Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 29.07.2021 року у справі №467/166/21

Ухвала

Іменем України

28 липня 2021 року

м. Київ

справа № 467/166/21

провадження № 61-12491ск21

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 17 травня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 24 червня 2021 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця Арбузинського районного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса),

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця Арбузинського районного відділу Державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - Арбузинський РВ ДВС ПМУМЮ).

В обґрунтування скарги зазначав, що 09 лютого 2021 року державним виконавцем Арбузинського РВ ДВС ПМУМЮ винесено постанову у виконавчому провадженні № 5652583 про встановлення тимчасового обмеження його у праві полювання. Вказане обмеження було застосовано державним виконавцем у зв'язку з нарахуванням заборгованості зі сплати аліментів на утримання малолітньої доньки ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1. Однак ОСОБА_1 вважав, що висновок державного виконавця щодо наявності у нього заборгованості зі сплати аліментів не відповідає дійсності, оскільки станом на 01 лютого 2021 року заборгованість відсутня та є переплата.

При цьому він, будучи головою та членом ФГ "Остапенко В. П.", не маючи доходу, що підтверджується відомостями податкової інспекції, на виконання рішення суду, сплачував аліменти у розмірі 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, сплативши за період з 20 лютого 2018 року до 01 лютого 2021 року 39 250
грн.

Посилаючись на викладене просив поновити строк на оскарження постанови від 09 лютого 2021 року, визнати дії державного виконавця Арбузинського РВ ДВС ПМУМЮ щодо винесення постанови від 09 лютого 2021 року у виконавчому провадженні № 5632583 про встановлення тимчасового обмеження його у праві полювання незаконними, протиправними та скасувати дану постанову.

Ухвалою Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 17 травня 2021 року, яка залишена без змін постановою Одеського апеляційного суду від 24 червня 2021 року, відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про поновлення строку на оскарження постанови, оскільки заявником цей строк не був пропущений, а також відмовлено у задоволенні скарги про визнання протиправними дій державного виконавця щодо винесення постанови від 09 лютого 2021 року про вжиття заходів примусового характеру (тимчасове обмеження у праві полювання) та про її скасування.

23 липня 2021 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 17 травня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 24 червня 2021 року в указаній вище справі.

В касаційній скарзі заявник просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги скарги.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу, обґрунтовано тим, що при розгляді скарги судаминеповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовані норми права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав.

Відповідно до частини 1 статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Згідно із статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до статтею 447 ЦПК України, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до статті 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу.

У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Суд установив, що 31 травня 2018 року Арбузинським районним судом Миколаївської області видано виконавчий лист № 467/172/18 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання доньки ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу), але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 20 лютого 2018 року до повноліття дитини.

Даний виконавчий лист було пред'явлено стягувачем до Арбузинського РВ ДВС ПМУМЮ та постановою державного виконавця від 05 червня 2018 року відкрито виконавче провадження № 5652583.

Відповідно до матеріалів виконавчого провадження № 5652583 державним виконавцем неодноразово здійснювались заходи щодо перевірки майнового стану боржника, про що свідчать чисельні запити до державної фіскальної служби, пенсійного фонду, реєстру речових прав на нерухоме майно, банківських установ, згідно відповідей на них відомості про доходи та майно ОСОБА_1 відсутні.

Звертаючись 30 травня 2018 року та 11 червня 2018 року до державного виконавця із заявами про відстрочення сплати аліментів на дитину та витрат виконавчого провадження ОСОБА_1 посилався на те, що він є малозабезпеченою особою, при цьому не вказував, що є головою ФГ "Остапенко В. П.".

Під час вчинення виконавчих дій державним виконавцем неодноразово складались розрахунки заборгованості ОСОБА_1 за аліментами: станом на 01 липня 2018 року, станом на 01 листопада 2018 року, станом на 01 травня 2020 року, станом на 01 жовтня 2020 року, станом на 01 січня 2021 року, станом на 01 лютого 2021 року, що були розраховані, виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.

Згідно складеного державним виконавцем розрахунку заборгованості ОСОБА_1 за аліментами станом на 01 лютого 2021 року вона становить 29 033,50 грн.

Постановою державного виконавця Дерій М. А. від 09 лютого 2021 року встановлено тимчасове обмеження боржника ОСОБА_1 у праві полювання до погашення вищевказаної заборгованості.

Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є обов'язковість судового рішення.

Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд (стаття 129-1 Конституції України).

Зазначене конституційне положення відображено й у статті 18 ЦПК України, згідно з якою судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Вимогами статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень в Україні покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців), а згідно із статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів - сукупність дій визначених у статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження", іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження", а також рішеннями, які відповідно до статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" підлягають примусовому виконанню.

Частиною 1 та 3 статті 71 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що порядок стягнення аліментів визначається законом. Визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частки від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому СК України.

У випадку виникнення заборгованості за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), під час примусового виконання судового рішення державний виконавець обчислює розмір цієї заборгованості в порядку, передбаченому статтею 195 СК України.

За змістом статті 195 СК України заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном.

Заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою-підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.

Отже, у випадку, коли платник аліментів не працює, розмір щомісячних платежів встановлюється за приписами статті 71 Закону України "Про виконавче провадження" та частини 2 статті 195 СК України, згідно яких не передбачено зменшення суми середньомісячного заробітку у даній місцевості на суму податків, що зазвичай сплачуються із фактично отриманого доходу платника, як це встановлено для платників за приписами статті 71 Закону України "Про виконавче провадження".

Відповідний висновок викладено в ухвалі Верховного Суду від 20 червня 2019 року у справі № 659/988/18 (провадження № 61-6205ск19).

Згідно з частиною 4 статті 71 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний обчислювати розмір заборгованості зі сплати аліментів щомісяця. Виконавець зобов'язаний повідомити про розрахунок заборгованості стягувачу і боржнику у разі: надходження виконавчого документа на виконання від стягувача; подання заяви стягувачем або боржником; надіслання постанови на підприємство, в установу, організацію, до фізичної особи - підприємця, фізичної особи, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію чи інші доходи; надіслання виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби; закінчення виконавчого провадження.

Відповідно до частини 9 статті 71 Закону України "Про виконавче провадження" за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці, державний виконавець виносить вмотивовані постанови: про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі; про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі; про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі; про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві полювання - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі.

Таким чином, враховуючи, що ОСОБА_1 у спірному періоді не отримував офіційних доходів, державним виконавцем правомірно здійснено розрахунок заборгованості зі сплати аліментів, виходячи з встановленого органом статистики розміру середнього заробітку та відповідно встановлено тимчасове обмеження боржника ОСОБА_1 у праві полювання до погашення заборгованості.

Аналіз змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень свідчить, що правильне застосовування судами попередніх інстанцій норм права є очевидним, а касаційна скарга є необґрунтованою.

Відповідно до частини 4 статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Згідно з частинами 5 та 6 статті 394 ЦПК України питання про відкриття касаційного провадження у випадку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, вирішує колегія суддів у складі трьох суддів. Ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

Оскільки правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, тому колегія суддів вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Керуючись частинами 4 , 5 та 6 статті 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 17 травня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 24 червня 2021 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця Арбузинського районного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) - відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький

В. С. Висоцька

І. В. Литвиненко