості отримати копії відмовних матеріалів за його зверненнями у 2005 році з приводу неправомірних дій співмешканців, а судом першої інстанції відхилено його клопотання про виклик свідків, для підтвердження фактів, які свідчать про поважність його відсутності в квартирі, не заслуговують уваги суду, оскільки ОСОБА_1 не звертався протягом останніх шести місяців та більше до подачі позову ОСОБА_2 до суду або до правоохоронних органів із заявами відповідного змісту та не надав жодних доказів на підтвердження своїх тверджень про наявність перешкод зі сторони колишньої дружини та синів у користуванні даною квартирою.

Крім того, заява ОСОБА_1 про застосування до позову ОСОБА_2 строку позовної давності свідчить про його згоду із доводами позову про його відсутність у спірному житловому приміщенні більше ніж півроку без поважних причин.

Верховний Суд не погоджується із твердженнями ОСОБА_1 про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, оскільки судами належним чином досліджено всі докази у справі, які мають суттєве значення для вирішення спору по суті, а докази на які посилається заявник не можуть вплинути на результати розгляду справи.

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд касаційної інстанції перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Зі змісту касаційної скарги вбачається, що її доводи зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення заявником норм процесуального права.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Оскільки правильне застосовування судами першої та апеляційної інстанцій норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, підстав для відкриття касаційного провадження немає.

Керуючись частинами 1 та 2 статті 136, частиною 1 статті 127, статтею 390, пунктом 5 частини 2 , частинами 4 і 5 статті 394 ЦПК України, частинами 1 та 2 статті 8 Закону України "Про судовий збір", Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору задовольнити.

Звільнити ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання та розгляд касаційної скарги.

Поновити ОСОБА_1 процесуальний строк на касаційне оскарження рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10 січня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 травня 2019 року.

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10 січня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 травня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров

В. М. Сімоненко