Історія справи

Постанова КЦС ВП від 13.04.2022 року у справі №175/3873/17
Ухвала КЦС ВП від 06.09.2018 року у справі №175/3873/17

Ухвала

Іменем України

03 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 175/3873/17

провадження № 61-39377ск18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), СинельниковаЄ. В., Хопти С. Ф.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 18 січня 2018 року у складі судді Реброва С. О. та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 червня 2018 року, у складі колегії суддів: Свистунової О. В., Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., про забезпечення позову ОСОБА_5 до ОСОБА_4, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за договором позики,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2017 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за договором позики у сумі 2 494 118 грн.

Позивач в особі свого представника звернувся до суду із заявою про вжиття заходів забезпечення позову по цій справі, посилаючись на те, що невжиття цих заходів у подальшому може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 18 січня 2018 року заяву ОСОБА_5 про забезпечення позову задоволено.

Вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на автомобіль марки HYUNDAI модель І30,2011 року випуску, який належить на праві власності ОСОБА_4

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 червня 2018 рокузадоволено частково апеляційну скаргу ОСОБА_4, змінено ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 18 січня 2018 року в частині обраного виду забезпечення позову у вигляді арешту на заборону вчинення дій щодо відчуження чи у будь-який спосіб передачу в чуже володіння автомобілямарки HYUNDAI модель І30,2011 року випуску, який належить на праві власності ОСОБА_4

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати оскаржувані судові рішеннята ухвалити нове, яким у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити, посилаючись на порушення судами норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що вжиті судом заходи забезпечення позову неспівмірні заявленим позивачем вимогам. Позивач не надав доказів існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання рішення суду про задоволення позову.

Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла такого висновку.

Відповідно до статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статті 149 ЦПК України заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.

Пунктом 1 частини 1 статті 150 ЦПК України передбачено забезпечення позову шляхом накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб.

Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина 3 статті 150 ЦПК України).

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення заяви про вжиття заходів забезпечення позову, оскільки їх невжиття може призвести до утруднення або неможливості виконання рішення у випадку задоволення позовних вимог.

При цьому апеляційний суд правомірно змінив найбільш обтяжливий вид забезпечення позову, вжитий судом першої інстанції - арешт, на заборону вчинення дій щодо відчуження чи у будь-який спосіб передачу в чуже володіння майна, що належить відповідачу.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції з дотриманням норм процесуального законодавства вжиті заходи забезпечення позову, які є співмірними із заявленими позовними вимогами.

Доводи касаційної скарги про неспівмірність вжитих судом заходів забезпечення позову та заявлених позовних вимог, у зв'язку з тим, що позивач не надав доказів оцінки майна відповідача - безпідставні, оскільки спростовуються заявою про забезпечення позову та сукупністю досліджених судами при розгляді цього питання доказів.

Відповідно до частини 1 статті 159 ЦПК України заявник має право на відшкодування збитків, заподіяних забезпеченням позову, за рахунок особи, за заявою якої такі заходи забезпечення позову вживались.

Крім того, за змістом частини 1 статті 154 ЦПК України суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення).

До того ж, відповідно до статті 158 ЦПК України заявник наділений правом подати клопотання про скасування заходів забезпечення позову.

За таких обставин, доводи касаційної скарги ОСОБА_4 про порушення його прав накладенням заборони щодо розпорядження належним йому майном є безпідставними.

Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 394 ЦПК України у відкритті касаційного провадження у справі належить відмовити, якщо суд в порядку, передбаченому частинами четвертою, п'ятою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.

Згідно з пунктом 2 частини 4 статті 394 ЦПК України у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Зі змісту касаційної скарги, оскаржуваного судового рішення та доданих до касаційної скарги матеріалів убачається, що касаційна скарга, подана на ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, якими вирішено лише процесуальне питання, є необґрунтованою. Правильне застосовування норм статей 149, 150 ЦПКУкраїни є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.

Згідно з частиною 5 статті 394 ЦПК України, у разі якщо суддя-доповідач дійде висновку, що подана касаційна скарга є необґрунтованою, вирішення питання про відкриття провадження здійснюється постійною колегією суддів, до складу якої входить суддя-доповідач. Якщо жоден суддя із складу колегії не дійде висновку про необхідність відкриття касаційного провадження через необґрунтованість скарги, колегія суддів постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження.

Керуючись пунктом 5 частини 2 , частинами 4 , 5 та 6 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 18 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 червня 2018 року про забезпечення позову ОСОБА_5 до ОСОБА_4, ОСОБА_6 про стягнення грошового зобов'язання.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді О. В. Білоконь

Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта