Ухвала

10 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 462/183/18

провадження № 61-45255ск18

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Курило В. П. розглянув касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Залізничного районного суду міста Львова від 18 травня 2018 року та постанову апеляційного суду Львівської області від 30 серпня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго" про стягнення недонарахованої заробітної плати,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, збільшивши в подальшому позовні вимоги, та просив стягнути із Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго" (далі -

ЛМКП "Львівтеплоенерго") недораховану заробітну плату за період з

01 січня 2010 року по 07 вересня 2015 року у розмірі 125 062,81 грн та витрати на професійну правову допомогу в розмірі 3 000,00 грн.

Рішенням Залізничного районного суду міста Львова від 18 травня

2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ЛМКП "Львівтеплоенерго" на користь ОСОБА_1 42 073,00 грн невиплаченої заробітної плати, які присуджені йому без врахування утримання податків та інших обов'язкових платежів.

Стягнуто з ЛМКП "Львівтеплоенерго" на користь ОСОБА_1 3 000,00 грн витрат на правову допомогу.

Стягнуто з ЛМКП "Львівтеплоенерго" в дохід держави 704,80 грн судового збору.

В решті позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку.

Постановою апеляційного суду Львівської області від 30 серпня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Залізничного районного суду міста Львова від 18 травня 2018 року залишено без змін.

02 жовтня 2018 року через засоби поштового зв'язку представник

ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Залізничного районного суду міста Львова від 18 травня 2018 року та постанову апеляційного суду Львівської області від 30 серпня 2018 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині, а в іншій частині судові рішення залишити без змін, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.

Частиною 3 статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на

01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина 9 статті 19 ЦПК України).

Ціна позову у даній справі становить 125 062,81 грн та не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб 176 200,00 грн (1762,00 грн х 100).

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 посилається на те, що справа має виняткове значення для позивача, оскільки ОСОБА_1 працював у ЛМКП "Львівтеплоенерго" 17 років, практично половину усього свого трудового стажу, з який протягом п'яти років ЛМКП "Львівтеплоенерго" щомісячно недораховував йому заробітну плату, чим порушив конституційні права ОСОБА_1, а шкідливі умови праці вплинули на здоров'я позивача не найкращим чином. Внаслідок недонарахування заробітної плати, ЛМКП "Львівтеплоенерго" в заниженому розмірі сплачувалися внески на державне соціальне страхування, що в подальшому матиме безпосередній зв'язок з визначенням розміру пенсії.

Посилання заявника у касаційній скарзі на пункт 2 частини 3 статті 389 ЦПК України є безпідставними.

Малозначна справа є такою в силу вимог закону, тому незалежно від того визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина 6 статті 19 ЦПК України належить до Загальних положень частина 6 статті 19 ЦПК України, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.

Національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом (пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України, пункт 9 частини 3 статті 2 ЦПК України).

Спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v.
SPAIN, № 26737/95, § 37,38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).

Зазначення судом апеляційної інстанції у постанові про можливість її оскарження до суду касаційної інстанції не змінює характер та предмет позову у даній справі, та не спростовує наявність у Верховного Суду повноважень на визнання справи малозначною, оскільки частина 6 статті 19 ЦПК України розміщена у загальних положеннях частина 6 статті 19 ЦПК України, то вона поширюються й на касаційне провадження.

Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Відповідно до вимог пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Оскільки доводи касаційної скарги не свідчать про наявність підстав передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, оскаржені судові рішення прийняті у малозначній справі, ціна позову в якій не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подана на судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 19, 389, 394 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Залізничного районного суду міста Львова від 18 травня 2018 року та постанову апеляційного суду Львівської області від 30 серпня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго" про стягнення недонарахованої заробітної плати.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя В. П. Курило