Історія справи

Постанова КГС ВП від 02.09.2025 року у справі №909/747/21
Постанова ВСУ від 15.07.2026 року у справі №909/747/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2026 року

м. Київ

cправа № 909/747/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І. С. - головуючого, Зуєва В. А., Міщенка І. С.,

секретар судового засідання - Корнієнко О. В.,

за участю представників:

Офісу Генерального прокурора - Пальоної О. О.,

Івано-Франківської міської ради - не з`явився,

ОСОБА_1 - Ружицького В. М., Борзих А. В.,

Товариства з обмеженою

відповідальністю «РН-ІФ» -Борзих А. В., Грищенка Д. В., Соловей Ю. І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Першого заступника керівника Львівської обласної прокуратури

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 15.04.2026 (у складі колегії суддів: Матущак О. І. (головуючий), Кравчук Н. М., Скрипчук О. С.)

та касаційні скарги Заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури, Товариства з обмеженою відповідальністю «РН-ІФ»

на додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду від 28.05.2026 (у складі колегії суддів: Матущак О. І. (головуючий), Кравчук Н. М., Скрипчук О. С.)

у справі № 909/747/21

за позовом Керівника Окружної прокуратури міста Івано-Франківська

до Івано-Франківської міської ради, ОСОБА_1, Товариства з обмеженою відповідальністю «РН-ІФ»

про визнання незаконними та скасування рішень міської ради, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, повернення земельної ділянки та скасування реєстрації права власності,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2021 року Керівник Окружної прокуратури міста Івано-Франківська в інтересах держави звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Івано-Франківської міської ради, ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю «РН-ІФ» (далі - ТОВ «РН-ІФ»), в якому просив суд:

- визнати незаконним та скасувати рішення Івано-Франківської міської ради від 08.11.2019 № 303-32 «Про продаж земельних ділянок комунальної власності» в частині продажу земельної ділянки площею 0,4034 га по АДРЕСА_1 , з кадастровим номером 2610100000:24:002:0113 Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1. (далі - ФОП ОСОБА_1.) для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 03.01.2020, укладений між Івано-Франківською міською радою та ФОП ОСОБА_1. на земельну ділянку площею 0,4034 га по АДРЕСА_1 , з кадастровим номером 2610100000:24:002:0113;

- зобов`язати ТОВ «РН-ІФ» повернути земельну ділянку площею 0,4034 га для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування з кадастровим номером 2610100000:24:002:0113 у АДРЕСА_1 у комунальну власність Івано-Франківської територіальної громади в особі Івано-Франківської міської ради;

- встановити порядок виконання рішення, відповідно до якого прийняте судове рішення є підставою внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записів щодо скасування реєстрації права власності ТОВ «РН-ІФ» на земельну ділянку площею 0,4034 га (кадастровий номер 261 0100000:24:002:0113) по АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення 18.12.2019 № 402-34 прийнято Івано-Франківською міською радою з порушенням вимог статей 59 60 83 88 89 134 Земельного кодексу України, оскільки спірна земельна ділянка комунальної власності фактично є землями водного фонду та не може передаватись у приватну власність, так як розташована в нормативних межах прибережної захисної смуги, встановленої для ставків площею менш як 3 га, та на частині цієї земельної ділянки знаходяться водозахисні дамби; на спірній земельній ділянці відсутні об`єкти нерухомого майна (наявна лише сукупність будівельних матеріалів), а тому така земельна ділянка не могла бути передана у приватну власність ОСОБА_1 шляхом її продажу не на конкурентних засадах. Оскільки договір купівлі-продажу земельної ділянки від 03.01.2020 укладений між Івано-Франківською міською радою та ФОП ОСОБА_1. на підставі незаконного рішення міської ради, такий договір в силу статей 203 215 Цивільного кодексу України підлягає визнаванню недійсним, а спірна земельна ділянка - поверненню ТОВ «РН-ІФ» у комунальну власність Івано-Франківської територіальної громади, з огляду на незаконність набуття ОСОБА_1 такої земельної ділянки, яка в подальшому була ним передана до статутного фонду ТОВ «РН-ІФ».

оскільки договір купівлі-продажу земельної ділянки від 03.01.2020 укладений між Івано-Франківською міською радою та ФОП ОСОБА_1. на підставі вказаного вище незаконного рішення, такий договір в силу ст.ст. 203 215 ЦК України має бути визнаний недійсним; оскільки спірну земельну ділянку ОСОБА_1 вніс у статутний фонд ТОВ "РН-ІФ", прокурором заявлено також вимогу про повернення ТОВ "РН-ІФ" земельної ділянки у комунальну власність Івано-Франківської територіальної громади.

06.12.2023 прокурором подано заяву про зміну предмета позову (прийнята протокольною ухвалою суду), якою:

- доповнено позов вимогою про визнання незаконним та скасування рішення Івано-Франківської міської ради від 14.12.2018 № 381-22 в частині затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,4034 га з кадастровим номером 2610100000:24:002:0113 та передання її в оренду ОСОБА_1. для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування;

- уточнено вимогу про визнання незаконним та скасування рішення Івано-Франківської міської ради «Про продаж земельних ділянок комунальної власності» в частині продажу земельної ділянки площею 0,4034 га по АДРЕСА_1 , з кадастровим номером 2610100000:24:002:0113 ФОП ОСОБА_1. для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування шляхом зазначення правильних дати та номеру рішення, а саме, від 18.12.2019 № 402-34, замість помилково зазначених від 08.11.2019 № 303-32;

- решту вимог залишено незмінними.

Додатково заявлена вимога прокурора про визнання незаконним та скасування рішення від 14.12.2018 № 381-22 обґрунтована прийняттям Івано-Франківською міською радою такого рішення з порушенням вимог статті 120 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України, оскільки у попереднього власника нерухомого майна, розташованого на спірній земельній ділянці та набутого у власність ОСОБА_1 , не було належним чином оформленого права користування земельною ділянкою, а тому положення зазначених законодавчих норм щодо переходу до нового власника нерухомого майна прав на земельну ділянку в тому ж обсязі, що були у попереднього власника застосуванню не підлягають; спірна земельна ділянка була сформована (з визначенням її меж та площі) саме для передачі в оренду ОСОБА_1., однак розмір земельної ділянки значно перевищує (у 8 разів) площу нерухомого майна, для обслуговування якого надана земельна ділянка.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 29.11.2024 позовні вимоги задоволено повністю. Визнано незаконним та скасовано рішення Івано-Франківської міської ради від 14.12.2018 № 381-22 в частині затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,4034 га з кадастровим номером 2610100000:24:002:0113 та передачі її в оренду ОСОБА_1. для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування. Визнано незаконним та скасовано рішення Івано-Франківської міської ради від 18.12.2019 № 402-34 про продаж земельних ділянок комунальної власності в частині продажу земельної ділянки площею 0,4034 га з кадастровим номером 2610100000:24:002:0113 ОСОБА_1. для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування. Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,4034 га з кадастровим номером 2610100000:24:002:0113, укладений між Івано-Франківською міською радою та ФОП ОСОБА_1. 03.01.2020. Зобов`язано ТОВ «РН-ІФ» повернути земельну ділянку площею 0,4034 га для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування з кадастровим номером 2610100000:24:002:0113 у АДРЕСА_1 у комунальну власність Івано- Франківської територіальної громади в особі Івано-Франківської міської ради. Зазначено, що судове рішення є підставою внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записів щодо скасування реєстрації права власності ТОВ «РН-ІФ» на земельну ділянку площею 0,4034 га (кадастровим номером 2610100000:24:002:0113).

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 10.07.2025 рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове, яким у задоволенні позову відмовлено. Здійснено розподіл судового збору.

Постановою Верховного Суду від 02.09.2025 постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.07.2025 скасовано, справу передано на новий розгляд до Західного апеляційного господарського суду.

При новому розгляді постановою Західного апеляційного господарського суду від 15.04.2026 рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 29.11.2024 скасовано. Прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Додатковою постановою Західного апеляційного господарського суду від 28.05.2026 заяви ТОВ «РН-ІФ» та ОСОБА_1 про розподіл судових витрат задоволено частково. Стягнуто з Івано-Франківської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у цій справі у розмірі 139 165, 02 грн. Стягнуто з Івано-Франківської обласної прокуратури на користь ТОВ «РН-ІФ» витрати на правничу допомогу у цій справі у розмірі 154 165, 02 грн. В задоволенні заяв ТОВ «РН-ІФ» та ОСОБА_1 в іншій частині відмовлено.

Не погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції, у травні 2026 року Перший заступник керівника Львівської обласної прокуратури подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просить постанову Західного апеляційного господарського суду від 15.04.2026 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Також не погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, у червні 2026 року Заступник керівника Івано-Франківської обласної прокуратури, ТОВ «РН-ІФ» подали до Верховного Суду касаційні скарги, у яких, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, прокурор просить скасувати додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду від 28.05.2026 та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяв про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу; ТОВ «РН-ІФ» просить змінити додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду від 28.05.2026, задовольнити повністю заяву ТОВ «РН-ІФ» та стягнути з Івано-Франківської обласної прокуратури 34 600 євро в еквіваленті до гривні 1 756 019,20 грн витрат на професійну правничу допомогу у цій справі.

Ухвалами Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.06.2026 від 30.06.2026 відкрито касаційне провадження у справі № 909/747/21 за касаційною скаргою Першого заступника керівника Львівської обласної прокуратури на постанову Західного апеляційного господарського суду від 15.04.2026 з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК України; касаційне провадження у справі № 909/747/21 за касаційними скаргами ТОВ «РН-ІФ», Заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури на додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду від 28.05.2026 з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України; касаційні скарги призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 15.07.2025.

Івано-Франківська міська рада та ОСОБА_1 у відзивах на касаційну скаргу Першого заступника керівника Львівської обласної прокуратури зазначають про законність та обґрунтованість постанови суду апеляційної інстанції, просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Представник ТОВ «РН-ІФ» - адвокат Гриценко Д. В. у відзиві на касаційну скаргу Першого заступника керівника Львівської обласної прокуратури посилається на правомірність висновків суду апеляційної інстанції щодо відмови у задоволенні позову, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Також, у поданій касаційній скарзі представник ТОВ «РН-ІФ» - адвокат Гриценко Д. В. надав попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат у розмірі 40 000,00 грн, які товариство понесло і очікує понести у зв`язку із розглядом справи у суді касаційної інстанції, докази на підтвердження яких будуть подані відповідно до вимог процесуального законодавства.

Представник ТОВ «РН-ІФ» - адвокат Іваненко Д. В. у відзиві на касаційну скаргу Першого заступника керівника Львівської обласної прокуратури просить закрити касаційне провадження на підставі пунктів 4, 5 частини 1 статті 296 ГПК України у зв`язку з наявністю висновків Верховного Суду щодо питання застосування норм права, порушеного у касаційній скарзі, а висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду, на які посилається прокурор у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними.

02.07.2026 до Верховного Суду надійшло клопотання Івано-Франківської міської ради про відкладення (перенесення) розгляду касаційної скарги Першого заступника керівника Львівської обласної прокуратури на постанову Західного апеляційного господарського суду від 15.04.2026 та касаційних скарг Заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури, ТОВ «РН-ІФ» на додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду від 28.05.2026, призначеного на 15.97.2026 на 11 год. 20 хв, на інший день, обґрунтоване тим, що представник Івано-Франківської міської ради у даній справі перебуватиме у щорічній відпустці, а інші представники, які представляють крім інтересів Івано-Франківської міської ради також інтереси виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради та інтереси міського голови, беруть участь у судових засіданнях в інших судах.

Обговоривши зазначене клопотання, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у його задоволенні, оскільки наведені у клопотанні обставини не підтверджені будь-якими доказами, носять суб`єктивний характер, а тому не визнаються Судом поважними причинами неявки представника Івано-Франківської міської ради в суд касаційної інстанції.

Крім того, Верховний Суд враховує, що Івано-Франківська міська рада є юридичною особою, яка мала можливість забезпечити представництво своїх інтересів у справі, що розглядається, іншим представником, який міг взяти участь у судовому засіданні, у тому числі в режимі відеоконференції.

Івано-Франківська міська рада у судове засідання свого представника не направила.

Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.

Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК України.

Так, за змістом частини 1 і пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.

Ураховуючи положення статті 202 ГПК України, наявність відомостей про направлення Івано-Франківській міській раді з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, а також клопотання Івано-Франківської міської ради про відкладення (перенесення) розгляду касаційних скарг, у задоволенні якого Верховним Судом відмовлено, та те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком учасника справи, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційних скарг по суті за відсутності представника Івано-Франківської міської ради.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників Офісу Генерального прокурора, ОСОБА_1. та ТОВ «РН-ІФ», дослідивши наведені у касаційних скаргах доводи та заперечення проти них, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Судами попередніх інстанцій установлено, що рішенням Івано-Франківського міського суду від 13.12.2013 у справі № 344/18334/13-ц задоволено ОСОБА_1 до підприємця Ткачів У. М. про визнання права власності. Визнано за ОСОБА_1. право власності на незавершений будівництвом готельно-відпочинковий комплекс, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , і складається з фундаменту трьох житлових котеджів, що розташовані на земельних ділянках площею 0,2370 га та 0,0679 га.

15.08.2016 ОСОБА_1 звернувся до Івано-Франківської міської ради з заявою про надання дозволу на складання проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,4034 га, що розташована по АДРЕСА_1 .

Рішенням Івано-Франківської міської ради від 21.10.2016 № 297-8 «Про розгляд клопотань фізичних і юридичних осіб із земельних питань» надано дозвіл ОСОБА_1. на складання проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,4034 га по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування готельно-відпочинкового комплексу, у зв`язку із знаходженням на земельній ділянці нерухомого майна заявника (підтверджується рішенням Івано-Франківського міського суду від 13.12.2013 у справі № 344/18334/13-ц) (пункт 1 рішення та пункт 7 додатку 1 до рішення).

23.10.2018 ОСОБА_1 звернувся до Івано-Франківської міської ради з заявою про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки та передання її в оренду на 10 років.

05.11.2018 у Державному земельному кадастрі за територіальною громадою міста Івано-Франківська в особі Івано-Франківської міської ради зареєстровано право (комунальної) власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2610100000:24:002:0113.

Рішенням Івано-Франківської міської ради від 14.12.2018 № 381-22 «Про розгляд клопотань фізичних і юридичних осіб із земельних питань» затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,4034 га з кадастровим номером 2610100000:24:002:0113, цільове призначення: для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування, розташованої по АДРЕСА_1 та передано зазначену земельну ділянку в оренду ОСОБА_1. (пункт 3 рішення та пункт 12 додатку 3 до рішення).

На підставі вказаного рішення 14.12.2018 між Івано-Франківської міською радою (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) укладено договір оренди землі, відповідно до умов якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування на АДРЕСА_1 , з кадастровим номером 2610100000:24:002:0113, площею 0,4034 га, у тому числі під забудовою 0,0497 га, інших угідь - 0,3537 га.

Відповідно до пункту 37 договору дія цього договору припиняється у разі придбання орендарем земельної ділянки у власність.

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 06.03.2019 за ОСОБА_1 зареєстровано право оренди на зазначену земельну ділянку площею 0,4034 га.

17.10.2019 ОСОБА_1 звернувся до Івано-Франківської міської ради з заявою про розгляд питання щодо продажу земельної ділянки площею 0,4034 га для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування.

Рішенням Івано-Франківської міської ради від 08.11.2019 № 303-32 вирішено замовити експертну грошову оцінку вказаної земельної ділянки для її подальшого продажу (пункт 1 рішення та пункт 6 додатку 1до рішення).

Рішенням Івано-Франківської міської ради від 18.12.2019 № 402-34 «Про продаж земельних ділянок комунальної власності» вирішено продати земельну ділянку з кадастровим номером 2610100000:24:002:0113 площею 0,4034 га для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування по ціні, що визначена експертною грошовою оцінкою, без врахування вартості виконання землеоціночних робіт, а саме за 1 829 540,00 грн без ПДВ підприємцю ОСОБА_1. з розстроченням платежу на 24 місяці (пункт 2 рішення та пункт 7 додатку 2 до рішення).

На підставі вказаного рішення, 03.01.2020 між Івано-Франківською міською радою (продавець ) та ФОП ОСОБА_1 (покупець) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 2610100000:24:002:0113, загальною площею 0,4034 га.

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 03.01.2020 за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2610100000:24:002:0113, площею 0,4034 га.

Згідно з актом приймання-передачі майна до статутного капіталу від 10.12.2020 № 1373,1374 зазначена земельна ділянка внесена ОСОБА_1 у статутний фонд ТОВ «Ресторан Національний ІФ», назва якого в подальшому змінена на ТОВ «РН-ІФ».

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 10.12.2020 за ТОВ «РН-ІФ» зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2610100000:24:002:0113 площею 0,4034 га.

Предметом розгляду у справі, що розглядається, є позовні вимоги прокурора до Івано-Франківської міської ради, ОСОБА_1 та ТОВ «РН-ІФ» про визнання незаконним та скасування рішення Івано-Франківської міської ради від 18.12.2019 № 402-34 в частині продажу спірної земельної ділянки; визнння недійсним договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки від 03.01.2020; зобов`язання ТОВ «РН-ІФ» повернути спірну земельну ділянку у комунальну власність Івано-Франківської територіальної громади в особі Івано-Франківської міської ради; встановлення порядку виконання рішення, відповідно до якого прийняте судове рішення є підставою внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записів щодо скасування реєстрації права власності ТОВ «РН-ІФ» на спірну земельну ділянку.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що:

- з огляду на місце розташування земельної ділянки з кадастровим номером 2610100000:24:002:0113 та земельної ділянки з кадастровим номером 2610100000:24:002:0127, на якій розташовані міське озеро та об`єкт, який забезпечує функціонування та життєдіяльність цього озера, яке є місцем відпочинку більшості мешканців міста Івано-Франківська, міська рада при формуванні спірної земельної ділянки та наданні дозволу на виготовлення технічної документації мала врахувати вимоги земельного та водного законодавства щодо меж прибережних захисних смуг довкола обох водних об`єктів;

- відповідно до Генерального плану міста, затвердженого рішенням Івано-Франківської міської ради від 03.07.2001, та довідки з містобудівного кадастру, яка міститься в проєкті землеустрою спірної земельної ділянки, на частині земельної ділянки знаходиться водозахисна дамба;

- висновком експерта від 21.10.2021 № 1101/21-22 за результатами проведення земельно-технічної експертизи у кримінальному провадженні №42020091010000002 підтверджується, що частина земельної ділянки з кадастровим номером 2610100000:24:002:0113, площею 0,1587 га на час її продажу ОСОБА_1. знаходилася в межах нормативних розмірів прибережної захисної смуги, які визначені статтею 60 Земельного кодексу України та статтею 88 Водного кодексу України для водойм площею менше 3 га;

- висновок експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 08.11.2023 № 899-Е не може бути належним доказом у справі, оскільки містить суперечливі твердження, так як в одній частині висновку експерт зазначив, що на земельній ділянці із кадастровим номером 2610100000:24:002:0127 знаходяться 2 водні об`єкти, а у висновку без зазначення достатніх аргументів вказав, що один з об`єктів є «гідротехнічна споруда - відстійник»;

- інші надані відповідачами докази (листи, акти тощо) не є належними доказами, оскільки містять суперечливу інформацію, не є правовстановлюючими документами та не можуть підтверджувати те, що спірний об`єкт є відстійником, навколо якого не потрібно встановлювати прибережні захисні смуги;

- на момент продажу земельної ділянки підприємцю ОСОБА_1. на спірній земельній ділянці не було розташовано нерухомого майна, що свідчить про порушення Івано-Франківською міською радою вимог статті 134 Земельного кодексу України;

- оскільки договір купівлі-продажу земельної ділянки від 03.01.2020 укладений між Івано-Франківською міською радою та ФОП ОСОБА_1. на підставі незаконного рішення Івано-Франківської міської ради від 18.12.2019 № 402-34 наявні підстави для задоволення також позовних вимог прокурора про визнання такого договору недійсним та про внесення запису щодо скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно- спірну земельну ділянку (похідної вимоги);

При цьому, відмовляючи у задоволенні заяв співвідповідачів про застосування позовної давності, суд першої інстанції виснував, що оскарження рішення органу місцевого самоврядування спрямоване не на втрату ним юридичної сили, а на захист інтересу у юридичній визначеності на майбутнє. Оскільки це триваюче порушення, таке рішення можна оскаржити впродовж усього часу порушення зазначеного інтересу. Окрім того, суд першої інстанції зазначив, що з огляду на положення пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України відсутні підстави вважати позовну давність пропущеною.

Разом з цим, суд першої інстанції встановив наявність підстав для звернення прокурора із відповідним позовом самостійно.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у позові, суд апеляційний інстанції у постанові від 10.07.2025 виходив із того, що:

- заява прокурора про зміну предмета позову (в частині оскарження рішення Івано-Франківської міської ради від 14.12.2018 № 381-22 у відповідній частині) фактично є новою позовною заявою, поданою з порушенням частини 3 статті 46 ГПК України;

- заявлена прокурором позовна вимога про визнання незаконним та скасування рішення Івано-Франківської міської ради в18.12.2019 № 402-34 в частині продажу спірної земельної ділянки є неналежним способом захисту, оскільки таке рішення у зазначеній частині, на час звернення прокурора до суду з позовом, вичерпало свою дію виконанням - укладенням договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки;

- заявлення позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки від 03.01.2020 без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту;

- прокурором не доведено, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 2610100000:24:002:0113 належить до земель водного фонду.

Водночас, суд апеляційної інстанції також дійшов висновку про підтвердження прокурором підстав для звернення з позовом самостійно.

Скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції про відмову у задоволені позову та направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд у постанові від 02.09.2025 погодився з його висновком, що додатково заявлена вимога прокурора про визнання незаконним та скасування рішення Івано-Франківської міської ради від 14.12.2018 № 381-22 у відповідні частині є новою позовною заявою, оскільки вимоги та обґрунтування, наведені прокурором у цій заяві, є відмінними від вимог та обґрунтувань (фактичних підстав), зазначених ним у первісній позовній заяві, що, у свою чергу, унеможливлює висновок про відповідність такої заяви приписам частини 3 статті 46 ГПК України, оскільки вказує на одночасну зміну підстав і предмета позову. Разом з цим, Верховний Суд вказав, що висновуючи про належність відповідного водного об`єкта до відстійника як гідротехнічної споруди, суд апеляційної інстанції в основу такого висновку поклав лише висновок експертів Львівського НДІ судових експертиз за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 08.11.2023 № 899-Е, які, за наслідками співставлення відомостей, отриманих під час проведення візуального огляду водного об`єкта з бетонними лотками і шлюзами, що з`єднують його з річкою (бетонні лотки в різних рівнях служать для притоку брудної води, її відстоювання та витоку), враховуючи інформацію що міститься, зокрема, в листі КП «Центр розвитку міста та рекреації» від 06.11.2020 № 12/73-1.13/20, а також ДБН [5], дійшли висновку, що інший об`єкт (якого стосується спір у даній справі) на земельній ділянці з кадастровим номером 2610100000:24:002:0127 є відстійником, який відноситься до гідротехнічних споруд. При цьому, не спростувавши висновки суду першої інстанції про неналежність відповідного доказу - висновку експертів Львівського НДІ судових експертиз за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 08.11.2023 № 899-Е, суд апеляційної інстанції фактично презюмував віднесення такого водного об`єкта до відстійника, керуючись лише таким висновком експертизи, без зазначення жодних інших аргументів та правових норм та не встановив, з якого часу водний об`єкт належить до відстійника, і не навів підстав, з яких він відхиляє докази прокурора, зокрема: паспорт водного об`єкта «Ставок площею - 32,8588 га, розташований по АДРЕСА_1 в м. Івано-Франківську» (міське озеро); технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки, кадастровий номер 2610100000:24:002:0127; витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 08.01.2024 та кадастровий план до земельної ділянки номер 2610100000:24:002:0127; інвентарну картку № 12 на відстійник з гідроспорудами, інвентарний номер 10316; лист Департаменту містобудування та архітектури Івано-Франківської міської ради № 09/31.1-18/527 від 12.10.2021 та долучені до нього картографічні матеріали, які є складовою частиною Генерального плану м. Івано-Франківська; лист Департаменту містобудування та архітектури Івано-Франківської міської ради від 12.10.2021 № 09/31.1-18/5 з долученими до нього картографічним матеріалам, які є складовою частиною Генерального плану міста із накладенням місця розташування спірної земельної ділянки; лист ДП «Український державний науково-дослідний інститут проектування міст «Дніпромісто» № 1-1898 від 20.10.2021 із додатками - викопіюваннями з Генерального плану м. Івано-Франківська; лист Департаменту містобудування та архітектури від 28.04.2021 № 12/31.1-18/147 із доданим викопіюванням зі схеми існуючого та прогнозованого стану навколишнього середовища, що є складовою графічних матеріалів Генерального плану міста; детальний план території - вул. Проектна, 6 - Ленкавського та ін., якими останній обґрунтовував, що вказаний водний об`єкт відносився саме до ставка.

При новому розгляді справи, суд апеляційної інстанції у постанові від 15.04.2026 виходив із того, що предметом апеляційного розгляду є рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення Івано-Франківської міської ради від 18.12.2019 № 402-34 у оскаржуваній частині; визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 03.01.2020; зобов`язання ТОВ «РН-ІФ» повернути спірну земельну ділянку у комунальну власність Івано-Франківської територіальної громади та встановлення порядку виконання рішення.

Повторно розглянувши апеляційні скарги Івано-Франківської міської ради, ОСОБА_1 та ТОВ «РН-ІФ», суд апеляційної інстанції повторно дійшов висновку про їх задоволення, скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог прокурора.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення Івано-Франківської міської ради від 18.12.2019 № 402-34 у оскаржуваній частині та визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 03.01.2020, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про неефективність обраного прокурором способу захисту з огляду на те, що:

- на момент звернення прокурора до суду рішення Івано-Франківської міської ради від 18.12.2019 № 402-34 у оскаржуваній частині було реалізовано та вичерпало свою дію шляхом укладення оспорюваного договору купівлі - продажу земельної ділянки від 03.01.2020, а тому визнання незаконним і скасування цього рішення не зможе забезпечити ефективного захисту прав та інтересів територіальної громади;

- позовна вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 03.01.2020, укладеного між Івано-Франківською міською радою та ФОП ОСОБА_1., заявлена прокурором без вимоги про застосування наслідків недійсності такого правочину у вигляді двосторонньої реституції;

- позовна вимога про повернення спірної земельної ділянки у комунальну власність від ТОВ «РН-ІФ», не є вимогою про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, оскільки заявлена до особи, яка не була стороною спірного договору. Отже, такі позовні вимоги фактично поєднують різні за своєю правовою природою способи захисту без належного юридичного зв`язку між ними. Навіть у разі визнання договору недійсним, відсутність вимоги про реституцію саме між сторонами правочину унеможливлює відновлення попереднього стану, водночас вимога про повернення земельної ділянки від третьої особи не може замінити наслідки недійсності правочину.

Висновок про відмову у задоволенні позовної вимоги про зобов`язання ТОВ «РН-ІФ» повернути спірну земельну ділянку у комунальну власність Івано-Франківської територіальної громади, суд апеляційної інстанції обґрунтував недоведенням прокурором факту знаходження на спірній земельній ділянці (чи її частині) водозахисної дамби та висновком судової земельно-технічної експертизи від 08.11.2023 № 899-Е, наданим відповідачами, за результатами якої встановлено, що об`єкт, розташований на суміжній земельній ділянці, за своїми технічними характеристиками (наявність бетонних лотків, шлюзів, функціональне призначення для притоку, відстоювання та відведення води) є відстійником, який відноситься до гідротехнічних споруд.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначив, що такий висновок експертизи не спростовують інші докази, надані прокурором, а саме: паспорт водного об`єкта міського озера, містобудівна документація, кадастрові матеріали. А довідка з містобудівного кадастру від 11.12.2017 № 16996 та лист ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області від 24.02.2020 №10-09-0.43-1091/0/2-20, надані прокурором, не є належними та достатніми доказами на підтвердження факту розташування на спірній земельній ділянці водозахисної дамби.

Разом з цим, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про підтвердження прокурором підстав для звернення з позовом самостійно.

Перший заступник керівника Львівської обласної прокуратури у поданій касаційній скарзі на обґрунтування підстави касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, послався на неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень статей 58 60 61 120 134 135 Земельного кодексу України, статті 1 4 88 Водного кодексу України, статей 331 377 Цивільного кодексу України та на неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування цих норм права, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16-ц, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц, від 14.07.2020 у справі № 487/10132/14-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, у постановах Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 810/726/18, від 26.06.2019 у справі № 814/2389/15, від 17.07.2024 у справі № 918/791/23, від 06.08.2025 у справі № 910/6579/24, у постановах Верховного Суду України від 01.07.2015 у справі № 6-184цс15, від 19.11.2014 у справі № 6-175цс-14; на неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо способу захисту, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц ,від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 15.09.2020 у справі № 372/1684/14-ц; на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, зокрема, статей 2 7 13 15 73 74 76- 79 86 237 ГПК України та на неврахування висновків щодо застосування цих норм права, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21, від 16.11.2021 у справі № 904/2104/19, від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18, постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 19.01.2022 у справі № 902/418/20, від 28.12.2021 у справі № 911/1101/21, від 15.07.2021 у справі № 904/1604/19, від 07.02.2024 у справі № 311/2297/21, від 16.12.2021 у справі № 923/560/17.

Крім того, Перший заступник керівника Львівської обласної прокуратури у касаційній скарзі посилається на відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо застосування статті 391 Цивільного кодексу України, статті 152 Земельного кодексу України щодо ефективності позовної вимоги про повернення земельної ділянки водного фонду, яка не може перебувати у приватній власності (земельної ділянки в межах прибережної захисної смуги, зайнятої гідротехнічною спорудою) у особи, яка не є стороною оспорюваного правочину, однак на час звернення до суду є її власником, не як наслідок реституції в порядку статті 216 Цивільного кодексу України, що є підставою касаційного оскарження, передбаченою пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України.

Також, Перший заступник керівника Львівської обласної прокуратури підставою касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції у справі, що розглядається, зазначає пункт 4 частини 2 статті 287 ГПК України з огляду на наявність випадків, передбачених пунктами 1, 4 частини 3 статті 310 цього Кодексу, а саме, суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Заступник керівника Івано-Франківської обласної прокуратури у поданій касаційній скарзі на обґрунтування підстави касаційного оскарження додаткової постанови суду апеляційної інстанції, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, послався на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, зокрема, пункту 12 частини 3 статті 2, статті 86, частини 4 статті 126, частин 5, 8 статті 129 ГПК України та на неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 30.11.2020 у справі № 922/2869/19, від 16.01.2022 у справі № 756/8241/20, від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17, від 14.11.2024 у справі № 161/629/13.

ТОВ «РН-ІФ» у поданій касаційній скарзі на обґрунтування підстави касаційного оскарження додаткової постанови суду апеляційної інстанції, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, послалось на неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень статей 126 129 ГПК України та на неврахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16, від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, від 18.11.2020 у справі № 910/3929/18, від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19, від 15.06.2022 у справі № 910/12876/19, постановах Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 753/15687/15-ц, від 26.09.2018 у справі № 753/15683/15, від 20.12.2018 у справі № 316/1923/16-а, від 02.09.2020 у справі № 329/766/18, від 13.03.2019 у справі № 609/67/18, від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16, від 04.03.2021 у справі № 280/429/19, від 10.11.2021 у справі № 329/766/18, від 01.09.2021 у справі № 178/1522/18, від 13.12.2018 у справі № 816/2096/17, від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 15.05.2019 у справі № 823/2638/18, від 18.06.2019 у справі № 910/3929/18, від 09.07.2019 у справі № 923/726/18, від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18, від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19, від 16.07.2020 у справі № 909/452/19, від 02.11.2020 у справі № 922/3548/19, від 22.11.2019 у справі № 910/906/18, від 13.12.2020 у справі № 910/2170/18, від 26.02.2020 у справі № 910/1471/18, від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19, від 05.03.2020 у справі № 911/471/19, від 18.11.2020 у справі № 923/1121/17, від 10.12.2020 у справі № 922/3812/19, від 28.01.2021 у справі № 905/1055/19, від 31.03.2021 у справі № 916/2087/18, від 25.05.2021 у справі № 910/7586/19, від 30.06.2021 у справі № 910/16803/19, від 19.07.2021 у справі № 910/16803/19, від 20.07.2021 у справі № 922/2604/20, від 04.10.2021 у справі № 922/3436/20, від 08.04.2021 у справі № 905/716/20, від 09.12.2021 у справі № 922/3812/19, від 14.12.2021 у справі № 922/676/21, від 22.12.2021 у справі № 922/3812/19, від 23.12.2021 у справі № 923/560/17, від 02.02.2022 у справі № 910/12876/19.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд, переглянувши постанову суду апеляційної інстанції та додаткову постанову суду апеляційної інстанції, виходить із такого.

Згідно з частиною 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Положеннями частин 1, 2, 5 статті 269 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Верховний Суд зауважує, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 ГПК, щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 282 ГПК України у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції мають бути зазначені мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.

Виходячи з наведеного Верховний Суд зазначає про те, що суд зобов`язаній надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування такому відхиленню чи спростуванню, а також навести ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 7 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28.12.2021 у справі № 911/1101/21, від 15.07.2021 у справі № 904/1604/19, на які посилається Перший заступник керівника Львівської обласної прокуратури у касаційній скарзі.

При цьому, суд касаційної інстанції зауважує, що відповідно до частини 1 статті 316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Так, скасовуючи постанову суду апеляційної інстанцій від 10.07.2025, Верховний Суд (постанова від 02.09.2025) у справі, що розглядається, зазначив, що виснуючи про належність відповідного водного об`єкта до відстійника як гідротехнічної споруди, суд апеляційної інстанції, керуючись лише висновком експертів Львівського НДІ судових експертиз за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 08.11.2023 № 899-Е без зазначення жодних інших аргументів та правових норм, не встановив, з якого часу водний об`єкт належить до відстійника, і не навів підстав, з яких він відхиляє докази прокурора, зокрема: паспорт водного об`єкта «Ставок площею - 32,8588 га, розташований по АДРЕСА_1 в м. Івано-Франківську» (міське озеро); технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки, кадастровий номер 2610100000:24:002:0127; витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 08.01.2024 та кадастровий план до земельної ділянки номер 2610100000:24:002:0127; інвентарну картку № 12 на відстійник з гідроспорудами, інвентарний номер 10316; лист Департаменту містобудування та архітектури Івано-Франківської міської ради № 09/31.1-18/527 від 12.10.2021 та долучені до нього картографічні матеріали, які є складовою частиною Генерального плану м. Івано-Франківська; лист Департаменту містобудування та архітектури Івано-Франківської міської ради від 12.10.2021 № 09/31.1-18/5 з долученими до нього картографічним матеріалам, які є складовою частиною Генерального плану міста із накладенням місця розташування спірної земельної ділянки; лист ДП «Український державний науково-дослідний інститут проектування міст «Дніпромісто» № 1-1898 від 20.10.2021 із додатками - викопіюваннями з Генерального плану м. Івано-Франківська; лист Департаменту містобудування та архітектури від 28.04.2021 № 12/31.1-18/147 із доданим викопіюванням зі схеми існуючого та прогнозованого стану навколишнього середовища, що є складовою графічних матеріалів Генерального плану міста; детальний план території - вул. Проектна, 6-Ленкавського та ін., якими останній обґрунтовував, що вказаний водний об`єкт відносився саме до ставка.

Повторно переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції зазначені вище вказівки Верховного Суду (постанова від 02.09.2025) не виконав та не надав оцінку наданим прокурором доказам, зокрема: висновку № 1101/21-22 від 21.10.2021 за результатами проведення земельно-технічної експертизи у кримінальному провадженні № 42020091010000002; паспорту водного об`єкта «Ставок площею - 32,8588га, розташованого по АДРЕСА_1 в м. Івано- Франківську» (міське озеро); технічній документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки з кадастровим номером 2610100000:24:002:0127; витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 08.01.2024 та кадастровому плану до земельної ділянки з кадастровим номером 2610100000:24:002:0127; Генеральному плану м. Івано-Франківська; листу Департаменту містобудування та архітектури Івано-Франківської міської ради від 12.10.2021 № 09/31.1-18/527 та долученим до нього картографічним матеріалам, які є складовою частиною Генерального плану м. Івано-Франківська; листу Департаменту містобудування та архітектури Івано-Франківської міської ради від 12.10.2021 № 09/31.1-18/5 з долученими до нього картографічними матеріалами, які є складовою частиною Генерального плану міста із накладенням місця розташування спірної земельної ділянки; листу ДП «Український державний науково-дослідний інститут проектування міст «Діпромісто» від 20.10.2021 № 1-1898 із додатками (викопіюваннями з Генерального плану м. Івано-Франківська); листу Департаменту містобудування та архітектури від 28.04.2021 № 12/31.1-18/147 із доданим викопіюванням зі схеми існуючого та прогнозованого стану навколишнього середовища, що є складовою графічних матеріалів Генерального плану міста; детальному плану території - вул. Проектна, 6-Ленкавського; листу ДП «Український державний науково-дослідний інститут проектування міст «Діпромісто» від 19.09.2023 № 1-1888 із додатком - копія фрагменту топографічної основи частини м. Івано-Франківська в районі міського озера.

Крім того, як вбачається з поданої позовної заяви, прокурор просив задовольнити позов, у тому числі з підстав порушення статті 134 Земельного кодексу України, оскільки спірній земельній ділянці передана у приватну власність ОСОБА_1 шляхом її продажу не на конкурентних засадах.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, зокрема, дійшов висновку про порушення положень статті 134 Земельного кодексу України при передачі у власність ОСОБА_1 спірної земельної ділянки.

Як вбачається із матеріалів справи, заперечуючи проти задоволення апеляційних скарг Івано-Франківської міської ради, ОСОБА_1 та ТОВ «РН-ІФ», прокурор у відзивах на апеляційні скарги, у тому числі наполягав на розгляді позовних вимог з підстав порушення статті 134 Земельного кодексу України при передачі у власність ОСОБА_1 спірної земельної ділянки, зокрема посилаючись на те, що розмір спірної земельної ділянки значно перевищує (у 8 разів) площу нерухомого майна, для обслуговування якого ця земельна ділянка була передана ОСОБА_1 .

Однак, суд апеляційної інстанції, скасувавши рішення суду першої інстанції та дійшовши висновку про відмову у задоволенні заявлених прокурором позовних вимог, всупереч вимогам наведених вище норм процесуального законодавства, підстави заявленого прокурором позову щодо порушення статті 134 Земельного кодексу України взагалі не розглянув та не надав їм правової оцінки.

Отже, наведені прокурором підстави касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції, передбачені пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК України, отримали часткове підтвердження під час касаційного провадження.

З огляду на викладене, ухвалена у справі, що розглядається, постанова суду апеляційної інстанцій наведеним вище вимогам процесуального законодавства не відповідає, а тому її не можна визнати законною та обґрунтованою.

Відповідно до частин 2 статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 308 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина 4 статті 310 ГПК України).

Ураховуючи викладене та те, що суд апеляційної інстанції при вирішенні спору не встановив наведені вище обставини та не надав оцінку зазначеним вище доказам і доводам, касаційна скарга Першого заступника керівника Львівської обласної прокуратури підлягає задоволенню, а постанова суду апеляційної інстанції - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи суду апеляційної інстанції необхідно встановити й дослідити фактичні обставини справи, які мають значення для її правильного вирішення, а також надати правову оцінку доводам сторін та наданим на їх підтвердження доказам з урахуванням викладеного в цій постанові та на підставі норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а отже всебічно і повно з`ясувати фактичні обставини справи та залежно від встановленого ухвалити законне та обґрунтоване рішення.

За змістом статті 244 ГПК України додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, є його невід`ємною складовою. Додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення.

Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу.

Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 904/8884/21.

Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування постанови суду апеляційної інстанції у цій справі, то додаткову постанову суду апеляційної інстанції також слід скасувати.

Ураховуючи наведене, касаційні скарги Заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури та ТОВ «РН-ІФ» підлягають частковому задоволенню, а додаткова постанова суду апеляційної інстанції - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

За результатами нового розгляду має бути вирішено й питання щодо розподілу судових витрат у справі.

Керуючись статтями 300 301 308 310 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Першого заступника керівника Львівської обласної прокуратури задовольнити.

2. Касаційні скарги Заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури, Товариства з обмеженою відповідальністю «РН-ІФ» задовольнити частково.

3. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 15.04.2026 та додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду від 28.05.2026 у справі № 909/747/21 скасувати.

3. Справу № 909/747/21 передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. С. Берднік

Судді: В. А. Зуєв

І. С. Міщенко