Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 04.08.2021 року у справі №490/10402/19

Ухвала

Іменем України

02 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 490/10402/19

провадження № 61-12423ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі - Миколаївська міська рада,

розглянув касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 24 березня 2021 року у складі судді Черенкової Н. П. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 22 червня 2021 року у складі колегії суддів: Тищук Н. О., Лівінського І. В., Шаманської Н.

О.,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Миколаївської міської ради про відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позову зазначив, що як учасник бойових дій, він має право на першочергове отримання земельної ділянки для індивідуального житлового будівництва, садівництва та городництва. 02 жовтня 2014 року та 20 вересня 2016 року він звертався до Миколаївської міської ради з заявами про виділення йому земельних ділянок. Листом від 31 січня 2017 року Миколаївська міська рада відмовила йому у задоволенні заяв, пославшись на те, що розпорядженням міського голови від 08 серпня 2014 року створено тимчасову робочу групу з питань забезпечення військовослужбовців земельними ділянками. Внаслідок оскарження ним дій Миколаївської міської ради, Центральний районний суд м. Миколаєва своєю постановою від 20 вересня 2017 року зобов'язав відповідача повторно, на найближчому пленарному засіданні чергової сесії, але у строк, що не перевищує 60 днів з дня набрання судовим рішенням законної сили, розглянути його звернення та прийняти рішення у відповідності чинного законодавства України. Ця постанова суду набрала законної сили. 26 вересня 2019 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального правління юстиції у Миколаївській області (далі - ВПВР УДВС ГТУЮ у Миколаївській області) відкрито виконавче провадження та зобов'язано відповідача на протязі 10 робочих днів виконати судове рішення. Постановою від 24 жовтня 2019 року за невиконання вимог постанови, державний виконавець піддав Миколаївську міську раду штрафу у розмірі 5 100,00 грн. 22 листопада 2019 року державний виконавець повідомив Центральний відділ поліції Головного управління Національної поліції в Миколаївській області про вчинення посадовими особами Миколаївської міської ради кримінального порушення, передбаченого статтею 382 Кримінального кодексу України та закрив виконавче провадження.

Посилаючись на невиконання Миколаївською міською радою судового рішення та завдання йому такими діями моральних страждань, ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідача на свою користь 820 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 24 березня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Миколаївської міської ради на користь ОСОБА_1 8 000,00 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач має право на відшкодування моральної шкоди, яка виразилась в душевних стражданнях, завданих неправомірною бездіяльністю посадових осіб саме Миколаївської міської ради, у розмірі, як з урахуванням принципів розумності та справедливості, становить 8 000,00 грн.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 22 червня 2021 року апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 і Миколаївської міської ради залишено без задоволення, а рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 24 березня 2021 року - без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду погодилась з висновками суду першої інстанції та виходила із того, що доводи апеляційної скарги не суттєві та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

У липні 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 засобами поштового зв'язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 24 березня 2021 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 22 червня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків щодо розміру відшкодування моральної шкоди і не надали належну оцінку обставинам справи та доказам.

Також касаційна скарга містить посилання на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 750/6330/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17, від 24 березня 2020 року у справі № 818/607/17 (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Згідно з частиною 3 статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій.

Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 5 частини 2 статті 394 ЦПК України суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Відповідно до частини 6 статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

Вивчивши касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновки щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суди розглянули справу відповідно до таких висновків.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням від 29 травня 2015 року серії НОМЕР_1.

За приписами пункту 14 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захист" від 22 жовтня 1993 року, йому надається пільга на першочергове відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва та городництва.

02 жовтня 2014 року, ОСОБА_1 звернувся до Миколаївської міської ради з заявою про виділення йому земельної ділянки під індивідуальну забудову.

20 вересня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Виконавчого комітету Миколаївської міської ради з двома заявами про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо надання йому земельних ділянок у власність для будівництва гаражу та для садівництва.

Листом від 31 січня 2017 року Виконавчий комітет Миколаївської міської ради відмовив ОСОБА_1 у задоволенні його клопотань, пославшись на розпорядженням міського голови від 08 серпня 2014 року за № 205 року про створення робочої групи з питань забезпечення військовослужбовців, які беруть участь в Антитерористичній операції на сході України (далі - АТО), земельними ділянками.

Згідно протоколу засідання вказаної групи від 26 червня 2015 року встановлено черговість формування списків учасників АТО у зв'язку з обмеженою площею вільних земельних ділянок на території м. Миколаєва. Також повідомлено, що його звернення про надання земельної ділянки буде винесено на розгляд робочої групи, та вказано, що генеральним планом міста не передбачено надання земельних ділянок у власність для садівництва та будівництва індивідуального гаражу на території міста.

Постановою Центрального районного суду м. Миколаєва від 20 вересня 2017 року позов ОСОБА_1 про визнання дій Миколаївської міської ради протиправними задоволено частково. Зобов'язано Миколаївську міську раду повторно розглянути його звернення від 02 жовтня 2014 року та заяви від 20 вересня 2016 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо надання земельних ділянок у власність для садівництва та будівництва індивідуального гаражу на найближчому пленарному засіданні чергової сесії, але у строк, що не перевищує 60 днів з дня набрання судовим рішенням законної сили та прийняти рішення у відповідності до чинного законодавства України.

26 вересня 2019 року ВПВР УДВС ГТУ у Миколаївській області відкрито виконавче провадження, та боржнику наданий 10-денний строк для виконання рішення суду.

22 листопада 2019 року державним виконавцем Сазоновим Д. К. повідомлено Центральний відділ поліції головного управління Національної поліції в Миколаївській області (далі - ГУНП в Миколаївській області) про вчинення кримінального правопорушення посадовими особами Миколаївської міської ради.

Постановою від 25 листопада 2019 року виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа, виданого на виконання судового рішення Центрального суду м. Миколаєва від 20 вересня 2017 року закрито.

09 грудня 2019 року позивач звернувся до суду з даним позовом.

06 лютого 2020 року на 56 сесії Миколаївської міської ради VII скликання до порядку денного міським головою поставлено питання про включення до повістки дня питання щодо надання дозволу ОСОБА_1 на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1, відповідно до висновку управління містобудування та архітектури Миколаївської міської ради від 05 лютого 2020 року № 3398\12.01-47\20-2. Однак дане питання до порядку денного не включено, що підтверджується стенограмою засідання сесії.

Проте, рішенням Миколаївської міської ради від 06 лютого 2021 року № 3\240 громадянину ОСОБА_1 надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтованою площею 1 000,00 кв. м, з цільовим призначенням відповідно КВЦПЗ: В.02.02.01, з метою передачі її у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1, відповідно до висновку департаменту архітектури та містобудування Миколаївської міської ради від 05 лютого 2020 № 33988\12.01.-47\20-2.

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Неналежне виконання органами державної влади чи місцевого самоврядування своїх повноважень, що призвело до порушення прав людини, свідчить про невиконання державою в особі відповідного органу її головного обов'язку перед людиною - утверджувати та забезпечувати її права.

Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів (пункт 2 частини 2 статті 23 ЦК України); приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (пункт 4 частини 2 статті 23 ЦК України).

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17. Зокрема, суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду.

Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.

Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров'я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.

У відповідності до вимог статей 12, 13, 81 ЦПК України обов'язок доказування та подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статей 12, 13, 81 ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази та надавши їм належну оцінку, врахувавши постанову Центрального районного суду м. Миколаєва від 20 вересня 2017 року, якою зобов'язано Миколаївську міську раду повторно розглянути його звернення від 02 жовтня 2014 року та заяву від 20 вересня 2016 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо надання земельних ділянок у власність для садівництва та будівництва індивідуального гаражу на найближчому пленарному засіданні чергової сесії, але у строк, що не перевищує 60 днів з дня набрання судовим рішенням законної сили та прийняти рішення у відповідності до чинного законодавства України, а також тривале порушення відповідачем законних прав позивача, яке виразилось в невиконанні судового рішення, дійшов правильного висновку про те, що позивач має право на відшкодування моральної шкоди, яка виразилась в душевних стражданнях, завданих неправомірною бездіяльністю посадових осіб саме Миколаївської міської ради, у розмірі, який з урахуванням принципів розумності та справедливості, становить 8 000,00 грн.

Доводи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 750/6330/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17, від 24 березня 2020 року у справі № 818/607/17, відхиляються Верховним Судом, оскільки викладені у наведених судових рішеннях правові висновки, на які посилається заявник, стосуються загальних засад відшкодування моральної шкоди і висновки судів у цій справі не суперечать таким висновкам.

Інші доводи касаційної скарги зводяться незгоди заявника з висновками судів стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, що їх обґрунтовано спростували, та не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень.

Отже, зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень убачається, що скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновки щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суди розглянули судові рішення відповідно до такого висновку.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (пункт 45 рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1996 року у справі "Леваж Престейшинз Сервісиз проти Франції", пункти 37,38 рішення ЄСПЛ від 19 грудня 1997 року у справі "Бруалла Гомесде ла Торре проти Іспанії").

Виходячи з викладеного, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.

Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Миколаївської міської ради про відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Центрального районного суду м.

Миколаєва від 24 березня 2021 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 22 червня 2021 року відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик