УХВАЛА

13 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 640/30202/20

адміністративне провадження № К/9901/28447/21

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Данилевич Н. А., перевіривши касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації в Київській області на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 лютого 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2021 року у справі №640/30202/20 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Київській області, треті особи - Державна судова адміністрація України, Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

03 серпня 2021 року касаційна скарга надійшла до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (надіслано засобами поштового зв'язку
29.07.2021).

Позивач звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області (далі - Відповідач, ТУ ДСА в Київській області), третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області (далі - Третя особа, ГУ ДКС у Київській області), про:

- визнання протиправною бездіяльності ТУ ДСА у Київській області щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди, обчисленої на підставі статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від
02.06.2016 року №1402-VIII, у період з 18.04.2020 року по 27.08.2020 року включно;

- стягнення з ТУ ДСА у Київській області на користь ОСОБА_1 сум недоотриманої суддівської винагороди у розмірі 122 835,66 грн.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 лютого 2021 року позов задоволено частково:

- визнано протиправними дії ТУ ДСА у Київській області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди судді ОСОБА_1 за період з 18.04.2020 року по
27.08.2020 року із застосуванням щомісячного обмеження її нарахування згідно з частиною 3 статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" із змінами та доповненнями, внесеними Законоl4; України від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ, в редакції, яка діяла з 18.04.2020 року до 27.08.2020 року;

- стягнуто з ТУ ДСА в Київській області на користь ОСОБА_1 недоотриману суддівську винагороду судді на підставі статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2020 року у розмірі 122 835,66 гривень за період з 18.04.2020 року по 27.08.2020 року;

- допущено до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з ТУ ДСА в Київській області на користь ОСОБА_1 суми суддівської винагороди у межах суми виплати за один місяць.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2021 року апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області - задоволено частково.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 лютого 2021 року - скасовано в частині визнання протиправними дій Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди судді ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року із застосуванням щомісячного обмеження її нарахування згідно з частиною 3 статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" із змінами та доповненнями, внесеними Законом України від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ, в редакції, яка діяла з 18 квітня 2020 року до 27 серпня 2020 року.

Прийнято в указаній частині нове рішення, яким у задоволенні цієї частини позовних вимог відмовлено.

В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 лютого 2021 року - залишено без змін.

Під час перевірки касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.

Відповідно до частини 4 статті 328 КАС України, підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 4 статті 328 КАС України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 330 КАС України, у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) пункту 4 частини 2 статті 330 КАС України підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини 2 статті 330 КАС України в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини 2 статті 330 КАС України в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у пункту 4 частини 2 статті 330 КАС України, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).

Системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині 1 статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини 4 статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

Перевіркою змісту касаційної скарги встановлено, що скаржник, на виконання вимог статті 330 КАС України, як на підставу звернення до Суду посилається на пункт 3 частини 4 статті 328 КАС України та вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме: частин 2 та 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", статті 29 Закону України "Про державний бюджет України на 2020 рік" та статті 130 Конституції України стосовно виплати суддівської винагороди із застосуванням обмеження нарахування з травня 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установленим Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Водночас, у постанові Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі №340/1916/20 викладено правовий висновок щодо неправомірності обмеження виплати, починаючи з 18 квітня 2020 року, суддівської винагороди (розміром, що не перевищує десять прожиткових мінімумів) на підставі статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" № 294-IX (зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" № 553-IX в редакції закону станом на дату виникнення спірних відносин).

Крім того, Верховний Суд у згаданій постанові зробив висновок, що Основний Закон України має найвищу юридичну силу, тож "спеціальність" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №1402-VIII, зокрема його статті 135, що спирається передусім на конституційні положення частини другої статті 130 і є своєрідним її "продовженням", у цьому випадку безапеляційно долає доктринальний принцип подолання колізії правових норм, за яким наступний закон з того самого питання скасовує дію попереднього (попередніх).

Верховний Суд зазначив, що Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" № 294-IX (зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" № 553-IX) має іншу сферу регулювання. Вимоги щодо його змісту містяться в частині 2 статті 95 Конституції України та деталізовані у БК України. Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" № 553-IX (про державний бюджет) не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

Відтак, зазначене свідчить, що скаржник формально підійшов до питання належного оформлення касаційної скарги, зокрема, в частині зазначення підстав касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій з урахуванням вимог частини 4 статті 328 КАС України.

Аргументи касаційної скарги зводяться до викладення обставин справи, цитування нормативно правових актів, зазначення, що судами попередніх інстанцій судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною 4 статті 328 КАС України.

Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.

У касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351-354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

При цьому, з урахуванням змін до КАС України, внесених Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX і які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження.

Згідно з пунктом 4 частини 5 статті 332 КАС України, касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені пунктом 4 частини 5 статті 332 КАС України підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

За таких обставин, касаційна скарга Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області підлягає поверненню як така, що не містить підстав, визначених частиною 4 статті 328 КАС України, для касаційного оскарження рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 лютого 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2021 року у справі №640/30202/20.

Вказані обставини були роз'яснені скаржнику ухвалами Верховного Суду від 17 червня 2021 року та від 22 липня 2021 року у цій справі.

Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини 5 статті 332 КАС України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації в Київській області на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 лютого 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2021 року у справі №640/30202/20 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Київській області, треті особи - Державна судова адміністрація України, Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів- повернути особі, яка її подала.

Копію даної ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.

Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач Н. А. Данилевич