Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 26.03.2020 року у справі №359/9055/19

Ухвала

20 березня 2020 року

м. Київ

справа № 359/9055/19

провадження № 61-3922 ск20

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Горбовий Володимир Анатолійович, на ухвалу Київського апеляційного суду у складі судді Мережко М. В. від 30 січня 2020 року про відмову у відкритті апеляційного провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на частину садового будинку,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 30 вересня 2019 року відкрито провадження у цій справі.

12 грудня 2019 року адвокат Горбовий В. А. діючи в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на вказану ухвалу, яку оскаржує в частині підсудності, із пропуском строку на апеляційне оскарження, в якій заявив клопотання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 09 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху та надано їй строк для звернення до суду із клопотанням, в якому рекомендовано навести інші підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 30 січня 2020 року відмовлено у відкритті апеляційного провадженняза апеляційною скаргою ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Горбовий В. А. на ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 30 вересня 2019 року про відкриття провадження у справі з підстав порушення правил підсудності.

У касаційній скарзі адвокат Горбовий В. А., діючи в інтересах ОСОБА_1, просить скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 30 січня 2020 року та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням апеляційним судом норм процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу, обґрунтовано тим, що апеляційним судом позбавлено заявника права на судовий захист та відновлення порушеного права, оскільки не взято до уваги поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження. При цьому, апеляційний суд не звернув увагу на те, що матеріали справи не містять жодних доказів про отримання відповідачем ухвали про відкриття провадження, оскільки її вручення представнику відповідача за довіреністю ОСОБА_3, яка не є адвокатом, не можна вважати належним врученням відповідачу особисто. Таким чином, судом невірно застосовано частину 7 статті 272 ЦПК України, оскільки виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді відповідно до положень частини 3 статті 131-2 Конституції України.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, з урахуванням такого.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини 4 статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Звертаючись до апеляційного суду із клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення, заявник посилався на те, що у позові зазначена адреса проживання ОСОБА_1 (АДРЕСА_1), за якою вона не проживала та не могла отримувати кореспонденцію. При цьому, отримання доказів відсутності відповідача на території Німеччини для надання їх суду потребувало значного часу.

В ухвалі Київського апеляційного суду від 09 січня 2020 року про залишення апеляційної скарги без руху, апеляційний суд звернув увагу на те, що ОСОБА_1 має представників, які діють у її інтересах в межах цієї справи, одна з яких - ОСОБА_3 29 жовтня 2019 року отримала оскаржувану ухвалу. Оскільки вручення судової кореспонденції заявникові є врученням стороні, апеляційний суд вважав, що апеляційна скарга подана з пропуском без поважних причин строку на апеляційне оскарження, тому запропонував навести інші поважні причини пропуску такого строку.

На виконання вимог ухвали Київського апеляційного суду від 09 січня 2020 року надійшла заява від адвоката ОСОБА_1 - Горбового В. В., в якій причину пропуску строку на апеляційне оскарження мотивував тим, що відповідачу не було вручено ухвалу про відкриття провадження в порядку, передбаченому статтею 272 ЦПК України. При цьому вручення 29 жовтня 2019 року копії оскаржуваної ухвали представнику відповідача ОСОБА_3 не можна розцінювати як вручення ухвали відповідачу, оскільки остання не мала повноважень на здійснення адвокатської діяльності.

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Відповідно до частини 1 статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Згідно із пунктом 2 частини 2 статті 354 ЦПК України учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Пунктом 4 частини 1 статті 358 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Апеляційний суд, правильно застосувавши положення частини 4 статті 358 ЦПК України, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження, оскількизаявник не навів поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження. При цьому суд апеляційної інстанції вірно виходив з того, що відповідач знала про наявність ухвали про відкриття провадження у справі від 30 вересня 2019 року, оскільки її отримання 29 жовтня 2019 року підтвердив представник відповідача - адвокат Горбовий В. А. у своєму клопотанні про відкладення справи від 01 листопада 2019 року.

Оскільки Горбовий В. А. не надав жодних доказів на підтвердження того, що він як адвокат ОСОБА_1 не був повідомлений про постановлення оскаржуваної ухвали, висновки суду про те, що апеляційна скарга, подана ним 12 грудня 2019 року є такою, що подана поза межами пропущеного без поважних причин строку на апеляційне оскарження ухвали, є вірними.

Статтею 44 ЦПК України закріплено обов'язок особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки. За змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень".

Як вбачається із інформації на сайті Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвала Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 30 вересня 2019 року оприлюднена 03 жовтня 2019 року, 29 жовтня отримана представником за довіреністю ОСОБА_3,01 листопада 2019 року її отримання підтверджено адвокатом відповідача.

За таких обставин, доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не дослідив поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, є безпідставними та спростовуються змістом оскаржуваного судового рішення, яке є достатньо обґрунтованим, містить висновки по суті розгляду клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Згідно з усталеною практикою, викладеною в рішеннях Європейського суду з прав людини, вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (справа "Олександр Шевченко проти України" від 26 квітня 2007 року, справа "Трух проти України" від 14 жовтня 2003 року).

Поновлення процесуального строку зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, може порушити принцип юридичної визначеності (рішення Європейського суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі "Пономарьов проти України").

При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Інші доводи касаційної скарги по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції щодо встановлення поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Таким чином, зі змісту касаційної скарги, оскаржуваного судового рішення вбачається, що скарга є необґрунтованою, правильне застосовування апеляційним судом пункту 4 частини 1 статті 358 ЦПК України є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, розгляд зазначеної скарги не має значення для формування єдиної правозастосовної практики, а наведені у ній доводи не дають підстав для висновку щодо незаконності та неправильності судового рішення.

Керуючись частинами 4 та 6 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Горбовий Володимир Анатолійович, на ухвалу Київського апеляційного суду від 30 січня 2020 року про відмову у відкритті апеляційного провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на частину садового будинку.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара