Історія справи

Ухвала КГС ВП від 22.06.2020 року у справі №904/3782/19

УХВАЛА

08 вересня 2020 року

м. Київ

Справа № 904/3782/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Пількова К. М.,

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

позивача - не з'явилися,

відповідачів - не з'явилися,

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Влада 2009" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.01.2020 (суддя Євстигнеєва Н. М. ) і постанову Центрального апеляційного господарського суду від 27.05.2020 (головуючий - Широбокова Л. П., судді Антонік С. Г., Кощеєв І. М. ) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Влада 2009"

до: 1) Дніпровської міської ради,

2) Департаменту благоустрою та інфраструктури Дніпровської міської ради,

3) Комунального підприємства "Благоустрій міста" Дніпровської міської ради

про стягнення 3500523 грн,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Влада 2009" (далі - ТОВ "Влада 2009", Товариство) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Дніпровської міської ради (далі - Міськрада), Департаменту благоустрою та інфраструктури Дніпровської міської ради (далі - Департамент) і Комунального підприємства "Благоустрій міста" Дніпровської міської ради (далі - КП "Благоустрій міста") про стягнення з відповідачів грошової компенсації майнової шкоди у сумі 3500523 грн, посилаючись на положення статей 317, 321, 386, 1166, 1173 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Позовна заява обґрунтовується тим, що Товариство є власником об'єкта нерухомого майна - нежитлової будівлі, реєстраційний номер 584388512101, розташованої за адресою: м. Дніпро (Дніпропетровськ), вул. Чичеріна (Надії Алексеєнко), буд. 4Д, яку 26.08.2016 знесли (знищили) співробітники КП "Благоустрій міста", посилаючись на наявність розпорядчих документів (рішень, приписів), прийнятих Міськрадою та Департаментом.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 10.01.2020, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від
27.05.2020, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення та постанова мотивовані посиланням на положення статей 16, 317, 321, 386, 1166, 1173 ЦК України, статей 10, 13, 16, 38 Закону України "Про благоустрій населених пунктів", статті 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", статей 73, 74, 86 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), з урахуванням яких суди дійшли висновку про необґрунтованість позовних вимог з огляду на: 1)наявність у відповідачів повноважень з контролю за додержанням суб'єктами сфери споживчого ринку, відпочинку та сфери послуг вимог Закону України "Про благоустрій населених пунктів" та Правил благоустрою території міста Дніпропетровська; 2) відсутність у позивача дозвільних документів на розміщення тимчасової споруди за адресою: м.

Дніпро, вул. Боброва, 14; 3) недоведеність демонтажу (знесення) нерухомого майна за визначеною позивачем адресою - м. Дніпро, вул. Надії Алексеєнко, 4Д; 4) недоведеність неправомірних (протиправних) дій відповідачів як складового елементу цивільного правопорушення, необхідного для покладання на відповідачів відповідальності у виді стягнення збитків.

Не погоджуючись з рішенням місцевого суду і постановою апеляційної інстанції, ТОВ "Влада 2009" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просило зазначені судові рішення скасувати та прийняти постанову про задоволення позову повністю.

08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закон України від 15.01.2020 № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Оскільки зазначену касаційну скаргу подано 01.06.2020, тобто після набуття чинності Законом України від 15.01.2020 № 460-IX, розгляд цієї скарги має здійснюватися з урахуванням положень ГПК України у редакції від 08.02.2020 (далі - у редакції, чинній з 08.02.2020).

Ухвалою Верховного Суду від 07.07.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Влада 2009" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.01.2020 і постанову Центрального апеляційного господарського суду від 27.05.2020 у справі № 904/3782/19.

Зазначена ухвала мотивована тим, що скаржник обґрунтував наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020), і таке обґрунтування полягає у неврахуванні судом апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваної постанови висновку щодо застосування норм права (статей 317, 319, 321, 386, 1166, 1173 ЦК України) у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05.02.2020 у справі № 753/23331/16.

Разом з тим, дослідивши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 904/3782/19 з огляду на таке.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United

Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (схожий висновок викладено в ухвалі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з
08.02.2020) суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Водночас, зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).

Відповідно до частини 1 статті 321, частини 3 статті 386 і частин 1, 2 статті 1166 ЦК України, на неправильне застосування яких апеляційним судом до спірних правовідносин посилається скаржник в обґрунтування підстав касаційного оскарження, Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно зі статтею 1173 ЦК України, на неправильне застосування якої апеляційним судом до спірних правовідносин також посилається скаржник в обґрунтування підстав касаційного оскарження, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Колегія суддів відхиляє помилкові доводи скаржника про те, що оскаржувані судові рішення ухвалено судами першої та апеляційної інстанцій без урахування висновку щодо застосування норм права (статей 321, 386, 1166, 1173 ЦК України) у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05.02.2020 у справі № 753/23331/16, оскільки предмети позовів у зазначеній цивільній справі та господарській справі № 904/3782/19 і встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, а також їх правове регулювання є різними, що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах.

Так, на відміну від справи № 904/3782/19, під час розгляду якої суди достовірно встановили обставин відновлення руху по вул. Боброва в м. Дніпрі шляхом демонтажу самовільно розміщених тимчасових споруд (кіосків, павільйонів по вул.

Боброва, 14), який (демонтаж) було здійснено 26.08.2016 на виконання рішення Дніпропетровської міської ради №26/7 від 27.04.2016 "Про відновлення руху транспорту по вул. Боброва від пров. Січового до вул. Надії Алексєєнко" та приписів від 17.05.2016 № 2684, від 18.07.2016 № 3582Д, які (вказані рішення і приписи) не оскаржувалися та не скасовувалися у встановленому порядку, а також відсутні такі складові елементи цивільного правопорушення як неправомірні дії відповідачів і причинний зв'язок між їх протиправними діями і завданою шкодою, у справі № 753/23331/16, предметом позову в якій є солідарне стягнення з п'яти відповідачів грошової компенсації матеріальної та моральної шкоди, касаційна інстанція, скасовуючи судові рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, виходила зі встановлених судовим рішенням у адміністративній справі преюдиціальних обставин протиправності дій Комунального підприємства "Київблагоустрій" Київської міської державної адміністрації та Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища Київської міської державної адміністрації щодо винесення припису і надання доручення про примусовий демонтаж двох споруд (будівель), які є складовими частинами нежитлового приміщення (нерухомого майна) загальною площею 286,6 м2, яке належить позивачам на праві приватної власності та зареєстроване за ними.

При цьому, на відміну від цивільної справи № 753/23331/16, в якій правовідносини захисту права власності позивачів (фізичних осіб) на нерухоме майно регулюються положеннями статей 317, 319, 321, 386, 1166, 1173 ЦК України, у справі № 904/3782/19 спірні правовідносини демонтажу самовільно встановлених тимчасових споруд є предметом окремого правового регулювання (статті 10, 13, 16, 38 Закону України "Про благоустрій населених пунктів", стаття 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності").

Отже, після відкриття касаційного провадження у справі № 904/3782/19 касаційна інстанція встановила, що висновок щодо застосування норм права (статей 317, 319, 321, 386, 1166, 1173 ЦК України), який викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05.02.2020 у справі № 753/23331/16 та на який послався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин солідарного відшкодування шкоди, які не є подібними з правовідносинами у справі № 904/3782/19.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з
08.02.2020), не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, а будь-які інші підстави касаційного оскарження позивач не зазначав та не обґрунтовував у поданій касаційній скарзі, колегія суддів на підставі пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "Влада 2009" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.01.2020 і постанову Центрального апеляційного господарського суду від 27.05.2020 у справі № 904/3782/19.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Влада 2009" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.01.2020 і постанову Центрального апеляційного господарського суду від 27.05.2020 у справі № 904/3782/19 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

К. М. Пільков