Історія справи

Ухвала ВП ВС від 20.09.2021 року у справі №9901/277/21
Ухвала КАС ВП від 18.07.2021 року у справі №9901/277/21

УХВАЛА

20 липня 2021 року

Київ

справа №9901/277/21

адміністративне провадження №П/9901/277/21

Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Мартинюк Н. М., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя, третя особа: Президент України, про визнання протиправним та скасування рішення,

УСТАНОВИЛ:

15 липня 2021 року ОСОБА_1 подав до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції позов до Вищої ради правосуддя (далі також - "ВРП"), у якому просить визнати протиправним та скасувати рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 14 червня 2021 року №1332/2дп/15-21 "Про відмову у притягненні до дисциплінарної відповідальності судді Коломацького районного суду Харківської області ОСОБА_2".

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду цього позову, який зареєстрований 15 липня 2021 року за №П/9901/277/21, визначено наступний склад колегії суддів: Блажівська Н. Є. - головуючий суддя (суддя-доповідач); судді: Білоус О. В., Желтобрюх І. Л., Шишов О. О., Яковенко М. М.

До відкриття провадження у справі суддя Блажівська Н. Є., з посиланням на положення пункту 3, 4 частини 1 статті 36 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - "КАС України") подала заяву про самовідвід.

Ухвалою від 15 липня 2021 року Суд задовольнив вказану заяву та відвів суддю Блажівську Н. Є. від розгляду цієї позовної заяви.

Внаслідок повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду цього позову, який зареєстрований 16 липня 2021 року за №П/9901/277/21, визначено наступний склад колегії суддів: Мартинюк Н. М. - головуючий суддя (суддя-доповідач); судді: Данилевич Н. А., Жук А. В., Калашнікова О. В., Мельник-Томенко Ж. М.

Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі за цим позовом, Суд виходить з такого.

Згідно з частиною 2 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до частини 3 статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Завданням адміністративного судочинства, відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

За змістом частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому частини 1 статті 5 КАС України, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений в цій статті.

Даючи офіційне тлумачення положень частини 2 статті 55 Конституції України, Конституційний Суд України в рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 вказав, що "права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина 2 статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави, відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України, полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту".

Також у рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив, що відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин 1 , 2 статті 55 Конституції України. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

Стосовно "порушеного права", за захистом якого особа може звертатися до суду, то за змістом рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року №18-рп/2004 це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то в тому ж рішенні Конституційний Суд України зазначив, що "поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним".

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України та конкретизоване у інших законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним і стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Поряд з цим, статтею 108 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що провадження стосовно судді здійснюють дисциплінарні палати ВРП у порядку, визначеному Законом України "Про Вищу раду правосуддя", з урахуванням вимог Законом України "Про Вищу раду правосуддя".

Зазначене положення кореспондується із частиною 2 статті 42 Закону України "Про Вищу раду правосуддя".

За змістом частини 3 статті 42 Закону України "Про Вищу раду правосуддя" дисциплінарне провадження включає:

1) попереднє вивчення матеріалів, що мають ознаки вчинення суддею дисциплінарного проступку, та прийняття рішення про відкриття дисциплінарної справи або відмову у її відкритті;

2) розгляд дисциплінарної скарги та ухвалення рішення про притягнення або відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності.

Порядок розгляду дисциплінарної скарги та ухвалення рішення про притягнення або відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності визначено статтям 49, 50 Закону України "Про Вищу раду правосуддя".

Згідно з частинами 2 , 6 статті 50 Закону України "Про Вищу раду правосуддя" за результатами розгляду дисциплінарної справи Дисциплінарна палата ухвалює рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову у притягненні до дисциплінарної відповідальності судді.

Якщо Дисциплінарною палатою ухвалено рішення про відмову у притягненні судді до дисциплінарної відповідальності, дисциплінарне провадження припиняється.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 51 Закону України "Про Вищу раду правосуддя" право оскаржити рішення Дисциплінарної палати у дисциплінарній справі до Вищої ради правосуддя має суддя, щодо якого ухвалено відповідне рішення.

Скаржник має право оскаржити рішення Дисциплінарної палати у дисциплінарній справі до Вищої ради правосуддя за наявності дозволу Дисциплінарної палати на таке оскарження.

Скарга на рішення Дисциплінарної палати може бути подана виключно до Вищої ради правосуддя.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що предметом оскарження є рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 14 червня 2021 року №1332/2дп/15-21 "Про відмову у притягненні до дисциплінарної відповідальності судді Коломацького районного суду Харківської області ОСОБА_2".

У резолютивній частині зазначеного рішення вказано, що воно може бути оскаржене суддею до ВРП в порядку і строки, встановлені статтею 51 Закону України "Про Вищу раду правосуддя".

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач звернувся до Вищої ради правосуддя із дисциплінарною скаргою на дії судді Коломацького районного суду Харківської області ОСОБА_2 Однак Друга Дисциплінарна палата ВРП, за твердженням позивача, необґрунтовано відмовила у притягненні судді до дисциплінарної відповідальності.

Отже, звернення до суду в цій справі обумовлено незгодою позивача з відмовою у притягнені до дисциплінарної відповідальності судді за поданою ним до ВРП скаргою.

Необхідно зауважити, що Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово висловлювала свою позицію щодо можливості розгляду судами спорів, ініційованих заявниками дисциплінарних скарг (скаржниками) щодо оскарження рішень, дій та/або бездіяльності членів ВРП, а також її дисциплінарних палат.

Практика вирішення Великою Палатою Верховного Суду подібних питань є усталеною і зводиться до того, що рішення дисциплінарного органу ВРП, як і дії членів її відповідних дисциплінарних палат, не можуть бути самостійним предметом судового розгляду.

Положеннями Закону України "Про Вищу раду правосуддя", зокрема статтями 51 та 52, визначено, що оскарженню до ВРП підлягає рішення її дисциплінарного органу, прийняте за результатами розгляду скарги на дії судді по суті, при цьому право оскаржити рішення Дисциплінарної палати у дисциплінарній справі до ВРП має суддя, щодо якого ухвалено відповідне рішення, а скаржник - за наявності дозволу Дисциплінарної палати на таке оскарження.

У таких справах позивач хоч і наділений правом подати скаргу на дії судді (Закон України "Про судоустрій і статус суддів" не встановлює жодних обмежень стосовно суб'єкта звернення з дисциплінарною скаргою) та ініціювати в такий спосіб дисциплінарне провадження, але не є безпосереднім учасником правовідносин, які виникають у зв'язку з вирішенням питання про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Оцінювати дії судді під час виконання посадових обов'язків має право лише ВРП, рішення якої щодо притягнення чи відмови у притягненні судді до дисциплінарної відповідальності створюють юридичні наслідки для такого судді, а не для скаржника.

Подання дисциплінарної скарги не є і не може бути способом захисту скаржника в інших правовідносинах, факт притягнення чи непритягнення судді до дисциплінарної відповідальності не призводить до зміни обсягу прав і обов'язків скаржника в матеріальних чи процесуальних правовідносинах, учасником яких є скаржник. По суті роль скаржника в поданні дисциплінарної скарги до ВРП обмежується в інформуванні компетентного державного органу про неналежну поведінку судді, а орган ВРП самостійно вирішує питання про достатність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

Отже, скаржники не мають права на оскарження таких рішень до суду. Оскарження скаржником рішення в дисциплінарній справі не вважається способом захисту його прав, свобод та інтересів.

Подібні висновки викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 травня 2018 року у справі № 9901/500/18, від 15 листопада 2018 року у справі № 9901/751/18, від 29 серпня 2019 року у справі № 9901/73/19, від 5 листопада 2020 року у справі № 9901/147/20, від 13 травня 2021 року у справі №9901/378/20.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Поняття "спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства" слід тлумачити у більш ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду, про що зазначала Велика Палата Верховного Суду у постановах від 22 березня 2018 року у справі № П/9901/135/18, від 31 січня 2019 року в справі № 9901/56/19, від 27 червня 2019 року в справі № 9901/920/18.

Про відмову у відкритті провадження у справі суддя постановляє ухвалу не пізніше п'яти днів з дня надходження позовної заяви (частина 2 статті 170 КАС України).

З огляду на викладене Суд вважає, що позивач звернувся до суду з вимогами, які не підлягають розгляду в судах у силу закону.

Отже, у відкритті провадження у цій справі належить відмовити.

Оскільки розгляд цього спору з урахуванням його предмету і суб'єктного складу перебуває поза межами не лише юрисдикції адміністративних судів, а й не належить до юрисдикції жодного іншого суду, відсутні підстави для роз'яснення позивачеві до суду якої юрисдикції належить вирішення цього спору.

Виходячи зі змісту позовних вимог, керуючись статтями 22, 170, 266 КАС України, Верховний Суд,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження у справі №9901/277/21 за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя, третя особа: Президент України, про визнання протиправним та скасування рішення.

Повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Ухвала може бути оскаржена до Великої Палати Верховного Суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її постановлення.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання на ухвалу Верховного Суду апеляційної скарги, якщо її не скасовано, вона набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду..............

Н. М. Мартинюк,

Суддя Верховного Суду