Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 28.04.2021 року у справі №234/21225/19

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

4 червня 2021 року

м. Київ

справа № 234/21225/19

провадження № 61-4461ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

відповідач - ОСОБА_3,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2, в інтересах яких діє адвокат Снєжко Алла Геннадіївна, на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 27 листопада 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 17 лютого 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися з позовом до ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 27 листопада 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного суду від 17 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Краматорського міського суду Донецької області від 27 листопада 2020 року - без змін.

Не погоджуючись із рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 27 листопада 2020 року та постановою Донецького апеляційного суду від 17 лютого 2021 року, ОСОБА_1 та ОСОБА_2, в інтересах яких діє адвокат Снєжко А. Г., подали до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просять скасувати зазначені судові рішення і ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Ухвалою Верховного Суду від 8 квітня 2021 року касаційну скаргу залишено без руху і надано заявникам десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення зазначених недоліків.

Заявникам необхідно було подати до суду виправлену касаційну скаргу, оформлену у відповідності до вимог статті 392 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України, зазначивши у ній, щодо якої саме норми права відсутній висновок, та обґрунтувати необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи; надати копії цієї скарги відповідно до кількості учасників справи.

17 травня 2021 року до касаційного суду від ОСОБА_1 та ОСОБА_2, в інтересах яких діє адвокат Снєжко А. Г., надійшла заява про усунення недоліків, до якої заявниками додано виправлену касаційну скаргу.

Вивчивши матеріали, які надійшли на усунення недоліків, касаційний суд доходить висновку про відсутність у виправленій касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 389 ЦПК України.

Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, суд дійшов наступних висновків.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Частиною 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених ЦПК.

Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) пункту 5 частини 2 статті 392 ЦПК України підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 5 частини 2 статті 392 ЦПК України в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

Підставою касаційного оскарження рішення Краматорського міського суду Донецької області від 27 листопада 2020 року та постанови Донецького апеляційного суду від 17 лютого 2021 року заявники вказують неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 3 липня 2019 року у справі № 643/1090/17, від 4 липня 2018 року у справі № 712/10623/17, від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17, від 1 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц, від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Згідно з положеннями пункту 5 частини 2 статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 5 частини 2 статті 394 ЦПК України і може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Згідно з частиною 6 статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

Зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень убачається, що скарга заявників є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції.

Ухвалюючи рішення і відмовляючи у задоволенні позову, Краматорський міський суд Донецької області виходив із того, що позивачі не довели належними і допустимими доказами завдання їм моральної шкоди.

З висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову суд апеляційної інстанції погодився з огляду на те, що судом першої інстанції при розгляді справи не допущено неправильного застосування норм матеріального права та не порушено норм процесуального права.

Судами першої та апеляційної інстанцій за матеріалами справи установлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб 23 квітня 2013 року.

ОСОБА_1 є громадянином Сполучених Штатів Америки.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2.

18 жовтня 2013 року ОСОБА_2 зверталася до посольства Сполучених Штатів Америки щодо видачі їй гостьової візи.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживають у різних країнах та спілкуються за допомогою соціальних мереж.

Висновком експерта № 5239-5240 від 22 листопада 2019 року за результатами проведення судово-психологічного дослідження встановлено, що в результаті перешкоджання ОСОБА_1 у його праві спільного проживання зі своєю родиною у Сполучених Штатах Америки з боку колишнього чоловіка дружини ОСОБА_3 констатується наявність соціально-психологічних факторів стресогенного характеру, які збільшуються, і протягом тривалого часу підтримують у психічному стані ОСОБА_1 інтенсивне емоційне напруження, вразивши його базисні особистісні цінності, що стосується благополуччя й цілісності його сім'ї, відстоювання своїх законних прав як чоловіка - усе це за характером є психотравмуючими факторами для особистості ОСОБА_1. Ситуація, яка досліджується, є психологічною основою для спричинення психічних (на моральному рівні) страждань ОСОБА_1 внаслідок перешкоджанням у його праві спільного проживання зі своєю родиною у Сполучених Штатах Америки з боку колишнього чоловіка дружини ОСОБА_3. Орієнтовний еквівалент грошової компенсації, завданої ОСОБА_1 моральної шкоди в результаті перешкоджання у його праві спільного проживання зі своєю родиною у Сполучених Штатах Америки з боку колишнього чоловіка дружини ОСОБА_3 складає 105 мінімальних заробітних плат, установлених на момент розгляду справи судом.

Також судами попередніх інстанцій встановлено, що ухвалою Краматорського міського суду Донецької області від 21 січня 2015 року кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014050390002372 29 жовтня 2014 року, щодо обвинувачення ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою

статті 164 Кримінального кодексу України, закрито у зв'язку із відмовою потерпілої від обвинувачення.

Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 29 січня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав відмовлено.

Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 21 лютого 2020 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного суду від 30 червня 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав відмовлено.

Вирішуючи спір, дослідивши та надавши оцінку поданим сторонами доказам, урахувавши норми права, з'ясувавши характер спірних правовідносин, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про те, що позов не підлягає задоволенню, оскільки позивачами не надано належних та допустимих доказів на підтвердження завдання їм моральної шкоди, понесених моральних страждань.

Посилання заявників на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 3 липня 2019 року у справі № 643/1090/17, від 4 липня 2018 року у справі № 712/10623/17, від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17, від 1 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц, від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17, відхиляється касаційним судом, оскільки правовідносини у вказаних судових рішеннях і в оскаржуваних судових рішеннях у справі № 234/21225/19 не є подібними.

Під судовими рішеннями у подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявників з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно встановлення обставин справи і оцінки доказів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Виходячи зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень, касаційна скарга ОСОБА_1 та ОСОБА_2, в інтересах яких діє адвокат Снєжко А. Г., на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 27 листопада 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 17 лютого 2021 року є необґрунтованою, а наведені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність судових рішень.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить із того, що у даній справі сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, як у

матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Верховний Суд, який відповідно до частини 3 статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 7 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року та пункт 27 рішення у справі "Пелевін проти України" від 20 травня 2010 року.

Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v.

France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Оскільки оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції є законними і обґрунтованими, ухваленими із правильним застосуванням норм матеріального права та додержанням норм процесуального права й підстави для їх скасування відсутні, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2, в інтересах яких діє адвокат Снєжко А. Г., на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 27 листопада 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 17 лютого 2021 року суд відмовляє.

Керуючись статтями 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2, в інтересах яких діє адвокат Снєжко Алла Геннадіївна, на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 27 листопада 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 17 лютого 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко

В. М. Ігнатенко

В. А. Стрільчук