Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 25.12.2019 року у справі №760/24569/18
Ухвала КЦС ВП від 25.12.2019 року у справі №760/24569/18

Ухвала

Іменем України

23 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 760/24569/18

провадження № 61-22677ск19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Сімоненко В.

М., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 07 липня 2019 року у складі судді Шереметьєвої Л. А. та постанову Київського апеляційного суду від 07 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Верланова С. М., Мережко М. В., Савченка С. І. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому просив встановити факт його проживання однією сім'єю з ОСОБА_3 без реєстрації шлюбу у період з 18 липня 1995 року до 16 березня 2017 року. Встановлення зазначеного факту йому необхідно для прийняття спадщини.

Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 07 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 07 листопада 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що наданих заявником доказів недостатньо для встановлення факту проживання однією сім'єю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з 18 липня 1995 року до 16 березня 2017 року, з огляду на те, що укладені між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 правочини свідчать про існування між ними відносин цивільно-правового характеру та не є доказами існування між ними сімейних відносин.

У грудні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 07 липня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 листопада 2019 року, в якій заявник просив скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована посиланням на те, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про недоведеність факту проживання позивача та ОСОБА_3 однією сім'єю, зважаючи, на те що судами попередніх інстанцій залишено поза увагою докази які у своїй сукупності доводять протилежне.

Вивчивши касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга є необгрунтованою.

Такого висновку суд дійшов з огляду на таке.

Солом'янським районним судом міста Києва, із висновками якого погодився Київський апеляційний суд, встановлено, що 29 січня 1977 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 був зареєстрований шлюб, який був розірваний відділом ЗАГС Печерського району міста Києва 09 грудня 1982 року за №636.

09 вересня 1983 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 був знову зареєстрований шлюб, який був розірваний відділом ЗАГС Печерського району міста Києва 18 липня 1995 року за №378, що підтверджується відмітками в паспорті, виданого на ім'я ОСОБА_1

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, що підтверджується лікарським свідоцтвом про смерть № 879, виданим 20 березня 2017 року Київським міським клінічним бюро судово-медичної експертизи.

Згідно листа Київської місцевої прокуратури № 9 міста Києва від 22 березня 2017 року тіло померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 доставлено в морг 19 березня 2017 року.

Установлено, що ОСОБА_3 з 08 жовтня 1996 року була зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується інформацією, наданою відділом з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації від 19 грудня 2017 року № 108-27/7369ж. Інші особи в квартирі не зареєстровані.

Свідок ОСОБА_4 в суді першої інстанції пояснила, що лікарів та працівників поліції викликали сусіди, оскільки з квартири померлої відчувався неприємний запах. Також свідок зазначила, що декілька років тому вона надавала медичну допомогу померлій, відвідувала її за місцем проживання та бачила в квартирі позивача, з яким ОСОБА_3 пила чай. Померла їй пояснювала, що позивач її колишній чоловік, який допомагає їй, коли вона про це попросить. Крім того, свідок пояснила, що коли ОСОБА_3 померла, позивача розшукували сусіди за допомогою поліції, оскільки з квартири стало чути запах. Коли відчинили квартиру, то побачили, що ОСОБА_3 померла, сидячи в кріслі.

Вказані обставини позивачем не заперечувались.

Статтею 315 ЦПК України передбачено встановлення судом фактів, що мають юридичне значення, у тому числі і проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу.

Відповідно до частин 2 та 4 статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Про утворення особами сім'ї може свідчити не тільки укладення між ними шлюбу, кровне споріднення, усиновлення, а й інші обставини, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства. Про те, що законодавець визнає можливість створення сім'ї чоловіком і жінкою, які не перебувають у шлюбі, свідчать положення статті 74 СК України.

Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 статті 74 СК України.

У суді першої інстанції встановлено, та не заперечувалося представником позивача, що метою встановлення факту проживання однією сім'єю позивача з ОСОБА_3 без реєстрації шлюбу необхідно останньому для отримання спадщини.

Так, відповідно до ст.1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Частиною 1 ст. 1221 ЦК України передбачено, що місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Згідно зі ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняттям ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених ст. 1258 ЦК України.

У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини (ст.1264 ЦК України).

При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини 2 статті 3 Сімейного кодексу України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім'єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п'ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім'єю.

Обов'язковою умовою для визнання осіб членами сім'ї, крім власне факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.

Відповідно до вимог частини 2 статті 389 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з положеннями пункту 5 частини 2 статті 394 ЦПК України суд в порядку, передбаченому частинами четвертою, п'ятою цієї статті, відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необгрунтованою.

Відповідно до вимог пункту 2 частини 4 статті 394 ЦПК України суд може визнати касаційну скаргу необгрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.

Із касаційної скарги вбачається, що вона є необгрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновку щодо незаконності та неправильності оскаржуваного судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України обов'язок доведення тих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим ЦПК України, покладається на кожну із сторін.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до частини 2 статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина 1 статті 80 ЦПК України).

Метою доказування є з'ясування дійсних обставин справи. Обов'язок доказування покладається на сторін. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності. Суд не може збирати докази за власною ініціативою.

На підтвердження своїх вимог про встановлення факту проживання однією сім'єю з ОСОБА_3 без реєстрації шлюбу у період з 18 липня 1995 року до 16 березня 2017 року позивач ОСОБА_1 послався, зокрема, на договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, а також на договір міни укладений 20 серпня 1996 року між позивачем та ОСОБА_3, за яким остання обміняла належну їй на праві власності 1/2 частину квартири АДРЕСА_3 на квартиру АДРЕСА_1.

Ураховуючи, що ОСОБА_1 не надав достатніх доказів на підтвердження того, що між ним та померлою ОСОБА_3 під час їх спільного проживання склалися усталені стосунки, що притаманні сім'ї, що вони були пов'язані спільним побутом, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, а також мали взаємні права та обов'язки, суди попередніх інстанцій дійшли обгрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_3.

Доводи касаційної скарги про те, що при вирішенні справи суди не дослідили належним чином усіх доказів, які подані позивачем, є необґрунтованими, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо установлення обставин справи. У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Касаційна скарга не містить обгрунтованих посилань на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, законність та обгрунтованість яких доводами касаційної скарги не спростована.

Ураховуючи наведене, рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 07 липня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 листопада 2019 року ухвалені з дотриманням норм процесуального права. Правильне застосовування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.

Керуючись пунктом 5 частини 2 , частинами 4 і 5 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 07 липня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 листопада 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу, відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Судді Є. В. Петров

С. Ю. Мартєв

В. М. Сімоненко