Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 21.01.2020 року у справі №161/9878/19

Ухвала

Іменем України

13 березня 2020 року

м. Київ

справа № 161/9878/19

провадження № 61-570ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Сердюка В. В.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 жовтня 2019 року та постанову Волинського апеляційного суду від 27 листопада 2019 року

у справі за скаргою ОСОБА_1 на постанову державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби міста Луцьк Головного територіального управління юстиції у Волинській області про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - ~law20~).

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на постанову державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби міста Луцьк Головного територіального управління юстиції у Волинській області (далі - Другий ВДВС міста Луцьк ГТУЮ у Волинській області) про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні.

Скарга мотивована тим, що постановою державного виконавця Другого ВДВС міста Луцьк ГТУЮ у Волинській області від 27 травня 2019 року стягнуто у виконавчому провадженні ВП № 592052200 з боржника ОСОБА_1 виконавчий збір у розмірі 1 789,39
грн.

Посилаючись на вищевказане, ОСОБА_1 у порядку цивільного судочинства просив суд скасувати постанову державного виконавця Другого ВДВС міста Луцьк ГТУЮ у Волинській області від 27 травня

2019 року про стягнення виконавчого збору у розмірі 1 789,39 грн як незаконну.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 жовтня 2019 року провадження у справі закрито.

Роз'яснено заявнику, що дані вимоги підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Постановою Волинського апеляційного суду від 27 листопада 2019 року ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 жовтня

2019 року залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що Законом України "Про виконавче провадження" встановлено спеціальний порядок судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо стягнення виконавчого збору та/або витрат на проведення виконавчих дій, відповідно до якого відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України (тут і далі - у редакції, що діяла до набрання чинності ~law22~) провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до вимог частини 2 статті 389 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Пунктом 5 частини 2 статті 394 ЦПК України встановлено, що суд в порядку, передбаченому частинами четвертою, п'ятою цієї статті, відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою.

Відповідно до пункту 2 частини 4 статті 394 ЦПК України у справі

з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (крім справ, які відповідно до пункту 2 частини 4 статті 394 ЦПК України розглядаються за правилами загального позовного провадження), а також

у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити

у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Суди встановили, що постановою державного виконавця Другого ВДВС міста Луцьк ГТУЮ у Волинській області від 27 травня 2019 року стягнуто у виконавчому провадженні ВП № 592052200 з боржника ОСОБА_1 виконавчий збір у розмірі 1 789,39

грн.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Статтею 125 Конституції України визначено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Згідно з частиною 5 статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. За пунктом 9 частини 3 статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.

Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (заяви № 29458/04 та 29465/04) Європейський суд з прав людини закріпив поняття "суд, встановлений законом", яке стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність.

Фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх вічастини 1 статті 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"одавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

Звертаючись до суду зі скаргою у порядку цивільного судочинства, боржник ОСОБА_1 просив визнати неправомірною та скасувати постанову державного виконавця Другого ВДВС міста Луцьк ГТУЮ у Волинській області від 27 травня 2019 року про стягнення виконавчого збору у розмірі 1 789,39 грн у виконавчому провадженні ВП №
592052200.

Отже, на спірні правовідносини поширюється дія Закону України "Про виконавче провадження", яким встановлено відповідний порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби.

Пунктом 5 частини 1 статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що відповідно до Пунктом 5 частини 1 статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди.

Згідно з частиною 2 статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Отже, імперативною нормою - частиною 2 статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.

До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.

Отже, Закон України "Про виконавче провадження" встановив спеціальний порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби щодо виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору. Згідно з цим порядком відповідні спори належать до юрисдикції адміністративних судів, і їх слід розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду

у постановах від 21 серпня 2019 року у справі № 381/2126/18 (провадження № 14-324цс19), від 11 вересня 2019 року у справі № 925/138/18 (провадження № 12-74гс19), від 02 жовтня 2019 року у справі № 753/22823/18-ц (провадження № 14-425цс18) та від 16 жовтня 2019 року

у справі № 1940/1957/18 (провадження № 11-608апп19), від 20 листопада 2019 року у справі № 2-67/12 (провадження № 14-386цс19).

Постановляючи ухвалу про закриття провадження у справі, суд першої інстанції з яким погодився й апеляційний суд, обґрунтовано виходив з того, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Таким чином, у справі, що переглядається, ОСОБА_1 заявив вимогу про визнання неправомірними та скасування постанови про стягнення виконавчого збору. Отже, такі вимоги повинні розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

Враховуючи вищевказані обставини, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про закриття провадження у справі.

Із змісту касаційної скарги, оскаржуваних судових рішень та доданих до касаційної скарги матеріалів убачається, що вона є необґрунтованою, правильне застосовування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо їх незаконності та неправильності.

За правилом пункту 5 частини 2 статті 394 ЦПК України суд в порядку, передбаченому частинами четвертою, п'ятою цієї статті, відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою.

Відповідно до частини 4 статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали про повернення заяви позивачеві (заявникові), про розгляд скарг на дії (бездіяльність) органів державної виконавчої служби, приватного виконавця, якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не має значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Керуючись пунктом 5 частини 2 , частинами 4 та 5 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження у справі за скаргою ОСОБА_1 на постанову державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби міста Луцьк Головного територіального управління юстиції у Волинській області про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області

від 01 жовтня 2019 року та постанову Волинського апеляційного суду

від 27 листопада 2019 року відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

А. І. Грушицький

В. В. Сердюк