Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоМаринченка В.Л.,суддів:Гриціва М.І., Кривенди О.В., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., - розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю дочірнього підприємства «Львівський облавтодор» відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (далі - Товариство) до Золочівської міжрайонної державної податкової інспекції Львівської області в особі Перемишлянського відділення (правонаступник - Золочівська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Львівській області; далі - ДПІ) про скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и л а:

У вересні 2013 року Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 19 червня 2013 року № 0000111720, винесене ДПІ, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем «податок на доходи фізичних осіб», що сплачується податковими агентами із доходів платника податку у вигляді заробітної плати, а саме: 3787 грн 39 коп. - основний платіж та 14 149 грн 40 коп. - штрафні (фінансові) санкції.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, Товариство послалося на те, що податковий орган неправомірно та безпідставно застосував до позивача штрафні санкції, передбачені статтею 127 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - ПК), та зазначило, що воно перераховувало податок на доходи фізичних осіб, утриманий із нарахованої заробітної плати, у день її виплати. Вказало на те, що несвоєчасна виплата задекларованих та узгоджених податкових зобов'язань за платежем «податок на доходи фізичних осіб» виникла внаслідок затримки виплати заробітної плати. Податок на доходи фізичних осіб перераховувався в той же день, коли і виплачувалась заробітна плата, а тому має місце лише несвоєчасне перерахування сум податку, відповідальність за яке передбачена статтею 126 ПК, оскільки санкція статті 127 ПК застосовується за ненарахування, неутримання та/або несплату податків платником, у тому числі податковим агентом.

Суди встановили, що з 29 квітня по 31 травня 2013 року ДПІ провела документальну планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 1 січня по 31 грудня 2012 року, за наслідками якої склала акт від 6 червня 2013 року № 8/22-00/26231139 (далі - Акт), яким встановлено порушення Товариством підпункту 54.3.5 пункту 54.3 статті 54, пункту 123.1 статті 123, пункту 127.1 статті 127, пунктів 129.1, 129.4 статті 129, підпунктів 168.1.2, 168.1.5 пункту 168.1 статті 168, пункту 176.2 статті 176 ПК.

ДПІ дійшла висновку про порушення податкового законодавства на тій підставі, що позивач прострочив сплату узгоджених податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб за листопад 2012 року, що, на думку податкового органу, є порушенням статті 127 ПК.

Львівський окружний адміністративний суд постановою від 29 жовтня 2013 року позов задовольнив. При цьому вказав, що позивач самостійно здійснив нарахування податку на доходи фізичних осіб та повідомив про це податковий орган, тому ДПІ не мала підстав для застосування штрафних (фінансових) санкцій в цій частині. Разом з тим відповідальність за порушення граничних строків сплати цього податку, передбачених ПК, за встановлених судом обставин справи має наставати згідно з пунктом 126.1 статті 126 ПК.

Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 19 червня 2014 року постанову суду першої інстанції скасував та прийняв нову - про часткове задоволення позовних вимог. При цьому погодився із судом першої інстанції щодо застосування до вказаних правовідносин положень статті 126 ПК та визнав протиправним і скасував оскаржуване податкове повідомлення-рішення в частині визначення Товариству зобов'язання за податком на доходи фізичних осіб, обчисленого згідно з вимогами пункту 127.1 статті 127 ПК, в сумі 11 863 грн 37 коп., з яких 3787 грн 39 коп. - основний платіж та 8075 грн 98 коп. - штрафні (фінансові) санкції. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 24 червня 2015 року скасував постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2014 року та залишив у силі постанову Львівського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2013 року.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України ДПІ, посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом пункту 127.1 статті 127 ПК, просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 24 червня 2015 року та направити справу на новий судовий розгляд.

На обґрунтування заяви додано ухвалу Вищого адміністративного суду України від 26 травня 2015 року у справі за позовом Товариства до податкового органу з аналогічними позовними вимогами, у якій суд касаційної інстанції дійшов висновку, що податок, який підлягає утриманню з нарахованого, але не виплаченого доходу, підлягає перерахуванню до бюджету податковим агентом у строки місячного податкового періоду, тобто 10 календарних днів для сплати податкового зобов'язання починають розраховуватись після 20 числа, незалежно від того, чи передбачено подання самої декларації.

Факт відсутності місячної податкової декларації з податку на доходи фізичних осіб не впливає на розрахунок граничних строків сплати вказаного податку, що становить 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на нижченаведене.

За правилами пункту 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України одним із мотивів перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України.

Згідно з підпунктом 126.1 статті 126 ПК у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Водночас пунктом 127.1 статті 127 ПК передбачено, що ненарахування і неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, - тягне за собою накладення штрафу у розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Ті самі дії, вчинені повторно протягом 1095 днів, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 50 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Дії, передбачені абзацом першим цього пункту, вчинені протягом 1096 днів втретє та більше, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 75 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Положення статті 126 ПК щодо застосування штрафної санкції застосовується у випадку, коли має місце несвоєчасність сплати платником податків узгодженої суми грошового зобов'язання. При цьому розмір такої санкції прямо залежить від часу затримки такої сплати.

Тобто, у разі якщо платник податків не сплачує суми самостійно визначеного грошового зобов'язання протягом строків, передбачених ПК, такий платник податків притягується до відповідальності відповідно до статті 126 ПК.

Статтею 127 ПК встановлено міру відповідальності, яка покладається на платника податків, у тому числі і на податкового агента, саме за несплату (неперерахування) податків, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, при цьому розмір штрафних санкцій за вчинення такого порушення визначається (обчислюється) не відповідно до часу затримки такої несплати (як передбачено статтею 126 ПК), а залежно від кількості допущених порушень протягом певного періоду часу. Тобто склад порушення передбачає, що нарахування, сплата чи утримання податку не відбулися до чи на момент виплати доходу.

Враховуючи викладене, аналіз наведених рішень касаційного суду не дає підстав вважати, що він неоднаково застосував норми матеріального права, так як ухвалення протилежних рішень стало наслідком встановлення судом під час розгляду цих справ різних фактичних обставин, оскільки у справі, що розглядається, суди встановили прострочення сплати узгоджених податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб, а в рішенні, поданому як приклад неоднакового застосування норм матеріального права, суди встановили неперерахування податку з доходів фізичних осіб.

Отже, наведені рішення суду касаційної інстанції ухвалені за різних фактичних обставин справ, установлених судами, тому підстав для висновку про неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах немає.

Ураховуючи те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, керуючись частиною першою статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України,

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви Золочівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.Л. Маринченко Судді: М.І. Гриців О.В. Кривенда П.В. ПанталієнкоО.Б. Прокопенко І.Л. СамсінО.О. Терлецький