Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 06.12.2020 року у справі №362/3274/16

Ухвала

22 березня 2021 року

м. Київ

справа № 362/3274/16

провадження № 61-1639ск21

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Усика Г. І., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою 7 Державного пожежно - рятувального загону Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області на постанову Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2020 року у справі за позовом

7 Державного пожежно - рятувального загону Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області до ОСОБА_1, ОСОБА_2. ОСОБА_3, ОСОБА_4 про виселення зі службового приміщення,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заявлених позовних вимог та ухвалених судових рішень

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 02 серпня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Київської області від 25 січня 2018 року позов 7 Державного пожежно - рятувального загону Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській областізадоволено.

Виселено ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зі службової квартири

АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.

Постановою Верховного Суду від 04 грудня 2019 року постанову Апеляційного суду Київської області від 25 січня 2018 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 02 серпня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У лютому 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

7 Державного пожежно - рятувального загону Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області на постанову Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду від 09 лютого 2021 року касаційну скаргу 7 Державного пожежно - рятувального загону Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області залишено без руху, надано заявнику строк до 22 лютого 2021 року, але який не може перевищувати десяти днів з дня вручення копії цієї хвали, для подання до Верховного суду клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження та касаційної скарги у новій редакції відповідно до вимог пункту 5 частини 2 статті 392 ЦПК України із зазначенням підстав касаційного оскарження судових рішень.

Залишаючи без руху касаційну скаргу 7 Державного пожежно - рятувального загону Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області, Верховний Суд роз'яснив заявнику положення частини 2 статті 389 ЦПК України щодо підстав касаційного оскарження судових рішень, частин 1 та 3 статті 411 ЦПК України, а також статті 390 ЦПК України.

У березні 2020 року до Верховного Суду надійшла заява 7 Державного пожежно - рятувального загону Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області про усунення недоліків касаційної скарги, у якій заявник зазначив, що вперше звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2020 року в межах строку на касаційне оскарження, однак ухвалою Верховного Суду 29 грудня 2020 року касаційну скаргу було визнано неподаною та повернуто заявнику. Копію зазначеної ухвали Верховного Суду заявник отримав 22 січня 2021 року та 29 січня 2021 року повторно звернувся до суду з касаційною скаргою. Ураховуючи наведене, заявник просив вважати, що строк на касаційне оскарження не пропущено. Клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження не порушував.

Разом із заявою про усунення недоліків 7 Державний пожежно - рятувальний загін Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2020 року у новій редакції. Підставою касаційного оскарження заявник зазначив необхідність відступлення від висновку Великої Палати Верховного Суду викладеного у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц та застосованого апеляційним судом (пункт 2 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Серед основних засад судочинства Конституцією України встановлено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України).

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Згідно з частиною 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому частиною 1 статті 4 ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Перевіряючи наведені заявником підстави для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд вважає їх необгрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини 2 статті 389 ЦПК України в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду (пункт 5 частини 2 статті 392 ЦПК України).

Аналіз наведених процесуальних норм дає підстави вважати, що посилаючись на необхідність відступлення від висновку Верховного Суду, застосованого судом апеляційної інстанції у оскаржуваному судовому рішенні, заявник повинен вказати норму права, висновок про застосування якої був сформований Верховним Судом, від якого він просить відступити, дату прийняття відповідного судового рішення, номер справи, та вмотивовано обґрунтувати необхідність відступлення від висновку.

Зі змісту поданої на усунення недоліків касаційної скарги убачається, що вона є ідентичною поданій раніше, доповнена лише посиланням, як на підставу касаційного оскарження судового рішення, на пункт 2 частини 2 статті 389 ЦПК України і не містить ані самого висновку від якого заявник просить відступити, ані будь - якого обгрунтування необхідності відступлення від нього. Формальне зазначення дати ухвалення постанови та номеру справи у якій вона ухвалена не є належним виконанням вимог процесуального закону щодо визначення підстав касаційного оскарження, що вказує на те, що заявник не усунув недоліки касаційної скарги.

Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Узагальнюючи наведене, Верховний Суд приходить до висновку, що суд касаційної інстанції переглядає рішення судів попередніх інстанцій лише в межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. За відсутності належного обгрунтування підстав касаційного оскарження, суд позбавлений можливості вирішити питання про відкриття касаційного провадження.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23 жовтня

1996 року, Reports 1996-V, p. 1544, § 45; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain"

від 19 грудня 1997 року).

Не усунення недоліків касаційної скарги, зазначених в ухвалі Верховного Суду від 09 лютого 2021 року, відповідно до частини 3 статті 185, частини 2 статті 393 ЦПК України є підставою вважати її неподаною, а тому вона підлягає поверненню заявникові.

Керуючись статтями 185, 393 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу 7 Державного пожежно - рятувального загону Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області на постанову Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2020 року у справі за позовом 7 Державного пожежно - рятувального загону Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області до ОСОБА_1, ОСОБА_2. ОСОБА_3, ОСОБА_4 про виселення зі службового приміщення, вважати неподаною та повернути заявнику.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Г. І. Усик