Історія справи

Ухвала КГС ВП від 29.11.2020 року у справі №904/2003/20

УХВАЛА

12 січня 2021 року

м. Київ

Справа № 904/2003/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Романчук Д. В.,

представники учасників справи:

позивача - Левіцький Є. В., Зубрицький О. В.,

відповідача - не з'явилися,

третьої особи - не з'явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "НЗ-Інвест" і Дніпровської міської ради

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.10.2020 (судді: Кузнецова І. Л. - головуючий, Орєшкіна Е. В., Чус О. В. ) і рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.06.2020 (суддя Петренко І.

В. ) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ-Інвест"

до Дніпровської міської ради,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "НЗ-Інвест",

про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

1. У квітні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "АТБ-Інвест" (далі - ТОВ "АТБ-Інвест") звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Дніпровської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "НЗ-Інвест" (далі - ТОВ "НЗ-Інвест") про визнання укладеною додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки, укладеного між ТОВ "АТБ-Інвест" і Дніпровською міською радою на підставі рішення міської ради від 19.11.2003 № 155/13, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу, зареєстрованого в реєстрі за № 9790 (далі - договір), у редакції, викладеній позивачем у позовній заяві.

Позовні вимоги з посиланням на положення частин 1, 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" та пункт 2.4 договору оренди обґрунтовані тим, що ТОВ "АТБ-Інвест", належно виконуючи зобов'язання за договором, до закінчення строку його дії повідомило орендодавця (лист-повідомлення від 16.08.2018) про бажання поновити договір та додало проєкт додаткової угоди.

Відповіді на зазначений лист-повідомлення від 16.08.2018 орендодавець не надав, повідомлення про відмову у поновленні договору не надіслав.

2. У відзиві на позовну заяву Дніпровська міська рада просила відмовити у її задоволенні, зазначаючи, зокрема, що чинним законодавством не передбачено автоматичного поновлення договорів оренди землі, реалізація переважного права на поновлення договору оренди земельної ділянки в разі відсутності заперечень з боку сторін можлива лише за наявності відповідного рішення органу місцевого самоврядування, а зобов'язання цього органу укласти такий договір або продовжити його дію за відсутності рішення є порушенням виключної компетенції такого органу.

Дніпровська міська рада акцентувала увагу на тому, що до міської ради надійшло клопотання ТОВ "АТБ-Інвест" від 16.08.2018 про поновлення договору оренди землі разом з додатковою угодою. Зазначене клопотання було розглянуто департаментом по роботі з активами Дніпровської міської ради, про що повідомлено позивача листом від 15.11.2019 № 7/13-2449 зі змісту якого вбачається, що в процесі виконання робіт щодо підготовки проєкту рішення міської ради про поновлення договору оренди земельної ділянки, розташованої за адресою: м. Дніпро (до перейменування - м. Дніпропетровськ), просп. Петра Калнишевського, 1-А виявлено, що частина нерухомого майна, розташованого на цій земельній ділянці, відчужена на користь третіх осіб.

Посилаючись на положення статей 791, 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України Дніпровська міська рада зазначала, що поновлення договору оренди землі на тих самих умовах, з тією ж площею земельної ділянки не можливе.

3. ТОВ "НЗ-Інвест" у поясненнях на позовну заяву просило відмовити у її задоволенні, наголошуючи, зокрема, що на підставі договорів купівлі- продажу нерухомого майна від 17.08.2007, укладених з фізичними особами, є власником споруд за адресою: м. Дніпро, вул. Косіора 1-А (після перейменування - просп.

Петра Калнишевського, 1-А). Отже, ТОВ "АТБ-Інвест", відчуживши згідно з договорами від 12.01.2005 нерухоме майно фізичним особам, перестало бути користувачем відповідної частини земельної ділянки, оскільки фактично змінилися межі земельної ділянки.

4. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 30.06.2020, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від
06.10.2020, задоволено позов ТОВ "АТБ-Інвест", визнано укладеною додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки, укладеного між ТОВ "АТБ-Інвест" (орендар) та Дніпропетровською міською радою (орендодавець) на підставі рішення Дніпропетровської міської ради від 19.11.2003 № 155/13, посвідченого 29.12.2003 приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу, зареєстрованого у реєстрі за № 9790, у редакції, викладеній у резолютивній частині рішення суду.

Суди зазначили, що під час розгляду справи установлений факт вчинення орендарем конклюдентних дій, які полягають у продовженні користування спірною земельною ділянкою, внесення відповідної орендної плати після закінчення строку дії договору, що свідчить про намір скористатися своїм правом та поновити договір оренди землі, а також зазначено про дотримання позивачем процедури поновлення договору оренди земельної ділянки, передбаченої статтею 33 Закону України "Про оренду землі".

5. Не погоджуючись із судовими рішеннями, ТОВ "НЗ-Інвест" у касаційній скарзі просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від
30.06.2020 і постанову Центрального апеляційного господарського суду від
06.10.2020, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову повністю, обґрунтовуючи підстави подання касаційної скарги посиланням на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України та застосування норми права без урахування висновків Верховного Суду.

Так, скаржник акцентує увагу, що у постанові від 13.08.2019 у справі № 910/11164/16 Верховний Суд зазначив, що преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. У цьому випадку преюдиційним фактом, що не потребує доказування у справі № 904/2003/20, є відомості, встановлені у висновках судових рішень у справі № 904/7427/16, які були залишені без змін постановою Вищого господарського суду України від 01.03.2017. У зазначеній справі за участі тих самих сторін суди, виходячи з положень статей 120 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України, статей 7, 31 Закону України "Про оренду землі", дійшли висновку, що при виникненні в іншої особи права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, право попереднього власника або користувача припиняється автоматично в силу закону без оформлення припинення права будь-якими актами та документами.

У постанові Вищого господарського суду України від 01.03.2017 у справі № 904/7427/16 суд зробив висновок, що договір оренди землі, укладений між ТОВ "АТБ-Інвест" і Дніпропетровською міською радою, припинив свою дію виключно в частині оренди ТОВ "АТБ-Інвест" земельної ділянки (в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташовані будівля та споруди) внаслідок заміни сторони у такому зобов'язанні на підставі частини 3 статті 7 Закону України "Про оренду землі", частин 1, 2, 5 статті 120 Земельного кодексу України.

Скаржник наголошує, що такі висновки кореспондуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 10.04.2018 у справі № 915/672/17, від
07.11.2018 у справі № 910/20774/17, висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 08.06.2016 у справі № 21-804а16 ( № 804/7668/15).

Заявник касаційної скарги наголошує також на тому, що суди попередніх інстанцій допустили неправильне застосування статті 120 Земельного кодексу України та статті 7 Закону України "Про оренду землі" та не врахували висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 10.04.2018 у справі № 915/672/17, а також у постанові від 16.06.2020 у справі № 689/26/17.

Отже, на переконання заявника касаційної скарги, ігнорування судами попередніх інстанцій преюдиційних фактів та висновків, зокрема Верховного Суду, призвели до неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

ТОВ "НЗ-Інвест" у касаційній скарзі також наголошує, що за змістом частини 2 статті 277 та частини 3 статті 311 Господарського процесуального кодексу України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Скаржник наголошує, що суди залишили поза увагою правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 910/3286/17 щодо застосування положень статті 33 Закону України "Про оренду землі", та безпідставно відхилили той фат, що орендар за договором - ТОВ "АТБ-Інвест" не продовжує користуватися земельною ділянкою (кадастровий номер 1210100000:04:021:028) в межах всієї площі - 0,7010 га у зв'язку із відчуженням ним ще у 2005 році частини нерухомого майна, розташованого на цій земельній ділянці. Проте, установивши обставини щодо відчуження частини нерухомого майна, суди попередніх інстанцій проігнорували і не надали оцінки розташуванню цих об'єктів на земельній ділянці, переданій в оренду у 2003 році за договором, про поновлення якого позивач звернувся до суду.

Неможливість автоматичної пролонгації договору за принципом "мовчазної згоди" через фактичну зміну меж земельної ділянки акцептується з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 917/540/16.

Не враховано судами і висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 12.10.2016 у справі № 6-2225цс16, про необхідність застосування норми пункту "е" частини 1 статті 141 Земельного кодексу України щодо припинення права користування земельною ділянкою у разі набуття іншою особою права власності на житловий будинок, будівлю, споруду, розташованих на цій земельній ділянці.

6. Дніпровська міська рада, також не погоджуючись з рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 30.06.2020 і постановою Центрального апеляційного господарського суду від 06.10.2020, у касаційні скарзі просить їх скасувати та ухвалити нове рішення - про відмову у задоволенні позову, обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження посиланням на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку із неврахуванням судами висновків Верховного Суду щодо застосування норми права та порушенням судами норм процесуального права.

Заявник касаційної скарги вважає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення статті 33 Закону України "Про оренду землі" та залишили поза увагою висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 910/3286/17, від 13.03.2018 у справі № 917/540/16, оскільки при вирішенні справи суди проігнорували та безпідставно відхилили той факт, що орендар за договором - ТОВ "АТБ-Інвест" не продовжував користування всією земельною ділянкою загальною площею 0,7010 га у зв'язку із відчуженням за договорами купівлі-продажу частини об'єктів нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці, а в разі зміни межі або цільового призначення земельної ділянки поновлення договору оренди землі здійснюється у порядку її одержання на праві оренди.

При вирішенні справи № 904/2003/20 суди попередніх інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права в частині статті 120 Земельного кодексу України та статті 7 Закону України "Про оренду землі" та не врахували висновків Верховного Суду, викладених, зокрема, у постанові від
10.04.2018 у справі № 915/672/17 щодо припинення автоматично, без додаткового оформлення будь-якими актами та документами прав попереднього власника або землекористувача на земельну ділянку, на якій розташовані об'єкти нерухомого майна, придбані іншою особою.

Суди попередніх інстанцій не взяли до уваги правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 689/26/17 щодо застосування статті 120 Земельного кодексу України.

Крім того, суди не врахували правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України, викладений у постанові від 12.10.2016 у справі № 6-2225цс16, про застосування пункту "е" частини 1 статті 141 Земельного кодексу України щодо припинення договору оренди землі у разі набуття права власності іншою особою на нерухоме майно, розташоване на земельній ділянці.

При цьому скаржник зазначає, що згідно із судовими рішеннями у справі № 904/7427/16 встановлено факт припинення договору оренди землі для орендаря - ТОВ "АТБ-Інвест" (в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташовані будівлі та споруди), у зв'язку із набуттям ТОВ "НЗ-Інвест" права власності на нерухоме майно, розташоване на цій земельній ділянці.

7. У відзиві на касаційні скарги ТОВ "АТБ-Інвест" просить залишити їх без задоволення, а судові рішення - без змін, акцентуючи увагу на тому, що позивач виконав усі вимоги для поновлення договору оренди землі, а доводи скаржників про те, що позивач не користується всією земельною ділянкою, є необґрунтованими.

ТОВ "АТБ-Інвест" зазначає, що як правильно встановили суди попередніх інстанцій, позивач дотримався процедури поновлення договору, продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення договору, сплачує орендну плату та за три місяці звернувся до орендодавця з клопотанням про поновлення договору із наданням проекту додаткової угоди. Натомість відповідач зазначене клопотання не розглянув у місячний термін, письмово орендаря про відмову у поновленні договору не повідомив.

У матеріалах справи відсутні докази про зміну меж земельної ділянки, оплату орендар вносить у повному обсязі, а доводи ТОВ "НЗ-нвест" про те, що позивач не здійснює користування всією земельною ділянкою є необґрунтованими у зв'язку із відсутністю доказів про зміну меж цієї земельної ділянки.

ТОВ "АТБ-Інвест" також акцентує увагу на тому, що він залишається власником значно більшої частини об'єкта нерухомого майна (комплекс критого ринку), розташованого на земельній ділянці, а до ТОВ "НЗ-Інвест" від фізичних осіб після укладення договорів купівлі-продажу нерухомого майна не перейшло будь-якого права щодо земельної ділянки у зв'язку із відсутністю такого права у цих фізичних осіб.

Матеріали справи не місять доказів щодо оформлення у 2005 році покупцями споруд (фізичними особами) права користування (у тому числі суборенда) частиною орендованої ТОВ "АТБ-Інвест" земельної ділянки, а жодних положень про автоматичний перехід права користування земельною ділянкою від позивача (орендаря земельної ділянки) до покупців (фізичних осіб) договори купівлі-продажу нерухомого майна від 12.01.2005 не містять.

8. Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами для касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1,4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання про застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України у ній зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був урахований судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

9. Дослідивши доводи, наведені у касаційних скаргах, а також матеріали справи, Верховний Суд відхиляє ці доводи, а обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у наведеному випадку не підтвердилися з огляду на таке.

10. Суди попередніх інстанцій установили, що 29.12.2003 Дніпропетровською міською радою (орендодавець) та ТОВ "АТБ-Інвест" (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, згідно з пунктами 1,1.2,1.3 якого орендодавець на підставі рішення міської ради від 19.11.2003 №155/13 під фактичне розміщення будівель та споруд ринку зобов'язався передати, а орендар - прийняти у строкове платне користування на умовах оренди земельну ділянку площею 0,7010 га, розташовану за адресою: м. Дніпропетровськ, Індустріальний район, вул. Косіора, 1А (після перейменування - просп. Петра Калнишевського, 1-А), кадастровий номер 1210100000:04:021:028.

Згідно з пунктом 2.1 договору земельна ділянка передається в оренду до
19.11.2018.

За змістом пункту 2.3 договору він підписаний сторонами та посвідчений в установленому порядку та набуває чинності після його державної реєстрації.

Відповідно до пункту 2.4 договору після закінчення терміну дії договору орендар має право на поновлення договору на новий термін з урахуванням умов, визначених чинним законодавством.

Договір зареєстровано 09.01.2004, про що у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис за номером 4652.

Суди також установили, що 16.08.2018 ТОВ "АТБ-Інвест" подало до Дніпровської міської ради клопотання про поновлення договору оренди земельної ділянки від
29.12.2003 площею 0,7010, розташованої за адресою: м. Дніпро, просп. П.

Калнишевського, 1-А, кадастровий номер 1210100000:04:021:0028, цільове призначення: код згідно з УКЦВЗ 1.11.4 (ринкова інфраструктура), код згідно КВЦПЗ 03.07 (для будівництва та обслуговування будівель торгівлі). До клопотання додано проєкт додаткової угоди, якою передбачено поновлення договору на 15 років (з 19.11.2018 по 19.11.2033).

Зазначене клопотання отримано Дніпровською міською радою 16.08.2018 і зареєстровано за вхідним номером 36/4919.

11. За змістом частини 2 статті 792 Цивільного кодексу України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Законом України "Про оренду землі" визначено умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі, а статтею 13 передбачено, що договором оренди землі є договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Правові підстави поновлення договору оренди землі визначено у статті 33 Закону України "Про оренду землі", яка фактично об'єднує два випадки продовження дії (пролонгації) договору оренди землі.

Так, згідно із статті 33 Закону України "Про оренду землі" після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі (частина 2 статті 33 Закону України "Про оренду землі").

До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди (частина 2 статті 33 Закону України "Про оренду землі").

При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється (частина 4 статті 33 Закону України "Про оренду землі").

частина 4 статті 33 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Реалізація переважного права на поновлення договору оренди, передбачена у наведеній нормі, можлива лише за умови дотримання встановлених такою нормою процедури і строків.

Згідно із частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із: власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності); уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).

Отже, для продовження договірних відносин необхідно волевиявлення на це сторін договору, досягнення ними згоди щодо продовження договору із застосуванням переважного права орендаря на продовження договору оренди, у тому числі на змінених умовах (частини 1, 2, 3, 4, 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі") або мовчазна згода сторін договору стосовно поновлення договору на тих самих умовах на той самий строк (частина 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі").

Законодавець у частині 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі" визначив алгоритм дій, який зобов'язує орендодавця після отримання листа-повідомлення орендаря: розглянути лист-повідомлення на відповідність вимогам закону; узгодити з орендарем (за необхідності) істотні умови договору; за відсутності заперечень прийняти рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності); укласти з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендареві направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Заперечення орендодавця стосовно невідповідності листа-повідомлення орендаря із проектом додаткової угоди вимогам закону не можуть бути відхилені без наведення відповідних причин, а мають бути обґрунтованими і містити конкретні посилання на порушення закону, зазначені у листі-повідомленні або проєкті додаткової угоди, або містити конкретні істотні умови договору, щодо яких орендодавець пропонує зміни.

12. Предметом позову у справі, що розглядається, є вимога ТОВ "АТБ-Інвест" до Дніпровської міської ради про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки на підставі частин 1, 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" та пункту 2.4 укладеного між сторонами договору, у зв'язку із закінченням строку дії договору, про поновлення якого орендарем у законодавчо встановлені строки направлено орендодавцеві клопотання з проєктом додаткової угоди, відповідь (заперечення) на яке орендодавець не надав.

Право на звернення до господарського суду в установленому частини 2 статті 792 Цивільного кодексу України порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частини 1, 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України).

Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу передбачено у статті 16 Цивільного кодексу України.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права.

У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних правовідносинах, і в разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Суд повинен установити, чи були порушені невизнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

13. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц, на незастосування висновків у якій посилалися заявники касаційних скарг, суд касаційної інстанції зазначив, що для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов'язки за договором оренди; до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди, продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди.

Верховний Суд у справі № 594/376/17-ц визнав обґрунтованими висновки судів попередніх інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання договору оренди землі недійсним і визнання договору оренди землі поновленим з підстав ненадання позивачем належних та допустимих доказів відправлення орендодавцю відповідних листів-повідомлень з проєктом додаткової угоди, у зв'язку з чим суди дійшли висновку, що позивач у цій справі (орендар земельної ділянки за договором) не скористався своїм переважним правом на поновлення договору оренди землі.

Водночас суди попередніх інстанцій у справі № 904/2003/20, задовольняючи позовні вимоги, установили, що ТОВ "АТБ-Інвест" (орендар) до закінчення строку дії договору направив лист-повідомлення про поновлення договору з проєктом додаткової угоди, продовжував користуватися земельною ділянкою, сплачував за неї орендну плату, лист-повідомлення протягом одного місяця після закінчення строку договору про заперечення у поновленні договору орендодавець не направляв, що свідчить про наявність підстав для задоволення позовних вимог про визнання укладеною додаткову угоду про поновлення договору оренди землі.

Отже, у справі № 904/2003/20 та справі № 594/376/17-ц, на незастосування висновків у якій посилаються у касаційних скаргах ТОВ "НЗ-Інвест" і Дніпровська міська рада, суди оцінювали та досліджували різні докази, які сторони подавали на обґрунтування своїх вимог, і на підставі встановлених обставин суди приймали відповідні судові рішення, що, у свою чергу, унеможливлює висновок про подібність правовідносин у цих справах.

14. ТОВ "НЗ-Інвест" і Дніпровська міська рада у касаційних скаргах також зазначають про неправильне застосування судами положень статті 33 Закону України "Про оренду землі" та неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 06.02.2018 у справі № 910/3286/17, від 13.03.2018 у справі № 917/540/16, однак колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на таке.

Постановою Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 917/540/16 залишено без змін судові рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення та внесення змін до договору оренди земельної ділянки з підстав встановлення судами того, що сторони спірного у справі договору за обопільною згодою увійшли у процедуру поновлення договору на підставі правової конструкції, унормованої частинами 1, 2, 3, 4, 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі". При вирішенні цієї справи суттєве значення має з'ясування правового режиму спірної земельної ділянки, позаяк законодавець у частині 10 статті 33 Закону України "Про оренду землі" передбачив, що у разі зміни межі або цільового призначення земельної ділянки поновлення договору оренди землі здійснюється у порядку одержання земельної ділянки на праві оренди.

Тобто зміна об'єкта оренди виключає можливість пролонгації договору на тих же умовах, а потребує укладання нового правочину щодо нового (зміненого) предмета договору.

Здійснюючи розгляд справи № 917/540/16, суди установили, що у листі-повідомленні орендар земельної ділянки запропонував змінити розмір земельної ділянки, наданої в оренду, оскільки зміна фактичних площ і меж земельних ділянок унеможливлюють пролонгацію укладеного раніше договору з позивачем на тих же умовах.

Разом з тим у справі № 904/2003/20 суд апеляційної інстанції визнав безпідставними доводи ТОВ "НЗ-Інвест" про те, що визнана судом першої інстанції додаткова угода не містить уточнення в частині зменшення площі орендованої земельної ділянки внаслідок відчуження позивачем нерухомого майна на користь третіх осіб, оскільки станом на час прийняття оскаржуваного судового рішення межі земельної ділянки, на якій розташовано нерухоме майно, придбане ТОВ "НЗ-Інвест" у фізичних осіб, її площа, конфігурація в установленому законом порядку не визначені. Отже, суд визнав такими, що не беруться до уваги посилання ТОВ "НЗ-Інвест" на положення статті 33 Закону України "Про оренду землі", згідно з якими у разі зміни межі або цільового призначення земельної ділянки поновлення договору здійснюється у порядку одержання земельної ділянки на праві оренди.

Водночас суд апеляційної інстанції, ухвалюючи оскаржувану у справі постанову наголосив на тому, що за результатами розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на просп. Петра Калнишевського, 1-А за фактичним розміщенням споруд, ТОВ з ІІ "НЗ-Інвест" як заінтересована особа не позбавлене права звернутися з пропозицією до органу місцевого самоврядування, а залежно від наслідків розгляду такої пропозиції з позовом до господарського суду щодо внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 29.12.2003, укладеного між ТОВ "АТБ-Інвест" та Дніпропетровською міською радою, про визнання за ним права користування частиною спірної земельної ділянки з урахуванням набуття товариством права власності на нерухоме майно, яке на ній розташоване.

15. Посилання заявників касаційних скарг на постанову Верховного Суду від
06.02.2018 у справі № 910/3286/17 також не беруться колегією суддів до уваги, оскільки у зазначеній справі суди, рішення яких залишено без змін судом касаційної інстанції на підставі дослідження всіх доказів у справі та доводів сторін, з урахуванням норм законодавства (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, а саме виникнення права на продовження дії договору - квітень 2014 року), дійшли висновку про наявність підстав для поновлення договорів оренди та обов'язковість оформлення додаткової угоди до договору оренди землі для оформлення факту його поновлення. При цьому, відмовляючи у задоволенні позовних вимог у частині визнання договору оренди земельної ділянки від 16.06.2004 поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, суди дійшли висновку, що наведені вимоги є аналогічними за змістом пункту 1 додаткової угоди № 1 у редакції, запропонованій позивачем, у зв'язку з чим не підлягають задоволенню.

Отже, під час розгляду справи № 904/2003/20 та справи № 910/3286/17 мало місце надання судами оцінки та дослідження різних доказів, які сторони подавали на обґрунтування своїх вимог, а також ухвалення судами у зазначених справах рішень на підставі встановлених обставин, що унеможливлює висновок про подібність правовідносин у цих справах.

16. Щодо посилань ТОВ "НЗ-Інвест" і Дніпровської міської ради, викладених у касаційних скаргах, на постанову Вищого господарського суду України від
01.03.2017 у справі № 904/7427/16, висновок в якій кореспондується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 10.04.2018 у справі № 915/672/17, від 07.11.2018 у справі № 910/20774/17, висновком Верховного Суду України, викладеним у постановах від 08.06.2016 у справі № 21-804а16 ( № 804/7668/15), висновком Вищого господарського суду України, викладеним у постанові від
24.11.2015 у справі № 910/6339/15-г щодо застосування положень статті 120 Земельного кодексу України, статей 7, 31 Закону України "Про оренду землі", колегія суддів зазначає таке.

Посилання скаржників на неврахування висновків, викладених у постановах Вищого господарського суду України від 01.03.2017 у справі № 904/7427/16 та від
24.11.2015 у справі № 910/6339/15-г, як підставу для касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій, Верховний Суд не бере до уваги, оскільки відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1,4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Тобто процесуальним законодавством передбачено неврахування судом висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного саме у постанові Верховного Суду.

При цьому у зазначених справах № 904/7427/16 і № 910/6339/15-г предметом позовних вимог було розірвання договорів оренди земельної ділянки у зв'язку із відчуженням нерухомого майна, у той час як у справі № 904/2003/20 предметом позову є вимога про поновлення договору оренди, які є відмінними, у тому числі й за правовим регулюванням спірних правовідносин.

17. У постанові Верховного Суду України від 08.06.2016 у справі № 21-804а16 ( № 804/7668/15) предметом позовних вимог була вимога товариства до державної податкової інспекції у Хортицькому районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення про заниження податкового зобов'язання із сплати земельного податку, що також свідчить про неподібність спірних правовідносин.

Постановою Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 915/672/17, на яку в касаційних скаргах посилаються ТОВ "НЗ-Інвест" і Дніпровська міська рада, скасовано постанову суду апеляційної інстанції та залишено в силі рішення місцевого суду про відмову у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" до Миколаївської міської ради про розірвання укладеного між сторонами договору оренди земельної ділянки, наданій товариству для обслуговування нежитлових будівель, які ним було відчужено за договором купівлі-продажу від 09.03.2017.

Скаржники у касаційних скаргах зазначають про залишення судами поза увагою того, що, відчуживши за договорами купівлі-продажу від 12.01.2005 фізичним особам частину нерухомого майна, ТОВ "АТБ-Інвест" перестав бути користувачем відповідної частини земельної ділянки у зв'язку з фактичною зміною меж орендованої ним земельної ділянки. Згідно з договорами купівлі-продажу від
17.08.2007, укладених з фізичними особами, право власності на частину нерухомого майна, розташованого на спірній земельній ділянці, набуло ТОВ "НЗ-Інвест".

Проте посилання ТОВ "НЗ-Інвест" і Дніпровської міської ради у касаційних скаргах на неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у постанові від
10.04.2018 у справі № 915/672/17 щодо застосування статті 120 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України та статті 7 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній з урахуванням змін, внесених згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення порядку набуття прав на землю" від 05.11.2009 № 1702-VI, який набрав чинності з
10.12.2009), під час розгляду справи за позовом орендаря земельної ділянки до орендодавця про поновлення договору оренди землі на підставі статті 33 Закону України "Про оренду землі" не можуть братися до уваги з підстав неподібності правовідносин у зазначених справах, а також їх відмінного правового регулювання.

Доводи заявників касаційних скарг на неврахування судами під час розгляду справи № 904/2003/20 правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 12.10.2016 у справі № 6-2225цс16 (за позовом фізичної особи до юридичної особи про визнання припиненим права постійного користування земельною ділянкою та визнання права користування земельною ділянкою під нерухомим майном за позивачем, у зв'язку із переходом до позивача права власності на нерухоме майно на підставі судового рішення), висновки в якій підтримано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 689/26/17 (за позовом фізичної особи до іншої фізичної особи про визнання права власності на земельну ділянку, визнання державного акта на право приватної власності на земельну ділянку недійсним), також не беруться до уваги через неподібність правовідносин у зазначених справах та різне правове регулювання таких правовідносин.

При цьому, як вже зазначалося, суд апеляційної інстанції під час розгляду справи № 904/2003/20 (щодо поновлення договору оренди землі) наголошував, що за результатами розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на просп. Петра Калнишевського, 1-А за фактичним розміщенням споруд ТОВ "НЗ-Інвест" як заінтересована особа не позбавлене права звернутися з пропозицією до органу місцевого самоврядування, а залежно від наслідків розгляду такої пропозиції з позовом до господарського суду щодо внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 29.12.2003, укладеного між ТОВ "АТБ-Інвест" та Дніпропетровською міською радою про визнання за ним права користування частиною спірної земельної ділянки, у зв'язку з набуттям товариством права власності на нерухоме майно, яке на ній розташоване.

18. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики з вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, зазначеної в пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і в справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

19. Зважаючи на те, що наведена скаржниками підстава для касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційними скаргами ТОВ "НЗ-Інвест" і Дніпровської міської ради на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.10.2020 і рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.06.2020 у справі 904/2003/20.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "НЗ-Інвест" і Дніпровської міської ради на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.10.2020 і рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.06.2020 у справі № 904/2003/20, відкрите на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак