Історія справи

Ухвала КАС ВП від 06.02.2018 року у справі №804/2640/17

ВЕРХОВНИЙ СУД

УХВАЛА

02.02.2018 Київ К/9901/11345/18 804/2640/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача: Смоковича М.І., суддів: Білоуса О.В., Стрелець Т.Г., під час розгляду заяви ОСОБА_2 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 24 жовтня 2017 року у справі за його позовом до Державної судової адміністрації України, Запорізького окружного адміністративного суду про визнання відмови протиправною, стягнення одноразової вихідної допомоги, зобов'язання вчинити дії,

встановив:

12 грудня 2017 року до Верховного Суду України надійшла заява про перегляд і скасування ухвали Вищого адміністративного суду України від 24 жовтня 2017 року, якою касаційний суд відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 травня 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Державної судової адміністрації України та Запорізького окружного адміністративного суду про визнання відмови протиправною, стягнення одноразової вихідної допомоги, зобов'язання вчинити дії.

Оспорене рішення просить переглянути відповідно до пунктів 1 і 5 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у редакції, чинній на час ухвалення рішення суду касаційної інстанції, з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції положень Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (далі-Закон № 2453-VI), Закону України від 27 березня 2014 року № 1166-VII "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" (далі - ~law10~) у подібних правовідносинах.

На думку заявника, неоднаковість у правозастосуванні підтверджується рішеннями Вищого адміністративного суду України від 22 грудня 2016 року № К/11260/16, Верховного Суду України від 25 вересня 2012 року (у справі № 21-230а12) та від 31 березня 2015 року у справі № 21-55а15.

Згідно з підпунктом 1 пункту 1 Перехідних положень КАС (у редакції КАС , викладеній згідно із Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, який набрав чинності з 15 грудня 2017 року) заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

Відповідно до підпункту 7 пункту 1 Перехідних положень КАС (у новій редакцій) заяви і скарги, зазначені в підпунктах 1,3-6 цього пункту, передаються відповідно до Касаційного адміністративного суду, Великої Палати Верховного Суду за розпорядженням керівника апарату суду, до якого подані такі заяви і скарги, протягом тридцяти днів з дня набрання чинності цією редакцією Кодексу.

На підставі наведених вище вимог підпунктів 1,7 пункту 1 Перехідних положень КАС (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) керівник апарату Верховного Суду України розпорядженням від 11 січня 2018 року №17/0/19-18 передав, з-поміж інших, заяву ОСОБА_4 до Касаційного адміністративного суду.

30 січня 2018 року зазначену заяву зареєстровано у Касаційному адміністративному суді і за наслідками автоматизованого розподілу передано на розгляд судді-доповідачу Смоковичу М.І.

За правилами частини 1 статті 237 КАС заява про перегляд судових рішень в адміністративних справах може бути подана виключно з підстав: 1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; 5) невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Ухвалення різних за змістом судових рішень матиме місце в разі, коли суд (суди) касаційної інстанції у розгляді двох чи більше справ за схожих предмету спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо заявлених вимог.

У рішенні, про перегляд якого подана заява, суд касаційної інстанції, відмовляючи у відкритті касаційного провадження, погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, на що оскільки на дату прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення ОСОБА_2 з посади судді ~law11~, у зв'язку з набранням чинності ~law12~ (за ним із ~law13~ виключено статтю 136) вже не передбачав виплати вихідної допомоги, то незважаючи на те, що заяву про відставку позивач подав до згаданих вище законодавчих змін, застосуванню підлягають норми ~law14~ в тій редакції, яка діяла на дату звільнення судді.

В ухвалі від 22 грудня 2016 року № К/800/11260/16 Вищий адміністративний суд України, залишаючи касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, зазначив про те, що на дату прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача із ~law15~ вже було виключено ~law16~, який в цій частині набрав чинності з 1 квітня 2014 року. З огляду на це касаційний суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що до спірних правовідносин слід застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача. З огляду на те, що на цю дату ~law17~ не передбачав виплату вихідної допомоги, касаційний суд констатував, що висновок судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову є правильним.

Проаналізувавши зміст рішення касаційного суду, про перегляд якого подано заяву, та рішення касаційного суду, наданого для порівняння, з урахуванням вимог заявника і його аргументів в контексті змісту правовідносин, які склалися між сторонами спору в кожній зі справ, обсягу та юридичної природи фактичних обставин справ, що зумовили відповідне правозастосування, яке автор заяви оцінює як неоднакове й таке, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, суд дійшов висновку, що ця заява не містить підстав, що вказують на наявність неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах та на можливість відкриття провадження у справі.

Правовий висновок Верховного Суду України, висловлений в постанові від 25 вересня 2012 року у справі № 21-230а12, стосується застосування положень пункту "б" статті 12 Закону України від 9 квітня 1992 року № 2262-XII "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Правовий висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 31 березня 2015 року у справі № 21-55а15, стосується застосування положень частини 3 статті 43 Закону України від 9 квітня 1992 року № 2262-XII "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", у редакції закону України від 4 квітня 2006 року №3591-IV "Про внесення змін до деяких законів України з питань пенсійного забезпечення та соціального захисту військовослужбовців".

З огляду на те, що характер спірних правовідносин, які виникли між сторонами у цій справі, є відмінним від правовідносин, щодо застосування правових норм до яких Верховний Суд України висловив правову позицію у зазначених вище постановах, то підстав для перегляду ухвали Вищого адміністративного суду України від 24 жовтня 2017 року з мотивів її невідповідності висновку Верховного Суду України щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах немає.

Керуючись підпунктом 1 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ, статтею 240 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

відмовити у допуску до провадження Верховного Суду справи за заявою ОСОБА_2 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 24 жовтня 2017 року у справі за його позовом до Державної судової адміністрації України, Запорізького окружного адміністративного суду про визнання відмови протиправною, стягнення одноразової вихідної допомоги, зобов'язання вчинити дії.

Суддя-доповідач: М.І. Смокович

Судді: О.В. Білоус

Т.Г. Стрелець