Історія справи

Ухвала ККС ВП від 25.01.2018 року у справі №364/576/17

Ухвала

Іменем України

23 січня 2018 р.

м. Київ

Справа № 364/576/17

Провадження № 51-1505 ск 18

Верховний Суд колегією суддів першої палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого - Короля В.В.,

суддів: Лагнюка М.М., Огурецького В.П.,

розглянувши касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на вирок Володарського районного суду Київської області від 10 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 12 вересня 2017 року щодо ОСОБА_1,

встановив:

вироком Володарського районного суду Київської області від 10 липня 2017 року

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Ожегівка Володарського району Київської області, який проживає за адресою: АДРЕСА_1, раніше неодноразово судимого, останній раз 12 червня 2008 року вироком Володарського районного суду Київської області за ч. 2 ст. 289 КК України із застосуванням ст. 71 КК України до позбавлення волі на строк сім років з конфіскацією всього належного йому майна; постановою Богунського районного суду м. Житомира від 30 грудня 2011 року ОСОБА_1 замінено покарання у виді позбавлення волі на обмеження волі на строк три роки п'ять місяців 13 днів; ухвалою Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 9 грудня 2013 року замінено невідбуту частину покарання у виді виправних робіт на строк один рік п'ять місяців з відрахуванням із суми заробітку 20% у дохід держави,

засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на три роки, з покладанням на засудженого обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 12 вересня 2017 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 залишено без змін.

Згідно з копіями доданих до касаційної скарги судових рішень, ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він 1 травня 2017 року у вечірню добу, точного часу під час досудового розслідування не встановлено, з метою вчинення крадіжки гітари, через паркан, проник на територію домогосподарства, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2, пошкодив замковий пристрій на вхідних дверях житлового будинку, що розташований за вказаною адресою, та проник у будинок, де повторно, умисно, таємно, з корисливих мотивів викрав гітару "Trembita" з чохлом чорного кольору, що належіть ОСОБА_2 Після цього, ОСОБА_1 з місця вчинення злочину зник, а викраденим майном розпорядився на власний розсуд, завдавши потерпілій ОСОБА_2 майнову шкоду на загальну суму 1140 гривень.

У касаційній скарзі прокурор, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, (далі - прокурор) просить скасувати судові рішення щодо засудженого ОСОБА_1 та призначити новий розгляд у суді першої інстанції в зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м'якості. Вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували положення статей 50 і 65 КК України та дійшли помилкового висновку про правильність призначеного ОСОБА_1 покарання.

Стверджує, щосуд апеляційної інстанції всупереч вимог ст. 419 КПК України не проаналізував усі доводи прокурора та не зазначив підстав, з яких визнав апеляційну скаргу необґрунтованою.

Перевіривши доводи касаційної скарги та долучені до неї копії судових рішень, суд не вбачає підстав для відкриття касаційного провадження з мотивів, наведених у скарзі.

Висновки суду щодо фактичних обставин вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, та кваліфікація їх дій у касаційній скарзі прокурором не оспорюються та не заперечуються.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК, якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Загальні засади призначення покарання, визначені ст. 65 КК, наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо призначено покарання певного виду і розміру, враховано тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, і всі ці дані у сукупності спонукають до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Як убачається з вироку Володарського районного суду Київської області від 10 липня 2017 року, суд призначив ОСОБА_1 покарання відповідно до вимог ст.ст. 50, 65 КК України. Суд врахував конкретні обставини кримінального провадження, ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, дані про особу винного, який на обліку у лікаря нарколога і психіатра не перебуває, негативно характеризуються за місцем проживання. Обставинами, що пом'якшують покарання, судом визнано та враховано щире каяття засудженого ОСОБА_1 й активне сприяння розкриттю злочину; обставиною, яка обтяжує покарання, - рецидив злочинів.

Також під час ухвалення вироку судом була взята до відома досудова доповідь з інформацією про соціально-психологічну характеристику обвинуваченого, відповідно до якої, виходячи із високих рівнів ризику вчинення повторного кримінального правопорушення та ризику для суспільства, виправлення ОСОБА_1 без позбавлення або обмеження волі можливе лише у винятковому порядку за умови здійснення з боку органу пробації інтенсивного нагляду та застосування соціально-виховних заходів, що необхідні для запобігання вчиненню повторних кримінальних правопорушень. ОСОБА_1 надана психологічна допомога методом емоційно-стресової терапії, рекомендованої Міністерством охорони здоров'я України, тобто останній пройшов курс від алкогольної залежності, що підтверджується довідкою, виданою ПП "Дригало" 9 червня 2017 року. Крім того, у доповіді зазначено, що ОСОБА_1 докладає зусиль, щоб налагодити стосунки з сім'єю.

Судом також враховано позицію потерпілої ОСОБА_2, яка не наполягала на ув'язненні обвинуваченого.

Врахувавши, всі зазначені обставини в їх сукупності, місцевий суд дійшов правильного висновку про можливість виправлення засудженого ОСОБА_1 без відбування призначеного покарання за умови здійснення за ним контролю з боку уповноваженого органу з питань пробації, на підставі статей 75, 76 КК України.

Як убачається з копії ухвали суду апеляційної інстанції, прокурор, не оспорюючи вирок в частині правильності кваліфікації дій обвинуваченого та доведеності його вини, просив вирок місцевого суду скасувати та ухвалити новий вирок, яким засудити ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у розмірі, встановленому судом першої інстанції, без застосування положень ст. 75 КК України. Доводи прокурора щодо неправильного застосування судом першої інстанції вимог ст. 75 КК України не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду.

Суд апеляційної інстанції, розглядаючи матеріали кримінального провадження, обґрунтовано погодився з висновком місцевого суду стосовно розміру та виду покарання, призначеного ОСОБА_1 та звільненням його від відбування покарання з випробуванням та встановленням іспитового строку максимальної тривалості, на підставі ст. 75 КК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.

Ураховуючи викладене, підстав вважати, що покарання, призначене ОСОБА_1, є явно несправедливим через м'якість, немає.

Зміст ухвали апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України. Суд апеляційної інстанції належним чином проаналізував доводи апеляційної скарги прокурора, дав на них мотивовану відповідь і обґрунтовано залишив апеляційну скаргу без задоволення.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б безумовними підставами для скасування чи зміни судових рішень, у касаційній скарзі не наведено.

З огляду на викладене, суд вважає, що підстав для задоволення касаційної скарги прокурора з мотивів, наведених у ній, немає, а тому відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора слід відмовити.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, суд

постановив:

відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на вирок Володарського районного суду Київської області від 10 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 12 вересня 2017 року щодо ОСОБА_1

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

В.В. Король М.М. Лагнюк В.П. Огурецький