Історія справи

Ухвала КАС ВП від 04.02.2019 року у справі №806/3439/17

УХВАЛА

31 січня 2019 року

Київ

справа №806/3439/17

касаційне провадження №К/9901/2531/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.

розглянув матеріали касаційної скарги Головного управління ДФС у Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 02.03.2018 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11.12.2018 у справі №806/3439/17 за позовом Комунального підприємства "Зеленбуд" до Головного управління ДФС у Житомирській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №002509-1401 від 04.12.2017,

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство "Зеленбуд" у грудні 2017 року звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС у Житомирській області, у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №002509-1401 від 04.12.2017, яким підприємству збільшено суму грошового зобов'язання за платежем частина чистого прибутку (доходу) комунальних унітарних підприємств та їх об'єднань, що виплачується до бюджету (області, міста) у сумі 42494грн., з яких: 33995грн. - за основним платежем та 8499грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 02.03.2018, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від
11.12.2018, адміністративний позов задоволено.

Головне управління ДФС у Житомирській області 18.01.2019 звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, у якій просило скасувати рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 02.03.2018 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11.12.2018, прийняти нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити.

В обґрунтування своїх вимог заявник посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за зазначеною касаційною скаргою суд виходить з такого.

Згідно з частиною 1 статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених частини 1 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 05 квітня 2018 року (справа "Зубац проти Хорватії" (Zubac v.Croatia), №40160/12) вказав на обмеженість доступу ratione valoris до судів вищої інстанції. Так, право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (див. "Станєв проти Болгарії" (Stanev v. Bulgaria) [ВП], № 36760/06, п. 230, ЄСПЛ 2012). Спосіб застосування пункту 1 статті 6 Конвенції до апеляційних та касаційних судів залежить від особливостей судового провадження, про яке йдеться, і необхідно враховувати всю сукупність процесуальних дій, проведених в рамках національного правопорядку, а також роль судів касаційної інстанції в них; умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги (див. згадане вище рішення у справі ""Леваж Престасьон Сервіс" проти Франції", п. 45; згадане вище рішення у справі "Бруалья Гомес де ла Торре проти Іспанії", п. 37; та "Козліца проти Хорватії" (Kozlica v. Croatia), № 29182/03, п. 32, від 2 листопада 2006 року; див. також "Шамоян проти Вірменії" (Shamoyan v. Armenia), № 18499/08, п. 29, від 7 липня 2015 року). 83.

Застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris для подання скарг до верховного суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості (див. згадане вище рішення у справі "Бруалья Гомес де ла Торре проти Іспанії", п. 36; згадане вище рішення у справі "Козліца проти Хорватії", п. 33; згадане вище рішення у справі ""Булфрахт Лтд" проти Хорватії", п. 34, "Добріч проти Сербії" (Dobriж "ЗУБАЦ ПРОТИ ХОРВАТІЇ" (ZUBAC v. CROATIA) -

РІШЕННЯ

35 v. Serbia), № 2611/07 та 15276/07, п. 54, від 21 червня 2011 року; та "Йовановіч проти Сербії" (Jovanoviж v. Serbia), 32299/08, п. 48, від 2 жовтня 2012 року). 84.

При цьому, саме національний верховний суд, якщо цього вимагає національне законодавство, повинен оцінювати те, чи досягнуто передбачений законодавством поріг ratione valoris для подання скарги саме до цього суду. Відповідно, в ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять до нього, верховний суд не може бути зв'язаний або обмежений помилками в оцінюванні зазначеного порогу, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього (згадане вище рішення у справі "Добріч проти Сербії", п. 54).

Отже, за прецедентною практикою Європейського суду з прав людини обмеження доступу до Верховного Суду охоплюється загальновизнаною легітимною метою встановленого законодавством порогу ratione valoris для скарг, що подаються на розгляд Верховного Суду, яка полягає в тому, щоб забезпечувати розгляд у Верховному Суді, з огляду на саму суть його функцій, лише справ необхідного рівня значущості.

Відповідно до частини 3 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пункту 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Відповідно до пункту 6 частини 6 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей пункту 6 частини 6 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України справами незначної складності є справи щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з пунктом 24 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Станом на 01.01.2019 прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 1 921
гривень (стаття 7 Закону України від 23.11.2018 №2629-VIII "Про Державний бюджет України на 2019 рік").

З матеріалів касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що предметом позову у справі №806/3439/17 є вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №002509-1401 від 04.12.2017, яким підприємству збільшено суму грошового зобов'язання за платежем частина чистого прибутку (доходу) комунальних унітарних підприємств та їх об'єднань, що виплачується до бюджету (області, міста) у сумі 42494грн., з яких: 33995грн. - за основним платежем та 8499грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Верховним Судом установлено, що сума оспорюваного у даній справі рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що дає підстави дійти висновку про віднесення цієї справи до категорії справ незначної складності.

У межах спірних правовідносин судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивачем було подано до контролюючого органу розрахунки частини чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями, за формою затвердженою наказом Державної податкової адміністрації від 16.05.2011 №285 з наступними показниками: за 2014 рік у сумі 17000грн. ; за 2015 рік у сумі 110500грн. ; за 2016 рік - 185000грн. Сплата позивачем частини чистого прибутку підтверджується платіжними дорученням. Відповідач за результатами проведеної перевірки встановив порушення позивачем вимог статті 29 Бюджетного кодексу України, постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження порядку відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями" від 23.02.2011 №138, Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-XIV, внаслідок чого, на думку контролюючого органу, позивачем занижено задекларований показник частини чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями всього у сумі 49 835 грн. Позивача притягнуто до відповідальності на підставі статтей 123 та 129 Податкового кодексу України.

Ухвалюючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходили з того, що згідно нормативно визначених податковим законодавством понять "грошове зобов'язання" та "податкове зобов'язання", частина чистого прибутку, хоча і є обов'язковим платежем для державних унітарних підприємств та їх об'єднань, однак не є податковим платежем у розумінні Податкового кодексу України. Відтак, з огляду на те, що цей платіж не віднесений ні до загальнодержавних податків та зборів, ні до місцевих податків, то встановлена статтею 123 Податкового кодексу України відповідальність платників податків, зборів (обов'язкових платежів) у вигляді штрафу не поширюєтья на сплату зазначеного платежу.

Скаржник у касаційній скарзі не наводить обґрунтованих доводів, які б спростовували правильність висновків суду першої та апеляційної інстанцій.

Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи та застосування законодавства на час спірних правовідносин, а також значення справи для сторін та суспільства, які дали можливість дійти висновку про малозначність справи.

Випадків, які б виключали можливість застосування положень пункту 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, не вбачається.

У касаційній скарзі таких застережень не міститься.

Отже, постанова Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11.12.2018, ухвалена за результатами апеляційного перегляду постанови рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 02.03.2018 у справі щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №002509-1401 від
04.12.2017, не підлягає касаційному оскарженню.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного оскарження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.

Керуючись пунктом 2 частини 5 статті 328, пунктом 1 частини 1 статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України, -

УХВАЛИВ:

1. Відмовити Головному управлінню ДФС у Житомирській області у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 02.03.2018 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11.12.2018 у справі №806/3439/17 за позовом Комунального підприємства "Зеленбуд" до Головного управління ДФС у Житомирській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №002509-1401 від 04.12.2017.

2. Направити копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду Т.М.Шипуліна Л.І.Бившева В.В.Хохуляк