Історія справи

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,суддів:Гриціва М.І., Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «АРДІС» (далі - Товариство) до Київської міжрегіональної митниці Міністерства доходів і зборів України (далі - Митниця), Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві (далі - ГУ ДКС) про скасування рішення та картки відмови, зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и л а:

У травні 2013 року Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило: скасувати рішення про коригування митної вартості товарів від 17 травня 2013 року № 100270000/2013/410251/2 за резервним методом (далі - спірне рішення) та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 17 травня 2013 року № 100270000/2013/10279 (далі - картка відмови); повернути Товариству суми переплати податку на додану вартість (далі - ПДВ) в сумі 9263 грн 19 коп. та митного збору - 4210 грн 27 коп.

На обґрунтування позовних вимог Товариство послалося на те, що в підтвердження заявленої ним митної вартості товару та згідно з умовами контракту надало всі необхідні документи відповідно до статті 53 Митного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - МК), чим документально підтвердило заявлену ним вартість товару по вантажній митній декларації (далі - ВМД) за ціною договору (контракту). Проте Митниця необґрунтовано застосувала резервний метод визначення митної вартості товарів.

Суди встановили, що 17 травня 2013 року позивач за ВМД МД-2 № 100270000/2013/246576 до митного оформлення заявив, придбаний за контрактом від 27 грудня 2012 року № 2013DC-UA-01 товар - мотоциклетні шини. У декларації позивач заявив митну вартість товару за ціною договору.

Для підтвердження заявлених відомостей про митну вартість товару позивач надав митному органу такі документи: контракт, комерційний інвойс, інформацію про вантаж, міжнародну товарно-транспортну накладну, коносамент, довідку про вартість перевезення, сертифікат походження товару, сертифікат торгово-промислової палати, екологічну декларацію, видаткові накладні та інше.

Митний орган указав на певні розбіжності в поданих декларантом документах, які, на його думку, впливають на числове значення складових митної вартості товарів та дають підстави для обґрунтованого сумніву у достовірності відомостей про митну вартість товарів, а саме: митну декларацію країни відправлення декларант надав з порушенням вимог листа Державної митної служби України від 8 жовтня 2010 року № 11/2-10.16/11627-ЕП - в ній вказаний код товару 40114000, а в сертифікаті походження товару від 28 березня 2013 року № ССРІТ 122425951 - 40112000; у видаткових накладних не вказано код Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України одержувача товару.

17 травня 2013 року Митниця ухвалила спірні рішення.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 15 липня 2013 року, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 3 жовтня 2013 року, позов задовольнив: визнав протиправними та скасував спірні рішення та картку відмови, постановив до стягнення з Державного бюджету України через ГУ ДКС на користь Товариства суму надмірно сплаченого ПДВ у сумі 9263 грн 19 коп. та ввізного мита в сумі 4210 грн 27 коп.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 19 лютого 2014 року рішення судів першої й апеляційної інстанцій залишив без змін.

У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), Митниця зазначає, що в доданих до заяви рішеннях суду касаційної інстанції по-іншому, ніж в оскаржуваній ухвалі, застосовано положення статей 55, 58 МК. Просить ухвалу Вищого адміністративного суду України від 19 лютого 2014 року скасувати й ухвалити нове рішення - про відмову у задоволенні позову.

Перевіривши наведені у заяві Митниці доводи, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 237 КАС судові рішення в адміністративних справах можуть бути переглянуті Верховним Судом України з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вищий адміністративний суд України, допускаючи цю справу до провадження, виходив із того, що в доданих до заяви рішеннях суду касаційної інстанції по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано положення статей 55, 58 МК.

Проте аналіз рішення суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, та його рішень, копії яких надано для порівняння, не дає підстав вважати, що цей суд неоднаково застосував зазначені норми права.

Так, у справі, що розглядається, суд касаційної інстанції виходив із того, що митний орган необґрунтовано витребував у позивача додаткові документи на підтвердження заявленої ним митної вартості товару за основним методом, оскільки подані Товариством документи розкривали повний зміст та обсяг ввезеного товару. Крім того, митний орган не зазначив, які саме сумніви виникли у нього при вирішенні питання невідповідності заявленої позивачем митної вартості.

Водночас у наданих для порівняння рішеннях Вищого адміністративного суду України йдеться про те, що у митного органу при перевірці правильності визначення митної вартості виник обґрунтований сумнів відносно прийнятності заявленої декларантом ціни товару, оскільки було встановлено, що документи, які підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості, не містять усіх даних відповідно до обраного методу визначення митної вартості. Додаткових документів, які витребувані митним органом, позивач не надав. Тому Митниця обґрунтовано прийняла рішення про коригування митної вартості товару.

Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України.

Колегія суддів дійшла висновку, що обставини, встановлені у справі, що розглядається, не є подібними до обставин, встановлених у справах, копії рішень суду касаційної інстанції в яких додано до заяви.

Крім того, в оскаржуваній ухвалі суду касаційної інстанції не наведено іншого, ніж у наданому для порівняння судовому рішенні, тлумачення норм матеріального права, про які йдеться у заяві Митниці.

Зазначене не дає можливості дійти висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Враховуючи те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи Верховним Судом України, не підтвердилися, у задоволенні заяви Митниці слід відмовити.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

постановила:

У задоволенні заяви Київської міжрегіональної митниці Міністерства доходів і зборів України відмовити.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. КривенкоСудді: М.І. Гриців М.Б. Гусак О.А. Коротких О.В. Кривенда В.Л. Маринченко О.Б. Прокопенко О.О. Терлецький