Історія справи

Ухвала КАС ВП від 09.07.2020 року у справі №826/12085/17

УХВАЛА

09 липня 2020 року

м. Київ

справа № 826/12085/17

адміністративне провадження № К/9901/16651/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Шевцової Н. В.,

суддів: Данилевич Н. А., Кашпур О. В.

перевірив касаційну скаргу Громадянина Росії ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 березня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2020 року у справі за адміністративним позовом Громадянина Росії ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України м.

Києві про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,

УСТАНОВИЛ:

Громадянин Росії ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України м.

Києві, в якому просив:

- визнати неправомірним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві, на підставі якого громадянину Росії ОСОБА_1 відмовлено у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 16 серпня 2017 року № 66-17 про відхилення скарги на рішення Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві про відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- зобов'язати Державної міграційної служби України повторно розглянути заяву Громадянина Росії ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.

19 березня 2020 року рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

На зазначені рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду позивачем подано касаційну скаргу, яку зареєстровано у Верховному Суді 08 липня 2020 року.

Пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно із частиною 1 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених КАС України.

Водночас, пунктом 2 частини п'ятої цієї ж статті обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до КАС України розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до КАС України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

У свою чергу, за змістом пункту 11 частини 6 статті 12 КАС України для цілей пункту 11 частини 6 статті 12 КАС України справами незначної складності є, зокрема справи у спорах щодо перебування іноземців та осіб без громадянства на території України.

Предметом розгляду даної справи є визнання незаконним та скасування рішень відповідачів про відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та відхилення скарги на вказане рішення.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач є громадянином Росії, народився в м. Ленінград, одружений, сповідує християнство. Державний кордон України вперше перетнув в 2013 році, а за отриманням захисту в Україні звертається втретє. Наказом Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві від 04 квітня 2017 року № 142 позивачу відмовлено у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з огляду на те, що після аналізу заяви встановлено, що причини викладені у попередніх заявах від 27 березня 2014 року, 28 жовтня 2014 року та причини викладені в заяві 04 квітня 2017 року - не змінились та враховуючи те, що раніше позивачу було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, керуючись частиною 6 статті Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту". 10 квітня 2017 року позивач звернувся до ДМС України зі скаргою на зазначений наказ, однак рішенням ДМС України від 16 серпня 2017 року вказану скаргу позивача відхилено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що дійсною метою звернення позивача до міграційного органу є легалізація свого знаходження на території України, а не через наявність у позивача об'єктивних побоювань стати жертвою переслідувань на території країни походження. Отже, на підставі частини 6 статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" № 3671-VI від 08 липня 2011 року міграційним органом прийнято обґрунтоване рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки заява позивача є очевидно необґрунтованою, внаслідок відсутності у заявника умов, визначених частини 6 статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" № 3671-VI від 08 липня 2011 року.

У касаційній скарзі представником позивача зазначено, що ця справа має виняткове значення для позивача, з огляду на те, що відмова у розгляді справи тягне за собою обов'язок позивача покинути країну та повернутись до країни походження, де на нього чекатиме смерть або тортури та катування.

Суд касаційної інстанції відхиляє зазначені доводи касаційної скарги з огляду на те, що в обґрунтування вказаного твердження представник позивача не навів належних доказів на підтвердження обставин заявлених у касаційній скарзі.

Отже, виходячи з предмету спору та статусу позивача, яка є іноземцем і перебуває на території України, спір, що виник між сторонами віднесено до справ незначної складності, рішення у яких не підлягають касаційному оскарженню.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Інші, наведені у касаційній скарзі доводи та мотиви не дають підстав для висновку, що судові рішення, постановлені у зазначеній справі, можливо віднести до випадків, передбачених пунктом пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Зважаючи на те, що оскаржувані судові рішення ухвалені у справі, яка процесуальним законом віднесена до категорії справ незначної складності, а з наведених у касаційній скарзі мотивів й доданих до неї матеріалів не вбачається наявності передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України виняткових обставин, у відкритті касаційного провадження у даній справі необхідно відмовити.

На підставі викладеного, керуючись пунктом 2 частини 5 статті 328, пунктом 1 частини 1 статті 333 КАС України суд,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Громадянина Росії ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 березня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2020 року у справі за адміністративним позовом Громадянина Росії ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України м. Києві про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н. В. Шевцова

Судді Н. А. Данилевич

О. В. Кашпур