Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Гриціва М.І., суддів:Волкова О.Ф., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_10 до Верховної Ради України про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення судових витрат,

встановила:

У червні 2015 року ОСОБА_10 звернувся до Вищого адміністративного суду України з позовом до Верховної Ради України, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Верховної Ради України щодо незабезпечення регулярного оновлення на її офіційному веб-сайті публічної правової інформації стосовно законодавчого акта, а саме тексту статей 2, 6, 10 чинного станом на 1 січня 2015 року Закону України від 3 липня 1991 року № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2014_12_28/pravo1/T128200.html?pravo=1> (далі - Закон № 1282-ХІІ), у зв'язку із закінченням 31 грудня 2008 року терміну дії змін, внесених пунктом 98 розділу II Закону України від 28 грудня 2007 року № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_457/ed_2010_07_08/pravo1/T070107.html?pravo=1> (далі - Закон № 107-VI), а також у зв'язку з визнанням неконституційними зазначених змін до Закону № 1282-ХІІ Конституційним Судом України в Рішенні від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (далі - Рішення № 10-рп/2008);

- зобов'язати Верховну Раду України оновити на офіційному веб-сайті тексти статей <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843649/ed_2014_12_28/pravo1/T128200.html?pravo=1>, <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843672/ed_2014_12_28/pravo1/T128200.html?pravo=1>, 10 Закону № 1282-ХІІ <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843687/ed_2014_12_28/pravo1/T128200.html?pravo=1>та оприлюднити їх у редакції Закону України від 6 лютого 2003 року № 491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2003_02_06/pravo1/T030491.html?pravo=1>;

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_10 пояснив, що частина друга статті 6 Закону № 1282-ХІІ (в редакції Закону № 491-IV), опублікованого на офіційному веб-сайті Верховної Ради України, передбачає, що порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України. Відповідно до цієї норми Закону постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок). Водночас у зазначеній вище редакції текст статті 6 Закону № 1282-ХІІ викладено згідно із підпунктом 2 пункту 98 розділу II Закону № 107-VI. Позивач наголошує на тому, що зміни, внесені до статті 6 Закону № 1282-ХІІ згідно з підпунктом 2 пункту 98 розділу II Закону № 107-VI, як і зміни, внесені до статей 2 і 10 Закону № 1282-ХІІ згідно з підпунктами 1, 3 пункту 98 розділу ІІ Закону № 107-VI відповідно, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) згідно з Рішенням № 10-рп/2008. Тому, на переконання позивача, Порядок не підлягає застосуванню, оскільки його затверджено постановою Кабінету Міністрів України на підставі неконституційних положень частини другої статті 6 Закону № 1282-ХІІ. Але у зв'язку з тим, що на офіційному веб-сайті Верховної Ради України опубліковано текст Закону № 1282-ХІІ, у якому стаття 6 і надалі викладена в редакції згідно із підпунктом 2 пункту 98 розділу II Закону № 107-VI, при проведенні індексації грошових доходів населення продовжує застосовуватися Порядок, що, на думку позивача, є неприпустимим. Не забезпечивши регулярного оновлення на офіційному веб-сайті достовірної правової інформації, а саме чинного станом на 1 січня 2015 року Закону № 1282-ХІІ (у зв'язку з визнанням неконституційними змін, внесених до нього підпунктами 1, 2, 3 пункту 98 розділу II Закону № 107-VI), Верховна Рада України проявила протиправну бездіяльність, чим порушила основні принципи інформаційних відносин: гарантованість права на інформацію, відкритість, доступність, достовірність інформації.

Вищий адміністративний суд України постановою від 13 серпня 2015 року відмовив у задоволенні позову.

У своєму рішенні Вищий адміністративний суд України, посилаючись на Конституцію України, Регламент Верховної Ради України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2015_07_02/pravo1/T101861.html?pravo=1>, затверджений Законом України від 10 лютого 2010 року № 1861-VI, та підпункт 3 пункту 8, підпункти 6, 7 пункту 9 Положення про Апарат Верховної Ради України, затвердженого розпорядженням Голови Верховної Ради України від 25 серпня 2011 року № 769, дійшов висновку, що підстав для визнання протиправною бездіяльності Верховної Ради України як колегіального органу щодо незабезпечення регулярного оновлення на її офіційному веб-сайті публічної правової інформації стосовно законодавчого акта та зобов'язувати її оновлювати цю інформацію немає, оскільки обов'язок щодо оприлюднення і регулярного оновлення публічної правової інформації на веб-сайті Верховної Ради України забезпечує Апарат Верховної Ради України.

Не погоджуючись із постановою Вищого адміністративного суду України від 13 серпня 2015 року, ОСОБА_10 звернувся із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстав, установлених пунктом 4 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), в якій просить скасувати зазначену постанову та ухвалити нове судове рішення - про задоволення позову. На думку позивача, рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору у справі.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України перевірила наведені у заяві доводи і дійшла висновку про таке.

Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (частина перша статті 2 КАС). До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (частина друга статті 2 КАС).

Вичерпний перелік публічно-правових справ, на які не поширюється юрисдикція адміністративних судів, визначено в частині третій статті 17 КАС, а саме справи: що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України; які належить вирішувати в порядку кримінального судочинства; про накладення адміністративних стягнень; щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) об'єднання громадян віднесені до його внутрішньої діяльності або виключної компетенції (пункти 1-4).

З наведеного випливає, що КАС регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.

За статтею 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України. Згідно з пунктом 3 статті 85 Основного Закону до повноважень Верховної Ради України належить прийняття законів.

Як зазначив Конституційний Суд України у Рішенні від 17 жовтня 2002 року № 17-рп/2002, положення статті 75 Конституції України у взаємозв'язку з положеннями статей 5, 76, 85 Конституції України треба розуміти так, що Верховна Рада України як орган державної влади є колегіальним органом, який складають чотириста п'ятдесят народних депутатів України.

Верховна Рада України за своєю природою є представницьким органом державної влади і здійснює законодавчу владу. Визначення Верховної Ради України єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони.

Повноваження Верховної Ради України реалізуються спільною діяльністю народних депутатів України на засіданнях Верховної Ради України під час її сесій.

У Рішенні від 29 серпня 2012 року № 16-рп/2012 Конституційний Суд України, серед іншого, зазначив, що юридичні форми реалізації повноважень Верховною Радою України, Президентом України, Вищою радою юстиції та Вищою кваліфікаційною комісією суддів України мають важливе значення для держави та суспільства, стосуються прав і свобод громадян, формування і функціонування суддівського корпусу.

Конституційний Суд України вважає, що законодавче регулювання підсудності окремих категорій адміністративних справ, визначених оспорюваними положеннями Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів України» та КАС, забезпечує передумови для неупередженого здійснення правосуддя Вищим адміністративним судом України як судом першої інстанції протягом розумного строку, закріплює гарантії справедливого судового розгляду справи та встановлює порядок ухвалення судом обґрунтованого і законного рішення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявники вважають, що начебто певні положення норм законодавства впливають на їхнє правове становище.

Не поширюють свою дію ці положення й на правові ситуації, що вимагають інших юрисдикційних форм захисту від стверджувальних порушень прав чи інтересів.

Беручи до уваги наведене вище, положення частин першої і другої статті 2, статті 17, частини четвертої статті 18 та статті 171-1 КАС слід розуміти так, що у порядку адміністративного судочинства до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції можуть оскаржуватися лише ті акти, дії чи бездіяльність Верховної Ради України, які прийнято/вчинено/допущено у правовідносинах, в яких Верховна Рада України реалізовує свої владні повноваження саме як орган законодавчої влади. Сюди не відноситься законотворча діяльність Верховної Ради України і ті випадки, коли акти Верховної Ради України підлягають перевірці на відповідність Конституції України (конституційність) Конституційним Судом України.

Закон № 1282-ХІІ є нормативно-правовим актом, внесення змін до якого здійснюється Верховною Радою України за встановленою Конституцією і Регламентом Верховної Ради України процедурою. Сам факт незгоди особи з його змістом не може бути підставою, щоб у судовому порядку вимагати від Верховної Ради України реалізувати свої конституційні повноваження на прийняття відповідного закону. Окрім того, позивач не навів обґрунтування щодо існування реального негативного впливу на його конкретні права чи інтереси від опублікування Закону № 1282-ХІІ зі змінами, внесеними згідно з підпунктами 1, 2, 3 пункту 98 розділу II Закону № 107-VI.

Оскільки законотворча діяльність Верховної Ради України як єдиного органу законодавчої влади в Україні не є формою реалізації управлінських функцій, вона не може підпадати під контроль суду адміністративної юрисдикції.

Враховуючи наведене, з огляду на встановлені у цій справі фактичні обставини, описані вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, Вищий адміністративний суд України дійшов правильного висновку про відсутність підстав для визнання протиправною бездіяльності Верховної Ради України як колегіального органу щодо незабезпечення регулярного оновлення на її офіційному веб-сайті публічної правової інформації стосовно законодавчого акта та зобов'язання її оновлювати цю інформацію.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви ОСОБА_10 відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.І. Гриців Судді: О.Ф. Волков О.А. Коротких О.В. КривендаВ.Л. Маринченко П.В. ПанталієнкоО.Б. Прокопенко І.Л. СамсінО.О. Терлецький