Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 14.09.2021 року у справі №493/994/19

Ухвала

Іменем України

14 вересня 2021 року

м. Київ

справа №493/994/19

провадження № 61-14199ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця Р.

А.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1, від імені якого діє адвокат Бузовський Олег Ігорович, на рішення Балтського районного суду Одеської області від 17 лютого 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 15 липня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

На обґрунтування позову ОСОБА_1 вказав, що він є спадкоємцем за законом першої черги після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 його матері ОСОБА_4 на частку у квартирі АДРЕСА_1. Іншими спадкоємцями за законом є його рідні брати - ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які прийняли спадщину після смерті матері. У травні 2019 року він звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, але останній відмовив йому у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв'язку з пропуском заявником шестимісячного строку для подання заяви про прийняття спадщини після смерті його матері - ОСОБА_4.

Причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини позивач вказує те, що він є громадянином Російської Федерації, працює і постійно проживає на території цієї держави, є військовослужбовцем. Наказом начальника Бази (комплексного зберігання) військової частини № 58661 від 19 грудня 2014 року персоналу Бази (комплексного зберігання) військової частини № 58661 заборонено відвідування України зі строком, до особливого розпорядження. Тому приїхати на територію України, яка перебуває у стані збройного конфлікту з Російською Федерацією, для оформлення спадщини не було можливим. Вказані причини пропуску шестимісячного строку для подання заяви нотаріусу про прийняття спадщини вважає поважними, просить визначити додатковий строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Рішенням Балтського районного суду Одеської області від 17 лютого 2020 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 15 липня 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, щопричини пропуску строку для подання ОСОБА_1 заяви про прийняття спадщини (постійне місце проживання на території іншої країни - Російської Федерації та заборона начальником Бази військової частини, де він працює, відвідувати Україну), не є поважними відповідно до частини 2 статті 1272 ЦК України.

Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, вказав, що підстави для визначення позивачу додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини після померлої матері - ОСОБА_4, відсутні, оскільки встановлений законом строк для прийняття спадщини пропущено позивачем ОСОБА_1 без поважних причин, позивач не був позбавлений можливості направити протягом шести місяців з дня відкриття спадщини нотаріусу за місцем відкриття спадщини завірену належним чином заяву про прийняття спадщини засобами поштового зв'язку або шляхом оформлення довіреності на вчинення таких дій на іншу особу.

У серпні 2021 року ОСОБА_1, від імені якого діє адвокат Бузовський О. І., звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Балтського районного суду Одеської області від 17 лютого 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 15 липня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 642/2539/18-ц (провадження № 61-5609св19), постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17 (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, колегія суддів Верховного Суду дійшла наступних висновків.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Згідно з положеннями пункту 5 частини 2 статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 5 частини 2 статті 394 ЦПК України і може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Згідно з частиною 6 статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

Зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що касаційна скарга ОСОБА_1, від імені якого діє адвокат Бузовський О. І., є необґрунтованою і наведені у ній доводи не дають підстав для висновку щодо незаконності та неправильності рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції.

У відповідності до частини 1 статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавець), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини особисто.

Частиною 1 статті 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Таким чином, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов'язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до частини 3 статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Правила частини 3 статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої зави; 2) ці обставини визнані судом поважними.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постановах від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17 (провадження № 61-38298св18), від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16 (провадження № 61-6700св19), від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18 (провадження № 61-10136св19), від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18 (провадження № 61-21447св19) Верховним Судом викладено, зокрема, такі висновки щодо застосування статті 1272 ЦК України.

Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Законодавство України не містить переліку поважних причин, а тому суд у кожному конкретному випадку оцінює поважність чи неповажність таких причин. Суд має враховувати, що такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини кожної справи.

При цьому обов'язок доведення поважності причин пропуску строку для прийняття спадщини покладається на спадкоємця.

З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

Отже, позов про визначення додаткового строку на прийняття спадщини підлягає задоволенню у разі пропуску такого строку та доведення поважності причин пропуску строку.

У цій справі судами встановлено, що ОСОБА_1, від імені якого діє адвокат Бузовський О. І., не надав докази на підтвердження поважності причин пропуску ним шестимісячного строку для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, а також того, що він був позбавлений можливості протягом шести місяців з дня відкриття спадщини направити нотаріусу за місцем відкриття спадщини завірену належним чином заяву про прийняття спадщини засобами поштового зв'язку, або шляхом оформлення довіреності на вчинення таких дій на іншу особу.

Вказані позивачем причини пропуску строку для прийняття спадщини (постійне місце проживання на території іншої країни - Російської Федерації та заборона начальником Бази військової частини, де він працює, відвідувати Україну) не пов'язані з об'єктивними, непереборними та істотними труднощами для вчинення дій щодо прийняття спадщини протягом шести місяців. Якщо у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 09 листопада 2020 року у справі № 466/5674/17 (провадження № 61-17227св19), судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про смерть спадкодавця, наявність спадкового майна, похилий вік, непрацездатність, незнання про існування заповіту, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови.

У постановах Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі №639/1883/16 (провадження № 61-20881св18), від 06 червня 2018 року у справі № 592/9058/17 (провадження № 61-200св18), від 12 лютого 2019 року у справі № 554/880/18 (провадження № 61-46551ск18), від 04 березня 2020 року у справі № 640/8507/17 (провадження № 61-28865св18), від 25 березня 2020 року у справі № 661/4784/19 (провадження № 61-10659св19), від 04 червня 2020 року у справі № 601/1157/19 (провадження № 61-4901св20), від 02 квітня 2020 року у справі № 420/23/18 (провадження № 61-1883св19), від 09 квітня 2020 року у справі № 296/12396/18 (провадження № 61-10481св19) міститься правовий висновок про те, що позивач не був позбавлений можливості подати заяву про прийняття спадщини шляхом направлення її поштою до нотаріальної контори або до органів місцевого самоврядування, а тому проживання позивача за межами України не може вважатись поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини. З огляду на це, проживання спадкоємця за межами України не є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини.

Посилання заявника на незастосування судами першої та апеляційної інстанції у цій справі норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 642/2539/18-ц (провадження № 61-5609св19), постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17 (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України), відхиляються касаційним судом, оскільки судові рішення у цих справах ухвалені за інших встановлених обставин справи.

У цій справі суди попередніх інстанцій, врахувавши відповідно до вимог частини 4 статті 263 ЦПК України висновки щодо застосування статті 1272 ЦК України, викладені у постановах Верховного Суду, дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1, оскільки наведені позивачем причини не є об'єктивними, непереборними та істотними труднощами, які відповідно до положень частини 3 статті 1272 ЦК України можуть бути визнані поважними для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) вказала, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Касаційний перегляд вважається екстраординарним, з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції, які обмежено питаннями права та більшим ступенем формальності процедур.

Повноваження суду касаційної інстанції мають використовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, а не для здійснення нового судового розгляду.

Виходячи зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень, касаційна скарга ОСОБА_1, від імені якого діє адвокат Бузовський О. І., на рішення Балтського районного суду Одеської області від 17 лютого 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 15 липня 2021 рокує необґрунтованою, правильне застосовування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та додержання норм процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність судових рішень.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, Верховний Суд виходить із того, що у цій справі сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Верховний Суд, який відповідно до частини 3 статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 7 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Оскільки оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції є законними і обґрунтованими, ухваленими із правильним застосуванням норм матеріального права та додержанням норм процесуального права, та Верховний Суд уже викладав у своїх постановах висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1, від імені якого діє адвокат Бузовський О. І., на рішення Балтського районного суду Одеської області від 17 лютого 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 15 липня 2021 року необхідно відмовити.

Керуючись статтями 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1, від імені якого діє адвокат Бузовський Олег Ігорович, на рішення Балтського районного суду Одеської області від 17 лютого 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 15 липня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді: Ю. В. Черняк

І. А. Воробйова

Р. А. Лідовець