Історія справи

Ухвала КАС ВП від 13.09.2021 року у справі №360/5019/20

УХВАЛА

13 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 360/5019/20

адміністративне провадження № К/9901/32304/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Губської О. А.,

суддів: Білак М. В., Калашнікової О. В.,

перевіривши касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 24 березня 2021 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 03 серпня 2021 року в справі №360/5019/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Луганській області, в якому просила: визнати бездіяльність Головного управління Національної поліції в Луганській області щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової соціальної відпустки як учаснику бойових дій, за період 2015,2017,2018,2019 та 2020 років; зобов'язати Головне управління Національної поліції в Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової соціальної відпустки як учаснику бойових дій, за період 2015,2017,2018,2019 та 2020 років; визнати бездіяльність Головного управління Національної поліції в Луганській області щодо невиплати ОСОБА_1 доплати за службу у нічний час за період з 07.11.2015 по 26.06.2020; стягнути з Головного управління Національної поліції в Луганській області на користь ОСОБА_1 доплату за службу у нічний час за період з 07.11.2015 по 26.06.2020 в сумі 477,83 грн; визнати бездіяльність Головного управління Національної поліції в Луганській області щодо невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за виконання службових обов'язків у вихідні та неробочі дні за період з 07.11.2015 по 26.06.2020; стягнути з Головного управління Національної поліції в Луганській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за виконання службових обов'язків у вихідні та неробочі дні за період з 07.11.2015 по 26.06.2020 в сумі 2466,00 грн; визнати бездіяльність Головного управління Національної поліції в Луганській області щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 01.11.2017; зобов'язати Головне управління Національної поліції в Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 01.11.2017.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 24 березня 2021 року у справі № 360/5019/20 позов задоволено частково, внаслідок чого визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Луганській області щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017,2018,2019,2020 роки. Зобов'язано Головне управління Національної поліції в Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017,2018,2020 роки. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції України в Луганській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 доплату за службу в нічний час за листопад - грудень 2015 року, за липень 2016 року, за січень-березень 2020 року. Зобов'язано Головне управління Національної поліції в Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 доплату за службу в нічний час за листопад -грудень 2015 року (30 годин), за липень 2016 року.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції України в Луганській області щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 07.11.2015 по 30.10.2017. Зобов'язано Головне управління Національної поліції в Луганській області нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 07.11.2015 по
30.10.2017. В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями, відповідачем подано касаційну скаргу, яка надійшла до суду касаційної інстанції 30 серпня 2021 року.

Пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно з частиною 1 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених КАС України.

Водночас, пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню рішення, зокрема судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

У свою чергу, за змістом пункту 1 частини 6 статті 12 КАС України для цілей пункту 1 частини 6 статті 12 КАС України справами незначної складності є, зокрема справи у спорах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України "Про запобігання корупції" займають відповідальне та особливо відповідальне становище.

Предметом розгляду даної справи є визнання бездіяльності відповідача щодо невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової соціальної відпустки як учаснику бойових дій, доплати за службу у нічний час, грошового забезпечення за виконання службових обов'язків у вихідні та неробочі дні, індексації грошового забезпечення, зобов'язання провести такі виплати.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходила службу в Головному управлінні Національної поліції в Луганській області, наказом Головного управління Національної поліції в Луганській області від 16.06.2020 № 593 о/с "По особовому складу" старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 (0122174), інспектора слідчого відділення Біловодського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Луганській області звільнено.

Отже, виключень щодо посади позивача у цій справі відповідно до пункту 1 частини 6 статті 12 КАС України у системному зв'язку з положеннями Закону України "Про запобігання корупції" не встановлено.

Оскаржуючи судові рішення, прийняті у справі незначної складності, відповідачем зазначено, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для Головного управління.

У даному випадку слід зазначити, що питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.

Однак, скаржником не надано будь-яких доказів на підтвердження вказаних обставин та не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.

Разом з цим, оцінюючи зазначені відповідачем в касаційній скарзі мотиви та доводи, Верховний Суд виходить із того, що вжите законодавцем словосполучення "значний суспільний інтерес" необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб.

Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.

Верховний Суд зауважує, що оцінка судом "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.

Однак, скаржником не надано будь-яких доказів на підтвердження вказаних обставин, а доводи касаційної скарги стосуються встановлення фактичних обставин справи та переоцінки доказів у ній, між тим як відповідно до частини 2 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики. Йдеться про реалізацію принципів верховенства права та правової визначеності, рівності перед законом і судом з метою гарантування розумної передбачуваності судового рішення.

Аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів першої й апеляційної інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність у даному випадку обставин, наведених у підпунктах "а "- "г" пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Отже, характер спірних правовідносин, предмет і категорія спору, коло учасників спірних правовідносин, правозастосовча практика, що склалася з приводу спорів цієї категорії, відсутність ознак, які відрізняють цю касаційну скаргу від інших, дають підстави вважати, що судові рішення, які ухвалені у цій справі, як у справі незначної складності, не підлягають касаційному оскарженню.

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають статті 129 Конституції України, згідно з пунктом 8 частини другої якої, основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та, у визначених законом випадках, на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах "ЛеважПрестасьон Сервіс проти Франції" ("LevagesPrestationsServices v. France") від 23 жовтня 1996 року, заява № 21920/93; "Гомес де ла Торре проти Іспанії" ("BruallaGomesdelaTorre v. Spain") від 19 грудня 1997 року, заява 26737/95).

На підставі викладеного суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 328, 333 КАС України, Суд

ухвалив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою Головного управління Національної поліції в Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 24 березня 2021 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 03 серпня 2021 року в справі №360/5019/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. А. ГубськаСудді М. В. Білак О. В. Калашнікова