Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 12.08.2020 року у справі №203/3246/19

Ухвала

21 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 203/3246/19

провадження № 61-10751ск20

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.,

розглянувши касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на заочне рішення Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 15 січня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 липня 2020 року у справі за позовом акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого посилався на те, що 13 травня 2016 року між банком та відповідачем було укладено кредитний договір, відповідно до якого останній отримав кредит в розмірі 200 000
грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Свої зобов'язання за кредитним договором позичальник не виконує, в зв'язку з чим, станом на 14 липня 2019 року має заборгованість в сумі 265 188,82 грн, що складається з заборгованості за кредитом в сумі 205 395,15 грн, заборгованості за процентами в сумі 59 793,67 грн.

Посилаючись на вказані обставини, банк просив стягнути з відповідача заборгованість за тілом кредиту в сумі 205 395,15 грн та судові витрати по справі у вигляді сплаченого судового збору.

Заочним рішенням Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 15 січня 2020 року, яке залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 14 липня 2020 року, у задоволенні позову відмовлено.

20 липня 2020 року Крилова О. Л., яка діє від імені АТ КБ "ПриватБанк", за допомогою засобів поштового зв'язку звернулася із касаційною скаргою до Верховного Суду на заочне рішення Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 15 січня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 липня 2020 року в указаній вище справі.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина 9 статті 19 ЦПК України).

Предметом позову є стягнення заборгованості, ціна позову у даній справі становить 205 395,15 грн, яка станом на 01 січня 2020 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2102 х 100 = 210 200).

Обґрунтовуючи наявність підстав для відкриття касаційного провадження заявник покликається на підпункти "а ", "в" пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що судами проігнорована усталена судова практика, чим порушено формування єдиної правозастосовчої практики, а також дана справа має виняткове значення для заявника.

Посилання АТ КБ "ПриватБанк" у касаційній скарзі на те, що справа має виняткове значення для банку не є достатніми для застосування пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Враховуючи, що розмір заборгованості за кредитним договором становить 205 395,15
грн, доводи щодо виняткового значення справи для банку не є достатньо обґрунтованими.

Доводи щодо порушення судами попередніх інстанцій, внаслідок ухвалення оскаржуваного рішення, формування єдиної правозастосовчої практики не дають підстав для відкриття касаційного провадження у справі відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, оскільки заявником не наведено даних щодо фундаментального значення цього питання.

Застосування критерію малозначності у цій справі є передбачуваним, судовий спір було розглянуто судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявник не навів інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

Наведене повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі - Суд) згідно з якою умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v.

France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції), "Brualla Gomez de la Torre v.

Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії)).

Суд вказує, що важко погодитись з тим, що Верховний Суд, у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять на розгляд до нього, зобов'язаний враховувати помилки, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього. Ухвалення іншого рішення могло б суттєво завадити роботі Верховного Суду і унеможливило б виконання Верховним Судом своєї особливої ролі. У практиці Суду вже підтверджувалося, що повноваження Верховного Суду визначати свою юрисдикцію не можуть обмежуватися у такий спосіб (п. 122 рішення у справі "Zubac v.

Croatia" (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

З урахуванням наведеного, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України випадків не встановлено, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини 6 , частиною 9 статті 19, пунктом 2 частини 3 статті 389, пунктом 1 частини 2 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на заочне рішення Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 15 січня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 липня 2020 року у справі за позовом акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подавала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

І. М. Фаловська